Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Сон »
У виставі «Сон» усі ключові події життя Кобзаря кружляють навколо нього, немов на каруселі. Тут і спогади про дитячі та юнацькі роки, і зустрічі з людьми, які благодатно вплинули на долю поета: тут і ті персонажі лукавої долі, яких краще було б уникнути не лише Тарасові, а й Україні. Утім, поет у виставі не лише спостерігає за плином своєї долі та історії свого народу, а й сам намагається крутити колесо фортуни. Українська історія у виставі ТЮГу постає примарним видінням, фантасмагорією… Так не хочеться вірити у те, що це — реальність, яка знову може оголити свою трагічну сутність. «Летим. Дивлюся, аж світає / Край неба палає…» — навіть ці рядки нині можуть стати пророчими…
Це надзвичайне музичне дійство, де глядач може поринути у сон самого Тараса Шевченка, стати його героєм, відчути у своїх грудях серцебиття великого поета та всієї України.
Якби вам запропонували взяти участь у експерименті, що зробив би вас кращою версією вас. Погодились би? Але якби вам не дали жодних гарантій? Погодились би? Скільки ви готові заплатити за лічені миттєвості, відчути себе найрозумнішою, найпривабливішою, найкращою людиною планети? Чи стали б ви счасливішими? Дикий театр у співавторстві з Валерією Федотовою та Робом Фельдманом переосмислив дуже чуттєву і пронизливу історію Чарлі Гордона, на нашій сцені – один з найлюдяніших романів у світовій літературі Даніеля Кіза – «Квіти для Елджернона».
«… і серце моє, загалом дуже спокійне, почало битися» У департаменті… Краще не називати, в якому департаменті, служив один чиновник, взагалі нічим не примітний, низенький на зріст, трохи рябуватий, зі зморшками по обидва боки щік. Прізвище його було Башмачкін. Ім’я – Акакій Акакійович. Навряд чи де можна було знайти людину, яка так служила би своїй посаді. Він служив не просто ретельно, – ні, він служив з любов’ю. Із довічного титулярного радника глузували всі, хто насідає на тих, хто не здатен кусатися. Втім, у своєму переписуванні йому ввижався свій розмаїтий і приємний світ. Так і пройшло би мирне життя чоловіка до глибокої старості, якби не було різних лих, розсипаних на життєвій дорозі – в житті нашого героя з’явився світлий гість в образі Шинелі, яка вкрай змінила його злиденне життя.
У житті кожного успішного актора настає момент, коли він, занурюючись у світ мрій та фантазій, опиняється сам на сам з персонажем, якого йому так і не довелося зіграти. Зазвичай цей персонаж споріднений з ним духом, переживаннями, бажаннями і мріями. Болі та радості актора і цього персонажа збігаються. Долі їхні переплетені невловимим мереживом сну, коли реальність втрачає силу, й свідомістю заволодіває світ персонажа... Саме такого актора (назвемо його просто «А») зіграє наш видатний майстер, народний артист України Станіслав Боклан. Його герой «А» одержимий роллю Акакія з хрестоматійної повісті Миколи Гоголя «Шинель». І от що дивно: персонажі цієї повісті оживають в голові драматичного актора «А» у незвичному для нього самого та гоголівської історії жанрі бродвейського мюзиклу! Здавалося б, що може бути спільного у промерзлого чиновника Акакія, який мріє про нову шинель, актора «А», що мріє зіграти Акакія в бродвейському мюзиклі, та зірки Молодого театру Станіслава Боклана? Ну це, звісно, словами не пояснити, це треба бачити! Для тих, хто призабув сюжет повісті Миколи Гоголя «Шинель», нагадаємо: Непримітний чиновник одного департаменту мусить змінити свою стару зношену шинель на нову. Але для цього йому потрібно змінити старе життя на нове, що він і намагається зробити. Чи зможе Акакій утримати нову шинель і нове життя в своїх руках?
