З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Стіна
Стіна
Стіна

« Стіна »

16 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.2 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

«Стіна» – унікальна вистава. І не лише через те, що створювалася на замовлення театру й безпосередньо під час репетицій.

Унікальність вистави полягає в тому, що в її основі ніби два погляди на події, що сталися на Сході України за останні роки. Перший: розуміння, відчуття ситуації, трагедії режисером-постановником зі Швейцарії Томасом Меттлером, людиною, яка знайома із сьогоднішньою історією України опосередковано і сприймає її на підсвідомому чуттєвому рівні, намагаючись відтворити події художніми засобами виразності – пластикою, жестом, музикою, словом, світлом. Другий погляд – відомої української письменниці, поетеси, кіносценаристки, перекладачки Любові Якимчук, що народилася в Первомайську Луганської області, життя та творчість якої просякнуті болем, гіркотою за роздертою на шмаття країною, за людьми, яким бог дарував щастя вижити і які не з власної волі опинилися за «стіною» несприйняття, нерозуміння, відчуженості.

Твір Любові Якимчук вражає своєю граничною правдивістю, «незручною» відвертістю, викладенням фактів та реалій, що випали на долю мешканців окупованих територій. Це синтез документального, публіцистичного театру та поезії. Але й поезія в даному випадку підпорядкована головній темі – темі розпаду і розбрату, насильницького знищення самого поняття гуманності й добра.

Фото та анотації надано театром

Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Шекспірівська королева
Світлана Прус
Шекспірівський король
Вадим Полікарпов
Королівський блазень
Іван Шаран
Юний революціонер
Тетяна Луценко
Надія, любов, свідомість
Світлана Косолапова
Богиня музики (Евтерпа)
Анна Глухенька
Художниця по костюмах
Художник з освітлення
Художник з освітлення
Звукорежисер
Звукорежисер
Відеоінженер
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Ми, Майдан
« Ми, Майдан » Документальна вистава
5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.8
5.8
5.8
5.8

П’єса «Ми, Майдан» - переможець конкурсу мережі театрального перекладу «Євродрама» (Париж, Франція) і входить до антології п'єс "Майдан. До і після". В своєму творі Надія Симчич описує події листопаду 2013 - лютого 2014 років. Автор твору ретельно відбирала свідчення активістів у Facebook, згодом створивши свою п'єсу "Ми, Майдан". У кожного героя п'єси є реальний прототип, з якими драматург підтримує зв'язок й досі.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 16
5.9
5.9
5.9
5.9

Ця історія заснована на реальних подіях, вони відбулися в Америці у 90-х. Головні герої – двоє хлопців: одного з них востаннє бачили у 1994 році на баскетбольному майданчику у місті Сан-Антоніо, штат Техас, а інший мав дуже дивне хобі – він видавав себе за зниклих безвісти дітей. 36 разів йому вдалося це зробити, поки Інтерпол нарешті його не розшукав. Ці дві долі одного разу перетнулися і змінили життя багатьох.

Білоксі-блюз
« Білоксі-блюз » Драма, комедія
5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.8
5.8
5.7
5.7

Події вистави відбуваються під час Другої Світової Війни. Рік 1943-й. Місце подій – південне містечко Білоксі на Місісіпі. Шість новобранців потрапляють в учбовий табір, де їх готують до смерті. Це історія про мрії, прагнення та бажання юної душі. Вистава розповідає про необхідність любити, створювати, бути потрібним. Але усе це перекреслено розумінням того, що молодих хлопців везуть на війну. Чи втратить людська душа свою індивідуальність, коли з людини почнуть ліпити машину для вбивств?

