Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Сойчине крило »
Лірична драма І. Франка про кохання, де любов піднесена на найвищий п’єдестал. Про життя, що пройшло марно, про втрачене через егоїзм кохання, про надії, що не справдилися. Після глибоких і болісних переживань, у взаємостосунки закоханої пари приходить прощення.
У виставі змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, хапається «за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку». Герой уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим «естетом» та «живою людиною» з почуттями та емоціями.
За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.
В історії з постановкою вистави містичних збігів та обставин незліченна кількість. Хоча б те, що театр розташований на вулиці імені Івана Миколайчука, а будинок, в якому жив актор, знаходиться просто поруч з нашим театром. Режисер вистави Тетяна Матасова кілька років мріяла про постановку цієї повісті, а театр обрала теж невипадково. Дитинство та ранню юність Тетяна провела у фольклорних ансамблях, що відчувається у дбайливому та обережному поводженні з фольклорною основою вистави. А ще... вистава стане цілим клондайком дебютів. Актори, яких звикли бачити та сприймати виключно як блискучих вокалістів, вийдуть на сцену в якості драматичних акторів. Ось... Сюрпризи відкрили не всі. Тож чекаємо на виставі.
Трагедія Гамлета – у необхідності відмовитися від власних духовних вимог і стати звичайним убивцею (А. Тарковський). А головним героєм нашої версії «Гамлета» є театр. Актори його мандрівної трупи – одночасно блазні й мудреці, які замислюються над найглибшими проблемами буття й, здається, знають щось, про що не здогадуються інші. Цього разу перед ними постало питання про відповідальність перед собою і перед суспільством, і вони намагаються вирішити його, приміряючи на себе личини персонажів безсмертної трагедії Шекспіра. І та сама дійсність постає в зовсім іншому світлі, коли дивишся на неї, наприклад, очима Гамлета й очима Гертруди.
За п'єсою «Безталанна» Івана Карпенка-Карого. Тихе сімейне життя чи шалений вир пристрастей? Божевільне, руйнівне кохання чи спокій та мир у родині? Мудра, лагідна Софія чи дика й несамовита Варка? З ким бути? «У мене тепер дві душі, і обидві болять, ниють!» – каже зачарований, поневолений красою двох жінок та заблукалий у сутінках власної душі, Гнат. Що буває, коли серце рветься навпіл, Ви дізнаєтесь із найкращої української п'єси про кохання. Ця історія про те, як одна бездумна помилка може зруйнувати все життя, адже справжнє почуття трапляється лише раз.
«Ідеальний чоловік» – комедійна п'єса Окара Уайльда написана 1895 року, дії якої обертаються навколо шантажу і політичної корупції, зачіпають теми суспільної та приватної чесності. Події відбуваються в Лондоні, в «сьогоденні» (період написання твору) протягом двадцяти чотирьох годин. «Рано чи пізно», – відзначає Уайльд, – «нам доведеться розплатитися за наші вчинки». Але додає: «Не варто судити людину тільки за її минулим».
Сподобалась гра акторів
Віталій Малахов – відомий режисер, його ім'я знають не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Театральні критики пов'язують становлення сучасного українського театрального процесу з іменем Віталія Малахова. Він режисер-легенда, вистави в його постановці викликають незмінний інтерес публіки. Режисерські роботи Малахова відзначаються оригінальним стилем, високим професіоналізмом, буянням артистизму, метафоричністю, прекрасною грою акторського ансамблю. Народився він у Львові 19 червня 1954 року. З 1972-го по 1977-й навчався у Київському державному театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого на факультеті режисури драми (художній керівник курсу – професор Володимир Неллі, акторська майстерність – професор Леонід Олійник). Творчу діяльність розпочав 1977 року на українському телебаченні. З травня 1978-го до вересня 1979-го року – у Київському державному театрі російської драми ім. Лесі Українки працював над постановкою своєї знаменитої вистави «Казка про Моніку».
З 1979 року очолив Київський державний Театр естради, в якому поставив «Я – Київ», «Ніч чудес», «Зоря і смерть Пабло Неруди», «Шахрай мимоволі» та ін. З 1985-го до 1987-го працював зі своєю трупою на базі Київського молодіжного театру.
