« Сталкери »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
Вистава містить нецензурну лексику або сцени насильства
5.2

Забуті, нікому непотрібні живуть собі десь у покинутому чорнобильському селі чудернацька баба Пріся, хвороблива мати і придуркуватий син. Був ще тато, але його вже давно немає, одного разу він нишком зібрав найнеобхідніші речі – свої документи і всі гроші – і зник у невідомому напрямку…

Це специфічна комедія, де міф та реальність мають однакову силу, де радіоактивний гумор межує з правдою нашого життя, де картопля – делікатес, а «згущьонка» – просто фантастика! «Чому ми живемо в зоні, а інші люди живуть там – «не в зоні»?

Жанр: комедія
Тривалість: 2 години 20 хвилин
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Художниця
Авторка музичного оформлення
Автор музичного оформлення
Відповідальний за відео
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Білоксі-блюз
Ми, Майдан
Погані дороги
Вона+війна
День Перемоги
Відгуки
Ольга

Спочатку було досить весело, а потім усе перейшло у драму і трагедію... Вистава змушує задуматися, витверезує. Сподобалося, що сюжет тримає, він цілісний і цікавий. Баба Пріся - неймовірний персонаж, це не просто бабуся....Ірма Вітовська неперевершена, інші актори теж добре грають в найкращих традиціях української акторської школи, але я їм майже не вірила, я бачила акторів, які дуже стараються грати, а не бути в запропонованих обставинах. Раджу тим, хто ніколи не був у Чорнобилі, хто не знає про аварію на ЧАЕС. Бачила кращу (ідеальну) виставу за цією п'єсою - Херсонський театр, режисер - Павло Ар'є. Та вистава дуже зап'яталася і справила враження, вона органічна, цілісна і актори у ній вдало підібрані і неймовірно грають. Сучасне приміщення із сучасним ремонтом. Стильне. Сподобалося.

Иннола

Чрезвычайно печальное настроение осталось. Сюжет пьесы посвящен одной из самых разрушительных техногенних катастроф современности и это событие нанесло трагические разрушения и судьбам наших земляков.Да и сегодня невозможно удалить из собственной памяти, как мы пытались спасти, прежде всего, детей, отправляя их на самые дальние границы Союза, не будучи уверенным в том, что им будет куда возвращаться. Именно поэтому трагичность судьбы семьи "сталкеров поневоле" вызывает такой отклик в душе, до слез, до спазм и мурашек. Про квартет актеров можно говорить только с восхищением их многогранному таланту и благодарить за жерт венную готовность отдавать зрителю столько духовной и физической энергии. "Браво" многократное всем заслуженно, более зрелым и молодым, это было на 200 баллов! Минимализм декораций был оправдан максимумом духовности актеров. Советую думающим и чувствительным людям, которые способны сочувствовать.

Максим

Найкрутіша перша частина вистави, а на другій ледь не заснув. Гра акторів була досить непоганою. Багато гумору особливо у першій частині вистави, друга частина була суто драматична та мало зрозуміла. Неможливо забути й відьомскі мотиви і смерть бідного хлопця у другій частині, згадка про це наводить на мене жахливе відчуття страху. А так вистава на один раз. Наголошую підкачала саме друга частина! Її погано опрацювали з боку режисури, сюжету та постановки.

Катерина

Вистава мені сподобалась, але була іноді важкою для спийняття. Хочу зазначити, що персонал театру був дуже привітливий. Сама зала театру не велика, тому навіть на задніх рядах ви зможете все побачити, але інколи не почути слова акторів. Вистава про сімейку, яка залишилися жити в зоні відчужежння, не зважаючи на небезпеку життю. Перша частина була дуже веселою, та досить легкою. У виставі використовувалась ненормативна лексика, але це не зіпсувало мого враження. Друга частина дуже напружена, гра акторів вражала, особливо гра дільничого( Нагрудного Олексія) та сина (Писаренко Владислава). Було дуже багато гидких моментів,наприклад: чистка риби чи плювок у актора, мацаня ціцьок та інше. Деякі моменти вистави були не зрозумілі для мене, але загалом я дуже рада, що мені вдалося потрапити на «Сталкери». Дякую!

Олег М.

