Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Скотний двір »
УВАГА! Попереджаємо: дуже провокаційний жорсткий фарс з гострим політичним і соціальним підтекстом! Проте про серьйозне – легко й весело! І кожен глядач зможе побачити в героях самого себе. Хто ти? Хто я?!
Виставу «Скотний двір» створено за повістю видатного американського письменника і публіциста, майстра антиутопії Джорджа Орвелла. Ця повість є культовою (поряд з антиутопічним романом «1984») для кількох поколінь читачів у всьому світі. Повість було видано в 1945 році. Саме з неї почалась світова слава письменника, якого стали називати новим Свіфтом.
У повісті гротескно і комедійно широкими майстерними мазками зображено еволюцію свідомості тварин, які проживають на скотному дворі, а також
поступове переродження революційної романтики й безмежної свободи на диктатуру. Крилатим висловом з повісті є вираз: «Всі тварини рівні. Але деякі рівніш».
Виставу поставлено на основі першого перекладу повісті Орвелла на іншу мову. Це був переклад під назвою «Колгосп тварин», здійснений у 1947 році українським політичним емігрантом Іваном Чернятинським для «переміщених» осіб.
Вистава є гострою сатирою не тільки на радянську, але й на сучасну дійсність. У ній присутні водночас елементи фарсу, гротеску, комедії та драми. Наприклад, постать свині Наполеона – вождя всіх народів – поєднує риси майже всіх диктаторів 20-го сторіччя.
Вистава – екологічна: всі декорації та реквізит виготовлено з вторсировини. Рекомендується для сімейного перегляду з дітьми. Для дітей – як вакцинація. В Литві виставу рекомендовано до постановки в шкільних театрах – саме для «вакцинації» молоді від шкидливих звичок.
У звичайному, здавалося б, відділку поліції, затриманий ніяк не може зрозуміти причину свого арешту. На перший погляд, все в порядку. Документи, що підтверджують особу, і чесні відповіді на питання, мали б розставити всі крапки над «і». Але звичайний допит поліції перетворюється на дивне тестування, яке стирає усі кордони між реальністю і абсурдом. Що це? Тест на усвідомлення дійсності? Перевірка його буденних механічних дій? Лекція про музичний стиль noise industrial? Чи задушевна розмова про любов до батьківщини? І чому його, врешті, затримали, що взагалі тут відбувається і чи можна це все зупинити? Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
«Зграя» (або «Дім, чекай я йду»), музична вистава за повістю Костянтина Сергієнко «До побачення, яре!». Ця вистава – це спогади головного героя Гордого про його життя у зграї безхатніх псів. Спогади про веселе і сумне. В центрі уваги – взаємовідношення собак з людьми. У виставі висвітлюється не жорстокість людей, а людяність тварин. Тому герої саме як люди сумують, жартують, вигадують різні небилиці та страждають від зради. Ця вистава була зроблена на підтримку притулку для безхатніх тварин «Сіріус».
Вистава, вирішена у стилістиці традиційного і завжди модерного українського вертепу, буде цікавою і дітям, і дорослим. Сполучаючи високе й низьке, героїку й гумор, трагедію і комедію, вона розповідає про те, як шляхетність духу, відвага й взаємодопомога виявляються важливішими за релігійні й національні відмінності, припиняють розбрат і ворожнечу.
«Надзвичайно цікавою», «веселою і глибокою», «екстравагантною» різдвяною притчею, в якій добро завжди перемагає зло, називала американська преса п'єсу «Дорога Памела» Джона Патрика (1905-1995) – лауреата Пулітцерівської премії і премії Тоні. Сам Патрик, охрестив цю п'єсу «тріумфом у трьох діях». Троє пройдисвітів, дізнавшись про дивовижну колекцію Памели і скориставшись беззахисністю старенької, намагаються її пограбувати. Однак Памела, всупереч очікуванню, саме дарує їм своє майно і… навіть пропонує жити в неї… З цього починаються події карколомного сюжету про тріумф добра, сюжету, котрий понад півстоліття залишається одним із найпопулярніших у репертуарі американського і європейського театру. П'єса створена відомим американським драматургом, сценаристом Джоном Патриком. Його входження в світ шоу-бізнесу було блискавичним. У 30 років Джон – автор численних програм для радіо та різноманітних шоу. Його перша п'єса, представлена на Бродвеї, принесла не лише популярність, але й відчинила двері до омріяного Голівуду. До речі, в одній з його екранізованих п'єс у головній ролі виступив 40-й Президент США Рональд Рейган. Серед найпопулярніших творів Джона Патрика – «Дивна місіс Севідж» (1950) та «Дорога Памела» (1961). Нова хвиля інтересу до п'єси «Дорога Памела» є цілком закономірною. В першу чергу, завдяки вічним питанням, що підіймає автор: як зберегти духовність, людяність, гідність, незважаючи на життєві обставини? Де віднайти сили, аби протистояти прагматичності і цинізму, які руйнують людські душі? Завдяки майстерності драматурга п'єса позбавлена декларативності, автор пропонує відверто театральний, подекуди парадоксальний розвиток подій, створює екстраординарні характери персонажів. І, насамперед, це стосується головної героїні – Памели... Фото та анотації надано театром.