«Дорогий, Боже, мене звати Оскар, мені 10 років. Я підпалив кота, будинок, здається, навіть підсмажив червоних рибок. Це мій перший лист до тебе, бо раніше у мене не було часу через навчання». Таким листом починається філософська вистава «Оскар». На вас чекають 12 щемливих, щирих, кумедних листів десятирічного невиліковно хворого хлопчика на ім'я Оскар. Кожен з листів це звернення до Творця, просякнуте щирістю, іноді відчаєм, але більше – радістю відкриття цього неймовірного світу. У цих листах десятирічний хлопчик проживе ціле життя, наповнене ейфорією дорослішання, стриманністю зрілості та мудрістю старіння людини. Свої останні 12 днів життя Оскар проведе у товаристві доволі непересічної пані – Рожевої Пані, котра і вигадала для хлопчика таку гру, аби він відчув усю повноту цього чудового дару – життя. Адже неважливо, скільки днів у твоєму житті, важливо, скільки життя у твоїх днях.
Це психологічно віртуозна вистава про загибель кохання і надій, про примарність людського щастя. Шанувальникам творчості А. Чехова, які тонко відчувають атмосферу його творів і не з чуток знайомі з його персонажами, буде особливо затишно на виставі «Дядя Ваня». Вона одна з небагатьох на сьогоднішній день, хто зберіг первозданність світу драми, створеного автором за законами безсмертя, ім'я якому кохання. Премія «Київська Пектораль» – 2003-2004 у номінаціях: За кращу драматичну виставу Сценографія (спеціальний диплом – А. Лобанов) За кращу режисуру За кращий акторський дебют (Олена Свірська) За кращу чоловічу роль (Сергій Бойко)
Не могла відірватися від перегляду. 95-ий театральний сезон в театрі на Липках, це, щось неймовірне і неповторне, скрізь відчувалось свято. Вистава , яка була перша в цьому сезоні-це приклад того, як підкріпити це свято. Три жіночі душі в виконанні талановитих акторок краяли серця глядачів, гарні дівчата, доповнені ніжними зачісками та сукнями по черзі розповідали про свої тяжкі долі. Монолог Інни Беліковой-це верх жіночого розуміння , любові, тендітності. Три ворони, наче якесь суцільне зло, їх рухи речі -яскраве перевтілення та дуже гарний виступ. Красива, співуча Катерина-в чому вона винна та її маленький син? Невтомний Володимир Захарченко-несамовитий образ Тараса, танцював гопак, наче ми ходимо по дорозі. Металева споруда посередині сцени весь час рухалась і актори на ній були, наче риби у воді, наче не актори театру, ціркові актори на арені. Швидка промова вироку солдат, наче молот в мізках, багато часу потрібна, щоб не допустити ні однієї помилки. Костюми, співи, декорації, тільки доповнювали і прикрашали велич цієї вистави. Вистава підійде для всіх без обмежень.
Вистава пробудила в мені різні емоції: від смутку й горечі з приводу невзгод Шевченка та України до посмішки під час сакрастичних й глибоко іронічних картинах російського самодержавства. Хоч у мене на душі не було мішка суперечливих емоцій та почуттів, я покинула театр з відчуттям причетності та вдумливості. Це цікаве переосмислення, яке має потенціал емоційно зловити глядача на 100 %, мене з зачепило десь на 65 %. У виставі скомбіновані біографічні епізоди про Кобзаря (ключові моменти дитинства, знайомство з Сошенком у Петербурзі, заслання, романтичні стосунки з В. Рєпіною) та ключові сюжети його поетичної творчості (сюжетні вижимки поем "Сон", "Великий льох", "Катерина", вірша "Думи мої, думи" тощо). Дії розгортаються у формі сну про тогочасне становище України, який переплівся з життєвими перепитіями самого поета та пророчими натяками на Майдан. Мені сподобалась сама задумка, її сучасне та оригінальне втілення. Деякі моменти були напрочуд сильними (монологи 3 душ, 3 ворон тощо), деякі сцени не викликали сильного емоційного відгуку, проте мали не менш креативний потенціал. Мені сподобалися всі актори. Не скажу, що я повірила, начебто вони живі. Проте вони так вдало вписувалися в трагокомічний фарс, в якому жив Тарас Шевченко і про який він так багато писав, що однозначно акторська гра була на найвищому рівні. Можу порадити цю виставу школярам, студентам, середньому та старшому поколінням. Це одночасно вїдливий саркастичний фарс та глибока трагедія двох людей - Шевченка та уособлення України. Бували моменти, коли осяяння сцени переносилось на мій внутрішній стан, бували моменти, коли мені зводило щелепу від трагічної несправедливості, бували моменти, коли я більше спостерігала, ніж співпереживала. Та в цілому, хоча мені і не вистачило потужності, це була гарна заявка на глибоке феєричне шоу. Мені сподобався театр, особливо хол. Якщо б осучаснити саму сцену, то цей театр буде не гірше Драматичного театру Франка.
