Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
У цей непростий для нашої країни час особливо важливою місією є примирення – і не лише непримиренних світоглядів сучасних громадян, але, передовсім, загоєння давніх ран, які лежать в основі будь-якого конфлікту. Саме тому два успішні колективи – столичний театр «Золоті ворота» та Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр ім. І. Франка – вирішили об'єднати свої зусилля для роботи над виставою за п'єсою популярного молодого українського драматурга, який живе між Львовом та Берліном, Павла Ар'є. В основі сюжету драми «Слава героям» лежить сучасна історія двох ветеранів – УПА та Великої вітчизняної війни, – яких доля зводить в одній лікарняній палаті…
Копродукція Театру «Золоті ворота» та Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка
«НОВЕЧЕНТО (1900-й)» сучасного італійського письменника Алессандро Барікко - це легка, захоплива, бентежлива, щира історія музиканта, що все життя провів на кораблі, ні разу не ступивши на берег. Розглядаючи мінливі обличчя пасажирів, він з’єднався з життям цілого світу, налагодив діалог з усім людством і переклав це на мову музики. Мову надлюдську і правічну. Знаково, що «НОВЕЧЕНТО (1900-й)» – вперше за існування нашого театру - грається у вітальні мікросцени, де зазвичай глядачі відпочивають в очікуванні початку театрального дійства. У виставі цей простір перетворюється то на музичний салон корабля, то на мистецьку галерею. У виставі звучить жива музика і, здається, майже відчутно запах моря. На стінах зали проступають обличчя відомих акторів і режисерів. Молодий актор Станіслав Мельник знаходиться у діалозі з цими метрами, вписуючи власне існування у багату традицію Театру, що так само, як і музика для його героя, перетворюється для нього на саме життя.
Забуті, нікому непотрібні живуть собі десь у покинутому чорнобильському селі чудернацька баба Пріся, хвороблива мати і придуркуватий син. Був ще тато, але його вже давно немає, одного разу він нишком зібрав найнеобхідніші речі – свої документи і всі гроші – і зник у невідомому напрямку… Це специфічна комедія, де міф та реальність мають однакову силу, де радіоактивний гумор межує з правдою нашого життя, де картопля – делікатес, а «згущьонка» – просто фантастика! «Чому ми живемо в зоні, а інші люди живуть там – «не в зоні»?
Вистава-перформанс «Вибір за Тобою», створена за участі акторів, хореографів та вокалістів! Людина може жити або ж існувати в нашому світі навіть не задумуючись, що вона піддається впливу соціуму, або ж нав'язаних думок, котрі заставляють виконувати правила придумані не Вами! Страх – то є один із чинників, котрі допомагають нам вижити... Так, саме вижити, а не жити! Обираючи свій наступний крок в житті, подумайте, хто являється його причиною. Історія молодого хлопця, котрий мріяв про щастя, любов та доброту, а ще хотів втілювати свої дитячі мрії. Він влаштувався на роботу, закохався в дівчину і почав працювати, та все пішло шкереберть, коли він спробував побороти систему. Що з ним сталося? Це можно буде побачити під час перегляду. В виставі-перформансу використовується кавер версії відомих хітів: Marilyn Manson, Sia та інших сучасних виконавців живий супровід відомих хітів дозволить вам зануритись в сучасне життя і зазирнути в ті потаємні місця, куди Вас не пускають.