Комедія з життя акторів, яка дозволить заглянути глядачам не тільки в таємниці театрального закулісся і побачити все, що відбувається зі зворотного боку сцени, а й в таємниці закулісся акторської душі. Чому актори – це вічні, так і не подорослішали, діти? Чому їх серйозні вчинки викликають сміх? Навіщо обдаровані і Богом обрані, вони покірно бредуть за режисером, як за Мойсеєм по пустелі, в пошуках свого, тільки їм зрозумілої, акторської щастя? За що цей дивовижний народ, який прагне в свою казкову країну, називають «сучі діти»? Коротше, вам пощастило, ви зможете це все зрозуміти і побачити одночасно відразу дві вистави: один – на сцені, другий – за лаштунками. І навіть автору п'єси, ізраїльському драматургу київського походження, важко відповісти на питання, яке з цих двох шоу на самій-то справі цікавіше.
Акторка, режисерка, драматургиня, письменниця, театральна і громадська діячка. З 2011 р. очолює незалежний театр «Маскам Рад». З 2013 – голова Ради ГО «Спільнобачення» і координаторка проектів «Джойфест», куди входять Міжнародний театральний фестиваль «Джойфест» (з 2013), Фестиваль дитячих театрів «Джойфест-діти» (з 2015), МФ історичного кіно «Поза часом» (з 2014), Фестиваль української класичної музики «Смальта» (з 2015). У 2014-му очолила Благодійний фонд «Обрій» (допомога ВС України на сході України). З 2018 – член ради ГО «Спілка «Гільдія незалежних театрів України». У 2019 засновує і координує проект «Міжнародний театральний фестиваль монодрам Solo Plays Fest». Член Незалежної медіа-профспілки України. Авторка оповідань, повістей, романів, есе, статей, 9 п’єс і 7 інсценізацій (твори Гоголя, Сент-Екзюпері, Мопассана, О’Генрі, Брюсова). Поставила 15 вистав, зокрема «Ніч перед Різдвом» Гоголя (2012) (покази на міжнародних театральних фестивалях у Болгарії та Польщі), «Дні Турбіних» Булгакова (2016), «Маленький принц» Сент-Екзюпері (2016) (показ на МТФ у Болгарії, 2017), «Free Love», «Про шкоду тютюну» Чехова (2018) (участь у 3-х МТФ у Румунії та Албанії), «Пампушка» Мопассана, «Камінний гість» Пушкіна, а також експериментальні «синтетичні» вистави «Життя в ритмі танго. П’яццолла – нотний портрет» і «Рудий коханець. Вівальді – нотний портрет». Зіграла Олену Попову у «Ведмеді» Чехова (реж. Ахмед Есмурзієв), Матільду в «Намисті» Мопассана (реж. Валерія Дємченко), Голубку в «Біля ковчегу о 8» Ульриха Хуба (реж. Алєся Ліфантій), Солоху й Імператрицю у «Ночі перед Різдвом» Гоголя, Баронесу фон Мюнхгаузен в «Тому самому Мюнхгаузені» Горіна (обидві – реж. Інна Гончарова). Авторка документальний фільмів «Той самий Мюнхаузен» (про перебування барона Мюнхгаузена в Київській фортеці під час російсько-турецької кампанії, 2016) та «Легенди Київської фортеці. Вбивство Столипіна» (2018), ігрового к/м фільму «Чудний епізод» за оповіданням Винниченка. Участь як оператора у фільмі «Зима у вогні» Євгена Афінеєвського.