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
5.0
5.0
6.0

Моноісторія зі стереоефектом починається інтригуюче, майже як у детективі, і розгортається у вогняній спіралі чужого минулого, яке стає твоїм майбутнім: таємничий спадок, загадкові умови, розмова з власним тілом, подорож до Парижу, нічний цирк, віртуальна вечірка, зрада батька, фатальне кохання, розстріл і раптом.... мільйон парашутиків... У кожного в житті є моменти, коли треба зупинитися, вийти на незнайомій зупинці та поринути в спогади, які ще не твої, але стануть твоїм життям, твоїм минулим і майбутнім. Блукаючи стежинами старих історій, раптом знаходиш себе, своє коріння, свою долю, яка прилетить з одним з мільйона парашутиків і зробить світ добріше. Сюжет заснований на щоденнику молодої дівчини, яка стала жертвою Холокосту у жовтні 1941р. У виставі піднімаються загальнолюдські цінності, а також питання самоідентифікації людини, яка в силу трагічних обставин починає розмірковувати про своє коріння, про нещасливу долю – і несподівано приходить до світла. Як в будь-якій єврейській історії смішне переплітається з печальним, але головна ідея – це те, що життя продовжується.

4.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
4.0
4.0
4.0
4.5

Білогвардійський офіцер, отаман, комісар – під “одним дахом”.«Що» чи «хто» їх поєднує?Автор п’єси належить до покоління драматургів, які в пострадянські часи створювали новий театральний простір, наповнюючи його новими темами, формами та змістом. Вистава була представлена на міжнародних фестивалях “Драма-Форум”(Польща) та “Перперикон-2002”(Болгарія).

Відгуки
Наталя

Вистава для тих, хто втомився від війни. Показані реальні, оголені емоції людей, котрі живуть у стані війни! Біль, страх, любов, відчай, смерть, втрата, щастя, безвихідь, радість - всі почуття перемішані, але показані без прикрас! Актори змусили замислитись про те, що ми живі і живемо, тому що там є люди, котрі воюють і помирають! А потім була друга частина вистави (епілог) в котрому все перевернули догори дриґом - комедія, фарс...глядачі не розуміли, що відбувається і коли аплодувати! сюжет - війна, котра і зараз триває в нашій країні, долі людей, котрі опинились в світі, котрий в один момент похитнувся і зруйнувався! всім повірила і все відчула! Складно описувати, оскільки доведеться торкатися теми політики, а цього робити не хочеться. я розуміла, що йшла не на "Ромео і Джульєтта" (вони померли, але хоч знали за що), але так близько побачити те, що здається відбувається десь далеко і ніколи тебе не торкнеться і не буде стосуватись - змушує думати, оцінювати, боронити та допомагати! перша частина - ШОК! Війна на сцені - емоційний стан передано досконало. друга частина - ШОК (в попередньому пункті описала)

Агата

"Спектакль вызвал разные эмоции. От грустных до позитивных. Спектакль “Стіна” поставленный по п‘єссе написаной под заказ театра Франка,непосредственно и созданной во время репетиций.Выдался очередным подтверждением что военное положение имеет большое влияние на искусство.Спектакль был условно разделён да две части,первая связанная с войной(переживаниями,мыслями,идеями) наполненной художественность,абстрактными картинками,пластикой,всё для того чтобы связь между войной трудеопонимаем театром абсурда.Потом следовала интерлюдия,и резких переход в понятный реальный мир и его отношение с «понятным» традиционном театром. Из главных плюсов могу отметить построение удивительной атмосфери которая несла за собой соответствующие контексту эмоции. Нормальную игру актёров. Данный спектакль по сути является абстракцией невероятного количества мыслей и идей, заставляющих задуматься. Акером полностью удалось передать образи.

