Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Це історія п’яти божевільних. Літак ООН, який збився зі свого шляху, помилково скинув на руїни їхньої клініки контейнер з військовою формою. Божевільні одягли форму і пірнули у світ пізнання та знаходження себе і свого місця у світі.
Ви коли небудь бачили тарганів? Що ви про них думаєте? Чи ви взагалі про них думаєте? Таргани надзвичайно цікаві створіння, хоч більшість їх не любить і зневажає. Вони живуть пліч-о-пліч з людиною ось уже тисячі років. Ми бачимо їх на наших кухнях, у під’їздах, на смітниках, в найбідніших будинках і в квартирах міліонерів. Таргани особливо люблять жити у наших головах, адже там тепло, сухо і завжди є чим підживитися. Ми робимо все, щоб позбутися від них, та вони лиш переходять з одного місця на інше, а інколи з однієї країни в іншу і продовжують жити. Продовжують ходити з нами одними вулицями, їсти нашу їжу, продовжують викликати відразу і роздратування. А чи можна з тарганами порівняти людей? Чи можна сказати, що емігранти як таргани? Чи митці як таргани? Забагато питань. Отже ніч, Мангеттен, бідна квартира, двоє емігрантів, які не сплять уже здається цілу вічність і таргани. Чи може там лишились вже тільки таргани? У виставі присутні сцени паління!
Це постановка за п'єсою класика сучасної ізраїльської драматургії Ханоха Левіна. Історія Крума – головного героя п'єси, що вирішена в жанрі трагікомедії, це історія не одного покоління кінця ХХ – початку ХХІ століття. Вічний конфлікт героя і життя. Пошуки себе, свого призначення і в той же час неймовірна аморфність існування, вічні очікування, що хтось за тебе вирішить проблему, зламає інерцію, набридлу сіру сталість буття, яка засмоктує людину у свою запрограмовану рутинність. Хтось виведе тебе врешті-решт із такої звичної нудної, проте в той же час звабливої зони комфорту. Інстинктивно, ці наївні, інфантильні мрійники, відчуваючи одноманітність буденності, намагаються в будь-який, навіть нестандартний спосіб прикрасити, як їм здається, своє спотворене життя, проте все одно продовжують плисти за течією, навіть не здогадуючись, що життя прожите намарно. Автори вистави на чолі із режисером-постановником Давидом Петросяном сміливо використовують яскраво театральні засоби художньої виразності, які в свою чергу сприяють поліфонічності й вишуканої образності вистави. Фото та анотації надано театром.
Це вистава про ненависть. Саме так, ви вірно прочитали. Вона про традицію ненависті. Що це за дивне поняття і невже воно потрібне світові? Ми повинні визначити для себе, до яких пір ми можемо бути бездіяльними, і що має стати мотивом для виходу з пасивного стану. А що як цим поштовхом може бути лише ненависть до якогось умовного ворога, заради знищення якого, громада збереться докупи і житиме цим деструктивним почуттям, плекатиме цю жахливу ціль? Ми відтворимо для вас казкову історію про сумну і похмуру державу, де тільки мухи мають клопоти. Проте в один прекрасний момент виявляється, що в цьому місці оселився... дракон. І дарма, що він має тонку вразливу душу – дракона треба вбити. Невже суспільство може бути таким жорстоким? Дізнайтеся, що буде далі – чи переможуть справедливість та людяність.
Закинута балканська церква на перетині шляхів давніх і не дуже завойовників раптом стає перехрестям різних культур. Знайдена тут унікальна середньовічна фреска з’являється на сцені як яблуко розбрату, перетворюючись далі і на заложницю, і на жертву. Майже детективна історія затягує глядача у міцний клубок гострих тем сучасності - розбрат, тероризм, біженці.З недавнього часу усе це дуже знайоме і українцям. Тож, на питання, які підіймає вистава, рано чи пізно доведеться відповідати і нам. Що ми хочемо будувати – нову Вавілонську вежу чи мости та шляхи до порозуміння? Оберемо ізоляцію чи приймемо дар П’ятидесятниці – мовулюдяності? Автор тексту – видатнийбританський драматург Девід Едгар, знаний світовій аудиторії як сценарист історичної костюмованої кінодрами «Леді Джейн» із ХеленоюБонем Картер у головній ролі. Його п’єса «Pentecost»/«П’ятидесятниця» здобула звання «Кращої п’єси року» у Великій Британії 1994 року.Менторкапроєкту від Британської Ради – німецько-британська режисеркаКеролайнСтайнбайс. Режисер Лариса Діденко: «Багато в чому п’єса перегукується із українськими реаліями. Наприклад, тим, що, змінивши назви вулиць, ми не можемо «…стерти минуле, наче косметику». Або питанням про те, що з цим минулим робити, адже цілком можливо «… до влади мають прийти варвари…, які руйнують, тому що не знають…»". Вистава «Pentecost» стала переможницею конкурсу британської драми TakingtheStage 2018.