Як відомо, театр починається з вішалки. Але не в нашому випадку ... Театр «Маскам Рад» почався з ідеї ... Ідеї об'єднати людей небайдужих, які прагнуть до розвитку, відданих Театру як явищу, а не тільки як професії, які люблять Театр у собі, а не себе в театрі. Можна сказати, що наш театр є, певним чином, Клубом, чимось схожим на клуб англійських джентльменів. В цей Клуб вхід відкрито далеко не для всіх. Участь в ньому є престижною та дуже дорого коштує. Ще б пак! Адже внеском кожного учасника є його душа, дорогоцінний час і весь життєвий досвід. А учасники одержують унікальну можливість для багатогранного творчого розвитку і особистісного зростання.
Прем'єра першої вистави Театру – сучасної притчі «Шабаш на двох» – відбулася в рамках театрального майданчика Міжнародного етно-культурного фестивалю «Трипільське коло» 02 липня 2011 року. Три дні безперервно йшла злива, і дістатися до сцени було нелегко як акторам, так і глядачам. Протягом 45 хвилин (час вистави) наші вдячні глядачі стояли по коліно в багнюці під проливним дощем – з парасольками або без. Не пішла жодна людина! І тоді ми остаточно усвідомили, що затіяли потрібну справу і що нам є, про що сказати людям.
Наступною нашою виставою стала вистава «Безіменна зірка» за знаменитою п'єсою румунського драматурга Міхая Себастіана. На другій прем'єрі були присутні представники Посольства Румунії, і з їх легкої руки ми поїхали з виставою «Безіменна зірка» на наш перший міжнародний театральний фестиваль в місто Лугож, в якому на початку 19-го століття почався весь театральний рух в Румунії. Ми виступали на сцені старовинного «Нового» театру, якому більше ста років, а «Старому» лугозькому театру – більше 150-ти! На наш виступ прийшли представники української діаспори, яка, як виявилося, в Лугож за чисельністю найбільша в Румунії. Також ми пообіцяли нашим румунським колегам, що запросимо їх алаверди на міжнародний театральний фестиваль до Києва – з їх «Безіменною зіркою». Таким був початок Джойфесту.
Перший міжнародний театральний фестиваль JoyFest відбувся в жовтні 2013 року в Києві. На нього приїхали колективи з різних міст України, також з Грузії, Італії та Румунії. У вересні 2019 року відбувся вже 7-й міжнародний театральний фестиваль JoyFest.
Організація і проведення власного фестивалю з новою силою позначили ще одну унікальну і дуже важливу складову Театру «Маскам Рад» і Міжнародного соціально-культурного проекту «Джойфест»: просвітництво. Ми поставили перед собою нелегке завдання: залучити до театрального руху якомога більше адептів, перетворити пасивних глядачів на активних учасників творчого процесу. З цією метою були організовані кілька проєктів: Театральні суботи та Театральні дні в Київській Фортеці, Театральний салон на Московській і Театральна вітальня в Музеї культурної спадщини (нині – Музей Української діаспори).
Театр «Маскам Рад» намагається щороку виїжджати на різні міжнародні театральні фестивалі – принаймні 1-2 рази на рік, щоб переймати досвід з їх організації та проведення, відстежувати тенденції в розвитку театрального мистецтва в світі.
У травні 2015 року в Київській Фортеці вперше було проведено театральний фестиваль JoyFest Діти. У травні 2019 року відбувся вже IV фестиваль дитячих театрів. Також у травні 2019 року ми започаткували ще один міжнародний театральний фестиваль: фестиваль монодрам Solo Plays Fest.
Всі три театральних фестивалі мають відзнаки Європейської фестивальної асоціації EFE.
Театр Маскам Рад – репертуарний театр. Сьогодні в репертуарі Театру більш ніж 30 різнопланових вистав у різних жанрах (від трагедії до комедії та мелодрами), серед яких 12 монодрам як класичних, так і сучасних авторських.
Театр Маскам Рад – фактично є ангажементним театром. В трупі театру майже всі актори (близько 30 осіб) грають також в інших театрах та беруть участь в різноманітних театральних та кіно проектах.
« Скотний двір »
