Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Шестеро характерів ненаписаної комедії »
Вистава відбувається за підтримки Посольства республіки Італія в Україні та Iталійського інституту культури в Україні
Усі ми пам'ятаємого славетного Дон Кіхота чи кумедного Голохвостого або ж нахабу-Хлестакова? Наші улюблені персонажі жувуть на сцені, екранах у книгах та у наших історіях.
Одного дня на репетицію театру увірвалося шестеро безумців, ненаписаних героїв, котрі жадають жити на сцені.
Відтак рішення лише за режисером: подарувати їм шанс увійти в історію чи залишити безмовними?
Непроста історія пошуків реальних цінностей від Нобелівського лауреата Луїджі Піранделло.
Знаменитий роман Панаса Мирного для багатьох лишився однією із обов'язкових книжок шкільної програми. Та ми певні, що у ньому ставляться питання на які суспільство досі не знайшло відповідь. Щоб підібратися до цього поближче, ми перенесемо колізії роману на буденне життя тих, від кого відвернувся соціум, на молодих юнаків, які скоїли злочин і тепер знаходяться у місцях позбавлення свободи. Хто, як не вони, знають відповідь на питання: «Чому сміливі, чесні, і відверті люди стають грабіжниками і вбивцями?» Ой з-за гори чорна хмара Як хвиля іде! Чом на світі так багато Поганих людей? І справді чому? Невже так звана «неблагонадійність» вроджена і передається від батьків до дітей? Вистава поставить це питання перед Вами. У виставі звучать авторські пісні у виконанні рок-джаз бенду театру на Подолі.
У звичайному-звичайному Києві, у звичайній-звичайній хрущовці, жила звичайна-звичайна сім’я. Все як у людей: мама-вчителька, батько «у пошуках роботи», двоє дітей-дармоїдів, кум-гомофоб, на комуналку не вистачає… Але одного разу їм запропонували дуже вигідну, але незвичайну субсидію, і щоб її отримати, вся родина має піти на ... кардинальні зміни у житті
Вистава про зради і перемоги Напівбог Геркулес, легендарний син Зевса, відомий своєю надлюдською силою в черговій реінкарнації потрапляє в Україну. Щоб прокормити дружину і заплатити агенту - він вимушений шукати роботу. На біржі праці Геркулесу пропонують справу державного рівня: врятувати країну від лайна, в якому вона потопає. Ця справа – має стати його шостим подвигом...
Світ щосекунди змінюється. Але уявіть собі, що існує місто, де нічого не відбувається… Ось просто геть нічого… Хоча хіба так буває, аби нічого не відбувалося? Навряд… Варто лише придивитися уважніше і одразу помітиш, що хтось у когось закоханий до безтями. А хтось не може вибачити давню образу. Хтось живе минулим і марить помстою, а хтось хоче повернути собі єдиного сина. І хтось когось, здається, замислив убити… Місто богів не таке вже й мертве, як здається на перший погляд. А всі його дивні мешканці не такі вже й безневинні… …У цьому спектаклі приватні історії мешканців одного міста перетворюються на хроніку людських мрій, фобій, гріхів та потаємних бажань. Але що може бути цікавішим, аніж дізнаватися про чужі таємниці? Вистава «Місто богів» за п'єсою «Випадок у місті Гога» словенського драматурга Славка Грума від білоруського режисера Юрія Дивакова продовжує #сезонбезвіз у театрі «Золоті ворота». Але не просто продовжує, а розширює межі нашого досвіду, адже вистава зроблена на стику драматичного театру та театру предмета (театру ляльок). До того ж, ця постановка є першопрочитанням п'єси Славка Грума в українському театрі – українською мовою текст перекладено вперше спеціально для вистави Мар'яною Климець.
