Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Скляний звіринець »
«Скляний звіринець» – п’єса одного з найвідоміших драматургів Америки XХст., класика світової літератури, «американського Чехова» - Теннессі Уїльямса, написана у 1944 році.
В центрі уваги – маленька американська сім’я. Мати, що мріє про успішне майбутнє своїх дітей і весь час розповідає про свої минулі успіхи, донька, що живе у світі крихких ілюзій, і син, що мріє займатись творчістю, а натомість – працює у взуттєвому магазині. Є у виставі і батько, що покинув їх багато років тому і подався у мандри, залишивши сім’ю на тендітних плечах дружини, і ще маленького сина.
В певний момент, «американська мрія» зустрічається з реальністю, і от чи виявиться вона спроможною суперечити дійсності – залежить від кожного з героїв.
Тут іронія поєднується зі зворушливою наївністю, прагматизм – з жертовністю, дотепність – із розпачем, а крізь щоденний побут проступає висока трагедія: трагедія втрачених можливостей, пошуку і втрати гармонії та прекрасного, надто крихких і беззахисних для існування у світі, трагедія згаяного часу, який неможливо повернути. Що важливіше: обов’язок перед родиною і зв’язок з найближчими людьми чи обов’язок перед собою і пошук власного шляху?
П’єса про те справжнє, найважливіше і найнеобхідніше, чого ми не помічаємо у щоденній біганині, і без чого світ перетворюється на велику людську пустелю.
Фото та анотації надано театром.
Вистава-містерія «Великий льох» – для тих, хто знайшов себе в Революції Гідності і намагається донести знайдені істини іншим. Для тих, хто ще шукає мудрого слова. Театр «Перетворення» особливо чекає на молодь – школярів і студентів. Поема Тараса Шевченка «Великий льох» є гострою сатирою на полiтику царської Росiї, викриттям злочинів, скоєних російським самодержавствомпроти України. Поет засуджує зажерливість і здирство царських чиновників, зневажає українських лжепатріотів за їхню бездіяльність у справі духовного виховання нації, за зростання скаліченого покоління, байдужого до свого історичного минулого і майбутнього нації, яке не має власної гідності, пригинається і виправдовується перед московськими панами. «Великий льох» – це протест поета проти соцiального i нацiонального гнiту народу. Шевченко закликає не миритися з поневолювачами і катами навіть в дрібницях та знищити всю машину поневолення. Епілог поеми, у якому втілена основна ідея, сповнений віри у відродження української нації, духовні скарби якої заховані у «великому льосі» й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів. «…Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..» − Тарас Шевченко, «Стоїть в селі Суботові» (епілог «Великого льоху»)
…Тягне свій візок з молоком анатівський молочник Тев'є, розмірковуючи над такими звичними для кожної простої людини проблемами: як навести лад у великій родині, як зробити так, щоб п'ять дочок видати заміж за порядних людей, як заробити побільше грошей, від яких залежить існування. Різних людей зустрічає герой на своєму шляху, по різному складаються їхні долі. Зустріч з київським студентом Перчиком, якого Тев'є приводить у свою сім'ю, закінчується від'їздом дочки Годл до далекого Сибіру, куди заслано її чоловіка-студента. Старша дочка Цейтл після невдалого сватання за м'ясника Лейзера, виходить за бідного, але рідного по натурі Тев'є кравця Мотла. Хава, найулюбленіша дочка Тев'є, поєднує свою долю з російським хлопцем Федором. І батько, проклинаючи її, знов звертається до єдиного свого порадника — Бога, чекаючи надії на краще. Сподівання розбиваються одне за одним, але Тев'є, великий мрійник з Анатівки, навіть після смерті дружини, тримаючи в обіймах маленьку онуку Голду, оповідає їй про закономірність й логічність життєвого кола. Ідея бажаного та недосяжного проходить крізь всі події вистави, яка вирішена в трагікомічному жанрі, де крізь сльози лунає сміх, де є місце гумору, дотепності. І, звичайно, колоритній музиці, без якої також не обходиться життя… Фото та анотації надано театром.
