Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Весна завітає до Львів‘ян яскраво та емоційно - ми гарантуємо. Чому? - Ось п‘ять причин!
По-перше: Ця унікальна п‘єса збирає аншлаги у всьому світі. Нещодавно прем‘єра відбулась у Берліні.
По-друге: Лише подумайте: відомий американський журнал «BOSTON GLOBE» написав: «Весело, мило та рухливо».; світового рівня видання «WASHINGTON JOURNAL» у своїй статті зазначило: «Дуже зворушливо та гумористично. Ви матимете чудовий вечір, який з насолодою проведете у театрі». І це тільки маленька піщинка у морі відгуків про цю п’єсу.
По-третє: Заньківчани придбали унікальне авторське право на постановку п‘єси українською мовою. Кількість вистав чітко визначено, тому будьте першими.
По-четверте: Окремим героєм цієї вистави є тонкий гумор, який не залишить байдужим нікого. Історія трьох жінок, які відчайдушно намагаються влаштувати собі нове життя. Вистава буде цікаво для молоді, адже гламурні «бабусі», як зі сторінок журналу «VOGUE» змусять інакше поглянути на зрілість. Саме ж зріле ж покоління відчинить двері у світ «милих шаленств».
По-п’яте: У виставі задіяні чудові актори, тому можна сказати, що ця вистава отримала золотий склад. Судіть самі: народні артисти України Лобов Боровська, Олександра Бонковська, Олександра Гуменецька, Дарія Зелізна, Наталія Лань, Ярослав Мука, заслужені артисти України, а саме: Роман Біль, Галина Давидова, Валентина Щербань, також Мар‘яна Фехтель.
Літня пара опиняється на межі банкрутства і залишається без житла. Єдині, хто може їм допомогти – п'ятеро дорослих дітей. Але жоден з них не має достатньо місця в будинку, аби поселити у себе одразу двох. Тому батьків селять нарізно за тисячі кілометрів один від одного. Мешкаючи серед дітей та онуків, ці двоє вперше опиняються на самоті. В давні часи батьків, які вже не могли утримувати себе, діти скидали зі скелі. Хто знає, може, це краще, ніж розлучати тих, хто прожив у любові п’ятдесят років. Щемлива історія стосунків батьків та дітей в сумній комедії про справжні сімейні цінності.
Вистава "Всі мої сини" - перше звернення театру до драматургії уславленого американського драматурга, лауреата Пулітцерівської премії Артура Міллера. Вперше виставу за цією п'єсою було показано на Бродвеї 1947 року. Тоді Артур Міллер і режисер постановки Елія Казан отримали першу в історії премію "Тоні". Виставу було зіграно більше трьохсот разів. П'єса "Всі мої сини" прославила Міллера і зробила його одним з найпопулярніших драматургів сучасності. Сюжет п'єси засновано на реальних подіях. Історія сімейної драми фабриканта ще раз стверджує всесвітній закон: "ніщо в житті не минає без наслідків". Родина чекає з війни зниклого безвісти сина, майже втративши надії. Зникнення молодого льотчика виявляється результатом фатальної помилки його ж батька, який постачав браковані комплектуючі до військових літаків. Справжня любов між нареченою зниклого льотчика і його молодшим братом піддається осуду як ганебна, зрадницька і небезпечна для сімейного добробуту. У п'єсі істина родинних відносин підміняється спрагою збагачення, а наслідки цієї підміни виявляються незворотними. Фото та анотації надано театром.
Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, – Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов'язаний собі лише самому...
«Сторонні серед нас» є першопрочитанням п'єси сучасного канадського драматурга Аарона Бушковськи на українській сцені. Вже сама назва є певною мірою символічною і розкриває головну ідею твору: у швидкоплинності нашого, такого прагматичного життя ми часто-густо проходимо повз ближніх своїх, не чуємо одне одного. У нас немає часу, а інколи і бажання, зупинитися, кожен, не помічаючи того, поступово байдужіє, а потім перетворюється на стороннього. У п'єсі представлено різні покоління. В кожного з персонажів є своя «правда». Кожен зосереджений на власних проблемах в житті, що сповнене амбіціями, які існують, тягнуться роками. Самі ці нез'ясовані, «незручні», делікатні родинні теми та непорозуміння не дають можливості людям зробити крок на зустріч одне одному. Таким чином, зникають поняття милосердя, доброти і, врешті решт, зникає вічна категорія Любові. Людина перестає бути людиною і йде на неймовірні за своєю жорстокістю вчинки: спочатку зраджує найрідніших їй людей, наступним кроком є приниження гідності та методичне, щоденне, моральне вбивство. Для постановочної групи на чолі з режисером-постановником Петром Ільченком, не важливо в якій країні відбуваються події, головним є аби людина не почувалася самотньою і ніхто з нас ніколи не опинився би сам на сам, серед ночі, просто неба, на зупинці… Як головні герої п'єси Габрієль та Майкл, які волею долі, віднайшли потрібні слова аби почути і зрозуміти один одного. Фото та анотації надано театром.