Совершенно неожиданно случилось чудо!во-первых,спектакль не премьерный,во-вторых,давненько в ТЮЗе на Липках не было ничего примечательного,в-третьих,режиссер сам худрук В.Гирич ,а это дорого стоит!!!!открылся мне удивительный мир театра,где на сцене сосуществует практически вся труппа ,проживает задуманное режиссером ,сколько же прекрасной молодежи выросло,очень органичны заслуженные(Вилков и др.)все слаженно и вдохновенн(а это очень радует и подкупает)работают на общее дело!костюмы потрясающие,отражают дух эпохи,декорации мобильные и стильные,а зеркалный задник как бы расширяет пространство,обстановка на сцене неймовірна!тема спектакля актуальна как никогда,казалось бы,сколько лет прошло,а мало что изменилось.
Вистава має назву "Сон" за мотивами творів Т.Г.Шевченка. Я очікувала побачити ці мотиви. Але марно. І добре, що не повела дитину на цю виставу, адже нічого зі "Сна" Шевченка там не було. Це було щось неймовірне. Неймовірно епатажне, неймовірно феєричне, неймовірно заплутане. Такий собі фестиваль вінегрету. Все змішалося в домі Облонських, вибачте, на сцені у виставі "Сон". Я чесно намагалася всі два акти протягом півтори години шукати сенс та тримати в голові якусь провідну ідею або хоча б не забути, з чого почалось і що це на сцені діється, але це було досить складно, тому що на сцені була якась збірна солянка. Вистава була схожа на стрічку в Фейсбуці, де намішані не пов'язані одна з одною новини чужих сторонніх людей. Хоча ні - все зв'язувалось , як червоною стрічкою, присутністю Тараса Шевченка на сцені та металевою двоповерховою конструкцією із труб, настилу та сходів (по діаметру майже на всю сцену), яку актори по черзі постійно обертали по колу. Всю виставу я переживала, чи не зачепить бігаючих та танцюючих акторів ця конструкція при обертанні. Щоб позбавитись цієї думки про можливе падіння акторів через обертання конструкції та щоб сконцентруватись на намаганні знайти сенс та концепцію у виставі, довелось придивитись, чи зафіксована конструкція десь, і о радість - так, ці сходи були зафіксовані віссю і при обертанні мали певний діаметр , тому стало легше, що це все не посунеться на край сцени. Отже, нічого з реальних творів Т.Шевченка до вистави не має відношення. "Сон" Т.Г. Шевченка, як і всі інші його твори, пройшли повз вистави. Ну то й добре. Душі українських дівчат, яких не пускають до раю то через те, що напоїла коня москаля, то через те, що немовлям, сповита, зі схилу Дніпра посміхнулась вдалечінь начебто москальскій цариці , яка десь там повинна була бути на пароплаві... Це щось нове у списку гріхів будь-якої віри. Ворони, які палять на сцені, розповідаючи про кількість загублених душ та як вони розпалювали війни та кидали козаків у бої. То козаки і війни залежать від ворон? І Шевченко зображений якийсь...не дорослий мужик-українець, люблячий свою мову поет і художник, а як інфантильний підліток-мамуськин синочок, якому (по виставі - дорослому мужику!) не дозволили писати вірші та малювати, ну він і не пише і не малює. Це що - п'ятнадцятирічна дівка, яку мамка гуляти не пускає вночі? Півтори години на сцені був натовп, почувалася, як на новорічній виставі у Палаці Україна - один в один: зтось танцює, хтрсь співає, хтось розмовляє, кожен робить щось своє і все це різне і все це одночасно. Людей на сцені багато, поки на всіх подивишся, хто що і навіщо, то сенс вистави не знайдеш. Фестиваль вінегрету. Наприкінці вистави Т.Г.Шевченко вийшов і сказав:""Вибачте, люди, що розказав не своє, а те, що наснилося. Таке сниться юродивим та п'яницям"". Це було сто відсотків влучно. Це все пояснило. Треба було цією фразою почати виставу, а потім нею і закінчити. Тоді все б сприйнялося добре. Хоч і запізно, але стало все на свох місця - точно, це ж дійсно лише ""сон"", і далеко не Шевченковський! Твори Т.Шевченко до цього не причетні. Ось зміст і сенс цієї вистави ""Сон"". Таке сниться юродивим та п'яницям.
