Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Вистава – соціальна провокація. Трагікомедія, події якої розгортаються в звичайній американській сім'ї. Ну, або майже звичайній…
Том Уінгфілд – автор та ведучий п'єси, чиї спогади оживають на очах у глядачів. Герої вистави – люди, що живуть у світі власних ілюзій, страхів та нереалізованих мрій. Аманда Уінгфілд – маленька жінка, яка несамовито чіпляється за інший час та місце. Лаура – її доросла дочка, відлюдькуватість якої досягає критичної межі. Том – син Аманди та брат Лаури – виправдовує власну жорстокість бажанням вирватися із «пастки». В цій дивній родині є ще один персонаж – батько, який весь час усміхається з величезної фотографії. А дехто Джим – гість у домі Уінгфілдів, людина з реального світу, подарує надію на справжнє життя…
Та чи не зруйнує він крихкий світ Уінгфілдів та їхнє сімейне щастя «за склом»? Приходьте! Мартіні – на столі!))
«Кожна людина сама відповідає за все, що з нею відбувається. Але уникнути нещасних випадків і помилок не дано нікому... Озираючись в минуле, ми відшукуємо той поворотний момент, коли русло нашого життя повернуло у бік... Для Люсі Краун це було літо. Воно починалося як будь-яке інше... Те, що могло залишитися безглуздою і пересічною пригодою, які трапляються з мільйонами жінок, невинною маленькою таємницею, спогади про яку здатні скрасити старість, обернулося лихом, ураганом, що розкидав три життя по сторонах.
Вистава за п'єсою Лідії Чупіс «Життя на трьох». Мелодраматичний трагіглюк. Ви колись бачили себе у дзеркалі? А коли те дзеркало давно розбилося, а ви все одно себе бачите? І це відображення живе своїм життям, таким, про яке ви напевно мріяли, але не досягли. А ще є кохання – таке ж омріяне і недосяжне. Може настав час зустрітися всім утрьох?
Скільки людей – стільки й думок про любов, про сенс життя, про сім’ю. Щирий, відвертий і зворушливий діалог двох сестер. Їхні долі переплетені і зв’язані не тільки родинними узами, а й…
Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
Людина у кімнаті. Так просто, так зрозуміло... І можна пройти повз, а можна затриматися і спробувати її почути. Вистава, яка не потребує пафосних слів. Це історія про людину, яка жадає людського тепла та дотику... «Людина у кімнаті» – безпрецедентна подія в Україні! Акторська гра – метод Майкла Чехова у дії! Кожне слово, рух і навіть подих можна роздивлятися з позиції Психологічного жесту, який ще недавно здавався нам чимось незрозумілим та містичним. Техніка, якою «жонглюють» американські та європейські актори, віднедавна з'явилася і в Україні. У червні на сцені «Сузір'я» глядач побачить результат роботи із загадковим методом Майкла Чехова, де активна уява породжує атмосферу та відчуття живої гри. Проте не тільки актори використовують доробок Чехова, але і сама режисер відверто користується режисерським розбором, яким поділився зі світом великий актор та педагог. Перформанс, у якому возз'єдналися «чотири брати» Майкла Чехова: почуття легкості, краси, форми та почуття цілого на сцені театру... Для режисера Алєсі Савченко «Людина у кімнаті» – ювілейна 10-та вистава і перша, поставлена українською мовою. Також у перформансі використовується пластика рук, що стало результатом етюдної роботи разом з актрисою Маріанною Модоло. Кохання, пристрасть, жага до життя – це іноді просто слова. «Людина у кімнаті» відкриває нам екзистенціальний, глибокий світ душі людської, яка просить торкнутися до її «оголених струн».
Історія, яку розповідає головний персонаж Том Уінфрід, заснована но його власних спогадах. Герої вистави – люди, що живуть у світі власних ілюзій, страхів та нереалізованих мрій. Аманда Уінгфілд, мати Тома, – маленька жінка, яка несамовито чіпляється за інший час та місце. Лаура – її доросла дочка та сестра, відлюдькуватість якої досягає критичної межі. У цій дивній родині є ще один персонаж – батько, який весь час усміхається з величезної фотографії. А Джим – гість у домі Уінгфілдів, людина з реального світу, подарує надію на справжнє життя… Було трохи нудно, тому що вистава була місцями затянутою. Акторам вдалося перевтілитися в їх образи, і доволі добре! Я думаю, вистава була б цікавою тим, хто хоче подивитися, як «Скляний Звіринець» може бути адаптований на камерній сцені.
Чудова вистава та прекрасна гра акторів! Високий рівень професійної та емоційної гри кожного актора. Цікаво поданий сюжет та вже знайомий сценарій! Як й у кожній сім'ї всі такі різні та однакові водночас. Всі 2 акти актори тримали увагу глядача!
Актёры играли очень хорошо, представление заставляло задуматься
Интересный и жизненный сюжет, прекрасная постановка и замечательные актеры
Віта́лій Анато́лійович Кіно́ — український театральний режисер, актор, викладач, директор-художній керівник Центру мистецтв «Новий український театр», (м. Київ).
