« Стіна »

16 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.3

«Стіна» – унікальна вистава. І не лише через те, що створювалася на замовлення театру й безпосередньо під час репетицій.

Унікальність вистави полягає в тому, що в її основі ніби два погляди на події, що сталися на Сході України за останні роки. Перший: розуміння, відчуття ситуації, трагедії режисером-постановником зі Швейцарії Томасом Меттлером, людиною, яка знайома із сьогоднішньою історією України опосередковано і сприймає її на підсвідомому чуттєвому рівні, намагаючись відтворити події художніми засобами виразності – пластикою, жестом, музикою, словом, світлом. Другий погляд – відомої української письменниці, поетеси, кіносценаристки, перекладачки Любові Якимчук, що народилася в Первомайську Луганської області, життя та творчість якої просякнуті болем, гіркотою за роздертою на шмаття країною, за людьми, яким бог дарував щастя вижити і які не з власної волі опинилися за «стіною» несприйняття, нерозуміння, відчуженості.

Твір Любові Якимчук вражає своєю граничною правдивістю, «незручною» відвертістю, викладенням фактів та реалій, що випали на долю мешканців окупованих територій. Це синтез документального, публіцистичного театру та поезії. Але й поезія в даному випадку підпорядкована головній темі – темі розпаду і розбрату, насильницького знищення самого поняття гуманності й добра.

Фото та анотації надано театром

Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Шекспірівська королева
Світлана Прус
Шекспірівський король
Вадим Полікарпов
Королівський блазень
Іван Шаран
Юний революціонер
Тетяна Луценко
Надія, любов, свідомість
Світлана Косолапова
Богиня музики (Евтерпа)
Анна Глухенька
Художниця по костюмах
Художник з освітлення
Художник з освітлення
Звукорежисер
Звукорежисер
Відеоінженер
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Ми, Майдан
Білоксі-блюз
5 оповідань Пєлевіна
День Перемоги
Вона+війна
Відгуки
Агата

"Спектакль вызвал разные эмоции. От грустных до позитивных. Спектакль “Стіна” поставленный по п‘єссе написаной под заказ театра Франка,непосредственно и созданной во время репетиций.Выдался очередным подтверждением что военное положение имеет большое влияние на искусство.Спектакль был условно разделён да две части,первая связанная с войной(переживаниями,мыслями,идеями) наполненной художественность,абстрактными картинками,пластикой,всё для того чтобы связь между войной трудеопонимаем театром абсурда.Потом следовала интерлюдия,и резких переход в понятный реальный мир и его отношение с «понятным» традиционном театром. Из главных плюсов могу отметить построение удивительной атмосфери которая несла за собой соответствующие контексту эмоции. Нормальную игру актёров. Данный спектакль по сути является абстракцией невероятного количества мыслей и идей, заставляющих задуматься. Акером полностью удалось передать образи.

Яна

Спочатку було дуже цікаво. Всього одна декорація та актори, які мають прожити ціле життся на сцені, ще й така емоційна важка тема. Та дедалі ставало менш цікаво, бо не вистачало емоційної віддачі від більшості акторів. А кінець зовсім збив з пантелику, та було бажання, щоб вистававже закінчилвся. Не було ніякої цілісності, щоб пов'язати першу і другу частину. Настрій нейтральний лишився. Не було кому в горлі, чи дикого захвату, ні смутку, ні жалю. Подивилася і забула. Це - історії людей з окупованих територій Донбасу, про жахи війни, які відображаються в людях як старшний сон. Умовно вистава ділиться на дві частини, перша частина важка та емоційна, а друга частина як злий жарт над першою. Актори перетворюються на злих клоунів, які вбивають проблему війні. Вони просто роблять вигляд, що нічого не відбувається, як і мільйони жителів нашої країни. Сюжет доволі близький до реальності, може тому викликає більше обурення, ніж захоплення. Тема вистава - має бути актуальною для кожного українця. Цікава вистава для тих, хто любить пластичні драми. На сцені були помітні лише чоловіки, їм вдалося передати емоційність своїх персонажів. Не відчувалось важгості чи нещирості. Натомість жінки залишилися для мене нерозкритими, не змогли вони пробити стіну непорозуміння. Не було в їх персонажах щирості, може тому що акторки не приміряли на себе життя своїх героїв. Театру раджу звернути увагу на персонал театру. Доволі грубі жіночки в гардеробі та на вході, в касі. Жодна не посміхається і не те що не кажу дякую і будь-ласка, а навіть не відповідає. Пані яка розсаджує по місцях, як цербер гримала на всіх глядачів: не так став, сів, повільно йдеш і тд.