Дім – святе місце, пов'язане з дитинством. Спогади про нього найтепліші, найщасливіші, найрадісніші. Коли на душі тривожно, поринаєш до милої серцю оселі, до батьків... Молода Коріна (нині Єлецька) покинула рідні пенати, ще дитиною. Кузовкін, ніколи не мав власної домівки: позбувшись в молодості спадщини, він став нахлібником у Коріних. Відігравав роль дворового блазня. Все своє життя задовольнявся малим: стерті чоботи, тарілка їжі, та й що буде. Минали роки. І ось настав довгоочікуваний момент зустрічі: пишна красуня з Петербургу, яка приїхала після семирічної відсутності погостювати в рідну садибу, і старий-дармоїд, що мешкає тут з молодості «на хлібах». Вона радіє, плаче, згадує... Він вбирає всі її рухи, кожне слово... Новоспечений чоловік Єлецької, найближчі сусіди, за старою звичкою, насміхаються над убогим старим Кузовкіним, підпоюють його, знущаються. Але приниження не вбиває благородства! Таємниця, що вирвалася назовні із самих надр стражденної людської душі, миттєво змінює поворот подій. Але і таємницю у нього відбирають! А що ж натомість? І чи можливо людині сьогодні, як за часів Тургенєва, відстояти своє розтоптане достоїнство, відбутися як особистість? У кого шукати співчуття? І яку ціну за нього необхідно заплатити? Тонка, поетична, «прозора» вистава про доброту і розуміння, про благородство душі людської, дивацтва кохання та його таємниці, про тягар самотності...
Вистава надзвичайно зворушлива... До сліз... Було надзвичайно емоційно, щиро, чуттєво... Були і смішні моменти, проте це точно не комедія. Це історія про Юрка Сову, банкіра, який всупереч родинним традиціям, зламавши свою присягу, вирішує зареєструватися кандидатом у мери. Юра живе у багатстві, достатку,живе майбутнім, а не минулим. До нього приїхав батько, Василь Сова. Він свято вірить, що його син - "чемний хлопчик" і ніколи не піде до влади, що він шанує історію роду і Родинну Присягу.Проте син не дотримав обіцянки і "став свинею, ще не дорвавшись до корита".Сім’я любить і батька і діда. Сім’я бажає собі щастя. Сім’я не до кінця розуміє, хто їй це щастя забезпечить. Ілюзії сім’ї – схожі на ілюзії всіх сімей. Юрко пообіцяв собі ніколи більше не бути "биком". В результаті, він втратив усе... Сім'ю, гроші...Гадаю, вистава дуже актуальна. В образі Юрія Сови та його сім' ї ми можемо впізнати сучасних представників влади. Вона показує, що жага до "мідних труб" робить з людьми...Актори були настільки переконливими, проникливими, відвертими та щирими, що доводили до сліз... Просто, браво!!! Я гадаю варто відвідати тим, хто вже зрілий, хто хоче дізнатися, що з людьми робить жага до влади, жадібність, нехтування родинними цінностями.
нудьгувала лише в одному моменті. незважаючи на серйозність тематики та глибину, гумор не був нав'язливий, можна сказати, що пасував. голова сім'ї прагне увійти у вищі політичні кола міста, та на шляху йому стають члени його сім'ї. чи не стають? до моменту, поки не опуститися завіса цього не передбачити. саме це сподобалось у виставі. ніби й банальні персонажі на перший погляд, та все зовсім не так просто. зрештою, фінал зворушив. не сподобалось (увага спойлер!) трішки затягнута сцена політичних домовлянь. вистава підійде людям середнього та старшого віку, в також політичним діячам, хоча майже впевнена, що жоден з них не поглянув би на цю виставу як, так би мовити, прості люди. актори зіграли чудово. спочатку було трішки відчуття, що дехто з них переграє, проте по завершенні вистави все згладилось. браво! а виконавцю головної ролі подвійне браво! неперевершено до дрібниць.
Народився Орест Огородник 28 квітня 1973 року в Львові.
Закінчив Вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка, за спеціальністю — актор музично-драматичного театру та кіно, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна та Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра режисури, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна.
