« Швейк »

Заслужений діяч мистецтв України (2004). Лауреат низки відзнак міжнародних театральних фестивалів, а також премії ЮНЕСКО (2004). Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2009). З 2006 року проживає у Німеччині.

Свою першу режисерську освіту Андрій отримав у Київському державному інституті мистецтв ім. Івана Карпенка-Карого (1986). В 1989 році закінчив Державний Інститут театрального мистецтва в Москві (курс А. Васильєва). Ставив спектаклі в Київському національному театрі ім. І.Франка, театрі «Балтійський дім», театрі Раду Верстата (м. Сибіу, Румунія), театрі «Фольксбюне» (м. Берлін), Люцернському театрі опери й драми. В 2002—2005 роках — художній керівник Харківського драматичного театру ім. Т. Шевченка.

Належить до найбільш знаних у світі діячів українського драматичного театру. Широко використовує прийоми сучасного, зокрема, аванґардного театру, через що зажив слави невтомного експериментатора. Прагне до естетичної провокації, аби розбурхати свідомість і уяву глядача. Деякі його вистави тривають 4-5 годин і є випробуванням для акторів, яких він садить у клітки, змушує бігати голими на сцені й виставляти на показ все, що є гарного і поганого в людській природі. На думку Андрія Жолдака театр жорстокості, театр шоку є театром майбутнього.

Був одружений із Вікторією Спесивцевою, син драматурга Валерія Жолдака, племінник Богдана Жолдака.

За сімейною легендою, яка не підтверджена документально, походить зі знаменитої династії Тобілевичів-Тарковських. Андрій взяв псевдонім Тобілевич ІУ , вважаючи себе праправнуком українського драматурга Івана Карпенка-Карого та Надії Тарковської, внучатим племінником Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Садовської-Барілотті, Олександра, Арсенія та Андрія Тарковських.

Творча біографія актора розпочалася у 1978 році на сцені Київського театру юного глядача, куди він був запрошений після закінчення Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.

З 1980 року Богдан Бенюк – актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

За час, що минув, актор створив галерею найрізноманітніших образів і по праву став одним з провідних митців колективу. Його акторській палітрі притаманний м'який гумор, вміння проникнути в глибинну сутність створеного образу. Тонке відчуття жанру драматичного театру, художня інтуїція стали запорукою того, що актор вільно почуває себе як в комедії, так і в драмі, а прекрасні вокальні дані дають можливість працювати у мюзиклах.

Навряд чи знайдеться в Україні людина, яка не знайома із творчістю майстра. Адже ним створені ролі, що увійшли до «золотого фонду» сучасного українського сценічного мистецтва: Пастрона «Благочестива Марта» Тірсо де Моліно, Герасим Калитка «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, Крістофер Мегон «Герой західного краю» Дж. Сінга, Бегемот «Майстер і Маргарита» за М. Булгаковим, Мотл «Тев'є-Тевель» Шолом-Алейхема, Цахес за однойменною казкою Є. Гофмана, Евріал «Енеїда» І. Котляревського, Юркевич «Талан» М. Старицького, Собакевич «Брате Чичиков» за М. Гоголем.

Кожна зустріч з Богданом Бенюком – це мистецьке потрясіння, це справжній бенкет акторської винахідливості, імпровізації та людяності. Актор володіє широким діапазоном: від ексцентричного Дулітла у «Пігмаліоні» Б. Шоу до – саркастичного Яна у «Сентиментальному круїзі» Т. Кандали. Трагізмом безвиході і мудрості був сповнений його Езоп з однойменної п'єси Г. Фігейредо. Зворушливо-каскадний Швейк Я. Гашека перетворився на бенефіс Майстра.

Серед ролей Богдана Бенюка: авантюрно-ексцентричний, звабливо-привабливий жононенависник, гравець за натурою Кочкарьов у виставі «Одруження» за М. Гоголем (Гран-Прі за кращу чоловічу роль на Міжнародному театральному фестивалі імені А. Чехова, м. Ялта, 2010 р.), Муж («Жона є жона» за А. Чеховим): ця вистава за режисерським задумом побудована таким чином, що протягом дії актор проживає життя декількох персонажів, його миттєве перевтілення, філігранність найменших нюансів вражає органікою і мистецьким відбором. Образ Івана у виставі «Райське діло» І. Малковича відкрив нові якості таланту актора: пронизливу людяність, невимовну трагічну тугу за тим, якими стали українці у третьому тисячолітті. Іван-Бенюк, звертаючись до джерел нашої культури, традицій, прагнув повернути гідність і красу, якими живився наш народ, звідки він черпав сили вистояти заради життя, духовності, прийдешніх поколінь. І зовсім іншим постає актор у виставі «Квітка Будяк» Н. Ворожбит – його герой Магар є хазяїном життя, практиком і стратегом власної долі, який звик диктувати і нав'язувати своє розуміння сенсу буття всім і кожному.

Особливе місце в творчому доробку Митця займає звернення до драматургії В. Шекспіра. Серед ролей Б. Бенюка: парадоксальний у своїй людоненависті Яго з «Отелло»; у виставі «Буря» актор зіграв двох абсолютно різних персонажів: владного царедворця, інтригана Антоніо і життєрадісного гультяя Трінколо. Сьогоднішній Річард для багатьох прихильників творчості актора став справжнім відкриттям-потрясінням глибиною та багатогранністю невичерпного таланту актора, його мудрості у сприйнятті складної філософії Буття.