В 1988 році закінчив акторське відділення Дніпропетровського державного театрального училища (курс Олександри Іванівни Самохвалової)
З 1988 по 1990 роки служив у радянській армії.
В 1994 році вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, на курс народного артиста України, професора Митницького Едуарда Марковича, і в 1999 році отримав диплом інституту за спеціальністю «Режисер драматичного театру».
В 2002 році закінчив курс навчання в аспірантурі (асистентурі-стажуванні) КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого, під керівництвом професора Судьїна Володимира Миколайовича. Здобув кваліфікацію «Викладач вищих навчальних закладів мистецтва».
В 1998 році разом з друзями та однодумцями заснував Центр мистецтв «Новий український театр».
Має велику педагогічну практику. З 1999 по 2005 роки викладав майстерність актора та режисуру в КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого, на акторських та режисерських курсах факультету театрального мистецтва та на режисерському курсі факультету кіномистецтва.
З 1997 по 2005 роки викладав майстерність актора, сценічну мову та історію мистецтв на театральному відділі Київської школи мистецтв ім. М. Вериківського.
З 2006 по 2013 роки викладав майстерність актора, сценічну мову та основи режисури в Київському Коледжі театру і кіно. Був художнім керівником кількох акторських курсів.
З 2008 року — голова Предметної комісії з акторської майстерності Коледжу театру і кіно.
В 2009 році випустив акторський курс, більшість випускників якого і склали оновлену трупу «НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ».
З 2013 по 2016 роки викладав в Київському Інституті екранних мистецтв на акторських та режисерських курсах.
З 2015 року викладає акторську майстерність в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтва.
У Новому Українському Театрі з 2007 року.
Освіта: Київський коледж театру і кіно (2009 рік, Майстерня Віталія Кіно), та Харківський державний Університет мистецтв ім. І.П.Котляревського (2013 рік, Майстерня Юрія Євсюкова)
День народження – 9 червня.
День народження – 17 травня
Освіта: Київський коледж екранних мистецтв (2015 рік, Майстерня Віталія Кіно), Національна Академія керівних кадрів культури і мистецтва (2017, Майстерня Віталія Кіно).
В Новому українському театрі з 2011 року.
Перша роль Аліси у фільмі «Балада про Бомбера» була настільки скромною, що вона навіть не потрапила в титри.
Роком пізніше вона знялася відразу в двох українських проектах – «Білої гвардії» та «Жіночому лікаря», і вже була позначена в титрах, як виконавиця епізодів. Потім було ще кілька невеликих ролей, а в 2016 році Аліса засвітилася в російсько-українському проекті «Коли минуле попереду» і української телевізійної новелі «Не зарікайся».
Обидві ролі були досить значущими, і у Аліси вже з'явилися свої шанувальники. Всього на рахунку актриси більше десяти ролей.
У 2012 році закінчила Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня Володимира Судьїна і Костянтина Дубініна).
Протягом 2011-2013 рр. – актриса Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».
Від 2013 року – актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2017 році здійснив дипломну постановку «Лісовий цирк» (за п'єсою Світлани Лелюх) у Волинському академічному театрі ляльок. Зараз продовжує навчання в рідній альма-матер (освітньо-кваліфікаційний рівень «Магістр», майстерня заслуженого артиста України Леоніда Попова).
У театрі працює з 2017 року.
Центр мистецтв «Театр на Михайлівській» – незалежний київський театр, створений 1998 року. З моменту заснування і дотепер театр очолює художній керівник-директор Віталій Кіно.
1998 року Віталій Кіно, випускник «режисерської школи» Едуарда Митницького, разом із командою однодумців заснували центр мистецтв «Театр на Михайлівській» – один з перших недержавних театрів України. Започатковані театром видавничі проекти – газета «Антракт» та серія буклетів «Акторські портрети» – отримали схвальні відгуки. А створений того ж року Театр для всієї родини «Сонечко» сьогодні є одним з найпопулярніших дитячих театрів Києва. Його перша вистава «Подорож на чарівний острів» за С. Тейлором вже дев'ятнадцять років прикрашає афішу НУТу.
Багато років театр не мав власної сцени, а тому працював на різних майданчиках. 2009 року театр нарешті відкрив власну сцену в Києві, у будинку XIX сторіччя по вулиці Михайлівській, 24ж.
Центр мистецтв «Театр на Михайлівській» з перших днів свого існування позиціювався як театр для всієї родини, і продовжує впевнено займати театральну нішу сімейного відпочинку. Серед проектів Центру наявні:
- родинне свято «День народження в театрі», під час якого гості можуть спробувати себе як акторів, взявши участь у інтерактивних виставах;
- студії з акторської майстерності для дітей та дорослих, де можна отримати початкові акторські навички;
- щорічний фестиваль театральних студій «Чудасія»;
- літній табір театру і кіно, де діти не тільки відпочивають, а і ставлять вистави, знімають кіно;
- щомісячний сімейний театральний клуб, де на одній сцені батьки дивляться виставу, відпочивають, спілкуються з новими друзями, а на іншій сцені малюки грають з Сонечком, дивляться казку, здобувають корисні навички на різноманітних майстер-класах.