Вистава – інтелектуально-психологічний трилер, в якому досліджується природа злочину, як акту людської волі. Говорити про сюжет не має сенсу, оскільки він відсутній в звичному розумінні. Замість цього – ідея, яка розглядається, обговорюється, переливається то в комедію, то в трагедію, то в драму. Дія відбувається поза часом – тут і зараз. Еволюція дії в «Парадоксах злочину» сегментована по блокам, в кожному з яких розкривається феномен «прикордонного стану». Енергія думки висловлюється діалогами, які часто переростають в ряд об'ємних монологів, що нагадують «потік свідомості» героїв. Протягом усього дійства йде ще одна гра – з четвертою стіною, що розмежовує сцену від глядачів. Вона то забирається, роблячи глядачів співучасниками всього того, що відбувається, то знову з'являється, залишаючи змогу лише споглядати. «Коли добра людина приходить до переконання Що вона має право вбити Погану і що тим самим він примножить доброчесність То історія починає здаватися безглуздою і несерйозною...» (KLIM)
Вистава "Шестеро характерів ненаписаної комедії" виявилася зовсім не комедією, а трагікомедією чи, можливо, драмою. Вишукані костюми, майстерно нанесений грим, оперний голос актриси та спецефекти поєдналися на сцені з нецензурною лексикою, емоційним виверженням акторів та раптовою несподіваною кінцівкою. Виставу не можна назвати "для кожного", але право на існування вона має. Підняте важливе питання митця, авторства, інтерпретації твору. Багато режисерів ставлять не те, що переживають персонажі твору, а те, що хочуть бачити глядачі на сцені. І це пояснює, чому автори не погоджуються давати свої твори для постановки на сцені.
Віталій Малахов – відомий режисер, його ім'я знають не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Театральні критики пов'язують становлення сучасного українського театрального процесу з іменем Віталія Малахова. Він режисер-легенда, вистави в його постановці викликають незмінний інтерес публіки. Режисерські роботи Малахова відзначаються оригінальним стилем, високим професіоналізмом, буянням артистизму, метафоричністю, прекрасною грою акторського ансамблю. Народився він у Львові 19 червня 1954 року. З 1972-го по 1977-й навчався у Київському державному театральному інституті ім. І. Карпенка-Карого на факультеті режисури драми (художній керівник курсу – професор Володимир Неллі, акторська майстерність – професор Леонід Олійник). Творчу діяльність розпочав 1977 року на українському телебаченні. З травня 1978-го до вересня 1979-го року – у Київському державному театрі російської драми ім. Лесі Українки працював над постановкою своєї знаменитої вистави «Казка про Моніку».
З 1979 року очолив Київський державний Театр естради, в якому поставив «Я – Київ», «Ніч чудес», «Зоря і смерть Пабло Неруди», «Шахрай мимоволі» та ін. З 1985-го до 1987-го працював зі своєю трупою на базі Київського молодіжного театру.
У серпні 1987 року В. Малахов створює власний театр – Київський драматичний театр на Подолі. З 1987 року – художній керівник-директор Київського академічного драматичного театру на Подолі. У його доробку понад 60 вистав. Це «Ніч чудес» В. Шекспіра, «Вертеп» В. Шевчука, «Опера мафіозо» В. Станілова, «В степах України» О. Корнійчука, «Квартал небожителів» О. Коротко, «Фантазія для рояля в чотири руки» А. Ольмерт, «Фараони» О. Коломійця, «Дядя Ваня» А. Чехова, «Дивакуватий Журден», «Склади слово ВІЧНІСТЬ», «Щоденник молодого лікаря» М. Булгакова, «Передчуття Мини Мазайла» М. Куліша, «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло, «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «Звідки беруться діти?» А. Крима, «Антракт» О. Марданя та ін. Трупа Малахова неодноразово презентувала театральне мистецтво України в Росії, США, Англії, Італії, Мексиці, Коста-Ріці, Фінляндії, Німеччині, Греції, Туреччині, Єгипті.
Віталій Малахов – лауреат «Київської пекторалі – 98», як кращий режисер року за виставу «В степах України» О. Корнійчука, лауреат «Київської пекторалі – 2003» за виставу «Дядя Ваня» А. Чехова. За виставу «Моє століття» М. Лоранс у 2005 році Віталій Малахов став лауреатом «Київської пекторалі» за кращу виставу року.
