« Скупий »

В 1931-му році на Північному Кавказі у місті Новочеркаську було засновано пересувний театр для української діаспори, який називався Північнокавказький крайовий український драматичний театр.

Та доленосною для нього стала поїздка у Мінеральні Води восени 1931року. Саме тоді там лікувався відомий державний і політичний діяч Григорій Петровський. Він відвідав усі вистави колективу. А після одної з них, запросив артистів крайового українського драматичного театру до себе. З тої пори, очевидно завдячуючи спонсорській допомозі політика, до назви додалося його ім’я – драматичний театр ім. Г.І. Петровського, під яким театр був 78 років.

1932 р. колектив переїжджає до Краснодару. А ще через рік, 1933-го перебирається до України. З переїздом змінилась і назва. Він став Вінницьким пересувним робітничо-колгоспним театром, хоча й базувався в Бердичеві, виїжджаючи з виставами до Вінницької, Житомирської, Київської та інших областей. Керувати ним продовжував С. Чернявський, а художню частину очолив Г. Лаврик.

1935 року колектив був у відрядженні в місті Києві. Відвідавши виставу академічного українського драматичного театру імені Івана Франка, ближче познайомившись з їхніми артистами та режисерами, колективи заклали міцні відносини. Театр імені Івана Франка взяв шефство над молодою трупою. Відчутну творчу допомогу артистам надавали народні артисти СРСР Г. Юра, А. Бучма, Ю. Шумський, І. Паторжинський, М. Литвиненко-Вольгемут, А. Крамов. Уславлені майстри сцени брали участь у постановках, грали у виставах, виступали з лекціями, що було хорошою школою для молодих артистів.

В лютому того ж року театр отримав статус обласного, який мав би знаменувати осілість трупи. Та вже в 1938 році увесь колектив знову переїжджає. Цього разу до м. Кам’янця-Подільського — адміністративного центру новоствореної області. Але й там не довелось навіть добре звикнути до сцени. Розпочалась Велика Вітчизняна війна, і трупу, разом з родинами, відправили у тимчасову евакуацію.

Так, тільки з 4 серпня 1941-го року по жовтень 1943-го театр відвідав двадцять шість пунктів: міста Закавказзя, Середньої Азії, Далекого Сходу, Півночі.

В 1944 році, після визволення України від німецько-фашистських загарбників, мистецький колектив повернувся до свого краю. Радісна звістка зустріла Петровців в місті Есентукі. Згідно наказу №128 Вказівкою Кам’янець-Подільського обкому КП(б)У та облвиконкому від 15 жовтня 1944
року Припиняються гастролі театру на КМВ і призначається реевакуація театру на Україну до міста Проскурова в обласний центр області. А 25 листопада в обласній газеті повідомлялося, що виставою “Украдене щастя” І. Франка він розпочав у Проскурові театральний сезон 1944-1945 рр. у 2007-му було організовано фестиваль «Театральна осінь» або «На краю осені з Мельпоменою». Основні цілі якого були – знайомство з сучасним театральним мистецтвом регіону, обмін досвідом і залучення більшого кола глядача.

25 березня 2009 року Хмельницький театр ім. Г.І. Петровського перейменовано на честь корифея українського театру Михайла Старицького.
А у 2012 році за високі творчі досягнення та мистецький рівень театру ім. М.
Старицького надано статус «Академічний». 2019р. відкриття Малої сцени. Проведення Всеукраїнського театрального фестивалю «Starytskiy Theatre Fest-2019».