цю виставу
У виставі «Сон» усі ключові події життя Кобзаря кружляють навколо нього, немов на каруселі. Тут і спогади про дитячі та юнацькі роки, і зустрічі з людьми, які благодатно вплинули на долю поета: тут і ті персонажі лукавої долі, яких краще було б уникнути не лише Тарасові, а й Україні. Утім, поет у виставі не лише спостерігає за плином своєї долі та історії свого народу, а й сам намагається крутити колесо фортуни. Українська історія у виставі ТЮГу постає примарним видінням, фантасмагорією… Так не хочеться вірити у те, що це — реальність, яка знову може оголити свою трагічну сутність. «Летим. Дивлюся, аж світає / Край неба палає…» — навіть ці рядки нині можуть стати пророчими…
Це надзвичайне музичне дійство, де глядач може поринути у сон самого Тараса Шевченка, стати його героєм, відчути у своїх грудях серцебиття великого поета та всієї України.
Вистава має назву "Сон" за мотивами творів Т.Г.Шевченка. Я очікувала побачити ці мотиви. Але марно. І добре, що не повела дитину на цю виставу, адже нічого зі "Сна" Шевченка там не було. Це було щось неймовірне. Неймовірно епатажне, неймовірно феєричне, неймовірно заплутане. Такий собі фестиваль вінегрету. Все змішалося в домі Облонських, вибачте, на сцені у виставі "Сон". Я чесно намагалася всі два акти протягом півтори години шукати сенс та тримати в голові якусь провідну ідею або хоча б не забути, з чого почалось і що це на сцені діється, але це було досить складно, тому що на сцені була якась збірна солянка. Вистава була схожа на стрічку в Фейсбуці, де намішані не пов'язані одна з одною новини чужих сторонніх людей. Хоча ні - все зв'язувалось , як червоною стрічкою, присутністю Тараса Шевченка на сцені та металевою двоповерховою конструкцією із труб, настилу та сходів (по діаметру майже на всю сцену), яку актори по черзі постійно обертали по колу. Всю виставу я переживала, чи не зачепить бігаючих та танцюючих акторів ця конструкція при обертанні. Щоб позбавитись цієї думки про можливе падіння акторів через обертання конструкції та щоб сконцентруватись на намаганні знайти сенс та концепцію у виставі, довелось придивитись, чи зафіксована конструкція десь, і о радість - так, ці сходи були зафіксовані віссю і при обертанні мали певний діаметр , тому стало легше, що це все не посунеться на край сцени. Отже, нічого з реальних творів Т.Шевченка до вистави не має відношення. "Сон" Т.Г. Шевченка, як і всі інші його твори, пройшли повз вистави. Ну то й добре. Душі українських дівчат, яких не пускають до раю то через те, що напоїла коня москаля, то через те, що немовлям, сповита, зі схилу Дніпра посміхнулась вдалечінь начебто москальскій цариці , яка десь там повинна була бути на пароплаві... Це щось нове у списку гріхів будь-якої віри. Ворони, які палять на сцені, розповідаючи про кількість загублених душ та як вони розпалювали війни та кидали козаків у бої. То козаки і війни залежать від ворон? І Шевченко зображений якийсь...не дорослий мужик-українець, люблячий свою мову поет і художник, а як інфантильний підліток-мамуськин синочок, якому (по виставі - дорослому мужику!) не дозволили писати вірші та малювати, ну він і не пише і не малює. Це що - п'ятнадцятирічна дівка, яку мамка гуляти не пускає вночі? Півтори години на сцені був натовп, почувалася, як на новорічній виставі у Палаці Україна - один в один: зтось танцює, хтрсь співає, хтось розмовляє, кожен робить щось своє і все це різне і все це одночасно. Людей на сцені багато, поки на всіх подивишся, хто що і навіщо, то сенс вистави не знайдеш. Фестиваль вінегрету. Наприкінці вистави Т.Г.Шевченко вийшов і сказав:""Вибачте, люди, що розказав не своє, а те, що наснилося. Таке сниться юродивим та п'яницям"". Це було сто відсотків влучно. Це все пояснило. Треба було цією фразою почати виставу, а потім нею і закінчити. Тоді все б сприйнялося добре. Хоч і запізно, але стало все на свох місця - точно, це ж дійсно лише ""сон"", і далеко не Шевченковський! Твори Т.Шевченко до цього не причетні. Ось зміст і сенс цієї вистави ""Сон"". Таке сниться юродивим та п'яницям.
Совершенно неожиданно случилось чудо!во-первых,спектакль не премьерный,во-вторых,давненько в ТЮЗе на Липках не было ничего примечательного,в-третьих,режиссер сам худрук В.Гирич ,а это дорого стоит!!!!открылся мне удивительный мир театра,где на сцене сосуществует практически вся труппа ,проживает задуманное режиссером ,сколько же прекрасной молодежи выросло,очень органичны заслуженные(Вилков и др.)все слаженно и вдохновенн(а это очень радует и подкупает)работают на общее дело!костюмы потрясающие,отражают дух эпохи,декорации мобильные и стильные,а зеркалный задник как бы расширяет пространство,обстановка на сцене неймовірна!тема спектакля актуальна как никогда,казалось бы,сколько лет прошло,а мало что изменилось.
