Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Стій. Світи »
Вистава-перформанс, що народилася на перетині різних жанрів та форм: фізичного театру, театральної імпровізації, елементів психодрами та метафорично-образного театру. Акт творіння, в якому багато свободи та імпровізації, історій та доль, що сплітаються у єдине цілісне полотно.
У спектаклі звучать тексти українською та російською мовами, написані у різні епохи (від 19 століття до наших днів); дійство спирається на першоцінності людського існування. Місце та час, епоха дійства створюється учасниками майже за відсутності реквізиту, за допомогою тілесної форми, атмосфери та звукового темпоритмічного візерунку.
Це про оголені дроти емоцій, які живуть в людині. Це споглядання сокровенного, часом, для когось занадто відвертого, надто чесного, надто живого для звичного життя у 21-му столітті.
Це про «нестерпну» красу буття. Про любов, жіночність і ніжність, про страждання та самотність, силу, єдність, відвертість, подолання і сміливість, невинність, розчарування, пошук, прийняття і душевне піднесення. Життя, що є довершеним у своїй не-«ідеальності».
Рекомендуємо дивитись з відкритим серцем та розумом.
Лікар Бомгарт читає щоденник свого товариша лікаря Полякова, в якому той описує муки людини, що потрапила у полон наркотиків. Сергій Поляков – людина тонкого душевного складу, він хороший лікар, який не зумів перемогти власний біль. Від нього пішла кохана дружина, і тепер життя його сповнене лише примарними спогадами про неї. Втікаючи від реальності, Поляков поринає у світ наркотиків. Та чи є в тому світі єдиноможлива реальність? Чи пам’ятає людина про невідворотність розплати за наркотичні ілюзії?
«Тату, ми всі в тумані» – драматична вистава на 2 дії за романом К. Кізі «Над зозулиним гніздом». Хто ми, вовки чи зайці? Вільні чи залежні? Ми зможемо це зрозуміти, тільки зустрівшись з цим божевільни-божевільним-божевільним світом.
П'єса Ксенії Школьнікової, за мотивами п’єси «Мишоловка» Агати Крісті. Як часто Ви звертаєте увагу на тих хто оточує Вас? Сім дивакуватих персонажів за загадкових обставин зупинилися в одному пансіоні. Опинившись у пастці через негоду, вони лишились сам на сам зі своїми скелетами у шафі. А головне - один з них вбивця. Під підозрою опиняється кожен, адже ніхто не впевнений в чесності один одного. Головне вчасно зупинити вбивцю… Поки не буде пізно.
На безлюдний острів у крижаному норвезькому морі, де останні 15 років відлюдником мешкає відомий письменник, приїздить журналіст з маленької провінційної газети, аби взяти інтерв’ю. Чому нобелевський лауреат погоджується на це, адже він ненавидить журналістів? А можливо, це зовсім і не журналіст? Тоді для чого він приїхав? Вони розмовляють про якусь жінку. Хто вона? Ця надзвичайна детективна історія з багатьма пострілами, що була написана видатним драматургом Е.-Е. Шміттом спеціально для бенефісу зірки французького кінематографа Алена Делона, занурить Вас у вир шалених пристрастей, несподіваних сюжетних поворотів, чуттєвих любовних історій та неповторного французького гумору.
Вистава «Стусанина» інспірована та поставлена за віршами Василя Стуса.У виставі «Стусанина» використовуються: - вірші Василя Стуса («Мені здається, що живу не я», «Звіром вити, горілку пити», «То все не так», «В мені уже народжується Бог», «Чого ти ждеш», «Із літопису Самовидці» та інші - музика гуртів Rammstein та Bohren & der Club of Gore - українська народна пісня та сибірський рок - підвал центру Леся Курбаса…Це вистава про відчуття ліктя товариша і про відчуття ліктя під ребрами... Про те, якими ми могли би бути, і про те, якими ми є...8 чоловіків, 19 текстів, 1 сцена «Стусанина» неминуча...