У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем'єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. На полі крові У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. На полі крові У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. «Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду. «Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла. Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання. Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки. Фото та анотації надано театром
Невеличке курортне містечко в південній Норвегії спіткала надзвичайна подія: лікувальна вода, завдяки якій функціонує курорт, виявляється зараженою бактеріями і не придатною до вживання. Це відкриття належить курортному лікарю Стокманну, який має намір поділитися своїм дослідженням із правлінням курорту та громадськістю, аби спільними зусиллями виправити ситуацію. Але міська влада не в захваті від його сміливих прогресивних ідей, спрямованих на благо суспільства, і, маніпулюючи суспільною свідомістю, схиляє «згуртовану більшість» міських обивателів на свій бік. «Більшість ніколи не буває правою!», – кидає сміливий виклик лікар Стокманн. Події, що відбулися понад сто років тому, в позаминулому столітті, не втрачають своєї актуальності і в наш час.
Незвично-оригінальні та блискучі емоції переповнюють глядачів, коли на сцені розігрується данне містичне дійство. І дійсно вдало продумані мізансцени, безліч танців, розкішні костюми, лазерне шоу, майстерність художника по світлу і блискуча гра акторів розсунули тісний чорноту і зробили, як здавалося раніше, неможливе: найзнаменитіший роман Булгакова нарешті ожив на сцені. Причому театральна версія, виявилася не менш вражаючою і чаклунських чарівної, ніж сам оригінал. За допомогою постановки і гри акторів, глядачі ніби перенесуться в 30-і роки, з усіма її подробицями конкретного побуту, атмосферою, барвами і навіть запахом. Жива гра акторів, чарівні звуки музики, буквально притягують до себе і зачаровують.
У 2000 році закінчив державну художню середню школу ім Тараса Григоровича Шевченка( ДХСШ) у місті Києві. Викладачі з фаху О. Животков та В. Білоус , факультет живопис.
у 2007 році закінчив Національну Академію Образотворчого Мистецтва та Архітектури ( НАОМА) з фаху сценографія та кіно сценографія. Викладачи доцент А .Кіріченко та профессор В. Будніков.
У 2011 - 2019 році закінчив асистентуру - стажування Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.
З 2011- 2019 рік викладав у Національнії академії образотворчого мистецтва та архітектури композицію (основний фах).
Викладав у національному університеті імені Карпенка-Карого мистецтво художника в кіно 2009-2011.
Викладав історію театра та кіно у Кіївському політехнічному інституті у 2011- 2014 роках .
Член спілки художників України з 2008 року.
Персональні виставки
2017 рік галерея Live Worms Cан-франциско "Singing Fields" (40 робіт каталог)
2015 рік "Дуга" галерея "Tadsio" ( 25 робіт)
2013 рік "Наполеон" галерея "Tadsio" (25 робіт)
2003 рік "Портрет" галерея "Дим Миколи”( 30 робіт)
Участь у виставках
2018 “ Kyiv Art Week проект “Ужупіс - відповідальність за свободу” скульптура та живопис.
2017 "Єволюція" Інститут проблем сучасного мистецтва (триптих король вильх 270 на 420)
2017 "Мистецькі паралелі" виставка до 30 річчя Чернівецького фонду (янгол з баяном 100 на 100 ) культури Чернівецький художній музей .
2015 "Колективні сновидіння" Інститут проблем сучасного мистецтва 4 работи з серії “голодомор” 160 на 40.
2009 виставка “Вишневий сад Александровичей -Дочевських" музей видатних діячів українського мистецтва 2009 рік. 5 робіт
2010 ”Кракозябр" Александрович Ф - Северін Ю. музей академии (30 робіт)
2010”аут" філіал російського музею шоколадний будинок 21 робота серія “ Наполеон”
2010 сквот проекти "пуповина" !2 робіт картон та туш та "Волга"- інсталяціяз використанням автомобиля гогольфест
2010 рік "меридіани серця"
Тер брюген “сучасні візії” 2013 рік Чернігівський художній музей.
"Територія душі" 2007 рік 2006 рік Український дім 2002 рік
2007 рік участь у пленері “TAXIS” виставка по ньому в Чернівцях бухаресті та Відні (10 робіт). 2012 рік виставка українських художників у Йорданії у королівському палаці.