Актор та режисер-постановник Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
1984 — закінчив студію при Львівському українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (клас Богдана Козака, Любові Каганової).
1995 — закінчив факультет української філології Львівського університету.
З 1984 — артист Національного академічного українського драмтеатру імені Марії Заньковецької.
Водночас з 1991 працює на радіо «Воскресіння»: ведучим програм, режисером рубрики «Літературна книга», також озвучує тексти художніх книг та фільми: озвучив понад 60 аудіокниг, здійснив дубляж та озвучку близько 470 фільмів.
У Львівському університеті: доцент кафедри телебачення та радіомовлення факультету журналістики («Основи дикторської майстерності»), доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності (викладає сценічну мову).
З 2007 — Заслужений артист України.
З 2017 — Народний артист України.
Олександр Норчук — український кіно-, теле- та театральний актор, Заслужений артист України.
Народився 26 березня 1978 року в Львові.
У 1999 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс Ірини Молостової та Юрія Висоцького.
Актор Національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Олександра Люта народилася 9 березня 1977 року.
У 1994—1998 роках навчалася у Львівській музичній академії імені Миколи Лисенка на вокальному факультеті, акторського відділення, курс народного артиста України Богдана Козака.
Працювала акторкою Першого українського театру для дітей та юнацтва (1998—1999).
З 1999 року — акторка Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Народилася 14 березня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс Михайла Юрійовича Резніковича, Володимира Сергійовича Лізогуба.
Серед нагород – Премія імені Віри Левицької (Національна спілка театральних діячів України), 2005 рік.
Народилася 17 серпня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко.
Народилася 6 жовтня 1987 року у м. Ходорів Жидачівського р-ну Львівської обл.
Освіта – ЛНУ ім. І. Франка, факультет культури і мистецтв
Актриса, режисер-постановник, художній керівник.
Нагороди:
Перша премія Всеукраїнського конкурсу читців імені Тараса Шевченка;
Перша премія Регіонального конкурсу читців імені Олександра Пушкіна;
Перша премія 14-го Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Лесі Українки;
«Вишуканий психологічний образ» ІХ-го Міжнародного театрального фестивалю жіночої творчості імені Марії Заньковецької (за виконання
ролі Анни Сергіївни у виставі «Дама з собачкою» А.Чехова).
У 2006 році Анна Матійченко приймала участь у Всеукраїнському турі пам’яті Івана Франка, у рамках якого відбулися концерти в Харкові, Одесі, Херсоні, Києві, Донецьку, Кам’янець-Подільську. У цих концертах актриса була єдиним читцем творів класика.
Нині актриса Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької та художній керівник та режисер Львівського
Молодіжного театру «Мельпомена».
Режисерські роботи:
«Біда від ніжного серця» В. Сологуб, «Анатоль» А.Шніцлер, «За двома зайцями» М.Старицький, «Всі миші люблять сир» Д.Урбан, «Дуже проста історія» М,Ладо, «Зимова історія або як врятувати казку» Ю.Юськів, «Андріївські вечорниці» Ю.Юськів, «Вісім люблячих жінок» Р, Тома, «Синя пташка» М.Метерлінк, «Безталанна, або Безглуздя» І.Карпенко – Карий, «Криваве весілля» Ф.Г.Лорка, «Діді і Дада, або сторінки з життя Едіт Піаф» (За книгою С.Берто), «Голомоза співачка.Драма» (Є.Йонеско), «При надії» (за п’єсою В.Винниченка «Закон»), «Театр/За лаштунками» (М.Фрейн).
ОНЛАЙН – ПРОЕКТИ
«Чайка.Онлайн» за А.П.Чеховим, «На перші гулі» С.Васильченко, «Маруся Чурай» Л.Костенко.
Народився 12 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічної мови – народний артист України Святослав Васильович Максимчук (2004 рік).
Народився 8 листопада.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічної мови – народний артист України України Святослав Васильович Максимчук (2004 рік).
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко.
Народилася 22 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічна мова – Святослав Васильович Максимчук.
У 2010 році Світлана отримала Першу премію за найкращий дебют Всеукраїнського фестивалю жіночої творчості імені Марії Заньковецької у Ніжині за роль Єви у виставі «Завчасна паморозь» Райнер Марія Рільке.
1973 — закінчив драматичну студію при Київському українському драматичному театрі ім. Івана Франка (викладачі Михайло Задніпровський, Поліна Нятко, Петро Сергієнко).
З 1973 — актор Львівського ТЮГу. Також з 1978 року знімається в кіно.
З 1994 — артист драми Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
2016 року удостоєний звання народного артиста України.
