Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Відома американська акторка, раптово перервавши свою театральну кар’єру в Нью-Йорку, прилітає до Риму, де знайомиться з привабливим юнаком. Їм здається, що їхнє життя починається спочатку, але… «Рим – жорстоке місто, і грати на його вулицях небезпечно». Чим закінчиться ця любовна пригода – поки таємниця навіть для творців вистави.
Виставу створено за участю міжнародної команди: художник-постановник і художник з костюмів, який живе у Мюнхені і працює по всій Європі – Андреас фон Шліппе; головну роль в одному зі складів зіграє відома німецька театральна актриса Марія Магдалена Рабл. У роботі також беруть участь компанія Mirage Adventures та Фонд театрального мистецтва імені Марка Прудкіна (Ізраїль).
За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.
В історії з постановкою вистави містичних збігів та обставин незліченна кількість. Хоча б те, що театр розташований на вулиці імені Івана Миколайчука, а будинок, в якому жив актор, знаходиться просто поруч з нашим театром. Режисер вистави Тетяна Матасова кілька років мріяла про постановку цієї повісті, а театр обрала теж невипадково. Дитинство та ранню юність Тетяна провела у фольклорних ансамблях, що відчувається у дбайливому та обережному поводженні з фольклорною основою вистави. А ще... вистава стане цілим клондайком дебютів. Актори, яких звикли бачити та сприймати виключно як блискучих вокалістів, вийдуть на сцену в якості драматичних акторів. Ось... Сюрпризи відкрили не всі. Тож чекаємо на виставі.
Трагедія Гамлета – у необхідності відмовитися від власних духовних вимог і стати звичайним убивцею (А. Тарковський). А головним героєм нашої версії «Гамлета» є театр. Актори його мандрівної трупи – одночасно блазні й мудреці, які замислюються над найглибшими проблемами буття й, здається, знають щось, про що не здогадуються інші. Цього разу перед ними постало питання про відповідальність перед собою і перед суспільством, і вони намагаються вирішити його, приміряючи на себе личини персонажів безсмертної трагедії Шекспіра. І та сама дійсність постає в зовсім іншому світлі, коли дивишся на неї, наприклад, очима Гамлета й очима Гертруди.
Лірична драма І. Франка про кохання, де любов піднесена на найвищий п’єдестал. Про життя, що пройшло марно, про втрачене через егоїзм кохання, про надії, що не справдилися. Після глибоких і болісних переживань, у взаємостосунки закоханої пари приходить прощення. У виставі змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, хапається «за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку». Герой уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим «естетом» та «живою людиною» з почуттями та емоціями.
За п'єсою «Безталанна» Івана Карпенка-Карого. Тихе сімейне життя чи шалений вир пристрастей? Божевільне, руйнівне кохання чи спокій та мир у родині? Мудра, лагідна Софія чи дика й несамовита Варка? З ким бути? «У мене тепер дві душі, і обидві болять, ниють!» – каже зачарований, поневолений красою двох жінок та заблукалий у сутінках власної душі, Гнат. Що буває, коли серце рветься навпіл, Ви дізнаєтесь із найкращої української п'єси про кохання. Ця історія про те, як одна бездумна помилка може зруйнувати все життя, адже справжнє почуття трапляється лише раз.
Варто чи ні? Риторичне питання, яке ніяк не в’яжеться с почуттями. Вони завжди стоять на заваді здоровому глузду. Можливо, це знайомство розірвати на початку, або не привертати багато уваги до цього і не допускати чогось необачного; але хто з нас знає грані дозволеного, коли почуття, наче буря, шторм, з‘являються зненацька. Як же цікаво було споглядати за молодим красенем та тендітною, обворожительною жінкою. Такі яскраві монологи у контеси та Карен. Навіть сцена грала разом з акторами, змінюючи кольори, музику, кружляючи в різні боки. Цікава гра молодої американки, але як вона, незважаючи на вік, програвала аристократичної Карен. Доречно було все, зміна костюмів, зачісок. Я получила величезне задоволення після перегляду вистави. Величезне дякую за можливість дивитись гру таких чудових акторів та дивуватися чарівною постановкою.
Закінчивши хореографічне училище, Поліна Медведєва вступає до Школи-студії МХАТ у 1977. Відразу після інституту, в 1985 році, актриса прийшла в МХАТ ім. Горького. В головний драматичний театр країни її покликав вчитель – Олег Миколайович Єфремов. Дипломна вистава «Дні Турбіних» (постановка Миколи Скорика) увійшла в репертуар театру.
У 1985 році була прийнята в трупу Московського Художнього театру, після його розділу в 1987 році стала актрисою МХТ ім. Чехова. Грала в багатьох виставах, поставлених Олегом Єфремовим. Одночасно Поліна Медведєва виступала на сцені Театру Олега Табакова. В Майстерні Петра Фоменка Медведєва грала Тітоньку в «Гедді Габлер» Г. Ібсена.
У кіно Поліна Медведєва дебютувала в 1978 році, зігравши школярку Клаву в фільмі І. Добролюбова «Розклад на післязавтра».
Після Революції Гідності Поліна Медведева залишила МХТ і повернулася на Батьківщину, в Україну. Зараз вона активно працює у Києві як режисер, а її остання вистава «Примари» за п’єсою Г. Ібсена, котра з великим успіхом йде на сцені театру «Сузір’я» – у минулому році взяла участь в престижному Единбурзькому театральному фестивалі.
