« Смак до черешень »
Впродовж вистави ловила себе на тому, що посміхаюся, ловила поглядом і те, як посміхається піаніст, і навіть на якусь мить, зовсім коротку, заздрила їм усім: двом акторам, режисеру, композитору, художнику-постановнику, котрі, не зважаючи на мінімальні ресурси, творили диво. Отак, у центрі Львова, посеред транспортної метушні та буденних клопотів ти раптом потрапляєш у інший вимір, де існують лише двоє, їхня перша і, можливо, остання зустріч.
Не зчулась, як і сама почала похитуватись у ритм постукування коліс потягу, що мчав тих двох у невідоме. Гарно. А за вікном… дощ. За вікном купе. Бо тут, у Львові, спека, про яку забуваєш рівно на півтори години, бо віриш. Віриш Ользі, котра своєю тонкою вишуканою постаттю шиє-вишиває простір сцени, утворюючи місцями пекельно-сумний, місцями гірко-цинічний, а місцями незрозумілий (та від того не менш зворушливий) орнамент своїх почуттів. Ті почуття вже, зрештою, давно не свої, а Зосі чи Моніки, і від того вони ще гостріші. Гарно.
А ще гарно – костюми. Дивлячись на елегантні строї, які Оля носить так, наче вроджена лише до вишуканих суконь, підборів і рукавичок, подумала – чому львів’янки покинули вбиратись просто і стильно? Чому так мало уваги приділяють своєму гардеробу? Чому зраджують добрим традиціям своїх попередниць, котрі навіть під час воєн намагались виглядати елегантно і дбати про своє неповторне і миле відображення в чужих очах. А ще я подумала, що львів’яни як та манірна і перебірлива панна – їй все не так, а щоб здивувати – подавай щось несусвітнє і екстравагантне… Подаш – то відразу: фі-фі – шо за непристойність… І так по колу. Подумала – а чому не можна просто прийти, отримати задоволення, естетичну насолоду і «їжу» для роздумів? Чому завжди потрібно вишукувати ґанджі? Безумовно, вони є. Але як без них? Вони лише підсилюють ту сильну сторону, через яку мені знову хочеться… черешень.
Стараннями Комітету УТН у серпні 1917 року був створений перший державний театр України - Український національний театр, що об'єднав акторів мандрівних труп І.Мар'яненка, Т.Колісниченка, І.Сагатовського.
16 вересня 1917 року в приміщенні Троїцького народного дому новий театр розпочав життя п'єсою В.Винниченка "Пригвождені". Однак, поступальний розвиток театрального руху неодноразово переривався політично воєнними протистояннями в Україні 1917-1919 років. Зокрема це привело до періодичних зупинок, а потім в 1918 році до реорганізації в Державний народний театр. В силу постійних змін урядів в столиці Державний народний театр в 1919 році перейменовується на Український народний театр, а згодом просто в Народний театр.
Початок 1920-х років відкрив нову сторінку театру, пов'язану зі специфічною радянською системою. У 1922 році його було переіменовано на Державний драматичний народний театр Губполітпросвіти, а через декілька місяців на Театр ім.М.Заньковецької. Керівництво колективу, режисери О.Корольчук та Б.Романицький в непростих умовах розпочали творчий рух нового об'єднання.
Досить скрутне економічне становище змусило театральний колектив поїхати на довготривалі гастролі по містах України.
З 1931 року театр ім. М.Заньковецької набуває державний статус, отримуючи стаціонарну прописку в Запоріжжі.
В середині 1943 року колектив у повному складі переїздить до міста Новокузнецька на Кузбасі, де продовжує свою роботу. Окрім того на базі театру створюються театрально-концертні бригади, що обслуговують армійські підрозділи, лікарні.
Несподіваний поворот у долі театру ім.М.Заньковецької приніс 1944 рік. Урядовим рішенням колектив було переведено на постійну працю у древній Львів.
В 1972 році театру було присвоєно звання "академічного".
За минулі роки розширився гастрольний діапазон театру: Великобританія, Канада, США, Польща, Словаччина.
В січні 2002 року уряд України надав заньківчанам статус Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Це сприяло творчому росту театру, активному мистецькому життю цього неповторного театрального колективу. Створення при Львівському Національному університеті імені Івана Франка факультету культури і мистецтв який очолив заньківчанин народний артист України академік Богдан Козак, сприяло приходу до театру цікавої творчої молоді, яка вже під час навчання сповідує істинно заньківчанські творчі принципи.
« Смак до черешень »
