Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Смак до черешень »
У цьому поїзді на шляху із Варшави зустрічаються двоє, що ведуть себе, як незнайомці, проте чи то серце, чи інтуїція підказує: вони знайомі давно і добре. І у цій нетривалій подорожі Марек і Зося згадують одне одному все: і першу зустріч, і останню зраду.
Щирий сміх чути в залі, коли Марек описує історію їхнього знайомства в ту пору, коли починають цвісти черешні. Музика, танці, спів – усе минає разом із безтурботною молодістю. Мабуть, найсильніша фраза усієї п’єси викликає море аплодисментів: «Коли мужчини занадто чогось прагнуть, жінки мусять народжувати багато дітей, бо буде війна». Сміх змішується із болем – усе, як і в житті. Кожен розповідає про свої образи, до горла підступають сльози. Перецвітають сади, і в життя приходить осінь.
Одвічна історія людських пристрастей з тонким гумором від Чехова та яскравими сценами з елементами американського вестерну. Запальні, нестримані, заклопотані, допитливі, розгнівані герої, що потрапили у полон своїх амбіцій і бажань. Де кожен жадає перемогти, але для цього хтось повинен поступитись. А цього ніколи ніхто не зможе.
Гостросімейна трагікомедія з одним-єдиним актом! Уявіть собі ситуацію: жінка хоче, чоловік – не дуже. Неправдоподібно? Тоді уточнимо, що одружені вони вісім років – і все встане на свої місця. Хоча ні, не все. Тому що тепер потрібно розібратися з двома сакральними питаннями: хто винен і що тепер робити! Історія, підглянута в одній родині, історія що починається як побутова комедія, а закінчується… Втім, ніяких спойлерів. Прийдіть самі і ви дізнаєтесь: Чим звичайне сімейне життя відрізніється від «Гри Престолів»! Чому декабристи – погані чоловіки! Як не треба реєструватися на сайті знайомств! Значення слова «жиголетта» Як любити так, щоб не зробити боляче… Неймовірно смішно, до мозку кісток і вкрай відверто!
Вас чекає неймовірна театральна постановка з нестримною італійською пристрастю, чітко упізнаваним смаком інтриги, ноткою хитрощів і таким приємним післясмаком щирого сміху – звичайно, цим варто насолодитися! Непередбачуваний сюжет розгортається навколо чарівної журналістки Паоли (Л. Ребрик). Відомий політик Леоне (Л. Задніпровський) з першого погляду закохується в неї. Любов настільки затьмарює йому розум, що, не дивлячись на свій поважний вік, він потрапляє в дуже цікаву авантюру, яку придумав його новий приятель – драматург П'єро (К. Костишин). А що далі? Це варто побачити!
За повістями І. Буніна «Наталі» та «Мітіна любов». …вона кохала його, а він її, та іншу… Життя Івана Буніна та його героїв можна описати саме так. Кохання та Пристрасть, Доля та Смерть… Ці могутні сили володіють світом Буніна. Його цікавить природа статевого тяжіння, в якому сплелося все найчистіше і наймерзенніше, духовне й тілесне, що дає життя і губить водночас. Його герої проходять крізь дивацтва любові, крізь спокусу, внутрішню боротьбу, тривогу, лишають спокою життя і кидають їх у безодню кохання.
Поговоримо про Любов, добре? Коктейль почуттів з неабиякою часткою гумору і ... ну як без цього – світлого смутку. В очікуванні гостя, покликаного на романтичну вечерю при свічках, Вона згадує і проживає найяскравіші моменти життя. Жінка згадує трьох своїх головних чоловіків: милого хлопчика Пола, з яким вона втратила невинність в шістнадцять, одруженого режисера Джека, якого чекала роками, і похилого Джорджа –ідеального до нудотності чоловіка. Вона все життя шукає любов, знаходить, втрачає і знову вирушає на пошуки. На території Любові немає тих, хто виграв і хто програв. Є тільки почуття – пристрасть і потяг серця. Вона і три головних чоловіки в її житті. Подружка, коханка, дружина? У всіх іпостасях вона залишається жінкою, намагаючись знайти того єдиного, справжнього, з яким хочеться блукати вулицями, тримаючись за руки ...