Эта постановка вызывает разные эмоции, часть происходящего отзывалась не очень, но были действительно пронзительные моменты. Каждая отдельная часть перформанса была для меня какой-то отдельным эмоциональным всплеском. Сказать, что была преобладающая эмоция нельзя. Вся постановка была очень эмоциональной и очень разноплановой. Цельного сюжета в этой постановке нет. Есть отдельные части, которые иногда даже тяжело назвать историями, потому что это могли быть просто часть литературного произведения или стихи. И показывают не традиционно картинку соответствующую читаемым словам. Показывают эмоцию. И ее проявления очень разные - в пластике красивых тел, в музыке, в игре света , в звуках которые издают актеры, в каких то отдельных этюдах. И все это создает местами странную, но волнующую атмосферу. Это точно театр не для всех. Но если вам нравятся новые ощущения,если вы открыты к новым граням , то попробуйте. Может вам и не понравится, но возможно вы будет так же зачарованы , как и я . Образы и роли актеров менялись от сцены к сцене. Но для меня они смогли передать главное - эмоцию. Я следил очень внимательно и часто были моменты на сцене, когда одновременно было много ярких образов, но вместе они создавали цельный образ. Спектакль для меня обладал накопительным свойством. Первые минуты я все равно отвлекался на свои мысли - семья, работа, быт. К тому же, так как это не традиционная постановка, мне не сразу удалось понять структуру происходящего. Но с каждым новым действом, ты как будто настраиваешься на какой-то ритм и начинаешь жить не тем, что вне помещения в котором происходит перформанс, а внутри его. Постановки рассчитаны на зрителя, который хочет не просто зрительную жвачку. Актеры открывают свою душу и переживают на сцене очень яркие, иногда даже интимные моменты. но образы, способы передачи очень неординарные и часто нужно приложить умственное усилие, чтобы понять, что именно хотят сказать участники . И я не удивлюсь, что некоторые места я понял по своему и нашел там что-то свое.
Взагалі сама вистава досить неоднозначна, нас про це навіть попередив режисер, запрошуючи у залу, що спектаклі театру дивнуваті. Сама вистава складається з різних розповідей, які об’єднанні темою довіри, кохання, самоствердження, складність життя та багато іншого. Мені особливо запам‘яталася історії про Жовті квіти, Чорного чоловіка та дівчинку яка була красива в душі, але ну дуже гарна зовні. Історія про жовті квіти розповідала про випадкову зустріч двох людей на вулиці, для мене вона ілюструє і назву вистави, і історії перших знайомств, закоханість. Взагалі сама вистава, як і її сюжет заводить нас в якийсь інший світ. Фінал вистави, як на мене, розповідає, що кожен з нас унікальний, і ми завжди можемо зупинитися коли не знаємо куди рухатись далі. І світити, якби надавати свою теплоту, доброту іншим і просто бути у моменті. Я повірила акторам, трошки змазалося відчуття через велику кількість різних історій, на мою думку краще б було, якби їх було менше, але кожній приділили більше часу, адже герої і самі розповіді дуже цікаві. Костюми були доцільними, але хотілося, щоб по кольору і стилю вони створювали одну картинку. Різні відтінки і деталі костюмів відволікали. Спочатку ти входиш як в медитацію в якийсь інший світ, цікавість, жалість, розуміння, бажання задуматися. Мені здається, що виставу треба дивитися не один раз.
Режисерка, викладачка, хореографиня, тілесно-орієнтована терапевтка. Викладацький шлях почала в 2004 році, працюючи з дітьми в якості хореографа, постановника вокальних номерів, режисера концертів і фестивалів.
Сьогодні Олена – співзасновниця та режисерка ТОТЕАТРу, режисерка музичних кліпів, рекламних роликів, короткометражних фільмів, актриса, а також викладачка в акторській майстерні Михайла Кострова.
Вона майстриня, тонко відчуває природу актора, індивідуально підходить до кожного учня. Легко змінює план заняття, якщо мета вправ не досягнута. Вправи заради вправ – це точно не про неї.
Практична психологиня, бізнес-тренерка, співзасновниця і директорка ТОТЕАТРу, директорка «Школи-студії імпровізації «Чорний квадрат».
З 1999 року – актриса Театру-студії імпровізації «Чорний квадрат», задіяна в кількох репертуарних спектаклях театру, постійно грає в імпровізаційних проєктах «Плоти», «Мафія», «Чиста імпровізація»; знімалася в кіно і серіалах.
Закінчила Тренерський Університет у Марка Кукушкіна від CBS, пройшла річне стажування в Канаді (Торонто) за програмою «Індивідуальне і соціальне в бізнесі».
Авторка і ведуча тренінгів особистісного зростання, ефективних комунікацій, командоутворення. Олена – унікальна викладачка; в ній поєднується глибоке практичне знання акторської професії, досвід психолога та бізнес-тренера.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
TOTEATP – тілесно орієнтований театр, заснований навесні 2019 року режисеркою Оленою Вахрамєєвою та Оленою Костровою за сприяння «Акторської майстерні Міши Кострова».
Тут досліджується природа людини, контакт тілесного та духовного. Створюються перформативні полотна про людей, про внутрішній світ та світ зовнішній, в якому ми живемо. Вистави – це особиста книга людини, в якій зібрані шматочки найемоційніших моментів її життя. Нелінійна побудова сюжету та метафоричність форм виразності дають багато простору для уяви глядача, спонукаючи його до особистого проживання побаченого.
Знахідкою ТОТЕАТРу є театральна імпровізаційна гра «ТУТіЗАР» – формат імпровізації, під час якої прямо в глядацькій залі («тут і зараз») твориться перформанс за допомогою набору акторських інструментів.
« Стій. Світи »