Український театральний актор. Актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. Народний артист України (2009).
Закінчив Драматичну студію при Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка в Києві. З 1975 року — актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. У 1991 році удостоєний звання Заслуженого артиста України (1991). З 2009 – Народний артист України.
Український актор, Заслужений діяч мистецтв України (2013), помічник художнього керівника НАУД театру ім. М. Заньковецької.
1994—1998 — Юрій Чеков вступив на акторське відділення вокального факультету Львівського вищого державного музичного інституту ім. Миколи Лисенка (курс Богдана Козака) та Львівське державне культурно-освітнє училище (режисерський факультет). Від 1996 р. він очолив самодіяльний народний театр у м. Кам'янці-Бузькій, де організовує і режисирує свята і ставить вистави: «Мина Мазайло» і «Народний Малахій» М. Куліша, «Гайдамаки», «Посланіє», «Євангеліє від Тараса» за Т. Шевченком (власна інтерпретація), «Візит літньої пані» Ф. Дюрренматта, «Безсмертний дотик до душі» Л. Костенко, «Сни Марії, жінки з Магдали» Н. Давидовської, «Марія» (інсценівка роману М. Слабошпицького «Марія Башкирцева»), «Нестрашний суд» В. Герасимчука.
2002—2004 рр. — помічник режисера у НАУД театрі ім. М. Заньковецької, від 2004 р. — помічник художнього керівника театру. Від 2004 р. викладає акторську майстерність на кафедрі театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка. Як актор НАУД театру ім. М. Заньковецької Юрій Чеков дебютував у 2008 р. у ролі Іонича («Іонич», А. Чехов; режисер Алла Бабенко). Вистава отримала Гран-прі фестивалю «Чеховські сезони у Ялті» у 2008 р.
Народилася 1 квітня.
Освіта:
– Львівське музичне училище імені Станіслава Людкевича, естрадне відділення, фортепіано (1994-1999 роки);
– Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: народний артист України Богдан Миколайович Козак та народний артист України Григорій Григорович Шумейко (1999-2003 роки).
Відзнаки та нагороди:
2002 рік – стипендія імені Мирона Чолгана;
2002 року – грамота Спілки театральних діячів України за роль Прюннети у виставі «Мізантроп» Е. Лабіша;
2003 рік – стипендія імені Володимира та Євдокії Блавацьких.
Народився 15 лютого 1981 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України, професора Богдана Козака (1999-2003 роки).
Музикант. Засновник і музичний керівник кавер-гурту «The Rohies» («РОГИ»).
Народився 17 травня 1973 року.
Освіта – Вищий державний музичний інститут імені Миколи Лисенка, вокальний факультет, акторський відділ, викладачі – народний артист України Федір Миколайович Стригун та народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко (1990-1994 роки).
Олег Сікиринський – один з авторів та незмінний ведучий «Заньківчанських капустяників».
У творчому доробку актора дві моновистави – «Сміється той, хто сміється» і «Лист з Африки».
Народився 24 січня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України Богдана Козака.
Народився 29 січня 1992 року у місті Ходорів, Жидачівського району, Львівської області. З 2009 по 2014 рік навчався на факультеті культури і мистецтв (кафедра театрознавства та акторської майстерності) у Львівському національному університеті імені Івана Франка (спеціальність — актор драматичного театру і кіно) у майстрів курсу Федора Макуловича, Олексія Кравчука, Богдана Козака, Людмили Колосович
З січня 2011 року і до сьогодні працює штатним актором у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки.
І́гор Іва́нович Гаври́лів — український актор театру та кіно. Заслужений артист України (2014), актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. З 1989 року член Спілки театральних діячів України (Національна спілка театральних діячів України).
Народився 1 серпня 1966 р. у м. Самбір Львівської області. Закінчив Самбірську середню школу № 9. Навчався у Самбірському училищі культури (1981—1983), після закінчення якого працював художнім керівником Будинку культури села Воютичі Самбірського району Львівської області. Протягом 1984—1986 рр. навчався у Студії при театрі імені Марії Заньковецької, курс заслуженого артиста України Ю. Єременка. Під час навчання у студії працював артистом розмовного жанру у Львівській обласній філармонії.
1986—1988 рр. — служив у армії. Після армії знову працював у Львівській філармонії у вокально-інструментальному ансамблі «Мальви». Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв, курс Є. Бондаренка.
