« Сон »

Не могла відірватися від перегляду. 95-ий театральний сезон в театрі на Липках, це, щось неймовірне і неповторне, скрізь відчувалось свято. Вистава , яка була перша в цьому сезоні-це приклад того, як підкріпити це свято. Три жіночі душі в виконанні талановитих акторок краяли серця глядачів, гарні дівчата, доповнені ніжними зачісками та сукнями по черзі розповідали про свої тяжкі долі. Монолог Інни Беліковой-це верх жіночого розуміння , любові, тендітності. Три ворони, наче якесь суцільне зло, їх рухи речі -яскраве перевтілення та дуже гарний виступ. Красива, співуча Катерина-в чому вона винна та її маленький син? Невтомний Володимир Захарченко-несамовитий образ Тараса, танцював гопак, наче ми ходимо по дорозі. Металева споруда посередині сцени весь час рухалась і актори на ній були, наче риби у воді, наче не актори театру, ціркові актори на арені. Швидка промова вироку солдат, наче молот в мізках, багато часу потрібна, щоб не допустити ні однієї помилки. Костюми, співи, декорації, тільки доповнювали і прикрашали велич цієї вистави. Вистава підійде для всіх без обмежень.

Вистава пробудила в мені різні емоції: від смутку й горечі з приводу невзгод Шевченка та України до посмішки під час сакрастичних й глибоко іронічних картинах російського самодержавства. Хоч у мене на душі не було мішка суперечливих емоцій та почуттів, я покинула театр з відчуттям причетності та вдумливості. Це цікаве переосмислення, яке має потенціал емоційно зловити глядача на 100 %, мене з зачепило десь на 65 %. У виставі скомбіновані біографічні епізоди про Кобзаря (ключові моменти дитинства, знайомство з Сошенком у Петербурзі, заслання, романтичні стосунки з В. Рєпіною) та ключові сюжети його поетичної творчості (сюжетні вижимки поем "Сон", "Великий льох", "Катерина", вірша "Думи мої, думи" тощо). Дії розгортаються у формі сну про тогочасне становище України, який переплівся з життєвими перепитіями самого поета та пророчими натяками на Майдан. Мені сподобалась сама задумка, її сучасне та оригінальне втілення. Деякі моменти були напрочуд сильними (монологи 3 душ, 3 ворон тощо), деякі сцени не викликали сильного емоційного відгуку, проте мали не менш креативний потенціал. Мені сподобалися всі актори. Не скажу, що я повірила, начебто вони живі. Проте вони так вдало вписувалися в трагокомічний фарс, в якому жив Тарас Шевченко і про який він так багато писав, що однозначно акторська гра була на найвищому рівні. Можу порадити цю виставу школярам, студентам, середньому та старшому поколінням. Це одночасно вїдливий саркастичний фарс та глибока трагедія двох людей - Шевченка та уособлення України. Бували моменти, коли осяяння сцени переносилось на мій внутрішній стан, бували моменти, коли мені зводило щелепу від трагічної несправедливості, бували моменти, коли я більше спостерігала, ніж співпереживала. Та в цілому, хоча мені і не вистачило потужності, це була гарна заявка на глибоке феєричне шоу. Мені сподобався театр, особливо хол. Якщо б осучаснити саму сцену, то цей театр буде не гірше Драматичного театру Франка.

Совершенно неожиданно случилось чудо!во-первых,спектакль не премьерный,во-вторых,давненько в ТЮЗе на Липках не было ничего примечательного,в-третьих,режиссер сам худрук В.Гирич ,а это дорого стоит!!!!открылся мне удивительный мир театра,где на сцене сосуществует практически вся труппа ,проживает задуманное режиссером ,сколько же прекрасной молодежи выросло,очень органичны заслуженные(Вилков и др.)все слаженно и вдохновенн(а это очень радует и подкупает)работают на общее дело!костюмы потрясающие,отражают дух эпохи,декорации мобильные и стильные,а зеркалный задник как бы расширяет пространство,обстановка на сцене неймовірна!тема спектакля актуальна как никогда,казалось бы,сколько лет прошло,а мало что изменилось.