Яна

Спочатку було дуже цікаво. Всього одна декорація та актори, які мають прожити ціле життся на сцені, ще й така емоційна важка тема. Та дедалі ставало менш цікаво, бо не вистачало емоційної віддачі від більшості акторів. А кінець зовсім збив з пантелику, та було бажання, щоб вистававже закінчилвся. Не було ніякої цілісності, щоб пов'язати першу і другу частину. Настрій нейтральний лишився. Не було кому в горлі, чи дикого захвату, ні смутку, ні жалю. Подивилася і забула. Це - історії людей з окупованих територій Донбасу, про жахи війни, які відображаються в людях як старшний сон. Умовно вистава ділиться на дві частини, перша частина важка та емоційна, а друга частина як злий жарт над першою. Актори перетворюються на злих клоунів, які вбивають проблему війні. Вони просто роблять вигляд, що нічого не відбувається, як і мільйони жителів нашої країни. Сюжет доволі близький до реальності, може тому викликає більше обурення, ніж захоплення. Тема вистава - має бути актуальною для кожного українця. Цікава вистава для тих, хто любить пластичні драми. На сцені були помітні лише чоловіки, їм вдалося передати емоційність своїх персонажів. Не відчувалось важгості чи нещирості. Натомість жінки залишилися для мене нерозкритими, не змогли вони пробити стіну непорозуміння. Не було в їх персонажах щирості, може тому що акторки не приміряли на себе життя своїх героїв. Театру раджу звернути увагу на персонал театру. Доволі грубі жіночки в гардеробі та на вході, в касі. Жодна не посміхається і не те що не кажу дякую і будь-ласка, а навіть не відповідає. Пані яка розсаджує по місцях, як цербер гримала на всіх глядачів: не так став, сів, повільно йдеш і тд.

Юлія

Переосмысление спектакля требует нескольких дней. В процессе меняется восприятие, чувства, детали. Такое ощущение, спектакль догоняет тебя. Очень глубокая постановка. На первый взгляд спектакль состоит из несвязанных трех отдельных постановок. Однако, все они как бы наслаиваются одна на другую, существуя парралельно и в то же время являют собою единую целостноую картинку. Очень глубокий спектакль. Шикарные костюмы, грим, сценографика. Сюжеты современности, человеческих судеб, душевных ран, боли, тревоги и тленности бытия. Танцы на костях, слезы от безысходности, без надежды и веры, с надежной и мечтами, сарказм доли...Я под глубоким впечатлением от спектакля. Спектакль не отпускает который день. Всплывают новые и новые чувства, ощущения и появляются ответы на вопросы: почему, зачем, о чем, к чему...Невероятная пластика, мимика, движения, монологи, тексты... браво!!! Во время просмотра не все понятно, только переосмысление и время открывает все новые грани и подтексты.

Наталя

Початок вистави викликав цікавість, інтерес до оригінальної подачі, костюмів і пластики акторів. Далі виникали змішані відчуття із жалю, суму, співпереживання героям, занурення у кожну історію, яку вони по черзі розповідали і передавали, виринаючи із розгубленого, спантеличеного, обуреного натовпу. Співчуття до однієї конкретної людини давало змогу зрозуміти усіх їх разом. Проймало глибоко і до сліз. Проте, не без ситуативних жартів, що пробивалися крізь завісу смутку й відчуття відчуження цих людей від решти світу, країни і будь-якого соціуму, окрім їх власного тісного кільця понівечених війною історій. Кульмінаційна і завершальна частина просто перевернули все з ніг на голову. Бо такого видовища і повороту подій аж ніяк не очікуєш у контексті важкої, непростої і незручної теми про війну. Особливо закарбувалась у свідомість сильна сцена із "прибуттям" підлітків, що пройшли з того боку стіни і влаштували шалене диско на фоні нерухомо лежачих, застиглих і ніби прибитих попелом, героїв цієї вистави. Вони робили на їх фоні селфі та випромінювали наївну, молоду та нестримну енергію життя. Цей максимальний контраст двох світів викликав, певно, найгострішу емоцію за виставу. Завершення вийшло не менш вражаючим. Фарс розвіяв туман депресії й відчаю, але лишив питання. Як це все закінчити? Як закінчити виставу, або як закінчити страждання й горе. Чи є ще в цьому всьому сенс? Чи є ще в нас емпатія і сили витримувати події, що ніяк не дійдуть кінця? Вистава закінчилась, а значить і нам варто не втрачати надій на віднайдення глобального фіналу. Настрій лишився важкий і водночас оптимістичний, адже якщо створюються такі вистави, є надія на розуміння одне одного, знайдення точок дотику, які ілюструє нам мистецтво, і не дає зачерствіти під плином часу. Актори неймовірні, кожна історія доходила до серця. Усі образи були цільні і життєві, навіть найменш помітні з них. Коли вони грали реальних людей з історіями війни - ми бачили саме їх, коли актори грали акторів, що грають у виставі - бачили акторів. Перевтілення вдалося на 100%.