Сюжет, що спопеляє думки своєю відвертістю. Розриває на шматки серця та змушує захлинатися від сміху. Історія, що проллє правду на наші владні натури. Примхою долі, два кандидати в мери міста – завзяті конкуренти на політичній арені – є дуже близькими друзями в особистому житті. Кожен з них вже підраховує потенційні голоси виборців і готовий святкувати перемогу. Але ДЕНЬ ТИШІ приносить з собою несподіванку. Дивним чином, з міста зникають усі його жителі. А можливо, і не тільки з міста… Що це? Містичне знищення людського роду, чи терористична операція? А, може, підступна витівка одного з кандидатів? Для народних обранців це значить лише одне: тепер немає ні кому голосувати, ні ким керувати. Тож, вони зі своїми дружинами шукають відповіді: чи самі вони лишилися в цьому світі? Хто ж все-таки стане мером? Як їм бути тепер? Аж поки їхні роздуми не перериває спокійний дзвінок у двері… Підкуп, шантаж, погрози і спокусливі пропозиції. Брудна гра з використанням усіх можливих і неможливих засобів впливу. Порожні обіцянки і гучні звинувачення. А ще літри крові на вівтар могутності і слави. Гумор, що не залишить жодного живого місця від величних можновладців. Таке можливо тільки в «День тиші»! Тож нехай почнеться гра!
478296000 подихів робить людина в середньому за життя. Дихання - це ритм. Дихання не можна ні побачити, ні схопити, тільки відчути і почути. Нескінченне число. Півмільярда подихів. Зворотний відлік часу. "Легені" - вистава про повітря. Про простор. Про час. Про планету. Про людей, що живуть поруч з нами, жадібно дихаючих киснем. Про тиху дрімоту тропічних лісів. Про глибоководних риб. Про сліди динозаврів в пустелі. Про мурах, які будують спільний дім. Про маленькі рішеннях, які назавжди змінюють наше життя. Про саме життя, яке є невидимим потоком, що змиває все на своєму шляху. Про 1700 подихів, які зробить кожен з нас за час цієї вистави.
Вистава, яка змушує задуматись над багатьма речами, що нас оточують. У виставі присутній як гумор, так і складна сюжетна лінія, сповнена тривог, страждань та глибокої поваги історії країни. Гра акторів заворожує, вони грають настільки сильно, віддано та правдиво, що дістають до глибини душі. Тут змішані сміх і одночас сльози. Вистава не залишить нікого байдужим. "Людина людині людина" - цитата, яка передає глибокий сенс та змушує задуматись. Браво! кожному акторові та режисеру!
Закінчив акторсько-режисерський курс Київського національного університету культури та мистецтва (майстерня Петра Ільченка, 2008 рік).
У 2008 році Стас Жирков разом із Ксенією Ромашенко заснували незалежний театр «Відкритий погляд».
У 2011 році Жирков став лауреатом театральної премії «Київська Пектораль» в номінації «За кращий режисерський дебют» – вистава «Наташина мрія» Ярослави Пулінович.
З 2014 року – художній керівник театру «Золоті ворота».
Окрім «Золотих воріт» співпрацює із різними театрами. Зокрема, на сцені Київського академічного Молодого театру поставив вистави: «Любов людей» Дмитра Богославського, «Потрібні брехуни!» за Івом Жаміаком та «Серпень: Графство Осейдж» Трейсі Леттса.
У 2016 році був запрошений до Магдебурзького театру, аби в рамках німецько-українського фестивалю «Дикий Схід. Подія Україна» випустити спектакль за п’єсою Павла Ар’є «На початку та наприкінці часів». У 2017 році разом із Павлом Ар’є та Магдебурзьким театром реалізував проект «Чому Михайло Гурман не вижив» – сучасна версія класичної п’єси Івана Франка «Украдене щастя».
У 2014-2017 рр. викладав режисуру у Київському національному університеті культури та мистецтв.
З 2016 року очолює напрям молодіжної політики Національної спілки театральних діячів України.
Багаторазовий лауреат театральних премій та міжнародних фестивалів. Зокрема, вистави «Сталкери» та «Слава героям» у 2016 та 2017 роках були відзначені преміями «Київська Пектораль» у номінаціях – відповідно «Краща вистава камерної сцени» та «Краща режисура».
У 2017 році був нагроджений почесним званням "Заслужений артист України".
