Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
«… і серце моє, загалом дуже спокійне, почало битися»
У департаменті… Краще не називати, в якому департаменті, служив один чиновник, взагалі нічим не примітний, низенький на зріст, трохи рябуватий, зі зморшками по обидва боки щік. Прізвище його було Башмачкін. Ім’я – Акакій Акакійович. Навряд чи де можна було знайти людину, яка так служила би своїй посаді. Він служив не просто ретельно, – ні, він служив з любов’ю. Із довічного титулярного радника глузували всі, хто насідає на тих, хто не здатен кусатися.
Втім, у своєму переписуванні йому ввижався свій розмаїтий і приємний світ.
Так і пройшло би мирне життя чоловіка до глибокої старості, якби не було різних лих, розсипаних на життєвій дорозі – в житті нашого героя з’явився світлий гість в образі Шинелі, яка вкрай змінила його злиденне життя.
«Тату, ми всі в тумані» – драматична вистава на 2 дії за романом К. Кізі «Над зозулиним гніздом». Хто ми, вовки чи зайці? Вільні чи залежні? Ми зможемо це зрозуміти, тільки зустрівшись з цим божевільни-божевільним-божевільним світом.
Лікар Бомгарт читає щоденник свого товариша лікаря Полякова, в якому той описує муки людини, що потрапила у полон наркотиків. Сергій Поляков – людина тонкого душевного складу, він хороший лікар, який не зумів перемогти власний біль. Від нього пішла кохана дружина, і тепер життя його сповнене лише примарними спогадами про неї. Втікаючи від реальності, Поляков поринає у світ наркотиків. Та чи є в тому світі єдиноможлива реальність? Чи пам’ятає людина про невідворотність розплати за наркотичні ілюзії?
Якби вам запропонували взяти участь у експерименті, що зробив би вас кращою версією вас. Погодились би? Але якби вам не дали жодних гарантій? Погодились би? Скільки ви готові заплатити за лічені миттєвості, відчути себе найрозумнішою, найпривабливішою, найкращою людиною планети? Чи стали б ви счасливішими? Дикий театр у співавторстві з Валерією Федотовою та Робом Фельдманом переосмислив дуже чуттєву і пронизливу історію Чарлі Гордона, на нашій сцені – один з найлюдяніших романів у світовій літературі Даніеля Кіза – «Квіти для Елджернона».
П'єса американського драматурга Едварда Олбі «Що трапилося у зоопарку» – перша в його творчій біографії і була написана всього за одну ніч. Це своєрідний крик, зойк самотньої людини, яка шукає сенс свого існування. Герої п'єси, Пітер і Джеррі, випадково знайомляться неподалік зоопарку, і це стає фатальною подією у їхньому житті. Незважаючи на приналежність до різних соціальних верств, різного способу життя, світогляду і навіть територіальну віддаленість, вони обидва рівною мірою виявляються беззахисними перед викликом часу та суспільства. Як же вони впораються зі своїми проблемами, і що ж, власне, трапилось у зоопарку ... дізнається глядач, потрапивши на нашу виставу.
Ця п'єса представлена театру з люб'язного дозволу Warners Bros. Entertainment. В основі вистави – роман Марка Хеддона, що давно вже став світовим бестселером. Перед Крістофером лежить мертвий сусідський собака. На годиннику – сім хвилин на першу ночі, і хлопчик – головний підозрюваний. Крістофер вирішує знайти вбивцю собаки, не припускаючи, що це розслідування закине його у саме пекло складних та непередбачуваних відносин дорослих і змусить зробити неможливе – змінити звичний хід життя. Крістофер Бун має феноменальну пам'ять і добре ставиться до тварин, але не зносить, коли до нього торкаються, і нічого не розуміє у людських емоціях. Він любить червоний колір, місію «Аполлон», Шерлока Холмса та мріє стати математиком. Ця історія, в якій детектив переплітається із мелодрамою та комедією, сповнена глибоким драматизмом: не здатний відчувати емоції, підліток з аутизмом допоміг дорослим вирішити непосильне для них завдання – навчитися любити одне одного.
Це історія маленької людини Акакія Акакійовича Башмачкіна, працювавшого титулярним радником. Так все і тривало б, якби не з‘явилася вона – Шинель. Ожививши одяг та надавши роль окремого персонажа, сцени стають зворушливими та наповнюються любов’ю. Акакій Акакійович немов перероджується та стає іншою людиною. На сцені драбина, що стала основним місцем для розповідей, мрій та роздумів героїв, два стільця та розкидані аркуші А4. Приглушене світло та альтернативна рок-музика, здається, ти прийшов на казку для дорослих. Вистава «Шинель» сподобається не лише любителям Гоголя, а й тим, хто хоче отримати тривалий післясмак після перегляду: мінімальні декорації, прекрасна гра акторів, атмосферна музика пришвидшать серцебиття кожного.