У серпні 1987 року В. Малахов створює власний театр – Київський драматичний театр на Подолі. З 1987 року – художній керівник-директор Київського академічного драматичного театру на Подолі. У його доробку понад 60 вистав. Це «Ніч чудес» В. Шекспіра, «Вертеп» В. Шевчука, «Опера мафіозо» В. Станілова, «В степах України» О. Корнійчука, «Квартал небожителів» О. Коротко, «Фантазія для рояля в чотири руки» А. Ольмерт, «Фараони» О. Коломійця, «Дядя Ваня» А. Чехова, «Дивакуватий Журден», «Склади слово ВІЧНІСТЬ», «Щоденник молодого лікаря» М. Булгакова, «Передчуття Мини Мазайла» М. Куліша, «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло, «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «Звідки беруться діти?» А. Крима, «Антракт» О. Марданя та ін. Трупа Малахова неодноразово презентувала театральне мистецтво України в Росії, США, Англії, Італії, Мексиці, Коста-Ріці, Фінляндії, Німеччині, Греції, Туреччині, Єгипті.
Віталій Малахов – лауреат «Київської пекторалі – 98», як кращий режисер року за виставу «В степах України» О. Корнійчука, лауреат «Київської пекторалі – 2003» за виставу «Дядя Ваня» А. Чехова. За виставу «Моє століття» М. Лоранс у 2005 році Віталій Малахов став лауреатом «Київської пекторалі» за кращу виставу року.
Малахов – організатор і засновник Міжнародного театрального фестивалю «Київ Травневий», що здобув широке визнання публіки.
У 2002 році очолив Міжнародний Булгаковський фестиваль мистецтв. Відкриття відбулось 7 вересня 2002 року виставою «Собаче серце» за п'єсою М. Булгакова у приміщенні Національного театру ім. Івана Франка.
У 2006 році започаткував фестиваль «Київ – територія миру» мистецькою акцією-колажем за участю театрів Києва.
У 2006 році театрові під керівництвом Малахова за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва надано статус академічного.
2008 року В. Малахов став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в галузі мистецтва.
До Дня незалежності України у серпні 2008 року Президент України нагородив Віталія Малахова званням «Народний артист України».
В сезоні 2011-2012 року театр на Подолі, а разом із ним і Віталій Малахов став тріумфатором найпрестижнішої театральної премії «Київська пектораль». Його вистави «Минулого літа в Чулимську» О. Вампілова та «На дні» М. Горького було визнано найкращими. Сам Віталій Юхимович став кращім режисером сезону.
Головний художник Театру на Подолі. Зробила найскладніші декорації та костюми до вистав «Шакунтала», «Аз» за драмою «Ужасная изміна сластолюбіваго житія…», «1984».
Провідний актор Київського академічного драматичного театру на Подолі, майстер сцени.
У театрі з 1987 року.
Лауреат «Київської пекторалі» 2008 року за роль Замухришкіна у виставі «Гравці» М. Гоголя.
Лауреат театральної премії ім. Амвросія Бучми 2010 року за роль Плюшкіна у виставі «Мертві душі» М. Булгакова.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
З 2001 по 2008 – викладач акторської майстерності факультету режисури Київського національного університету театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 2005 року.
Театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим з'явився на мистецькій території Києва в 1987 році. Комерційний успіх став можливим завдяки довгостроковому договору з тюменською нафтодобувною компанією. Театр вирушає на гастролі на південь Західного Сибіру. Зароблені кошти витрачаються на облаштування сцени та поліпшення фінансового становища трупи.
Протягом семи років з моменту свого народження Театр на Подолі був практично мандрівним, і в кожному турне отримував визнання. Так, британська газета «Обсервер» порівнювала виставу «Ніч чудес» з «бездонним океаном під час шторму». У 1993 р. видання «Гардіан» відзначило високу художню цінність музичної вистави про протиборство зі смертю «Бенкет під час чуми» з огляду на Чорнобильську трагедію. Про театр, що ризикнув привезти дві шекспірівські вистави («Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло») до стриманої Великобританії й завоював популярність в очах преси та публіки, із захопленням писали «Таймс», «Файненшіал таймс» та інші. Трупа Театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі (Шотландія), де водночас показували вистави близько 900 труп.
У 1994 р. Театр на Подолі отримав статус державного.
Академічні театри Києва завжди заслуговують на особливу увагу. У 2006 р. за видатні досягнення в розвитку українського драматичного мистецтва цього статусу набув і Театр на Подолі.
У 2015 р. будівля театру закривається на дворічну реконструкцію. Оновлений Театр на Подолі запрошує глядачів на вистави формату 5D з використанням технологічних можливостей мобільної сцени, нового звукового обладнання, проекційного екрана, снігових установок.
Театр активно займається благодійницькою діяльністю, влаштовуючи особливі вечори для людей з обмеженими можливостями. На його сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушенням слуху, театр обладнаний з урахуванням потреб людей з інвалідністю (є пандус і ліфт).
« Сойчине крило »
