Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Скрудж (Різдвяна пісня у прозі) »
Але хіба мало є на світі хороших речей, від яких я не мав нічого путнього. Ось хоча б і Різдво. Я завжди чекав цих днів як найкращих у році. Це радісний час - дні милосердя, доброти, всепрощення, коли люди, вільно розкривають один перед одним свої серця і бачать у своїх ближніх , - навіть у незаможних і знедолених, - таких же людей , як і вони самі, що бредуть однією з ними дорогою ... ( З твору)
Один із найвідоміших творів світової літератури - "Різдвяна пісня" Чарльза Дікенса. Події цієї містичної та глибокої історії розгортаються на сцені Театру на Липках у постановці Костянтина Дубініна.
Скупий та черствий Ебенізер Скрудж ненавидить людей, усмішки та радість. А тим більше - свята. Його родина давно змирилася з характером бурчуна Скруджа. Самотній скнара береже кожну копійку, проте не витрачає жодного пенні, шкодує давати милостиню, економить на платні для свого бідного клерка та допомозі рідним. Герой приречений на похмуре існування без сенсу та змін. Але однієї різдвяної ночі трапляється дещо містичне: до кімнати Ебенізера приходять привиди, які показують чоловікові неймовірні та таємні речі...
«Той самий Мюнхгаузен» – тонка лірична комедія з філософським підтекстом від геніального драматурга і сценариста Григорія Горіна. Виставу поставлено не по більш пізнього кіносценарію, а за п'єсою, яка і до фільму Марка Захарова була вже дуже відомою. Ми постаралися зберегти й примножити все чисельні глибокі смисли, який Горін вклав до уст своїх героїв, не наслідуючи фільму, бо це, на наш погляд, невдячна справа. За трикутними капелюхами, перуками й кринолінами ховаються сучасні люди з їх звичайними неминущим у віках пристрастями: Коханням, заздрістю, ревнощами, підлістю, жадібністю й всякого роду страхами. Той самий Мюнхгаузен, легендарний Барон, – брехун і дивак або, навпаки, людина, яка завжди говорить тільки правду? Це повинен вирішити для себе кожен глядач. Адже між правдою і неправдою майже немає межі. Так само, як немає її між комедією й трагедією, які обидві завжди поруч в житті людини.
«Зграя» (або «Дім, чекай я йду»), музична вистава за повістю Костянтина Сергієнко «До побачення, яре!». Ця вистава – це спогади головного героя Гордого про його життя у зграї безхатніх псів. Спогади про веселе і сумне. В центрі уваги – взаємовідношення собак з людьми. У виставі висвітлюється не жорстокість людей, а людяність тварин. Тому герої саме як люди сумують, жартують, вигадують різні небилиці та страждають від зради. Ця вистава була зроблена на підтримку притулку для безхатніх тварин «Сіріус».
П’єса О. Островського «Без вини винні» про закулісне життя театру, а в режисерській інтерпретації Віктора Гирича це поняття множиться в кілька разів. Щоб увиразнити типовість ситуації режисер вплітає в сюжет окремі сцени з п’єси К. Гуцкова «Річард Севедж, або Син однієї матері». Ця постановка не вказує як краще зробити, чого уникати, а либонь, пунктиром позначає больові точки. Театр у своїй суті відображає життя, тож споглядаючи його, легше знаходити власні орієнтири. Сценографія до вистави «Без вини винні» – остання робота Михайла Френкеля.
Незабутній вечір, наповнений піснями, танцями і веселощами у компанії улюблених гоголівських персонажів. Гостинна Солоха запрошує до щедрого українського столу. Вистава була представлена в Турції, Франції, де була включена у міжнародний проект і гралася разом з французькими акторами театру «Шапіто-Фатразі».
Добре знані, ті, що на слуху у всіх, пісні великого Булата, раптом склались в любовну історію, що розігрується у привокзальному буфеті під акомпанемент тапера. Вокзальна історія у 27 картинах – це історія, сплетена з 27 пісень відомого барда, кожна з яких маленька сторінка з великої книги під назвою ЖИТТЯ.
Навчався в КНУКіМ (майстерня П.І.Ільченка, другий педагог - Пивоварова К.В.)
Актор Київского ТЮГу на Липках.
Упродовж 1982-1984 р. актор Миколаївського українського театру драми та музичної комедії.
З 1990-1992 р. – актор Сумського обласного театру драми та музичної комедії імені М. Щепкіна.
1992-1994 р. – актор Вінницького академічного музично-драматичного театру імені М. Садовського.
1994-1995 рр. – працював у Театрі Збройних Сил України (м. Київ).