Засл.артистка України. Володарка національних премій з кіномистецтва «Золота Дзиґа», «Золотий Дюк» та двічі володарка премії «Кіноколо».
Лауреат театральної премії «Київська Пектораль».
Володарка нац.премії у сфері телебачення «Телетріумф».
Ірма Вітовська – перший лауреат премії «Women in art» від «HeForShe» у категорії «Театр і кіно», створеною ООН і Українським інститутом.
Є активною громадською діячкою .
Корінням батько Ірми походить з села Медуха Галицького району Івано-Франківської області. Прадід по материнській лінії у Ірми – росіянин, а його дружина – латишка.
Мріяла стати археологом, кілька років підряд намагалася вступити до Прикарпатського інституту ім. Стефаника. Відвідувала театральний гурток при Палаці піонерів у Івано-Франківську.
1998 року закінчила Львівський державний музичний інститут за спеціальністю «Актриса драматичного театру», курс народного артиста України Богдана Козака. З того ж року працює у Молодому театрі.
Резонансною подією є втілення на арені Національного Цирку в співпраці з «Диким театром» та продюсерської групи, в яку входить Ірма Вітовська, проекту «Афродизіак» (реж. Максим Голенко), який за 7 вистав (1 сезон) подивилось понад 14000 глядачів, що стало рекордом в театральній галузі .
Два роки поспіль входить в топ-100 діячів культури за версією часопису «Новое Время» та 3 роки поспіль у 100 найбільш впливових жінок України за версією часопису «Фокус».
Ірма Вітовська неодноразово була учасницею багатьох міжнародних театральних фестивалів. Отримувала персональні нагороди.
З 11 жовтня 2015 року є тренером в шоу Маленькі гіганти на «1+1». На каналі ICTV Ірма Вітовська вела проекти «Народна зірка», «Шлюбні ігри». Ірма Вітовська брала участь у вокальному шоу «Народна зірка» на каналі «Україна».
Акторка активно займається благодійністю, є учасником багатьох соціально-громадських програмам. Ірма Вітовська віддала на лікування поранених у АТО більшу частину свого гонорару за зйомки у фільмі «Пограбування по-жіночому».
Ірма була дружиною Володимира Кокотунова (нар. 1 квітня 1969), також актора Молодого театру з 1993 по 2016 рік. 29 березня 2011 року в подружжя народився син Орест Кокотунов.
8 квітня 2016 року вдруге вийшла заміж, чоловіком став Віталій Ванца (нар. 1978) з Борислава Львівської області.
Ірма Вітовська створила образ Гертруди у проєкті Ростислава Держипільського «HAMLET», що став лауреатом національної театральної премії «Гра» 2018 р.
Резонансною подією є втілення на арені Національного цирку в співпраці з «Диким театром» та продюсерської групи, в яку входить Ірма Вітовська, проєкту «Афродизіак» (реж. Максим Голенко), який за 7 вистав (1 сезон) подивилось понад 14 000 глядачів, що стало рекордом в театральній галузі.
За втілення ролі баби Прісі у п'єсі «Баба Пріся. На початку та на кінці часів» (автор Павло Ар'є) Ірма Вітовська стала володаркою як театральної премії «Київська Пектораль»(найкраща акторка) 2016 року, вистава «Сталкери» (реж. Стас Жирков), так і кінопремії «Кіноколо» та «Золота дзиґа» (найкраща акторка) 2018 року, стрічка «Брама» (реж. Володимир Тихий). Це перший випадок в Україні, коли один й той самий актор втілює один й той самий образ в різних трактуваннях матеріалу двох різних режисерів та в різних напрямках, як-то кіно і театр, і отримує найвищі нагороди за свої роботи.
Володарка «Золотий Дюк» на ОМКФ в 2019 р. Найкраща акторська робота. Фільм «Мої думки тихі» реж. Антоніо Лукіч.
