Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Не така вже й легка річ - стосунки між чоловіком і жінкою. А навіть більше -хитросплетена! Начебто все зрозуміло, а поринеш глибше - відразу виникає безліч питань і сумнівів... Ілюзія за ілюзією!.. Очікують любов, гармонію та щастя, а отримують пекучу драму і довічні митарства. Але продовжують вірити і сподіватися, що питання у «правильній людині» - треба «просто» знайти «того самого», єдиного, і тоді з’явиться ЩАСТЯ!!! Щастя навіки...
На такі пошуки і вирушила героїня вистави. І знайшла... Його, єдиного!
Чим же завершиться історія чоловіка та жінки? Таких різних, чужих, схожих лише в одному - в пошуку щастя.
Незмінна тема людської самотності, втеча від себе, в надії сховатися за когось. Але чи можливо сховатися? І чи досягнеш цілі, якщо сам із собою не примирився і не домовився? Питання, питання, питання!..
Він і Вона зустрілись у вагоні СВ, здавалось би, – банальний сюжет. Можливо. Але чому Вона ховає в валізі револьвер, а Він здригається від телефонного дзвінка? І хто ті люди, що з’являються та зникають? І чи люди вони взагалі? Майже детектив на дві дії з танцями, бійками та любов’ю чекає на вас у ліричній комедії «Кінцева станція – «Кохання».
Вони давно розлучилися. Вона спокійна, врівноважена і по-своєму щаслива... без нього. У неї - успішний чоловік, налагоджений бізнес, двоє дітей. Його життя теж залагодилося в повсякденних турботах: роки буденності притупили біль зради... Але раптовий телефонний дзвінок порушує звичний плин життя, повертає їх у минуле і змушує поставити всі крапки над «i». Чи можливо повернути те, що здавалося вже назавжди втраченим? Одна жінка і двоє чоловіків. На перший погляд – звичайний любовний трикутник. Але один з персонажів йде на ризикований психологічний експеримент. Ось тут-то і настає іспит для кожного з героїв, де вибір вкрай жорсткий: порядність і підлість, честь і зрада... І класична любовна історія переростає до фіналу в захоплюючий трилер.
«...На вулиці до молодого чоловіка, який поспішає на ділову зустріч, раптом з проханням про допомогу звертається незнайома жінка. Вона пропонує йому гроші, але не каже прямо, яка послуга їй необхідна. Згодом з'ясовується, що їй потрібна... «суща дрібниця»... Яка?.. Про це глядач дізнається, відвідавши нашу виставу, під час якої відбудеться багато цікавого і несподіваного». (Д. Морозов) «Ненормальна» - це жорстка історія, часом трагічного, часом комічного змісту, що тримає глядача в напрузі до останньої репліки. Недарма кажуть: якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани. Жінці і справді нічого не може завадити... окрім любові.
П'єса, у якій два персонажі – Цензор і Автор. Цензор робить свої зауваження, Автор редагує свій текст. І далеко не завжди ці виправлення шкодять драматургічному матеріалу, який розглядається. Долаючи труднощі, авторська фантазія вирує! А деякі ідеї від Цензора взагалі на зразок «зумисне не вигадаєш». Окрім «роботи» над комедійною п'єсою, вони провадять цілком життєві розмови. І, оскільки майже тиждень щодня «працюють» пліч-о-пліч, розкриваються їхні характери. В'їдливо-відповідальний Цензор («Я не маю почуття гумору зовсім») і запопадливий, готовий зробити все, аби п'єсу взяли, Автор. Покірність драматурга – це спосіб боротьби з цензурою, усі прискіпування до п'єси перетворюються у жарти, і Цензор (позбавлений почуття гумору!), як не дивно, стає співавтором цих жартів ... АЛЕ як змінюється до фінального діалогу-поєдинку ставлення Цензора і до Автора, і до його комедії, та й до самого театру... А текст п'єси водночас можна розбирати на цитати! Мистецтво змінює людей, сміх лікує. А, як відомо, у сміху, як і в суперечці, народжується істина.
Отже, уявіть, в помешканні ветерана в’єтнамської війни з’являється не одна жінка, а цілих три. І всі вони дуже різні. Актриса, громадська активістка і менеджер з продажу нерухомості. Різні життя, різні світогляди, різна віра і нічого спільного, окрім нестримного бажання кожної довести, що вона «THE BEST»! І все це – у виконанні улюблених акторів Театру Франка!
Ольга Арнольдовна Когут — радянська і українська актриса, Заслужена артистка України (2006).
У 1989 році закінчила Донецьке училище культури за спеціальністю «Режисура драматичного театру». Ще студенткою почала працювати в Донецькому обласному музично-драматичному театрі імені Артема.
У 1995 році вступила до Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенко-Карого.
У 1996 році була запрошена в студію молодих акторів Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
Закінчив Новосибірське театральне училище у 1988 р. Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1992 р. У театрі ім. Лесі Українки з 17.10.1994 р. (після перерви з 1.10. 2011 р.)
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.