Розкидані папірці на сцені, стільки, стакан, і всі речі Акакія обклеєні листами з текстом, тим самим показуючи нам, яку велику частину в його житті займала робота. Казковості у виставі додає ідеально підібраний аудіоряд рок музики. Ролі всіх додаткових персонажів грають два актори, які стають то вуличними котами, то колегами з департаменту, то чорними воронами, а з рештою нападниками та «значною особою». Це додає виставі камерності, ніби заганяє нас в маленьку коробочку, де розгортаються всі події. Вистава неймовірна!
Не знаю, чи був колись момент, коли саме я «вирішила», що буду режисером. Зараз в мене відчуття, ніби так було завжди. Я завжди хотіла щось створити, про щось розказати, щось відкрити для себе та інших... просто в 16 років в університеті я з одногрупниками зробила свою першу режисерську роботу і, коли побачила на показі кафедрі, що це викликає в людей співчуття, сльози, сміх – зрозуміла, як називається те, що я хочу робити все життя. Розумієте? Наче воно завжди було зі мною.
Щодо того чим я займаюся ще, то перше що я можу назвати – це малювання. Я ніколи не вчилася і не вміла малювати, в мене є малюнки з дитинства, де якісь непропорціональні, схожі на огірків, люди, багато сонця, та іншого безглуздого і прекрасного, але 4 роки тому, саме тоді, коли я почала репетирувати свою першу виставу, я почала малювати – і народився якийсь дивний карикатурний світ, який є для мене дуже особистим і дорогим.
Крім цього, я люблю дивитися хороші вистави, кіно, читати довго, до того моменту, поки не засинаєш з книгою у руках, проводити час з тими, кого люблю. Та як можна більше говорити з талановитими та добрими людьми.
Чому вирішили стати актрисою? – В 3 классе к нам на урок пришла руководитель школьных кружков и сказала, что в школе появился театральная студия! Ну дальше в голове загорелась лампочка и слово театр ярко-ярко засияло в сердце.
Яку роль мрієте зіграти? – Тут наверно больше не про роль, а с кем из режиссеров поработать).
Чим любите займатися у вільний час? – Шить!
А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати. – Люблю печь торты!
Фронтмен музичної поп-групи «Каблуками по бруківці».
Виступав на сцені київських театрів «Актор» і «Сузір'я».
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі. У 2014 р. закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, курс В. І. Зимньої.
Чому вирішили стати актором? – Тому що,нічого не розумію в математиці,а ще все життя планував займатися улюбленою справою!
Яку роль мрієте зіграти? – Хочу спробувати зіграти всіх! Хехе
Чим любите займатися у вільний час? – Обожнюю свою собаку,ми з нею у вільний час гуляємо у лісі. Спорт люблю,читати,просто відпочивати.
Театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим з'явився на мистецькій території Києва в 1987 році. Комерційний успіх став можливим завдяки довгостроковому договору з тюменською нафтодобувною компанією. Театр вирушає на гастролі на південь Західного Сибіру. Зароблені кошти витрачаються на облаштування сцени та поліпшення фінансового становища трупи.
Протягом семи років з моменту свого народження Театр на Подолі був практично мандрівним, і в кожному турне отримував визнання. Так, британська газета «Обсервер» порівнювала виставу «Ніч чудес» з «бездонним океаном під час шторму». У 1993 р. видання «Гардіан» відзначило високу художню цінність музичної вистави про протиборство зі смертю «Бенкет під час чуми» з огляду на Чорнобильську трагедію. Про театр, що ризикнув привезти дві шекспірівські вистави («Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло») до стриманої Великобританії й завоював популярність в очах преси та публіки, із захопленням писали «Таймс», «Файненшіал таймс» та інші. Трупа Театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі (Шотландія), де водночас показували вистави близько 900 труп.
У 1994 р. Театр на Подолі отримав статус державного.
Академічні театри Києва завжди заслуговують на особливу увагу. У 2006 р. за видатні досягнення в розвитку українського драматичного мистецтва цього статусу набув і Театр на Подолі.
У 2015 р. будівля театру закривається на дворічну реконструкцію. Оновлений Театр на Подолі запрошує глядачів на вистави формату 5D з використанням технологічних можливостей мобільної сцени, нового звукового обладнання, проекційного екрана, снігових установок.
Театр активно займається благодійницькою діяльністю, влаштовуючи особливі вечори для людей з обмеженими можливостями. На його сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушенням слуху, театр обладнаний з урахуванням потреб людей з інвалідністю (є пандус і ліфт).