Такого Шевченка я ще не бачила, бо так сучасно і яскраво, в такій крутій постановці слова поета ще не звучали. Просто неймовірне фантасмагоричне дійство відбувалося на сцені! У виставі зібрані найяскравіші, найемоційніші фрагменти життя поета, які дуже органічно переплітаються з читанням поезії. При цьому задіяно кілька десятків акторів, які за короткий час кожного епізоду встигали максимально яскраво змалювати сюжетну лінію, і це не тільки грою. Музичне оформлення, пластика, сценографія, образи - все тут в єдиній гармонійній композиції. А ще дуже переконливий у ролі Шевченка - Володимир Захарченко. Приємно і те, що висиава як ніколи актуальна зараз, оголена проблема царів і підданих, полоненних на чужині, відношення до України держави - сусіда. ""Сон"" - це ще один доказ того, що Шевченко це не лише кріпаки і сльози і подерта одежина, а душа народу і його гідність. Рекомендую 100%!
У 2004 році закінчив Київську Дитячу Академію Мистецтв.
У 2012 році закінчив Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенко-Карого, курс заслуженого діяча мистецтв України Ю. П. Висоцького.
Від 2010 року працює у Київському академічному театрі на Липках як актор, композитор і звукорежисер, а у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра – від 2017 року.
Лауреат премій «Київська Пектораль»:
у номінації за кращу музичну концепцію вистави «Наше містечко» за п’єсою Т. Вайлдера (2015),
як композитор був номінантом за краще музичне оформлення вистави «Всі миші люблять сир» за казкою О. Сенатович (2016).
Упродовж 1982-1984 р. актор Миколаївського українського театру драми та музичної комедії.
З 1990-1992 р. – актор Сумського обласного театру драми та музичної комедії імені М. Щепкіна.
1992-1994 р. – актор Вінницького академічного музично-драматичного театру імені М. Садовського.
1994-1995 рр. – працював у Театрі Збройних Сил України (м. Київ).
Від 1995 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Інна Бєлікова – голос Кіри Найтлі в офіційному українському дубляжі для кінотеатрів.
Українська акторка театру і кіно.
Провідна майстриня сцени театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр юного глядача на Липках».
Дружина відомого театрального режисера Віктора Гирича.
Від 1995 року актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 1996 році закінчив Хмельницьке музичне училище імені Владислава Заремби.
У 2000 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого за спеціальністю актор драматичного театру та кіно (творча майстерня Бориса Ставицького), а в 2012 році здобув кваліфікацію організатор театральної справи викладач.
В 2000-2003 роках - актор Малого драматичного театру "Метрополітен-холл".
Від 2014 року актор драми першої категорії Академічного театру юного глядача на Липках.
У 1995 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого (творча майстерня народного артиста України, професора Н.М.Рушковского).
У Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1999 року.
1998 року закінчила Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж (майстерня В. Ковалевського, Г. Богомаз-Бабій), працювала у Херсонському обласному українському музично-драматичному театрі.
Від 1998 року актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2012 році закінчила Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня Володимира Судьїна і Костянтина Дубініна).
Протягом 2011-2013 рр. – актриса Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».
Від 2013 року – актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Закінчила Київський національний університет культури і мистецтв в 2012 році. Майстерня Судьїна та Дубініна К.М. (Заслужений діяч мистецтв РСФСР).
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 2013 року.
Упродовж 2007-2009 р. актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
Від 2011 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 1963 році закінчила драматичну студію при Київському академічному драматичному театрі ім. І Франка (майстер - В. М. Оглоблін), працювала актрисою у цьому ж театрі.
Працювала в Таллінському театрі російської драми.
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1970 року.
Діамантовий голос України, найвпізнаваніший дикторський голос в країні
У 2012 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого (майстерня народного артиста України О.М. Шаварського).
З 2009-2010 актор в Новому Драматичному Театрі на Печерську.
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках з 2012 року.
Закінчив акторський факультет (педагог Ільченко П. І) Національного університету культури і мистецтв 2008 року та Національний університет театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого за спеціальністю актор драматичного театру та кіно (майстерня Гулякіної Евгенії Олександрівни) 2013 року.
Від 2014 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Визнаний кращим народним співаком у конкурсі «Караоке на Майдані» 2014 року.
У 2007 р закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, курс Ю.Ф.Висоцкого.
2005-2007 – актриса Театру «Золоті Ворота» (Київ)
2007-2016 – актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2016 р.
1998 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені I. Карпенка-Карого (майстерня н. а. СРСР Юрія Мажуги).
Від 1998 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2010 році закінчив Київський національний університет культури і мистецтва (майстерня Ю. Муравицького).
У 2011 році закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (творча майстерня народного артиста України, народного артиста Росії Е.М. Митницького).
У театрі на Липках з 2011 року.
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 2012 року.