2010 рік виставка до дня незалежності України галерея "бранкузи" Бухарест
з 2008 по 2013 рік створив та керував театральним центром імені Данила Лідера при академії.
З 2003 року працює в театрах України як художник-постановник.
з 2003 по 2016 рік поставив у якості художника - сценографа та художника по костюмах більше трідцати вистав за яких можна відзначити
2016 рік "der WIJ" державний театр у місті Магдебург Німеччина
2013 рік "подражание модним порокам" російський театр імені Успекаева мІсто Луганськ 2013 рік "скляний звіринець" Національний театр імені Івана Франка мІсто Київ.
2012 рік "Попи, менти, бабло, баби" wildteatr мІсто Київ
2012рік Вій 2 0 wildteatr мІсто Київ
2012 рік "сон смішної людини" Національний театр імені Івана Франка
2012 рік "я - спадкоємець" Національний театр імені Івана Франка
2011 рік "Мата Харі" Миколаївський російський театр
2009 рік "на поле крови" Національний театр імені Івана Франка
2009 рік "гравці" театр на Подолі
2011 рік "Роман доктора" академічний театр на Липках
2011 рік "Детектор брехні" український драматичний театр місто Миколаїв
2012 рік "воскресший і злой" український драматичний театр місто Миколаїв
2010 рік "Повернення" театр імені озаркевича місто Коломия
2009 рік "Безталанна" академічний театр на Липках
2009 рік театр імені Успекаєва "Урок" Луганськ
2008 рік "Два клена" академічний театр на Липках
2008 рік театр імені успекаева "Саня, Ваня , С ними Римас" Луганськ
2008 рік "Професіонал" київський театр Сузір'я
2007 рік "Сватання на Гончарівці" Чернігівський музично-драматичний театр ім Шевченка 2006 рік "Недосягаемая" Севастопольський російський театр
2005 рік "Загоничи вогню" театр заслуженого колектива Республіки Білорусь місто Гомель 2006 рік "Любовь под вязами" Черкаський академічний український театр
2006 рік "Енеїда" Миколаївський український драматичний театр
2004 рік "Запорожець за Дунаєм" Миколаївський український драматичний театр
2004 рік "Ляльковий дім" Чернігівський молодіжний театр
2003 рік "Прощавай Арлекін" Чернігівський молодіжний театр та інши
Ескізи до вистав були представлені на Київському трієнале сценографії у 2010 2013 та 2016 році у у Київській національній картинній галереї та каталозі трієнале
На виставках театральних художників у галереї "митець" ітогі сезону 2013 2014 2015 2016 та Інституті проблем сучасного мистецтва "театр без театру " задуми українськіх художників 2012. ВСЕУКРАЇНСЬКА ВИСТАВКА СЦЕНОГРАФІВ «БОРІТЕСЯ — ПОБОРЕТЕ!» .2014
Нагороди приз за кращу сценографії фестиваль " homo ludenis" вистава "урок"
у 2014 незалежним жюрі був обраний представляти україну на Пражській квадрієнале ситуація з війною відклала цю можливість.
Літературна діяльність
автор трьох збірок поезій "Ледяное солнце", " Побережье" "Дом ветра" в 2015 році на запрошення нью-йоркського пен-клубу виступав у “Cooper Union театрі” найкращий сцені Сполучених Штатів разом з іншими письменниками та глобальними мислителями про ситуацію в світі з двома фантастичними оповіданнями утопією та дистопією 4-10 травня 11 world voice festival of international literature
Головний балетмейстер Національного Академічного Драматичного театру ім. Івана Франка. 6-й Всеукраїнський фестиваль. «Тернопильськи театральні вечори. Дебют-2006 за пластику у виставі «Boa-constrictor» І.Франка Коломийський драм театр. Лауреат премії «Київська Пектораль» в номінації за краще пластичне рішення 2013 року «Перехрестні стежки» І. Франка і у 2013 році «Morituri te salutant».
