Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Сон Лакшмі, що побачив Вішну у своєму сні »
За мотивами п'єси Оксани Танюк «Сон Лакшмі, що побачив Вішну у своєму сні, Або медитація на тему ігри богів» та текстами Сергія Труша.
Як казала Ліна Костенко, «ще не було епохи для поетів, але були поети для епох». Саме таким поетом був Микола Вінграновський. Сюжет вистави простий: життя людини – від народження до смерті – у поетичному усвідомленні. Радість існування, відповідальність буття, відчуття безсмертя складають справжню цінність життя. Поет «відмічений суворим правом жити». Він весь «скривавлена любов». Клянеться: «Я вас люблю, як проклятий. До смерті». Його «прекрасний звір у серці» проголошує нетлінність поезії.
За мотивами оповідання Леоніда Каганова. На космічному лайнері стався потужний вибух, в результаті якого, в живих залишилися тільки бортовий лікар і представниця інопланетної раси Глайя. Тепер їм належить вибратися з цієї пастки, і чим швидше, тим краще. Адже повітря залишилося так мало... Рятуючи своє життя, їм доведеться похитнути банальні уявлення про добро і зло.
В.О.П. (взводний опорний пункт) – прем’єра містичної драми з елементами комедії, за однойменною п’єсою Дмитра Корчинського. Кохання, смерть та війна напередодні кінця віків. Тепер все залежить від них. Шість життів, які вирішать долю людства. Або не вирішать...
Світ містики та незвичайних пригод, він поруч! Треба лише зазирнути за завісу... але обережно! Серед Венеціанського карнавалу блукає Маска. Наче реальний сон, наче жах, що ожив та переслідує тебе. Але годі про це! Де ця кралечка? Піду та заспіваю їй серенаду. Мій друже – вір мені! Та ми розбагатіємо й втечемо з цього пиру Чуми! Гадаєш? Ну, ну…подивимось… За оповіданнями: «Вільям Вільсон», «Маска червоної смерті», «Король Чума».
Мелодраматична історія про пошук кохання, запропонована Іваном Вирипаєвим, ілюструє сучасну модель стосунків. Сьогодні, коли ми маємо знання про все, люди отримують його без особистого досвіду, існуючи в сухих теоріях, невмінні почути ближнього і внутрішньому спустошенні, оскільки кокаїн, алкоголь і бездушні роздуми про Буддійську порожнечу не дають героям того наповнення і щастя, якого всі так пристрасно чекають. Чекають, але нічого не роблять для того, щоб це щастя подарувати тим, хто поруч з ними. Головний герой Девід після смерті дружини не може відпустити її і продовжити жити далі. Часто він з нею розмовляє і відмовляється повірити в те, що сталося … Перебуваючи в кайданах своєї прив’язаності, вона приводить його до думки, що усі його страждання викликані тим, що він так і не любив її по-справжньому, саме тому він нещасний, адже «щастя – це робота, яку будь-що-будь, потрібно виконати добре». Сценічний простір, в якому перебувають герої, нагадує чи то велику душову кабінку, чи психлікарню. Чи зможуть вони позбутися своїх страждань і почати працювати на своє щастя?
Незвичним та несподіваним став для мене паперовий театр, викликав справжню зацікавленість, хоча деякі моменти були для мене незрозумілими. Але ж це сон! Ця фантазія була створена в період карантинного локдауну. За жанром постанова – поетична фантазія на тему ігри богів. Перш за все, режисер – Мирослав Гринишин звертається до розуму глядача та до його свідомості. Режисер застосував цікавий прийом – створення елементів сценографії, чи паперових виробів, які виступали в ролі ляльок і змінювалися на очах глядачів. Це зацікавило глядачів та надало шарму акторам. Місцями дія здавалася надто одноманітною, а патетичне читання тексту акторами викликало медитативний стан. У цих текстах відчувався трепет, але забракло простоти. Цікаво буде переглянути цю виставу людям з багатою уявою.
Колись Павло Флоренський зауважив: «Якщо є «Трійця» Рубльова – є Бог». Перефразовуючи Флоренського, можна сказати: «Якщо є Лесь Курбас – є український театр».
Театральний реформатор Лесь Курбас створив український модерний театр світового рівня, заклав нову лексику театру ХХ століття (навіть холодний ГУЛАГ став лише провокацією останніх шедеврів майстра). Саме йому належить чи не найтонше визначення актора майбутнього як «розумного Арлекіна».
Державний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, створенний постановою Кабінету Міністрів від 12 грудня 1994 року, розпочав роботу у 1995 році. Ми врахували новітній досвід сучасної світової культури, де передбачається «тотальність» функцій, легка взаємозамінність «елементів», паралельний розвиток теорії і практики, принцип багаторівневості і симультанності.
У Центрі три підрозділи: науково-дослідний, художньо-театральні пошукові лабораторії, культурологічний відділ. Перевага надається генерації ідей, молодим силам і новітнім методам і методологіям, експерименту у найширшому художньому просторі (сьогодні не можна досліджувати театр поза цілісним художнім контекстом). Центр ставить на меті провокацію експерименту й створення світобудівничих моделей Театру нової Мови, театру – конструктора національного духовного середовища. Інтелектуальна думка нової України, її культорологія і мистецтвознавство мають реінтегруватися у європейський і світовий контекст, з якого вони з відомих історичних причин випали.
Діяльність Центру має п'ять стратегічних напрямів:
1. Відпрацювання сучасної моделі діалогу: культура України і українська культура – культура Світу.
2. Написання історії українського театру ХХ ст. в контексті світової художньої культури, з використанням новітніх методологій.
3. Створення системи культурологічних проектів широкого спектру як механізму реінтеграції національної культури у світовий контекст.
4. Формування інноваційних моделей театральної і художньої освіти.
5. Аналіз державної культурної політики, пропозиції альтернативних та інноваційних її форм.
« Сон Лакшмі, що побачив Вішну у своєму сні »