Юлія

Переосмысление спектакля требует нескольких дней. В процессе меняется восприятие, чувства, детали. Такое ощущение, спектакль догоняет тебя. Очень глубокая постановка. На первый взгляд спектакль состоит из несвязанных трех отдельных постановок. Однако, все они как бы наслаиваются одна на другую, существуя парралельно и в то же время являют собою единую целостноую картинку. Очень глубокий спектакль. Шикарные костюмы, грим, сценографика. Сюжеты современности, человеческих судеб, душевных ран, боли, тревоги и тленности бытия. Танцы на костях, слезы от безысходности, без надежды и веры, с надежной и мечтами, сарказм доли...Я под глубоким впечатлением от спектакля. Спектакль не отпускает который день. Всплывают новые и новые чувства, ощущения и появляются ответы на вопросы: почему, зачем, о чем, к чему...Невероятная пластика, мимика, движения, монологи, тексты... браво!!! Во время просмотра не все понятно, только переосмысление и время открывает все новые грани и подтексты.

Наталя

Початок вистави викликав цікавість, інтерес до оригінальної подачі, костюмів і пластики акторів. Далі виникали змішані відчуття із жалю, суму, співпереживання героям, занурення у кожну історію, яку вони по черзі розповідали і передавали, виринаючи із розгубленого, спантеличеного, обуреного натовпу. Співчуття до однієї конкретної людини давало змогу зрозуміти усіх їх разом. Проймало глибоко і до сліз. Проте, не без ситуативних жартів, що пробивалися крізь завісу смутку й відчуття відчуження цих людей від решти світу, країни і будь-якого соціуму, окрім їх власного тісного кільця понівечених війною історій. Кульмінаційна і завершальна частина просто перевернули все з ніг на голову. Бо такого видовища і повороту подій аж ніяк не очікуєш у контексті важкої, непростої і незручної теми про війну. Особливо закарбувалась у свідомість сильна сцена із "прибуттям" підлітків, що пройшли з того боку стіни і влаштували шалене диско на фоні нерухомо лежачих, застиглих і ніби прибитих попелом, героїв цієї вистави. Вони робили на їх фоні селфі та випромінювали наївну, молоду та нестримну енергію життя. Цей максимальний контраст двох світів викликав, певно, найгострішу емоцію за виставу. Завершення вийшло не менш вражаючим. Фарс розвіяв туман депресії й відчаю, але лишив питання. Як це все закінчити? Як закінчити виставу, або як закінчити страждання й горе. Чи є ще в цьому всьому сенс? Чи є ще в нас емпатія і сили витримувати події, що ніяк не дійдуть кінця? Вистава закінчилась, а значить і нам варто не втрачати надій на віднайдення глобального фіналу. Настрій лишився важкий і водночас оптимістичний, адже якщо створюються такі вистави, є надія на розуміння одне одного, знайдення точок дотику, які ілюструє нам мистецтво, і не дає зачерствіти під плином часу. Актори неймовірні, кожна історія доходила до серця. Усі образи були цільні і життєві, навіть найменш помітні з них. Коли вони грали реальних людей з історіями війни - ми бачили саме їх, коли актори грали акторів, що грають у виставі - бачили акторів. Перевтілення вдалося на 100%.