Такого Шевченка я ще не бачила, бо так сучасно і яскраво, в такій крутій постановці слова поета ще не звучали. Просто неймовірне фантасмагоричне дійство відбувалося на сцені! У виставі зібрані найяскравіші, найемоційніші фрагменти життя поета, які дуже органічно переплітаються з читанням поезії. При цьому задіяно кілька десятків акторів, які за короткий час кожного епізоду встигали максимально яскраво змалювати сюжетну лінію, і це не тільки грою. Музичне оформлення, пластика, сценографія, образи - все тут в єдиній гармонійній композиції. А ще дуже переконливий у ролі Шевченка - Володимир Захарченко. Приємно і те, що висиава як ніколи актуальна зараз, оголена проблема царів і підданих, полоненних на чужині, відношення до України держави - сусіда. ""Сон"" - це ще один доказ того, що Шевченко це не лише кріпаки і сльози і подерта одежина, а душа народу і його гідність. Рекомендую 100%!
З 1978 по 1984 рік працював у Київському державному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки, де брав участь у постановках 6 вистав. У цей же період здійснював постановки у Черкаському, Волинському та Могильовському драматичних театрах.
У 1984 році був запрошений до Київського театру юного глядача на постановку вистави «Лісова пісня» Лесі Українки, яка на ІІ Республіканському фестивалі театрів для дітей та молоді у місті Сумах здобула ІІІ премію. З цього часу плідно працює у ТЮГу як черговий режисер, створюючи вистави для дітей і для дорослих. У виставах для дорослих режисер тяжів до актуальних гострих тем («Фатальна помилка» М. Рощіна, «Еквус» П. Шеффера).
У липні 1991 році Віктор Гирич був призначений головним режисером театру, а у листопаді цього року рішенням колективу він був обраний художнім керівником Київського державного театру юного глядача. На цій посаді він активно співпрацює з талановитими та високопрофесійними художниками, композиторами, балетмейстерами; насичує репертуар творчого колективу постановками за класичною та сучасною літературою.
Нині В. С. Гирич є провідним фахівцем постановок для дітей, режисером, чиї вистави мають тривале сценічне життя й популярні у глядачів: «Король Дроздобород» (рік прем'єри — 1986), «Троє поросят» (1989), «Людвігу XIV — УРА!» (1991), «Різдвяна ніч» (1993), «Ша–ша–ша–ша–ша» (1994), «Серце П'єро» (1996), «Чарівна Пеппі» (1998) дотепер присутні в репертуарній афіші. Режисер звертається до класики дитячої літератури (брати Грімм, Андерсен, Ліндгрен), до класичної драматургії: вистави («Різдвяна ніч» М. Гоголя, «Фігаро» П.-О. Бомарше, «Чайка» А. Чехова, «Ромео і Джульєтта» Шекспіра) відображають пошук нового способу спілкування з глядачем через асоціативно-метафоричний ряд. Загалом на сцені Київського театру юного глядача на Липках режисер здійснив понад 20 постановок.
Гирич — режисер, якому притаманні фантазія, здатність до філософського узагальнення, прагнення глибоко розкрити авторський задум, осучаснивши та втіливши його в яскравій сценічній формі. У виставі «Ярмарковий гармидер» І. та Я. Златопольських (2005) Гирич виступав як послідовник театру Леся Курбаса.
Скляренко Олексій Володимирович (н. 1973 року) – актор, хореограф та режисер.
1997 року закінчив КДІТМ імені І.К.Карпенка-Карого, майстерня Валентини Зимньої. Працював актором у Театрі Романа Віктюка (Москва, 1997 – 2012).
Брав участь у театральному проекті Алли Сігалової «Мрії кохання» (2001-2003), працював як режисер пластики та хореограф у виставах багатьох київських та московських театрів: Малого театру, Театру сатири, Театру Романа Віктюка, Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, «Сузір’я», Молодого театру, ТЮГу.
У березні 2013 року на сцені КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого поставив як режисер пластичну драму «Кураж» за п’єсою «Матінка Кураж та її діти» Бертольда Брехта.
Походить з відомої творчої династії. Дід, Володимир Скляренко, – режисер і педагог, працював з Лесем Курбасом у «Березолі»; бабуся, Надія Титаренко, – видатна актриса; батько, Володимир Скляренко, – режисер; мама, Олена Скляренко, – актриса Львівського ТЮГу; дядько, Володимир Денисенко, – педагог з класичного танцю.