Співпраця з українськими театрами:
Театр «Ательє 16» – «Ключа немає», Король Фрешет; Казанова , Марина Цвєтаєва (за п'єсами «Пригода» і «Фенікс»). «Тригрошова опера» Б. Брехта. «Самогубець» Ердмана, «Як важливо бути серйозним» Уайльда, «Кабаре «ХЛАМ» Аверченко, Теффі і Бухова, «Сестри Прозорови» Чехова (режисер Л. Зайкаускас), «Inferno. Пісня 35» Сартра. «В очікуванні Годо »Б. Брехт (реж Л.Зайкаускас).
Драматичний театр ім.І.Франка: «Енеїда» І.Котляревського, «Оскар і Рожева дама» Е.Шмітт, «Гамлет» В. Шекспір, «Модельяні» інсценізація Р.Держепільского і т.д
Сумській Драм театр ім.Щепкина «Лісова пісня» Леся Українка Коломийський театр ім. І.Озаркевича «Боа констріктор» І.Франка, «Вій» М. Гоголь і т.д, Львівський театр ім.Л.Курбаса: «Ножі в курях, або Спадок мірошніка» Девід Гарровер, «Благодарний Еродій» Григорій Сковорода, «Амнезія, або Маленькі подружні злочини»
Ерік-Емманюель Шмітт, «Так казав Заратустра» Ніцше/КЛІМ.
Львівський Національний Оперний театр: опера «Сільська честь» Маскані, «Циганський Барон» І. Штраус, Львівський Театр Юного Глядача: «Втеча з реальності» Т. Іващенко, «Таємниця буття» Т.Іващенко, театр ім. О. Кобилянської місто Чернівці «Солодка Даруся» М.Матіос, Театр Драми і Комедії на лівому березі: «Любов до трьох апельсинів» До Гоцці, «брешемо чисту правду »Х.Гербер, «Рожевий міст» Р.Уоллер, «Вася повинен зателефонувати» К. Рубіна, «Жіноча логіка» А.Крим, «Дні пролітають зі свистом» за п'єсою «Стара Зайчиха», «Любов на дотик» Леонард Герш, Київський театр «Сузір'я»: «Ассо та Піаф»; «Єсенін і Дункан» Т.Іващенко, «Випадкове танго »В.Аім, «Дивосвіт театр» М.Мітуа.
Брала участь в зйомках фільмів: «Orangelove» Алана Бадоєва, пластичне рішення у фільмі «Закохані в Київ» 2012 рік, цикл фільмів режисерів: «Туфлі» Д.Гамзінов;
«Останній день року» О.Борщевскій; Серіал «Остання електричка» А.Гресь хореограф постановник і т.д.
Була постановщиком відеокліпів для різних зірок українського шоу-бізнесу.
Приймала участь у телевізійних проектах Нового каналу, СТБ, 1+1.
Творча біографія Ірини Євгенівни Дорошенко розпочалася на сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка у 1978 році одразу після закінчення Київського державного театрального інституту ім. Карпенка-Карого.
З перших же кроків на кону франківців актриса заявила про себе як про особистість неординарну із глибоким внутрішнім світом. Постійне самовдосконалення, азарт до роботи стали в принаді створення образів глибоко психологічних, натур своєрідних, які притягують внутрішньою силою характеру, які здатні на граничний вчинок. Такими були: Віка з «Вибору» за Ю. Бондарєвим, Людмила «Васса Железнова» М. Горького, Марія з «Патетичної сонати» М. Куліша, Майя із «Санаторійної зони» М. Хвильового, Годл і Хавва з «Тев’є-Тевеля» за Шолом-Алейхемом, Гонерілья «Короля Ліра» В. Шекспіра, Катерина Іванівна «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського. Образи поліфонічні, глибинні, багатошарові і магнетично привабливі.
Окремою сторінкою у житті актриси стала Анна в «Украденому щасті» Івана Франка. Тактовно, не порушуючи малюнку вистави, з великим акторським пієтетом поставилася актриса до цієї легендарної для франківців вистави, віднайшовши свої свіжі, неповторні нюанси, що сповнили образ незнаною, пронизливою трагедійністю.