Фільм «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча отримав «Кришталевий глобус» на 54-му міжнародному кінофестивалі класу А у Карлових Варах, став переможцем у категорії «Приз глядацьких симпатій» та нагороджений «FIPRESCI» на ОМКФ 2019 р.
У 2005 році закінчив експериментальний курс Євгенії Гулякіної та Нінель Биченко Київського державного театрального інституту ім. Івана Карпенка-Карого.
У 2007 році прийшов на прослуховування до Національного драмтеатру ім. І. Франка. Після показаного уривка з п'єси «Брехня» Володимира Винниченка і вокального номера, голоси приймальної комісії поділилася порівну – шість «за» і рівно стільки ж «проти». Фінальне рішення взял на себе художній керівники театру Богдан Ступка, який і визначив подальшу долю Дмитра. Вже того ж дня молодой актор поступив до штату театру і став до репетиції «Кавказького крейдяного кола» – вистави за Брехтом у постановці Лінаса Зайкаускаса.
Задіяний у виставах київських театрів. Популярність актору принесла роль ветерана Червоної Армії у виставі «Слава героям!» спільного проекту театрів «Золоті ворота» та Франківського драмтеатру. Головний герой, у виконанні Дмитра Рибалевського та Олексія Гнатковского, – незмінні, решта акторів окремий в Києві та Івано-Франківську.
За головними ролями на сценах запрошених театрів, отримує ведучі ролі і в рідному театрі. У 2018 році отримує роль Парфена Рогожина в постановці «Ідіота» Достоєвського у постановці Юрія Одинокого, а в першій постановці на посту головного режисера Дмитра Богомазова – виконавець титульної ролі в шекспірівській трагедії «Коріолан». Роль Коріолана приносить першу номінацію на на здобуття театральної премії «Київська пектораль», а сукупність театральних досягнень виводить у TOP-10 найхаризматичних акторів Києва за версією театральної премії «Дзеркало сцени» щотижневика «Дзеркало тижня».
Народилася 22 лютого.
Закінчила Національний університет театру, кіно та телебачення ім. І.Карпенка-Карого 2004 року (курс О. Шаварського).
В Національному театрі ім. І. Франка працює з 2004 року.
З вибором акторської професії Віталіні Біблів допомогла шкільна вчителька Інна Пушкарьова. На День вчителя у дев'ятому класі Віталіні доручили зробити пародію на Вєрку Сердючку. Хоч вона сумнівалася, вчителька вірила у її харизматичність.
Після школи Віталіна навчалася в училищі культури. В інтерв'ю театральному критику Олегу Вергелісу акторка зізнається, що завжди хотіла бути клоуном і працювати в цирку. На той час естрадно-циркову освіту можна було отримати тільки в училищі, а Віталіна прагнула здобути вищу освіту. У 2003 році вона закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, майстерню Леся Танюка.
У 2003-2004 роках – акторка Київського театру «Вільна сцена». Дебют у кінематографі відбувся 2004 р. у маленькій ролі в серіалі Миколи Каптана "Любов сліпа". У 2003-2008 роках – працює акторкою Київського театру «Ательє 16». З 2008 р. грає у театрі «Золоті ворота». З 2009 року співпрацює з Київським академічним Молодим театром. У 2009 році була названою однією з 20 найкращий акторок України.
Викладає в Київському коледжі культури і мистецтв.
Особливу увагу критики звертають на фільм «Пісня пісень» режисерки Єви Нейман, де Віталіна Біблів зіграла єврейську маму. Стрічка була визнана найкращим фільмом Європи (2012), найкращим фільмом міжнародного і внутрішнього конкурсу Одеського міжнародного кінофестивалю (2015). У 2015 р. Віталіна Біблів стала театральним відкриттям, зігравши роль Слави у виставі С. Жиркова «Сталкери».