У 2004 році закінчив Київську Дитячу Академію Мистецтв.
У 2012 році закінчив Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенко-Карого, курс заслуженого діяча мистецтв України Ю. П. Висоцького.
Від 2010 року працює у Київському академічному театрі на Липках як актор, композитор і звукорежисер, а у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра – від 2017 року.
Лауреат премій «Київська Пектораль»:
у номінації за кращу музичну концепцію вистави «Наше містечко» за п’єсою Т. Вайлдера (2015),
як композитор був номінантом за краще музичне оформлення вистави «Всі миші люблять сир» за казкою О. Сенатович (2016).
2004-2009 – Ведучий телепрограми «Крок до зірок» на першому Національному каналі.
У 2017 році отримав нагороду за найкраще виконання головної ролі на Міжнародному фестивалі студентів з різних країн світу WTEA (Пекін,Китай).
Працює в театрі на Липках з 2018 року.
Упродовж 1982-1984 р. актор Миколаївського українського театру драми та музичної комедії.
З 1990-1992 р. – актор Сумського обласного театру драми та музичної комедії імені М. Щепкіна.
1992-1994 р. – актор Вінницького академічного музично-драматичного театру імені М. Садовського.
1994-1995 рр. – працював у Театрі Збройних Сил України (м. Київ).
Від 1995 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2003р. закінчила КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Ю. Висоцького)
З 2003р. - актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Інна Бєлікова – голос Кіри Найтлі в офіційному українському дубляжі для кінотеатрів.
Українська акторка театру і кіно.
Провідна майстриня сцени театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр юного глядача на Липках».
Дружина відомого театрального режисера Віктора Гирича.
Від 1995 року актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 1996 році закінчив Хмельницьке музичне училище імені Владислава Заремби.
У 2000 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого за спеціальністю актор драматичного театру та кіно (творча майстерня Бориса Ставицького), а в 2012 році здобув кваліфікацію організатор театральної справи викладач.
В 2000-2003 роках - актор Малого драматичного театру "Метрополітен-холл".
Від 2014 року актор драми першої категорії Академічного театру юного глядача на Липках.
У 1995 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого (творча майстерня народного артиста України, професора Н.М.Рушковского).
У Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1999 року.
У 2004 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого (майстерня В.Судьїна).
З 2003 року грає на сцені Київського театру юного глядача на Липках.
1998 року закінчила Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж (майстерня В. Ковалевського, Г. Богомаз-Бабій), працювала у Херсонському обласному українському музично-драматичному театрі.
Від 1998 року актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2012 році закінчила Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня Володимира Судьїна і Костянтина Дубініна).
Протягом 2011-2013 рр. – актриса Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».
Від 2013 року – актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Закінчила Київський національний університет культури і мистецтв в 2012 році. Майстерня Судьїна та Дубініна К.М. (Заслужений діяч мистецтв РСФСР).
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 2013 року.
У Театрі юного глядача на Липках почав працювати актором після закінчення Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, майстерня І.Молостової.
У 2002 році на сцені ТЮГу дебютував як режисер постановкою «Вовки та…», що нагороджена театральною премією Київська пектораль в номінації «Кращий режисерський дебют».
Народилася 14 жовтня.
У 2005 році закінчила КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого, за спеціальністю актор драми, Майстерня Зимньої В. І. Цього всесторонньо розвинутій Тетяні виявилося мало, тож у 2010 році вона закінчує МАУП за спеціальністю «управління персоналом та економіки праці».
Аже всі знають, що мистецтво сильніше будь-якої економіки, тому Тетяна пройшла асистентуру в КНУТКіТ і подалася працювати актрисою в Театрі Юного Глядача «На Липках»
У 2016 році була задіяна у виставі «Пригоди Буратіно» у театрі «Особистості», після чого була запрошена до трупи.
Упродовж 2007-2009 р. актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
Від 2011 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 1963 році закінчила драматичну студію при Київському академічному драматичному театрі ім. І Франка (майстер - В. М. Оглоблін), працювала актрисою у цьому ж театрі.
Працювала в Таллінському театрі російської драми.
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1970 року.
У 1991 закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня М.Рушковський)
З 1991 року актор Київського єврейського театру "Мазлтов". З 1999 року - актор Київського ТЮГу на Липках.
