Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Сон Лакшмі, що побачив Вішну у своєму сні »
За мотивами п'єси Оксани Танюк «Сон Лакшмі, що побачив Вішну у своєму сні, Або медитація на тему ігри богів» та текстами Сергія Труша.
В.О.П. (взводний опорний пункт) – прем’єра містичної драми з елементами комедії, за однойменною п’єсою Дмитра Корчинського. Кохання, смерть та війна напередодні кінця віків. Тепер все залежить від них. Шість життів, які вирішать долю людства. Або не вирішать...
Філософсько-іронічна притча за однойменною п'єсою KLIMа. Режисер – Влад Троїцький. У кожного з нас є місце в собі, схоже до горища чи забутої старої валізи, де пил і забуття – давно пора розібрати, викинути, спалити або скласти, переплавити, але ми мужньо відвертаємося від цього нікому невидимого внутрішнього мотлоху, адже він начебто нікому не заважає. І ми вже майже про нього забули... але він невидимо впливає на всі події нашого життя – безконтрольно, невідомо, незрозуміло нам самим, на наші рішення, наші справи, нашу любов... А що буде, якщо одного разу розлучитися з цим горищем? Відпустити його, усвідомити, зрозуміти і знайти йому місце? Що ми відчуємо? Що зміниться?... Може ми станемо вільнішими, може зрозуміємо себе, може навчимося любити?... І наша любов з нескінченного страждання перетвориться нарешті в справжню радість... Її переслідував сон сходи Авраама до небес стара пожежна драбина Авраама сходи до небес щоночі вона піднімалася по ній, тягнучи за собою здоровенну валізу туди на небеса з якимось незбагненним завзяттям з останніх сил, але одного разу там нагорі вона побачила чоловіка він летів назустріч їй і посміхався а пролітаючи повз вихопив у неї з рук валізу уві сні їй було шкода чемодан коли вона розповідала про це, вона сміялася…
Вистава «Запрошення на страту» молодого прогресивного київського театру «Мізантроп» – це черговий виклик сучасному театральному суспільству. На цей раз, вирішивши перенести на сцену фантасмагоричний і парадоксальний світ одного з найбільш незвичайних романів Володимира Набокова, автори і постановники дерзнули остаточно стерти межу між драматичним театром, балетом, мюзиклом, цирковим шоу і кабаре. Основним акцентом вистави стають актори, які досягли абсолютної універсальності, які вміють робити все: танцювати, співати, грати на музичних інструментах, виконувати акробатичні і пластичні етюди, бути клоунами і скоморохами і, в той же час, показувати драматичну глибину героя. Унікальний симбіоз живої музики, хореографії та пластики, міцної драматургії і яскравих режисерських рішень на межі одкровення, – все це глядач отримає в гармонійному поєднанні з набоківським текстом, поетичність і метафоричність якого звертається до найпотаємніших думок і почуттів кожного з нас. Так само глядача чекає поява нових облич в складі трупи театру: в «Запрошенні на страту» бере участь соліст групи AVIATOR, а також відомий оперний режисер – Дмитро Тодорюк, який в гротескній і ексцентричній ролі адвоката майстерно веде музично-вокальну лінію протягом всієї вистави, до максимуму загострюючи атмосферу справжнім драйвом живого саунду. Варто відзначити появу нового імені, – це молодий актор Дмитро Оцупок, який органічно і переконливо втілює образ Цинцинната Ц. Дека-dance поема «Запрошення на страту», – у якій мова йде не тільки про боротьбу головного героя зі своєю смертю, а й зі світом, де доводиться відстоювати власне «Я», – ймовірно, є найкращим прикладом того, що сучасне мистецтво, при всій його абстрактності і умовності, може бути змістовним, гостросоціальним, проникливим, чесним і талановитим!