Любов до мистецтва, бажання говорити із глядачем близькою йому мовою, ініціатива та високопрофесійні організаторські здібності призвели до того, що (Б. М. Бенюк у 2009 році закінчив Національний університет театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенка-Карого за спеціальністю організатор театральної справи, викладач) разом із Анатолієм Хостікоєвим актор створив власну «Театральну компанію». На їхньому творчому рахунку вистави: «Моя професія – синьйор з вищого світу» де Скарначчі, Р. Тарабузі (Б. М. Бенюк зіграв роль Велутто), «Задунаєць за порогом» за Г. Артемовським (Карась), «Люкс для іноземців» Д. Фрімена (Клод). Не один театральний сезон вони з успіхом виступають у численних містах України та за її межами, даруючи свій талант, свою закоханість в мистецтво людям.

Творча діяльність Анатолія Хостікоєва розпочалася 1974 року на сцені Львівського академічного драматичного театру імені М. Заньковецької. З перших ролей актор привернув увагу глядачів і театральної громадськості небуденністю своєї індивідуальності, творчою сміливістю, яскравими барвами сценічного таланту. 1978 року Хостікоєв був запрошений до Київського театру ім. Лесі Українки, де пропрацював до 1980 року. З 1980 року Анатолій Хостікоєв – актор театру імені ІванаФранка.

Саме в цьому колективі повністю ствердився й розкрився творчий потенціал митця. Сьогодні ім’я Анатолія Хостікоєва є знаковим для української культури. Ролі, що їх створив актор, увійшли до літопису національної сцени, її кращих здобутків. Його Еней з легендарної «Енеїди» І. Котляревського підкорив серця багатьох глядачів, примусив задовго до прийняття незалежності України відчути істину гідності, пробуджував відчуття національної свідомості у кожного громадянина. Воланд з «Майстра і Маргарити» М. Булгакова відкривав найпотаємніші нетри людської душі, розповідав про Гармонію і Світло розуму, йшов на Голгофу совісті Анарх з «Санаторійної зони» за М. Хвильовим, мріяв про доцільність буття Астров із «Дяді Вані» А. Чехова, відчайдушно відстоював своє кохання Дон Філіппе з «Благочестивої Марти» Тірсо де Моліно, жадоба влади спопеляла його Модреда з вистави «Мерлін, або Спустошена країна» Т. Дорста та У. Еллер. І поруч трагічний Хосе з «Кармен» П. Меріме, саркастичний Хіггенс з «Пігмаліону» Б. Шоу.

Величезний досвід та абсолютне відчуття природи театру надали можливість акторові зайнятися режисерською роботою. Його режисерський хист пронизував практично кожну роль. Особливо це виявилося під час постановки легендарної рок-опери «Біла ворона» Г. Татарченка та Ю. Рибчинського, в якій актор не лише створив багатогранний поліфонічний образ Жульєна, але й придумав і втілив в життя дивовижно театральні мізансцени.
Режисерське обдарування А. Г. Хостікоєва ствердилося у роботі над виставою «Кін IV» Г. Горіна, в якій він же зіграв головну роль. Ця робота була удостоєна премії «Київська пектораль» за кращий режисерський дебют.

Згодом у співавторстві із режисером В. Малаховим Анатолій Хостікоєв познайомив глядачів з глибоко-трагічним прочитанням славнозвісної п’єси У. Шекспіра «Отелло». Концепція, що її запропонував автор ідеї, він же виконавець головної ролі, породжувала в залі катарсис. Його Отелло захоплював глядачів суміщенням несумісного: неймовірною дитячою безпосередністю і жорстким нещадним вихованням воїна. Анатолій Хостікоєв однаково вільно почувається у будь-якому сценічному жанрі – від яскравого мюзиклу до психологічної драми.

Вільність імпровізації, виразність пластичного малюнку ролі, постійний творчий пошук на початку кар’єри подарували глядачам такі звабливо театральні образи, як П’ятьоркін «Васси Железнової» М. Горького, Фрегат у «Загибелі ескадри» О. Корнійчука, то сьогоднішні прихильники знов і знов приходять на виставу «Швейк» за Я. Гашеком, в якій актор виконує аж п’ять ролей, в секунду перевтілюючись в іншого персонажа.

Продовжуючи активно суміщати акторську діяльність із режисурою, тандем Анатолія Хостікоєва із режисером В. Малаховим декілька років тому подарував нам неймовірно добру, відверто демократичну, сповнену віри у життя та справедливість, виставу «Грек Зорба» за романом класика грецької літератури Нікоса Казантзакіса. Ця вистава стала справжнім бенефісом актора. Його граничне проникнення в психологію персонажа, мудрість і глибина філософського прочитання при яскравій театральній формі потрясає глядача, пробуджуючи у кожного бажання переглянути власне життя.

Постійне прагнення нових, незнаних відкриттів, бажання якомога більше зробити для широкого загалу спонукало Анатолія Хостікоєва разом із Богданом Бенюком створити свою «Театральну компанію», яка за останні роки отримала широке визнання в театральної громадськості та популярність не тільки в Україні, але й за її межами.

І все ж таки театр імені Івана Франка був і лишається для актора найріднішим місцем, де йому затишно, де його талант почуває себе вільно і спроможний дивувати знову і знову. Яскравим свідченням цьому стала робота в виставі «Ліс» О. Островського та режисерський тріумф у виставі "Незрівнянна" П. Квілтера.

Ми беззастережно віримо в талант цього вічного мандрівника, який може підкорити будь-яку сцену, який може зіграти будь-яку роль – від Ліра до Блазня, який може творити добро і робити кожного із нас щасливим.