Вистава має назву "Сон" за мотивами творів Т.Г.Шевченка. Я очікувала побачити ці мотиви. Але марно. І добре, що не повела дитину на цю виставу, адже нічого зі "Сна" Шевченка там не було. Це було щось неймовірне. Неймовірно епатажне, неймовірно феєричне, неймовірно заплутане. Такий собі фестиваль вінегрету. Все змішалося в домі Облонських, вибачте, на сцені у виставі "Сон". Я чесно намагалася всі два акти протягом півтори години шукати сенс та тримати в голові якусь провідну ідею або хоча б не забути, з чого почалось і що це на сцені діється, але це було досить складно, тому що на сцені була якась збірна солянка. Вистава була схожа на стрічку в Фейсбуці, де намішані не пов'язані одна з одною новини чужих сторонніх людей. Хоча ні - все зв'язувалось , як червоною стрічкою, присутністю Тараса Шевченка на сцені та металевою двоповерховою конструкцією із труб, настилу та сходів (по діаметру майже на всю сцену), яку актори по черзі постійно обертали по колу. Всю виставу я переживала, чи не зачепить бігаючих та танцюючих акторів ця конструкція при обертанні. Щоб позбавитись цієї думки про можливе падіння акторів через обертання конструкції та щоб сконцентруватись на намаганні знайти сенс та концепцію у виставі, довелось придивитись, чи зафіксована конструкція десь, і о радість - так, ці сходи були зафіксовані віссю і при обертанні мали певний діаметр , тому стало легше, що це все не посунеться на край сцени. Отже, нічого з реальних творів Т.Шевченка до вистави не має відношення. "Сон" Т.Г. Шевченка, як і всі інші його твори, пройшли повз вистави. Ну то й добре. Душі українських дівчат, яких не пускають до раю то через те, що напоїла коня москаля, то через те, що немовлям, сповита, зі схилу Дніпра посміхнулась вдалечінь начебто москальскій цариці , яка десь там повинна була бути на пароплаві... Це щось нове у списку гріхів будь-якої віри. Ворони, які палять на сцені, розповідаючи про кількість загублених душ та як вони розпалювали війни та кидали козаків у бої. То козаки і війни залежать від ворон? І Шевченко зображений якийсь...не дорослий мужик-українець, люблячий свою мову поет і художник, а як інфантильний підліток-мамуськин синочок, якому (по виставі - дорослому мужику!) не дозволили писати вірші та малювати, ну він і не пише і не малює. Це що - п'ятнадцятирічна дівка, яку мамка гуляти не пускає вночі? Півтори години на сцені був натовп, почувалася, як на новорічній виставі у Палаці Україна - один в один: зтось танцює, хтрсь співає, хтось розмовляє, кожен робить щось своє і все це різне і все це одночасно. Людей на сцені багато, поки на всіх подивишся, хто що і навіщо, то сенс вистави не знайдеш. Фестиваль вінегрету. Наприкінці вистави Т.Г.Шевченко вийшов і сказав:""Вибачте, люди, що розказав не своє, а те, що наснилося. Таке сниться юродивим та п'яницям"". Це було сто відсотків влучно. Це все пояснило. Треба було цією фразою почати виставу, а потім нею і закінчити. Тоді все б сприйнялося добре. Хоч і запізно, але стало все на свох місця - точно, це ж дійсно лише ""сон"", і далеко не Шевченковський! Твори Т.Шевченко до цього не причетні. Ось зміст і сенс цієї вистави ""Сон"". Таке сниться юродивим та п'яницям.

Такого Шевченка я ще не бачила, бо так сучасно і яскраво, в такій крутій постановці слова поета ще не звучали. Просто неймовірне фантасмагоричне дійство відбувалося на сцені! У виставі зібрані найяскравіші, найемоційніші фрагменти життя поета, які дуже органічно переплітаються з читанням поезії. При цьому задіяно кілька десятків акторів, які за короткий час кожного епізоду встигали максимально яскраво змалювати сюжетну лінію, і це не тільки грою. Музичне оформлення, пластика, сценографія, образи - все тут в єдиній гармонійній композиції. А ще дуже переконливий у ролі Шевченка - Володимир Захарченко. Приємно і те, що висиава як ніколи актуальна зараз, оголена проблема царів і підданих, полоненних на чужині, відношення до України держави - сусіда. ""Сон"" - це ще один доказ того, що Шевченко це не лише кріпаки і сльози і подерта одежина, а душа народу і його гідність. Рекомендую 100%!