Щоденно кожна людина проживає міні-трешові ситуації. Поспіх, нерви, почуття, швидка любов та нескінченні проблеми. Власне, в цій гонитві і губиться істинне буття та воля до навіть найменшого кроку вперед. Втомилися робити вибір і щоразу брехати собі справжнім? Андроїд у Малому театрі змусить замислитися над повсякденністю. Естетичний театр художника занурить у медитативний стан споглядання, зупинить бурхливий час. Диявол ховається в дрібницях. Можливо, людина просто не все помічяє, дивлячись у дзеркало? А номер не так вже й легко розгледіти на власній спині.
Спільний проект Молодого театру та Art Syndicate (Греція). Джерелом твору є відомий фільм Лукіно Вісконті «Senso» («Почуття», 1954). Димітріадис знаходить героїню у той момент, в який її залишає Вісконті. Він створює нову історію, що є продовженням особистої драми Лівії Серпьєрі. …Я – графиня Лівія Серпьєрі. Я виказала свого коханця Франца Малера, унтер-офіцера австрійського війська, передала його до рук трибуналу за дезертирство. …Чому кохання є безжальним, чому не допомагає, чому йому нас не шкода? Як би я хотіла зчепитися з коханням у борні, чого б це йому перемогти, а не мені.
Незвичним та несподіваним став для мене паперовий театр, викликав справжню зацікавленість, хоча деякі моменти були для мене незрозумілими. Але ж це сон! Ця фантазія була створена в період карантинного локдауну. За жанром постанова – поетична фантазія на тему ігри богів. Перш за все, режисер – Мирослав Гринишин звертається до розуму глядача та до його свідомості. Режисер застосував цікавий прийом – створення елементів сценографії, чи паперових виробів, які виступали в ролі ляльок і змінювалися на очах глядачів. Це зацікавило глядачів та надало шарму акторам. Місцями дія здавалася надто одноманітною, а патетичне читання тексту акторами викликало медитативний стан. У цих текстах відчувався трепет, але забракло простоти. Цікаво буде переглянути цю виставу людям з багатою уявою.
Колись Павло Флоренський зауважив: «Якщо є «Трійця» Рубльова – є Бог». Перефразовуючи Флоренського, можна сказати: «Якщо є Лесь Курбас – є український театр».
Театральний реформатор Лесь Курбас створив український модерний театр світового рівня, заклав нову лексику театру ХХ століття (навіть холодний ГУЛАГ став лише провокацією останніх шедеврів майстра). Саме йому належить чи не найтонше визначення актора майбутнього як «розумного Арлекіна».
Державний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, створенний постановою Кабінету Міністрів від 12 грудня 1994 року, розпочав роботу у 1995 році. Ми врахували новітній досвід сучасної світової культури, де передбачається «тотальність» функцій, легка взаємозамінність «елементів», паралельний розвиток теорії і практики, принцип багаторівневості і симультанності.
У Центрі три підрозділи: науково-дослідний, художньо-театральні пошукові лабораторії, культурологічний відділ. Перевага надається генерації ідей, молодим силам і новітнім методам і методологіям, експерименту у найширшому художньому просторі (сьогодні не можна досліджувати театр поза цілісним художнім контекстом). Центр ставить на меті провокацію експерименту й створення світобудівничих моделей Театру нової Мови, театру – конструктора національного духовного середовища. Інтелектуальна думка нової України, її культорологія і мистецтвознавство мають реінтегруватися у європейський і світовий контекст, з якого вони з відомих історичних причин випали.
Діяльність Центру має п'ять стратегічних напрямів:
1. Відпрацювання сучасної моделі діалогу: культура України і українська культура – культура Світу.
2. Написання історії українського театру ХХ ст. в контексті світової художньої культури, з використанням новітніх методологій.
3. Створення системи культурологічних проектів широкого спектру як механізму реінтеграції національної культури у світовий контекст.
4. Формування інноваційних моделей театральної і художньої освіти.
5. Аналіз державної культурної політики, пропозиції альтернативних та інноваційних її форм.
« Сон Лакшмі, що побачив Вішну у своєму сні »