Від 1995 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Народилася в Харкові 1 лютого 1984 року.Вокалом почала займатися з 14 років.Навчалася в Харьківській художній школі ім.Рєпіна.У 2005 році закінчила театральний факультет за спеціальністю актор театру драми і кіно Харківського державного університету мистецтв ім.Котляревского (майстер мистецької студії Литко А.Я.).З 2003 року по 2009 рік працювала акторкою в Харківському театрі юного глядача та одночасно з 2006 року солісткою-вокалісткою в Харківському театрі музичної комедії.З 2010 року працювала в муніципальному театрі м.Києва.З 2011 року працюю в Київському академічному театрі юного глядача на Липках.З 2017 року співпрацюю з Jazz Band Олександра Меламуда ім. Джульєтти Капулетті таз 2018 року - театром Олександра Меламуда.
Упродовж 2007-2009 р. актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
Від 2011 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 1995 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого (творча майстерня народного артиста України, професора Н.М.Рушковского).
У Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1999 року.
1995-1998 – актор Київського театру пластичної драми і комедії «Візаві».
У 1998 році працював клоуном у цирку.
Від 2002 - 2010 – актор Київського ТЮГу.
Співпрацював з Новим театром на Печерську, театром «Срібний острів».
Лауреат державної премії Кабінету Міністрів України ім. Лесі Українки.
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1971 року.
У 1963 році закінчила драматичну студію при Київському академічному драматичному театрі ім. І Франка (майстер - В. М. Оглоблін), працювала актрисою у цьому ж театрі.
Працювала в Таллінському театрі російської драми.
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1970 року.
У 966 році закінчив Сіверодвинський політехнічний технікум за фахом будівельника. З 1966 р. працював системі міністерства внутрішніх справ (Архангельська область) майстром на будівництві, де робітникам були ув'язнені.
В 1973 році переїхав на батьківщину діда й батька — Херсонщину. З 1973 року працював на Херсонському суднобудівному заводі — майстром, виконробом, начальником ремонтно-будівельного цеху.
У 1977 році з'явилися перші друковані твори (вірші, гуморески, оповідання) у херсонських газетах: «Судостроитель», «Ленінський прапор» (тепер «Новий день»), «Наддніпрянська правда».
18 гумористичних і дитячих оповідок надруковані в колективній збірці «Придніпровська усмішка» (гумор та сатира.- Сімферополь: Таврія, 1989).
У 1986 році став редактором заводського радіомовлення, редактором газети «Суднобудівник», а у 1987 р. Членом Національної спілки журналістів України.
Згодом у 1994 році стає головний редактором літературного альманаху «Степ», який видається Херсонським обласним управлінням культури та одержує диплом журналіста — після навчання в інституті журналістики Київського університету ім. Шевченка.
1996 рік – Член Херсонського літературно-мистецького гуртку «Малючок-Степовичок».
1998-2003 роки – відповідальний секретар газети «Кафедра» Херсонського державного університету.
1998 рік – Член національної спілки письменників України.
У 2015 році стає керівником літературної студії «Блокнот» при відділі обслуговування юнацтва Центральної міської бібліотеки ім. Лесі Українки м. Херсона.
У 2004 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого (майстерня В.Судьїна).
З 2003 року грає на сцені Київського театру юного глядача на Липках.
Українська акторка театру і кіно.
Провідна майстриня сцени театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр юного глядача на Липках».
Дружина відомого театрального режисера Віктора Гирича.
Від 1995 року актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександру Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем’єру майбутнього київського ТЮГу – «Мауглі» за однойменним оповіданням Редьярда Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.
Заснований як Державний театр для дітей, ТЮГ впродовж історії не раз змінював свою назву (носив імена Івана Франка, Максима Горького, Ленінського комсомолу), переїжджав у різні приміщення (першу виставу грали у Будинку вчителя). Незмінними для різних поколінь, що працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей, підлітків та їхніх батьків. Театр на Липках – особливий творчий колектив, адже він працює для різних вікових категорій. Гостинно відчиняючи двері зранку перед малюками, ввечері ТЮГ показує вистави для підлітків, молоді і дорослих.
З 1991 року Театром юного глядача на Липках керує народний артист України Віктор Гирич. За чверть століття роботи в тюгівському колективі він заслужив репутацію режисера, який завдяки знанню також і дитячої психології успішно ставить спектаклі для глядачів різного віку. Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, його трупу весь час поповнюють молоді актори, запрошуються на постановку різні режисери. Свого часу тут працювали відомі тепер митці Роман Віктюк, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький.
Сьогодні в репертуарній афіші театру понад 30 вистав, серед яких значаться як п’єси сучасних драматургів, так і твори відомих класиків вітчизняної та світової літератури.
« Скрудж (Різдвяна пісня у прозі) »