З 1989 р. — актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
25.09.2016 р. відбувся бенефіс до 50-річчя заслуженого артиста України Ігоря Гавриліва. У творчому доробку актора понад вісімдесят ролей, серед яких Фроггі у виставі «Гамлет у гострому соусі», Йосип Скорик у «Сватанні на Гончарівці», Барон Лясло Верецьки у романтичній опереті «Шаріка», Король у казці-притчі для дорослих «Голий король», Олекса Бабич у драмі «Украдене щастя» та низка інших. За роль у виставі «Анатоль» (А. Шніцлер) Ігоря Гавриліва було відзначено нагородою «За найкращу роль другого плану»; за роль німця-лікаря у виставі «Мотря» (за Б. Лепким) — «За найкращий епізод».
Народився 31 жовтня 1958 року.
Освіта - Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого
Народився 30 січня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України, професора Богдана Козака (1999-2003 роки);
– Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра режисури, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна (2003-2008 роки).
Богдан Ревкевич вдало поєднує акторську й режисерську діяльність. Його постановки брали участь у фестивалях й отримували відзнаки:
2007 рік – Фестиваль молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют» – вистава «Безіменна зірка» М. Себастьяна отримала премії за режисерський дебют (Богдан Ревкевич), кращу головну жіночу роль (Наталія Боймук) та кращу чоловічу роль другого плану (Назарій Московець);
2009 рік – VII Театральний фестиваль «Прем’єри сезону–2009» в Івано-Франківську – вистава «Два дні… Дві ночі…» Б. Ревкевича за В. Шекспіром перемогла у 3-х номінаціях: кращий режисерський дебют (Богдан Ревкевич), краща чоловіча роль другого плану (Рифф – Юрій Хвостенко), краще хореографічне рішення (Олена Балаян);
2012 рік – Фестиваль молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют-2012» – вистава «Полліанна» Е. Портер перемогла в чотирьох номінаціях: за режисуру, головну жіноча роль (Полліанна – Наталія Боймук), жіночу роль другого плану (Місіс Сноу – народна артистка України Дарія Зелізна), музичне оформлення (композитор Богдан Сегін);
2013 рік – Лауреат ІІ фестивалю молодої режисури імені Леся Курбаса з виставою «Катерина» Т. Шевченка;
2013 рік – ХІ Всеукраїнський фестиваль «Тернопільсікі театральні вечори. Дебют» – Диплом за режисуру І ступеня за виставу «Катерина» Т. Шевченка. Також вистава відзначена ще у трьох номінаціях: «акторський ансамбль», «музичне оформлення», «сценографія».
Богдан Ревкевич був режисером-постановником двох концертів з оркестром театру імені Марії Заньковецької – «Мелодії літньої ночі» та «Мелодії серця», а також першого Фестивалю української середньовічної культури в Тустані.
Народився 26 липня 1990 року у місті Калуш, Івано-Франківської області. В 2007 році закінчив Калуську ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 з поглибленим вивченням англійської мови. З 2005 по 2007 роки був актором у народному театрі «Любарт» (керівник — Любов Василівна Липовська).
У 2007 році вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на спеціальність «Актор театру і кіно». У 2012 році закінчив навчання в університеті, отримав диплом спеціаліста з відзнакою.
З 2009 року працював актором у Першому академічному українському театрі для дітей та юнацтва, паралельно був актором у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Згодом, звільнився з обох театрів та займався театральною діяльністю в незалежних театральних групах.
У 2009 році пройшов три курси навчання (освітлення в театрі, організація театрального процесу, система коучингу, створення і побудова соло та групових перформенсів) в голландській академії перформенсу під керівництвом Іде ван Хейнінгена (Moving Academy of Performing Arts, Ide van Heiningen).
З 2012 по 2014 роки знову працює актором у Першому театрі. У 2013—2014 актор Навчально-професійного театру Просценіум" та співпрацює з ТМ «Театром в кошику».
З 2015 року і до сьогодні є актором Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, а також асистентом кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв, Львівського національного університету імені Івана Франка.
У 2016 вступив до Київського національного університету імені Івана-Карпенка Карого на кафедру театрального мистецтва, спеціальність «Режисер драматичного театру», майстерня Вахтанга Чхаїдзе.
Народилася 23 липня 1987 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народного артиста України Федора Миколайовича Стригуна та народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко
Народилася 12 серпня 1987 року у Львові.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народного артиста України Федора Миколайовича Стригуна та народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко
Участь у фестивалях:
«Мелехівська весна 2010» (м. Мелехово, Росія)
«Золотий витязь» (м. Москва, Росія)
Перший Національний театр України
Один з найдавніших українських драматичних колективів
Більше ніж 700 постановок за час існування.
Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.).
1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін.
1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність.
З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших.
Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру.
Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука.
Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк.
Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.