За концепцією роману «За дверима» Ельфрі де Єлінек. Закінчившись на полі битви, війни продовжуються у наших головах. Вистава розповідає історію трьох родин, які проживають в умовному повоєнному європейському місті. Батьки та діти зі своїми конфліктами – це суспільство, травмоване війною та подальшими проблемами. Пережите насильство нікуди не поділося — воно розчинилося в просторі, проникло за зачинені двері квартир, у щоденну поведінку.Авторки вистави розглядають криваві війни двадцятого століття як вірус, який може й далі дрімати в кожному з нас, далі інфікуючи суспільство та створюючи потребу у насильстві.У постановці використовується нелінійна драматична структура. Вона складається із акторських етюдів, рефлексій та імпровізацій і співвідноситься із особистими контекстами учасників постановки. Драматична структура постановки є нелінійною. Вона складається із акторських етюдів, рефлексій та імпровізацій і співвідноситься із особистими контекстами учасників постановки. Авторки та автори вистави називають її посттравматичною драмою. Вона є новим досвідом залучення формату «нової драми».
Художній керівник та головний режисер театру
Випадково потрапила у світ театру та вдячна Богу за цю випадковість .Хотіла після школи вступити на хореографічний відділ коледжу мистецтв, але там була лише народна хореографія, тому спробувала на режисуру.
З 2006 по 2010 навчалася в Училищі мистецтв ім. С. Воробкевича, де здобула фах режисер —Видовищно-театралізованих заходів».
З 2010 по 2015 рік навчалася в Рівненському Державному гуманітарному університеті, де здобула фах Режисер драматичного театру, викладач.
На посаді художнього керівника та головного режисера театру 8 років. За ці роки театр повністю переформатувався та з естрадних мініатюр став гострим, соціальним, сучасним, різноманітним театром.
Живе в м. Чернівці. Закінчила Юридичний факультет, працює юристом, але з дитинства пише вірші, сценарії до фільмів та монологи. Ще з малечку полюбляє працювати на камеру, а також зі сцени доносити до людей справжні людські цінності через свою творчість. Колись театр це було хобі, а зараз це те направлення, в яке вкладає всю себе!
Закінчила Рівненський Державний гуманітарний університет, де здобула фах Режисера драматичного театру та Педагогічний коледж ім. Ю. Федьковича, музичний відділ.
«Живу в місті, де почуваюся в безпеці, – Чернівці. Займаюся тим, до чого найбільше лежить серце – це музика та театр. Я обожнюю подорожувати, а театр це постійні подорожі, а ще театр – це пряме потрапляння в серце людини! От саме тому я в житті вибрала дорогу режисерства та акторства».
Займається продажем автозапчастин в Україні, а також озвучуванням рекламних роликів/ віршів.
Цікавлять фінанси/ інвестиції.
У театрі для підвищення рівня акторської майстерності, а також для того, щоб бути хорошим диктором.
Цікавиться фотографією, походами, природою, обожнює читати та пізнавати щось нове. У театр прийшла з цікавості, а потім «мене захопила атмосфера цього місця, також чудові люди, з якими працюємо та створюємо нові проєкти».
Захоплюється малюванням та вільною боротьбою. Обожнює літературу, в особливості Котляревський і Карпенко-Карий.
З дитинства хотіла потрапити на велику сцену, завжди з захопленням дивилась на акторів.
Олександр – особистий повар театру, який завжди підгодовує команду чимось смачненьким. Але, крім творчості на кухні, він проявляє творчість в театрі. Передає почуття та відчуття в залі навіть без слів.
Цікавиться поезією, вокалом, музикою, історією, археологічними розкопками. Театр– це дитяча мрія, яку батьки забороняли втілити. Проте вона не покинула свою мрію та дійшла до неї.
Чернівецький народний театр ТЕМП створений у 1967 році. У 1981 році колективу було присвоєно звання «народний». Свої проєкти неодноразово успішно представляв на теренах району, містах України, Європи, про що свідчать дипломи, грамоти ,нагороди та відзнаки з фестивалів, конкурсів як України, так і Європи.
Також Чернівецький народний театр «ТЕМП» проводить воркшопи з ораторського мистецтва, майстер-класи з акторської майстерності та семінари на тему «Сучасний театр».
Театр на чолі з художнім керівником Мартою Шуміловою-Лисяковою здійснив та відтворив низку нових вистав, різних за жанром: перфоманс, театр-вам-в-обличчя, вербатім.
Колектив театру постійно оновлюється молодими учасниками, які навчаються в різних сферах. Учасники колективу продовжують свій шлях, вступаючи до професійних театральних вузів.
Театр користується популярністю серед жителів міста та України, оскільки має свій оригінальний жанр, який сьогодні користується попитом.