Професор, піаніст, композитор, аранжувальник.
Академічну освіту отримав у Львівській консерваторії. У 1992 р. став лауреатом Міжнародного конкурсу імпровізації в м. Вільнюсі. Успішно виступає як соліст, а також в різноманітних за складом ансамблях, включаючи симфонічні оркестри. Ім’я цього універсального музиканта відоме далеко за межами України, оскільки його гастрольні маршрути пролягли від берегів Ла-Маншу до Корейського півострову, де в університеті міста Сеул він вів майстер-класи.
В концертних програмах Тимура Полянського представлена музика найрізноманітніших жанрів, стилів та напрямів від Й.-С. Баха до Д. Гершвіна, але головною темою його творчості є імпровізація.
Коло творчих зацікавлень досить широке. Окрім виконавської і педагогічної діяльності він активно працює в області створення музики до театру, кіно та естради, співпрацюючи з відомими режисерами — Р. Віктюком, В. Малаховим, О. Лісовцом, І. Талалаєвським.
Кінороботи, в яких звучить музика Т. Полянського: «Міський романс», «Розплата за гріхи», «Тримай мене міцніше», «Третій зайвий», «Квартет на двох», «Король, дама, валет», «Лід у кавовій гущі», «Уроки зваблювання».
Записані ним оригінальні CD «Імпровізації на світові хіти», «Джазові настрої» користуються заслуженим успіхом не тільки у любителів імпровізаційної музики, але й у музикантів, які професійно займаються цим складним мистецтвом.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
З 2001 по 2008 – викладач акторської майстерності факультету режисури Київського національного університету театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 2005 року.
Народилася у 1976 році. Виросла в баварському містечку Пассау, будучи учасницею програми культурного обміну, вона переїхала до Лондону та навчалася в Лондонській академії музики і драматичного мистецтва (LAMDA) та Академії в лондонському районі Вайтчепел, де вивчала спів (шансон, джаз і поп). Її голос – сопрано. Вона також закінчила класи по фортепіано і віолончелі.
Вона розпочала свою театральну кар'єру в 2000 році в Королівському коледжі музики, зіграши в мюзиклі «Kiss Me, Kate», режисер Джейн Маккалох.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2016 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. Карпенка-Карого, майстерня М. М. Рушковського.
У театрі з 2016 року.
У 1983 році закінчила Школу-студію ім.В.І. Немировича-Данченка при МХАТ СРСР ім. М. Горького (м. Москва, Росія), курс засл. діяча мистецтв РСФСР В.К. Манюкова.
1983 - 2001 - артистка Театру-студії кіноактора при Київській кіностудії ім.А.П. Довженка.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2001 року.
У 2003 році присвоєно почесне звання «Заслужена артистка України».
Член Національної спілки кінематографістів України.
Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський театральний інститут імені І. Карпенка-Карого.
У театрі з 1987 року.
Лауреат премії “Київська пектораль” 1994-1995 років у номінації “За краще виконання головної ролі”.
Чому вирішили стати актрисою? – В 3 классе к нам на урок пришла руководитель школьных кружков и сказала, что в школе появился театральная студия! Ну дальше в голове загорелась лампочка и слово театр ярко-ярко засияло в сердце.
Яку роль мрієте зіграти? – Тут наверно больше не про роль, а с кем из режиссеров поработать).
Чим любите займатися у вільний час? – Шить!
А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати. – Люблю печь торты!
Фронтмен музичної поп-групи «Каблуками по бруківці».
Виступав на сцені київських театрів «Актор» і «Сузір'я».
Театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим з'явився на мистецькій території Києва в 1987 році. Комерційний успіх став можливим завдяки довгостроковому договору з тюменською нафтодобувною компанією. Театр вирушає на гастролі на південь Західного Сибіру. Зароблені кошти витрачаються на облаштування сцени та поліпшення фінансового становища трупи.
Протягом семи років з моменту свого народження Театр на Подолі був практично мандрівним, і в кожному турне отримував визнання. Так, британська газета «Обсервер» порівнювала виставу «Ніч чудес» з «бездонним океаном під час шторму». У 1993 р. видання «Гардіан» відзначило високу художню цінність музичної вистави про протиборство зі смертю «Бенкет під час чуми» з огляду на Чорнобильську трагедію. Про театр, що ризикнув привезти дві шекспірівські вистави («Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло») до стриманої Великобританії й завоював популярність в очах преси та публіки, із захопленням писали «Таймс», «Файненшіал таймс» та інші. Трупа Театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі (Шотландія), де водночас показували вистави близько 900 труп.
У 1994 р. Театр на Подолі отримав статус державного.
Академічні театри Києва завжди заслуговують на особливу увагу. У 2006 р. за видатні досягнення в розвитку українського драматичного мистецтва цього статусу набув і Театр на Подолі.
У 2015 р. будівля театру закривається на дворічну реконструкцію. Оновлений Театр на Подолі запрошує глядачів на вистави формату 5D з використанням технологічних можливостей мобільної сцени, нового звукового обладнання, проекційного екрана, снігових установок.
Театр активно займається благодійницькою діяльністю, влаштовуючи особливі вечори для людей з обмеженими можливостями. На його сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушенням слуху, театр обладнаний з урахуванням потреб людей з інвалідністю (є пандус і ліфт).