І в той же час Актриса так само віртуозно артистична в інших жанрових стихіях: мюзиклі, комедії і навіть фарсі. Прикладом можуть стати ролі, що увійшли до Золотого фонду національного сценічного мистецтва: Ваніна «Житейське море» І. Карпенка-Карого, Панночка «Хто зрадить Брутта?» за М. Гоголем, Тезефіна «Енеїда» І. Котляревського, Бетті Далфіт «Кар’єра Артура Уі» Б. Брехта, Пані Монтрей «Маркіза де Сад» Ю. Місімо. Досконально відчуваючи і розуміючи природу театру, Ірина Дорошенко блискуче вишукана у ролі Еммі Госуілл в «Кіні IV» Г. Горіна; розсудливо жорстка Олена в «Сентиментальному круїзі» Т. Кандали, відчайдушно-беззахисна і в той же час зваблива Ліза у «Маленьких подружніх злочинах» Е.-Е. Шмітта; сповнена шарму, інтриг Марселіна у «Весіллі Фігаро» Бомарше; зворушливо мрійлива Агафія Тихонівна в «Одруженні» за М. Гоголем.
На грані трагіфарсу створила актриса образ Лєни з п’єси Н. Ворожбит «Квітка Будяк». Її Лєна ніби увібрала в себе біль всіх жінок нашого сьогодення, які шукали і не знайшли сенсу буття. Прожили ніби своє і не своє життя.
Робота Ірини Дорошенко – Аманда з вистави «Скляний звіринець» Т. Уільямса – стала справжнім бенефісом Майстрині. За дві години сценічного часу вона проживає разом із своєю героїнею ціле життя. Не лише жінки, матері, яка прагне щастя собі і своїм дітям; занурюючись в нетри авторського тексту, актриса ніби розчиняється в ньому. Події, епоху, відчуття – глядач починає сприймати виключно через Аманду-Дорошенко. Вона веде нас лабіринтами душ загубленого покоління, розкриває нам високу трагедію талановитої людяності, яка заблукала в самотності жорстокого світу. Відчуває, знає це і все ж продовжує жити, даруючи оточуючим хоч ілюзію щастя.
Протягом багатьох років Ірина Дорошенко багато і плідно виступає на радіо, телебаченні, знімається в кіно. Свій істинно народний, національний талант актриса щедро дарує своїм глядачам, дбаючи про духовність і відродження нашої культури.
Народився 7 лютого.
2010 року закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого.
З 2010 року працює в театрі ім. Івана Франка.
Творчу діяльність розпочав на сцені театру ім. І. Франка у 2005 році, після закінчення Київського університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Бо що може бути кращим, ніж бути ким завгодно, і мінятися щодня, так можна прожити тисячі життів.
– Яку роль мрієте зіграти?
Напевно всі актори мріють грати Шекспіра
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Про цікаве та Галілео
– Чим любите займатися у вільний час?
Прогулянки, книжки, кіно, спорт(люблю грати в футбол)
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Громадською напевно ні, але займаюся благодійністю: допомаю діткам які навчаються у спеціалізованій школі
Народилася 30 вересня.
У 2007 році закінчила КНУТКіТ ім. І.К. Карпенка-Карого (курс Рушковського М. М.)
З 2007 року працює в театрі імені Івана Франка.
Народилася 11 квітня. Українська актриса. Заслужена артистка України (2015).
Тетяна Шляхова народилася 11 квітня в селищі Городенка Городенківського району Івано-Франківської області України.
У 2001 році закінчила Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого.
У тому ж 2001 році стала актрисою Київського національного драмтеатру імені Франка.
У 2004 році їй була присуджена Премія «Київська пектораль» за роль Лізи Хохлаковой у виставі «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського.
У 2015 році актрисі присвоєно почесне звання Заслужена артистка України.
У 2016 році Тетяна Шляхова стала лауреатом Премії шести Міжнародного Театрального Фестивалю «Academy of Performing Arts Awards» (Пекін / Китай) в номінації «Краща жіноча роль» – за роль Карін Монсдоттер у виставі «Ерік XIV».
Чоловік – Олексій Зубков, український актор театру і кіно. Познайомилися під час навчання в Київському Театральному інституті імені Карпенка-Карого, на четвертому курсі. Потім разом стали працювати в Київському Національного драмтеатру імені Франка. У шлюбі в 2002 році народилася дочка.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський.
З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка.
З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів.
З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця.
У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром.
З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.
« Скляний звіринець »
