« SOS. Врятуйте наші душі! »

Його батьки захоплювалися театром, організовували в Наровчате Пензенської губернії самодіяльні постановки серед таких же любителів. Переїхавши до Москви, вони цей інтерес не втратили і зуміли передати синові.

Микола вчився в звичайній московській школі, займався плаванням, щоб здоров'я було міцнішим, причому навіть брав участь та перемагав у змаганнях. З задоволенням відвідував театральну студію для дітей при ДК автозаводу ім. Сталіна, не пропускав постановки столичних театрів.

Велика Вітчизняна війна стала для Рушковського, як і для багатьох юнаків того страшного часу, не тільки випробуванням, а й загартувала характер, навчила цінувати, що таке чоловіча дружба, відповідати за свої вчинки. З обдарованих хлопців створювалися концертні бригади, і вони в короткі періоди затишшя виступали перед бійцями. Двадцятирічний фронтовик Микола Рушковський мріяв продовжити навчання. Школу-студію МХАТ закінчив блискуче. Серед його наставників була Ольга Кніппер-Чехова – дружина видатного А. П. Чехова

На той час він був закоханим в актрису Ізабеллу Павлову – свою майбутню дружину і, коли вона їде працювати до Києва, відправляється за нею.

У театрі ім. Лесі Українки його прийняли, підтримали і незабаром стали доручати головні ролі. До слова, ролі Миколи Рушковського багатопланові і різноманітні – він зіграв їх понад сто. Себе він називає однолюбом – цьому театру залишався вірним, хіба тільки знімався в кіно..

Викладав у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого. Професор (1976). Серед учнів Рушковського українські актори: Лев Сомов, Ігор Антонов, Дмитро Суржиков, Ольга Сумська, Артем Ємцов та ін.

Один із засновників театральної премії «Київська пектораль», Нового драматичного театру на Печерську, Майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».

25 листопада Микола Рушковський зазнав травми стегна внаслідок падіння під час вистави «Насмішкувате моє щастя», де понад 50 років грав самого А. П. Чехова, а потім його брата. Після операції та реабілітації планував за кілька місяців знову вийти на сцену. Помер у лікарні вранці 5 грудня 2018 року. Похований 7 грудня на Байковому кладовищі.

Я ніколи не був ідеальним, починаючи від зовнішності і закінчуючи характером. Та проте я завжди був собою. Талановитий, мудрий, красивий, цілеспрямований, відповідальний, неконфліктний і скажено скромний. Театр, музика…Це те, що люблю і вмію. Отримую задоволення від своєї роботи. Граю на всьому, з чого можна вилучити хоч якийсь звук. Ціную дружбу і друзів. Тих самих, які і в біді, і в радості…Найбільше щастя в житті — донька.

Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2016 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. Карпенка-Карого, майстерня М. М. Рушковського.
У театрі з 2016 року.

Я народився 28-го жовтня 1993 р. В самому доброму з міст — Київ-місті. Моє знайомство з цим світом минало в декораціях тихого і квіткового Дніпровського району, що на лівому березі Дніпра. Тут маленький Моцарт грав для мене свої перші симфонії, Гоголь розповідав страшні байки і водив гуляти на Невський. До того ж щороку, протягом тринадцяти літ, мене відправляли на все літо на заслання під Канів. Там шевченківські пленери, теж, начебто, берег Дніпра, але зовсім інший. Там картопля по сезону, корови з сумними очима, босоногий натовп дітей на саморобних великах, зірки, які охоче падали заради наших дитячих бажань, стрибки через багаття і маленькі безнасінні яблучка — райські. А потім я віришів осягнути акторське ремесло і ніяк не можу припинити.

Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, акторський курс Народного артиста України М. М. Рушковського. Роки навчання: 2011 - 2016 рр.

Театральну практику веду не тільки в рідній Майстерні, а і в театрі на Подолі.

Знімав зі своїми друзями Антоном Сьоміним і Юрою Катинським короткометражні фестивальні фільми «Богомол», «Ровер», «Маніяк», що отримали певні нагороди.

За весь час перебування в Майстерні паралельно приймаю пропозиції щодо участі в зйомках і театральних проектах.
– Зіграв ролі в серіалах: «Метелики», «Світло та тінь маяка», «Той, хто дивиться в далечінь», «Дорога додому» та інших кінострічках.
– Брав участь у зйомках повнометражних фільмів «Черкаси» і «Моя бабуся Фані Каплан».

– Чому вирішили стати актором / актрисою?

Сцена – єдине місце де я відчуваю право на вираження своїх думок.

– Яку роль мрієте зіграти?

