« Нові шрами »

Враження від побаченого застряє всередині тупим болем. І калейдоскопом спогадів. Геніальність постановки у її ефекті на глядача. Це не просто шок чи обурення від жорстокості, а щось важливіше. Йдучи на показ, думаєш, що будеш пройматися і переживати за головних героїнь… А вийшовши – підіймаєш пласти власної історії. І всіх знайомих жінок, чиї голоси впізнала. Бо вони – не вигадка, не страшна казка. Вони звичайні, часом усміхнені, часом сумні, часом відкриті й душевні. Ті, що діляться своєю історією, аби лише скинути тягар, який їх душить. Але що прекрасно у «Нових Шрамах», це те, що вони подають цю тему з таким бешкетством, легкістю і навіть сміхом від головних героїнь, що стає моторошно. В цьому «дзеркалі» ми бачимо себе – звичайних, живих людей, які іноді миряться з тим, з чим миритися не можна. І роблять це з неймовірною вірою, коханням і відданістю. Наївною надією на зміни, на краще майбутнє, на те «що він зміниться».

Моторошно. Це слово добре передає стан протягом перегляду. І - біль. Чим ближче до кінця, тим сильніше. Ярослава Кравченко дуже влучно сказала перед початком - це теми, про які треба говорити. На це і надихає вистава - не боятись піднімати незручні і звично болючі питання. Як для Дикого театру - то навіть дуже помірно - навіть трохи "болюче-лірично" - якщо можна так сказати про виставу з такою тематикою. Реальні історії реальних жінок про домашнє насилля, знущання, наругу і образи над дівчатками, дівчатами, жінками. Про те, як це впливає на подальше життя. Про те, як це замовчується і стає звичним. Як не парадоксально - порадила б запрошувати на неї більше чоловіків. Не тільки тому, що жінки здебільшого в курсі теми. І не тому, що чоловіки - жахливі жорстокі створіння. Просто багато хто навіть не уявляє масштабів і глибини проблеми. Та й, до речі, і багато жінок вважає це за "нормальну" ситуацію. Акторки - дуже проникливі. Чудово передали внутрішній стан героїв - навіть коли це було зроблено через символічні, гротескні чи гумористичні елементи. Мінімум елементів реквізиту та костюмів, але застосовувалися вони дуже вдало та оригінально. Цікава універсальна декорація-тарнсформер - ванна-домовина-стіл і т.д. Із близько десяти епізодів вже на третьому хотілося плакати - але думаю, це залежить від того, кого яка історія зачепить і виявиться знайомою. Ще більше роздумів і емоцій наздоганяє пізніше - вже після виходу із зали. Не можу сказати, що прямо зараз хотіла б піти на неї вдруге (можливо, трохи згодом), але однозначно рекомендувала б усім знайомим. Трохи прохолодно в залі. Непогано б було розмістити вказівники в самій будівлі - бо довелось трохи поплутати та запитувати у охоронців, поки знайшли шостий поверх.

Перед виставою керівниця театру розповіла про що вистава і чого можна очікувати, тому можна було себе налаштувати на перегляд. Було чітке розуміння, що вистава важка, і в певний момент можуть пригадатся неприємні подіїї з особистого життя, про які захочеться поговорити. Вистава викликає відчуття жалю, болю, співчуття, та додає сили для подальшого життя, коли розумієш, що можна знайти підтримку, головне не мовчати. Вистава підіймає гостру соціальну тему про насильство над жінками, та спонукає протистояти цьому. Вистава вчить людей бути емпатичними та не відвертатися від чужих проблем.Вистава викликає хвилю обурення долюдей, які були байдужими до проблем дітей, подруг, про неправильні поради, що треба все терпіти. Ніколи і нічого не можна терпіти. Після вистави хочеться говорити, та вислухати людину, якій погано та допомогти.Історії жінок, які наважилися не мовчати, і розповісти про жах, який трапився в їх житті, про реакції близьких, про наслідки. Всі історії реальні і таких історій багато, всі вони неприємні, але про це варто говорити, щоб суспільство знало і не закривало очі на такі проблеми, бо суспільство є частиною цих злочинів, що калічать дітей, жінок. Вистава спонукає ширше дивитися на цей світ, та мати сміливість боротися з такими проявами насильства і жорстокості. Акторська гра мала б бути чудовим доповненням до такої важкої теми, але дівчата не сильно перейняли на себе ці історії. Було відчуття, що вони ті самі подруги, які радять "терпіти". Історії дівчат приголомшували, та акторська гра притупляла вир відчуттів. Тому враження доволі стримані. Бурхливі емоції викликає те, що це реальні історії, що таке відбувається поряд і повсякчас. А хочеться відчувати захищеність і впевненість у людх, що тебеоточують.Велике приміщення з великим холом для очікування, але досить прохолодна територія. Роздягатися не хочеться, а за гардеробом ніхто не дивиться.

було і сумно і багато смішних моментів. це були реальні історіі дівчат про насилля над ними. сексуальне, фізичне, психологічне. раджу цю виставу всім хлопцям та дівчатам з 13 років

Выходя с зала я надеюсь, я хочу верить, что такие истории единицы, что их очень мало и после поставки их станет ещё меньше. Мы перестанем молчать и бояться. Мне очень понравились. Я не заметила как пролетело время. Спектакль прошел на одном дишание. Это не обычный спекталь. Тут не раслабишься, ты будешь смеяться , но это будет смех через слезы. Ты будешь сравнить , вспоминать свои шрамы, своё детство, своих родителей, свою историю любви. Честно мне хотелось верить, что истории придуманные, ну не может такое быть, это не правда. Но когда в конце ты видишь их.... женщина, которые сквозь слезы ...вспонимают.. показываю..своих шрам..уже не ищя оправдание... просто ,что бы знали другие и такого больше не повторилось. Нет ..это правда... страшная правда.. шрам, которые никогда не заживит... который все эти годы болет, напоминал о себя. Я плакала. Мурашки по коже и благодарность судьбе ,за родителей, за друзей, за близких, за то ,что у тебя нет таких шрамов. Актеры пережили каждую эмоции, я смотрела на них и мне тоже было больно и стидно. Я переживала за каждую героиню. Сложно описать эмоции. Это истерика. Смех , на грани страха. Ты смешся , хотя в душе тебе больно.

Хочеться подумати й хочеться розповісти іншим, щоб не терпіли, й не боялися! Мені сподобалось реальні історії різних жінок, в душах яких полишити шрами інші люди. Я переживала разом з акторами сум, біль і відчай. Невелика кількість декорацій лише підсилювали відчуття й не відволікати від сюжету. Раджу усім жінкам від 16 і до...