У 2016 році була номінована на театральну премію «Київська пектораль» в категорії «Найкраще виконання жіночої ролі другого плану» за роль у виставі «Сталкери»
У 2019 році здобула перемогу в IV театральній премії «Дзеркало сцени» (газета «Дзеркало тижня. Україна») в номінації «Акторська харизма» за роль у виставі «Фрекен Юлія», театр «Золоті ворота».
Я народилася 28 липня в м. Кривий Ріг в сім'ї працівників Інгулецького гірничозбагачувального комбінату. Мама – чергова по станції, тато – електрик – сім'я (а ще є сестра і брат) – дружна і дуже весела, але з творчістю ніяк не пов'язана. Хоча в сімейному колі за святковим столом жіноча частина моєї родини співала народні пісні, а брат грав на гітарі. З 7 років я пішла в загальноосвітню школу № 59 в тому ж Кривому Розі. Перша вчителька моя (спасибі їй!) відвела нас класом на гурток народного танцю і на плавання. З тих пір я полюбила сцену – самостійно обирала собі гуртки і студії і з задоволенням відвідувала їх, була і студія сучасного танцю, а з 11 років я пішла на вокал.
У шкільні часи постійно брала участь в оглядах художньої самодіяльності, різних шкільних заходах і дуже часто була організатором цих святкувань, іноді сама писала сценарії, виступала в ролі ведучої, була навіть хореографом-постановником.
По закінченню 11 класу я точно знала, що хочу бути ... співачкою. Я мріяла підкорити український шоу-біз. Натхненна надією, я поїхала вступати до Києва в Університет культури на кафедру естрадного вокалу – і ура – я вступила !!! Провчилася рівно рік і зрозуміла, що цього для мене мало, тому що я ще вміла і танцювати, і красиво говорити текст на сцені. Було прийнято рішення перевестися на кафедру акторської майстерності. Пройшла вступні, здала академрізницю – і з натхненням стала вчиться на курсі Петра Ільченка та Катерини Пивоваровой.
На 4 курсі ми з кількома одногрупниками пройшли кастинг в театр «Колесо» і захищали свої акторські роботи вже на професійній сцені. В цьому ж році після випуску студентська команда на чолі з Ксенією Ромашенко організовує незалежний театр «Відкритий погляд», де я грала в «Весіллі?!» М. Гоголя, «Гуппі» В. Сигарева, «Сім'я. Сцени »А. Яблонської та інших. А в 2013 році в Київському академічному Молодому театрі була випущена вистава «Любов людей» Д. Богославського. З 2014 року увійшла в команду театру «Золоті ворота» під керівництвом художнього керівника Стаса Жиркова – спасибі йому велике, до цього дня вважаю його моїм учителем і натхненником – він мій улюблений режисер і великий приклад невичерпного таланту, енергії і працьовитості.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Випадково потрапив у сільську самодіяльність. Сподобалось. Одне за другим і закрутилось.
– Яку роль мрієте зіграти?
Конкретної немає.
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Одного разу був експертом на «Говорить Україна». Більше досвіду не мав.
– Чим любите займатися у вільний час?
Варю пиво
–
«Золоті ворота» – це театр, не музей.
«Завжди відкриті для тебе!» наголошують у театрі, адже це театр єдиний у столиці, який радий бачити своїх глядачів вже з 18.00. За годину до початку вистави ви можете випити смачної кави або вина, послухати музику та просто відпочити у лаунж-зоні.
Пріорітет театру – підтримка молодих режисерів, акторів, композиторів, сценографів. Скромний за розмірами театр – 60 місць – має амбітні плани і не абиякі успіхи.
«Сталкери» за п'єсою сучасного українського драматурга Павла Ар'є стала однією з найрезонансніших вистав сезону 2017 року (копродукція з Київським академічним Молодим театром).
Кілька нових імен вдалося відкрити завдяки проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», що передбачає презентацію на професійній сцені кращих дипломних вистав творчих вузів.
Працює освітня програма «Золотих воріт»: відкриті лекції, кіноперегляди, сценічні читання та зустрічі глядачів з акторами.