Мені сподобалася вистава. Перша частина вистави була луже кумедна, а друга частина була трагічна і сприймалося важко. У театрі є гардероб та дуже привітні працівники. Ще, б хотів зауважити чудову гру акторів та їх зірковість. У першій частині вистави були жарти еротичного характеру, які були досить доречними, та весь зал сміявся з них. Також дуже часто у виставі були танці та вокал. Висновок: Після відвідування цієї вистави зрозумів , що нас завжди намагаються поділити на переселенців або Чорнобильців

Марина Шулежко

Є вистави, кіно, книги, після яких лишається відчуття, щойно пережитого маленького життя. "Сталкери" - належить до таких вистав, а ще до тих, після яких мовчки йдеш у гардероб, бо емоції ще якийсь час не лишають шансу словам. Це історія про сім'ю диваків, яка живе у Чорнобильській зоні та складається з древньої, як світ, баби Прісі (Ірма Вітовська), її хворобливої й розгубленої доньки Слави (Віталіна Біблів) та сина-онука Вовчика (Владислав Писаренко), з 8-ми річною душею в 28-ти восьмирічному тілі. Час від часу сім'ю навідує дільничий Вася (Олексій Нагрудний), що хоч і має в собі крихту людяності, але багаторічна система не дає тій крихті шансу й пізніше перед нами витанцьовуватиме справжнісінький "мєнт". Ця сім'я лишилася без захисту у власному домі, бо в "зоні" вони за законом ні для кого не існують, а поза "зоною" - вони просто ізгої, чорнобильці, і слово "людина" губиться серед цієї купи ярликів. Перший акт п'єси наповнений посправжньому радіоактивним гумором: Слава, що переживає за те, щоб Вовчик головним чином не забув вдягнути шапку, обмінюється лайками з матір'ю й тішиться зустрічами з дільничим. Вовчик, в якого пік пубертатного періоду й бажання випити кока-колу в Макдональдсі, про який йому розповіли сталкери. І баба Пріся, що курить чудо-траву, дружить з мавками, й має пристрать до галюциногенних грибів. Та другий акт б'є по голові кувалдою, оголюючи перед глядачем безліч соціальних проблем, від яких так неприємно й боляче, що лісові гуляння Баби Прісі вже не видаються дивацтвом, а дають зрозуміти, що вони частина тієї сили, що тримає на плаву всю родину (і цілу націю). "Від біди не ховатися, а жити з нею навчитися" - життєве кредо жінки, на долю якої випала війна, голодомор, "Чорнобиль" - і не зламали. Я дякую авторові п'єси Павлові Ар'є, режисеру Стасу Жиркову та акторам, що вони подарували цю історію нам, щоб ми пам'ятали, що подібні катастрофи не просто дати в календарі - це люди та їхні життя, що українська нація пережила такі події, після яких нас вже не зламати, що стратегічна гілка метро таки існує, і ми її знайдемо.

Анастасія П.

Вистава «Два в одному» - не чули про таке? А воно існує) Сталкери - це дійсно, дуже інша вистава, що потребує настрою та безперечного вникання в кожен рух акторів, пісню, монолог; кожен світловий чи звуковий пасаж. Перший акт - має характер опису, розповіді героїв, їх побут, сімейний гумор, чвари. Актори настільки гармонійно виглядають в цих сценах, що, здається, після цієї історії, вони дійсно підуть до свого спільного будинку та будуть вечеряти, продовжувати теревеніти о своїх проблемах, тощо. Всю першу годину вистави зал заходився оплесками від сміху вголос. Нецензурні вирази додавали особливої гостроти історії. Думаєш собі, оце так справжня комедія, хочу ще! Але другий акт стає рівнопротилежністю першому і насичений драмою з першої хвилини. Розгадка повернення сім’ї у зону, терзання хлопця, викриття таємниць бабусі, а також дуже багато надихаючих фраз - які дістають твоїх гачків, що у самому серці. Елементи містики, разом з грою світла, народними мотивами, що так душевно виконує головна героїня, складає щось незвично чарівне. Ірма Вітовська - неперевершена. Робота звукооператора та освітлювача сцени - бездоганна. Браво! *в виставі присутні сцени з палінням, використовується нецензурна лексика та сцени пікантного характеру. Людям нетолерантним до суржика, як явища - ліпше утриматись.