Хочу зіграти БГ у старості)))))

– Чим любите займатися у вільний час?

Гітара, вино і вулиця)

– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть

Хм... Співчуваю маршам легалізації та толерантності. І взагалі підтримую ідею

– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.

Я з гордістю ношу звання актора театральної майстерні Миколи Рушковського.

Я народився в невеликому містечку Мелітополі, що в Запорізькій області. У моїй родині, в якій батько музикант, а мама режисерка, вибору у мене особливого не було! Паралельно з театром я займався вокалом і футболом. Але життя розставило все по своїх місцях. У 23 роки я вступив до університету ім. Карпенка-Карого, Театральної Майстерні М. М. Рушковського, і знайшов своє місце в житті!!! У театрі я частинка веселощів, яка заряджає будь-кого, до кого я хоч трішки доторкнуся!!! Гарного всім настрою! Люблю та цілую!

Якось дуже давно, 8-го листопада 1993 року, я народилася у чудовому, сонячному, морському та сповненому гумору місті Одесі! З’явилась я в акторській родині!Зростала в театрі, в прямому сенсі цього слова. Моя мама ніколи не була в декретній відпустці, тому якщо у неї була вистава, то я була поруч! Насправді, все йшло добре. Я росла, пішла до дитячого садка, потім до школи, як усі звичайні діти. Все було б нічого! А виявилося, ще краще!!! Справа в тому, що все своє дитинство я ревнувала батьків до театру і навіть не подумала б, що колись я самостійно вирішу стати актрисою. Але одного разу це сталося. У 8-му класі я зрозуміла, що театр — моє покликання!!! Моя матуся мені довго пояснювала всі нюанси цієї професії, потім запропонувала вступити до медінституту і стати стоматологом. Але було запізно. В моїй душі вже панував ТЕАТР!!! Театр вже був в мені! І я пішла… Тепер я тут, тепер я з вами!!!

Мати Анастасії — чемпіонка світу з гімнастики Оксана Омельянчик, батько — колишній військовий, а нині бізнесмен Дмитро Зюркалов. У Анастасії є брат Іван.

Навчалася у київській гімназії N32 з лінгвістичним ухилом, де вивчала англійську та німецьку мови. Відвідувала художню студію, займалася плаванням, фотографією і малюванням. Навчалася у київській модельної студії «Карін».

У кіно Анастасія опинилася випадково, коли їй було 10 років. Потрапила на кастинг мелодрами режисера Оксани Байрак «Сніжне кохання, або Сон у зимову ніч» за сценарієм Валентина Азернікова.

Після першої виконаної ролі в кіно вирішила стати професійною акторкою. Режисер Оксана Байрак зняла Настю в головних ролях багатьох своїх фільмів. Роль дівчинки з Прип'яті у фільмі «Аврора» була написана спеціально для неї.

У 2016 році Анастасія Зюркалова з відзнакою закінчила Київський театральний університет ім. Карпенко-Карого (майстерня Народного артиста України Миколи Рушковського).

Дебют Анастасія Зюркалова на професійній театральній сцені відбувся навесні 2014 року в постановці заслуженого артиста України режисера Ігоря Славинського «Антігона» (роль Антігони), в Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».

Анастасія Зюркалова веде у дитячому клубі «Champion Kids» напрямок «акторська майстерність».

У дитинстві вчилася в музичній школі по класу фортепіано, займалася вокалом. Співає з трьох років. Її мама – педагог по вокалу. У дитинстві вона часто брала участь в пісенних конкурсах.

Актриса отримала головну роль в серіалі телеканалу «Україна» – 100-серійної авантюрної мелодрамі «Співачка». Не в останню чергу через своїх відмінних вокальних даних. Хоча їх також довелося вдосконалювати.

«Мені подобається співати, але скоріше для себе, про професійну кар'єру співачки я ніколи не замислювалася. Акторство – це моє все. Перед початком зйомок, зі мною займалися чудові викладачі по вокалу, адже більшість пісенних композицій в серіалі виконую саме я. Це життєвий серіал , тому все повинно бути максимально по-справжньому. А співом я планую займатися і далі – для душі», – говорила Олександра.

Серіал «Співачка» – перший великий проект Олександри.

Виріс я в невеликому містечку. Спостерігав за людьми… Завжди любив що-небудь написати про людей, про те, як вони себе поводять. По суті, був мовчазним, і мало що змінилося з тих пір. Спілкуюся за життя короткими реченнями. До акторського факультету вирішив вступити навмання.І завирувало…Майстерня для мене — це люди, які вміють любити по-справжньому, тому і є прикладами абсолютно реальних втілень. Саме в них моя особиста потреба.