Заслужений діяч мистецтв України, головний режисер Львівської Національної опери.
У 1996 р. закінчила Львівську консерваторію ім. М. Лисенка (клас скрипки).
У 2002 р. – Київський театральний інститут ім.К. Карого-Карого (режисура драматичного театру).
Працює в театрі на посаді головного режисера з 2005 року.
За цей час здійснила ряд успішних постановок вистав та концертних програм, ювілейний концерт до 110-річчя театру, численні урочисті академії з нагоди державних свят та визначних дат української історії та культури.
У 1986 році закінчила Львівську ЗОШ № 38 (мікрорайон Рясне-2).
1986 та 1987 роках робила спроби вступити до Львівського музично-педагогічного училища ім. Філарета Колесси.
У 1988 році пройшла іспити на хорове відділення Львівського училища культури і мистецтв (теперішня назва). 1989 року перевелася на спеціальність «Керівник самодіяльного театрального колективу».
З 1990 по 1994 роки вчилася у Львівській державній консерваторії ім. Миколи Лисенка (тепер — Львівська національна музична академія ім. Миколи Лисенка) на акторському відділенні, курс народного артиста України Богдана Козака.
З 1993 року акторка Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Від початку навчання у консерваторії зіграла п'ятдесят п'ять ролей, з яких двадцять дві головні, а також епізодичні та другорядні.
Освіта
Івано-Франківське музичне училище імені Дениса Січинського (1970-1974), баян і диригування оркестром народних інструментів, клас В. С. Бородіна;
Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1978-1982), актор драматичного театру і кіно, курс доцента Нінель Антонівни Биченко.
Працював у Сумському театрі для дітей та юнацтва «Арлекін», але вже на початку 1983 року переїхав до Львова. Спочатку була праця у Львівському театрі для дітей та юнацтва, а з кінця 1987 і дотепер – Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької.
Паралельно – з 2000 року – є актором Творчої майстерні «Театр у Кошику» (режисер Ірина Волицька), бере участь в постановках: Микола Задорожний в «Украденому щасті» І. Франка (Диплом за кращу чоловічу роль на міжнародному театральному фестивалі в Дніпродзержинську), Месія в «Одержимій» Лесі Українки, Браца в «Провині» Н. Ромчевіча.
Разом з актором Ярославом Мукою створив кабаретовий дует «Чотири шкельця», в репертуарі якого стрілецькі пісні та галицькі романси-шлягери Б. Весоловського, С. Гумініловича, Я. Барнича, М. Стахури, В. Балтаровича, Л. Лепкого, Р. Купчинського та ішних українських композиторів.
Працює в різних театральних студіях, де ставить літературно-музичні композиції і вистави – «Ромео і Джудьєтта» В. Шекспіра та «За двома зайцями» М. Старицького (театр «Нова мета»), «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем (Дитячий телевізійний театр «Юрашк»), «Вертеп» за народними мотивами та інші.
З 2001 року викладає акторську майстерність у Львівському державному училищі культури і мистецтв. Випустив 4 акторські курси (дипломні вистави – «Серенада» Сл. Мрожека, «Моральність пані Дульської» Г. Запольської, «Станція» О. Вітра і «Ніжні почуття» Б. Хмельницького за повістю О. Уайльда «Кентервільський привид»).
Член Коломийської асоціації митців (КАМ), «Клубу коломийців», Ротарі клубу «Львів-Ратуша».
Перший Національний театр України
Один з найдавніших українських драматичних колективів
Більше ніж 700 постановок за час існування.
Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.).
1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін.
1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність.
З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших.
Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру.
Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука.
Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк.
Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.
« Смак до черешень »