Альона Захарова

"Ти знаєш, як вони нас називають? Чорнибильці! Нема ніяких Пєть, Вов, Вась. Чорнобильці!" Одна з найтяжчих, найправдивіших вистав сучасності. Вистава, яка змушує стидатись правди, але приймати її, відкрити на неї очі, але гірко плакати. Нехай глядача не бентежить нібито "смішно-дурнуватий" початок, абсурдна поведінка головних героїв, комічні діалоги. Це традиція української літератури загалом - "щоб не плакать, я сміялась". Сміх зніяковілий, видушений, істеричний, це насмішка над собою і усім навколо. Хіба не смішно виглядає, коли Слава сварить свою стару матір Прісю, шо та ловить дичину в радіаційних лісах і їсть "шопопало"? Але вона вимушена це робити, бо пайки з їжеї далеко не часті й не багаті. І так в усьому. І це постійне ""Ти, земле моя"" голосом Ротару. Пріся носить радіо, танцює під нього. Та це неприхований символізм, що червоною ниткою мережає всю п'єсу - в очах баби Прісі її землю намагались забрати, а іншої давати ніхто не збиравсь. Кожен клаптик, під кожним нігтем, її до скону, її і її земляків, а не тепер захожих туристів-екстрималів. У другому акті смішків вже майже немає, тільки ситуація, як вона є - ці люди нікому не потрібні. Вони нікому не були потрібні у Києві, ба більше - їх ненавиділи (від чого постраждав малий Вовка, і постраждає ще). Вони нікому не потрібні і в Чорнобильській зоні. Диваки, що добровільно обрали радіацію, замість цивілізації. Проблемні диваки, яких для країни краще б не існувало... Це дивацтво, разом з життєвою мудрістю і нечуваним досвідом і втілює баба Пріся у виконанні Ірми Вітовської. Дивлячись на неї на сцені, глядачу складно співставити її з сіткомівською Лесею. Проте пані Ірма вже не раз доводила свою здатність перевтілюватися. Ще одними майстрами перевтілень, при чому безпосередньо у цій виставі, були Віталіна Біблів і Владислав Писаренко, які фактично грали по дві ролі - Слава в Зоні/поза нею і Вовка/його батько. А Олексій Нагрудний майстерно, надривно передавав образ "доблесних органів", які підпорядковані вибудуваній довгими роками системі. Якщо говорити про те, кому буде цікаво побачити це творіння, то відповідь проста - всім. Хто знає і пам'ятає, хто знає мало, хто відчуває актуальність теми (проведіть аналогії з переселенцями). "Сталкерів" не можна дивитись, їх треба дивитись

Алла П.

"Сталкери"-вистава за п’єсою Павла Ар’є.Київська постановка режисера Стаса Жиркова є спільним проектом Київського академічного Молодого театру і театру “Золоті ворота”. Це історія про людей, що залишились жити у чорнобильській зоні, забуті і нікому не потрібні. Старенька 85 річна бабуся- знахарка Пріся, яка виглядає русалок на болоті та не вірить у радіацію, проживає з хворою донькою Славою та онуком Вовою весь час думають – “як воно там – не у зоні”, для яких картопля- делікатес, а згущенка- фантастика. Реальність та вигадки тісно переплелись у світі головних героїв. А в образі самої Баби Прісі ми бачимо колективну пам’ять наших предків, тих самих, що були ближчими до трави й сонця і вірили у мавок та русалок. Ролі виконували: Ірма Вітовська-Ванца, Віталіна Біблів, Влад Писаренко, Олексій Нагрудний. Гра акторів на висоті. Дуже добре передали переживання, тугу, біль, страх, любов ( не дивлячись на лайку між близькими людьми)... П'єса зачепила багато моментів: і чорнобильську трагедію, і жорстокість людей, і продажність правоохоронців та вседозволеність можновладців...але Бог все бачить...тому треба бути чесними з собою) Але "від біди тікати не варто, вона тебе знайде як їй буде надо. З бідою треба навчитися жити")))

Вікторія П.

В цілому вистава мені сподобалась. Найбільш вразила неперевершена гра акторів та сюжет цієї вистави. Це історія про дуже дивну сімейку, яка мешкає в зоні відчуження. Дивна це ще м'яко кажучи. Перша дія була легкою для сприйняття та мала багато смішних моментів.Особливо смішними були сцени актора, який грав сина та онука. Друга частина вистави була більш напруженою та складною для сприйняття. Декілька моментів були не зовсім зрозумілі для мене, але все одно було цікаво спостерігати. Привітний персонал, затишна атмосфера та зручне розташування театру також склали на мене приємне враження.

Юрій

Трагічно та страшно ! Показаний побут і менталітет місцевих жителів полісся. Прагнення людей бути добрими і любити людей недовіряючи владі приводить до трагедії і звіриних інстинктів виживання в не цивілізованому краю. Провальна межа між державою сильних і простими людьми приводить до краху і вимирання людяності і розуміння . Віра і ототожнення правових норм з вищими інопланетними керуванням . В цілому ця вистава справила на мене важкі думки про розрив зв'язків народності українців...