Виступав як кінокаскадера.
Діамантовий голос України, найвпізнаваніший дикторський голос в країні
Закінчив акторський факультет (педагог Ільченко П. І) Національного університету культури і мистецтв 2008 року та Національний університет театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого за спеціальністю актор драматичного театру та кіно (майстерня Гулякіної Евгенії Олександрівни) 2013 року.
Від 2014 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Визнаний кращим народним співаком у конкурсі «Караоке на Майдані» 2014 року.
Народилася в Харкові 1 лютого 1984 року.Вокалом почала займатися з 14 років.Навчалася в Харьківській художній школі ім.Рєпіна.У 2005 році закінчила театральний факультет за спеціальністю актор театру драми і кіно Харківського державного університету мистецтв ім.Котляревского (майстер мистецької студії Литко А.Я.).З 2003 року по 2009 рік працювала акторкою в Харківському театрі юного глядача та одночасно з 2006 року солісткою-вокалісткою в Харківському театрі музичної комедії.З 2010 року працювала в муніципальному театрі м.Києва.З 2011 року працюю в Київському академічному театрі юного глядача на Липках.З 2017 року співпрацюю з Jazz Band Олександра Меламуда ім. Джульєтти Капулетті таз 2018 року - театром Олександра Меламуда.
У 2007 р закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, курс Ю.Ф.Висоцкого.
2005-2007 – актриса Театру «Золоті Ворота» (Київ)
2007-2016 – актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2016 р.
1998 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені I. Карпенка-Карого (майстерня н. а. СРСР Юрія Мажуги).
Від 1998 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2010 році закінчив Київський національний університет культури і мистецтва (майстерня Ю. Муравицького).
У 2011 році закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (творча майстерня народного артиста України, народного артиста Росії Е.М. Митницького).
У театрі на Липках з 2011 року.
Народилася в родині Сергія і Олени Гончар. Росла разом з молодшою сестрою Анастасією, про свою сім'ю актриса завжди розповідає з любов'ю. Дарина актриса в третьому поколінні.
Батьки заробляли небагато, але намагалися дати дочкам все найкраще і вчили їх радіти маленьким радощам життя. Коли Дарина вчилася в молодшій школі, її батько купив музичний центр, так в долю майбутньої актриси увірвалася музика, яка стала її любов'ю на все життя.
Закінчивши в 2008 році школу, Дарина поступила в Київський національний університет театру. Диплом про закінчення прославленого навчального закладу актриса отримала в 2012 році, а її наставником під час навчання був Олег Шаварський, Народний артист України.
Закінчивши університет, вступила в театр юного глядача на Липках.
У 2019 Дарина знялася в декількох проектах, в мелодраматичних міні-серіалах «Місто закоханих», «Голос ангела» і «Міраж», але головним фільмом її кар'єри цього періоду став серіал «Папік».
Головна мрія актриси - бути щасливою, а також багато подорожувати та побачити весь світ.
У 2020 році Дарина стане учасницею проєкту «Голос країни - 10».
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександру Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем’єру майбутнього київського ТЮГу – «Мауглі» за однойменним оповіданням Редьярда Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.
Заснований як Державний театр для дітей, ТЮГ впродовж історії не раз змінював свою назву (носив імена Івана Франка, Максима Горького, Ленінського комсомолу), переїжджав у різні приміщення (першу виставу грали у Будинку вчителя). Незмінними для різних поколінь, що працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей, підлітків та їхніх батьків. Театр на Липках – особливий творчий колектив, адже він працює для різних вікових категорій. Гостинно відчиняючи двері зранку перед малюками, ввечері ТЮГ показує вистави для підлітків, молоді і дорослих.
З 1991 року Театром юного глядача на Липках керує народний артист України Віктор Гирич. За чверть століття роботи в тюгівському колективі він заслужив репутацію режисера, який завдяки знанню також і дитячої психології успішно ставить спектаклі для глядачів різного віку. Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, його трупу весь час поповнюють молоді актори, запрошуються на постановку різні режисери. Свого часу тут працювали відомі тепер митці Роман Віктюк, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький.
Сьогодні в репертуарній афіші театру понад 30 вистав, серед яких значаться як п’єси сучасних драматургів, так і твори відомих класиків вітчизняної та світової літератури.
« Сон »