З 1978 по 1984 рік працював у Київському державному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки, де брав участь у постановках 6 вистав. У цей же період здійснював постановки у Черкаському, Волинському та Могильовському драматичних театрах.
У 1984 році був запрошений до Київського театру юного глядача на постановку вистави «Лісова пісня» Лесі Українки, яка на ІІ Республіканському фестивалі театрів для дітей та молоді у місті Сумах здобула ІІІ премію. З цього часу плідно працює у ТЮГу як черговий режисер, створюючи вистави для дітей і для дорослих. У виставах для дорослих режисер тяжів до актуальних гострих тем («Фатальна помилка» М. Рощіна, «Еквус» П. Шеффера).
У липні 1991 році Віктор Гирич був призначений головним режисером театру, а у листопаді цього року рішенням колективу він був обраний художнім керівником Київського державного театру юного глядача. На цій посаді він активно співпрацює з талановитими та високопрофесійними художниками, композиторами, балетмейстерами; насичує репертуар творчого колективу постановками за класичною та сучасною літературою.
Нині В. С. Гирич є провідним фахівцем постановок для дітей, режисером, чиї вистави мають тривале сценічне життя й популярні у глядачів: «Король Дроздобород» (рік прем'єри — 1986), «Троє поросят» (1989), «Людвігу XIV — УРА!» (1991), «Різдвяна ніч» (1993), «Ша–ша–ша–ша–ша» (1994), «Серце П'єро» (1996), «Чарівна Пеппі» (1998) дотепер присутні в репертуарній афіші. Режисер звертається до класики дитячої літератури (брати Грімм, Андерсен, Ліндгрен), до класичної драматургії: вистави («Різдвяна ніч» М. Гоголя, «Фігаро» П.-О. Бомарше, «Чайка» А. Чехова, «Ромео і Джульєтта» Шекспіра) відображають пошук нового способу спілкування з глядачем через асоціативно-метафоричний ряд. Загалом на сцені Київського театру юного глядача на Липках режисер здійснив понад 20 постановок.
Гирич — режисер, якому притаманні фантазія, здатність до філософського узагальнення, прагнення глибоко розкрити авторський задум, осучаснивши та втіливши його в яскравій сценічній формі. У виставі «Ярмарковий гармидер» І. та Я. Златопольських (2005) Гирич виступав як послідовник театру Леся Курбаса.
Народження Київського театру юного глядача припадає на особливий період історії нашої держави. Не виборовши після Жовтневого перевороту 1917 року незалежності від Москви, Україна шукала енергію для свого подальшого поступу в ідеї революційних перетворень у всіх сферах життя, що опанувала і національно свідомою інтелігенцією.
На початку двадцятих років, коли ще жила віра в людське обличчя радянського інтернаціоналізму, який обіцяв не лише не знищити, а й стати притулком для розвитку національних культур, вітчизняна література та мистецтво зазнали небувалого розвитку. Згодом період 20-х, початку 30-х років минулого століття увійде в історію під назвою «українського відродження».
Варто лише згадати імена Леся Курбаса та його акторів, Олександра Довженка, Миколи Куліша, Валер’яна Підмогильного, Миколи Хвильового, Олександра Олеся, Михайля Семенка та багатьох інших митців, аби збагнути, яка потужна творча енергія панувала тоді в українському суспільстві. На жаль, більшість цих імен згодом потрапили до списку «розстріляного відродження».
Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександру Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем’єру майбутнього київського ТЮГу – «Мауглі» за однойменним оповіданням Редьярда Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.
Заснований як Державний театр для дітей, ТЮГ впродовж історії не раз змінював свою назву (носив імена Івана Франка, Максима Горького, Ленінського комсомолу), переїжджав у різні приміщення (першу виставу грали у Будинку вчителя). Незмінними для різних поколінь, що працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей, підлітків та їхніх батьків. Театр на Липках – особливий творчий колектив, адже він працює для різних вікових категорій. Гостинно відчиняючи двері зранку перед малюками, ввечері ТЮГ показує вистави для підлітків, молоді і дорослих.
З Київським ТЮГом у різні часи співпрацювали видатні майстри театрального мистецтва – К. Станіславський, А. Бучма, В. Татлін, К. Кошевський, М. Фореггер та багато інших . Театр юного глядача неодноразово нагороджувався преміями та грамотами, його вистави брали участі у різноманітних фестивалях та конкурсах, отримували фахові нагороди та державні відзнаки.
З 1991 року Театром юного глядача на Липках керує народний артист України Віктор Гирич. За чверть століття роботи в тюгівському колективі він заслужив репутацію режисера, який завдяки знанню також і дитячої психології успішно ставить спектаклі для глядачів різного віку. Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, його трупу весь час поповнюють молоді актори, запрошуються на постановку різні режисери. Свого часу тут працювали відомі тепер митці Роман Віктюк, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький.
Сьогодні в репертуарній афіші театру понад 30 вистав, серед яких значаться як п’єси сучасних драматургів, так і твори відомих класиків вітчизняної та світової літератури.