Малахов – організатор і засновник Міжнародного театрального фестивалю «Київ Травневий», що здобув широке визнання публіки.
У 2002 році очолив Міжнародний Булгаковський фестиваль мистецтв. Відкриття відбулось 7 вересня 2002 року виставою «Собаче серце» за п'єсою М. Булгакова у приміщенні Національного театру ім. Івана Франка.
У 2006 році започаткував фестиваль «Київ – територія миру» мистецькою акцією-колажем за участю театрів Києва.
У 2006 році театрові під керівництвом Малахова за видатні досягнення у розвитку українського драматичного мистецтва надано статус академічного.
2008 року В. Малахов став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в галузі мистецтва.
До Дня незалежності України у серпні 2008 року Президент України нагородив Віталія Малахова званням «Народний артист України».
В сезоні 2011-2012 року театр на Подолі, а разом із ним і Віталій Малахов став тріумфатором найпрестижнішої театральної премії «Київська пектораль». Його вистави «Минулого літа в Чулимську» О. Вампілова та «На дні» М. Горького було визнано найкращими. Сам Віталій Юхимович став кращім режисером сезону.
Провідний актор Київського академічного драматичного театру.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
У театрі з 1987 року.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2006 р. закінчив Рівненський державний театральний університет, режисерське відділення.
Працював у Рівненському академічному українському музично-драматичному театрі з 2005 року по 2018 рік.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Харківський університет мистецтв ім. І. Котляревського (театральний факультет, спеціальність: актриса театру і кіно, художній керівник курсу А. Я. Литко).
У театрі з 2008 року.
Актриса театру, кіно і телебачення.
Закінчила у 2002 році Дніпропетровський театрально-художній коледж, у 2006-ому – Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого.
Працювала у Київському театрі українського фольклору “Берегиня”, у приватному дитячому театрі “Дієз”.
У театрі з 2009 року.
З малих років мріяла бути артисткою, але не знала, ким конкретно: співачкою, танцівницею, акторкою. В 4 роки мама віддала маленьку Анну до музичної школи. На навчання брали з 6, але її все-таки взяли в нульовий клас. До першого класу дівчинка вже грала програму за третій і в підсумку закінчила музичну школу в 10 років з червоним дипломом по класу фортепіано. Паралельно навчалася танцювати. А в 14 років зрозуміла, що буде акторкою, тому що ця професія поєднує в собі і гру на фортепіано, і танці, і вокал, і кінний спорт, і фехтування, і багато іншого.
У 2001 роцi вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого актриса театру, кіно та телебачення), який закінчила в 2006 роцi.
З 2006 року працює у Київському академічному драматичному театрі на Подолі.
Народилася у 1977 році у творчій родині (тато – режисер, мати – актриса). У театрі на Подолі з 2006 року.
Якою я була дитиною? Знаєте, зараз, маючи досвід створення Загальноосвітньої школи Claris Verbis, можу сказати, що була досить невибагливою у дитинстві, не просила багато уваги і мала можливість «варитись у власному соку». Бо зараз багато спостерігаю за людьми, на яких батьки мали значний вплив, і часто, на мій погляд, це виснажені люди, «викривлені» у дечому. Мені в цьому плані дуже пощастило, бо я перебувала у своєму дитячому «вакуумі». На мені, мабуть, можна ставити досліди: якою б виросла дитина, якби нею ніхто не займався. Мене ніхто ніколи не змушував відвідувати музичну школу чи якийсь інший гурток. Усе, що я обирала, було тільки моїм рішенням. Іноді батьки питали: «О, ти ходиш до спортивної школи? Класно!» Потім переставала: «О, чудово!» Вони не ходили на батьківські збори, не знали, які в мене оцінки. Я зростала в абсолютно природному середовищі, ніхто мене не чіпав, не допомагав і не заважав.
Свою першу роль Даша Малахова виконала в 11 років. Вона грала у виставі «Чудова чоботарка» (за п'єсою Федеріко Гарсія Лорки).
Моя перша роль – малюк у виставі «Чудова чоботарка». Це був, здається, 1990 рік. Я грала 11-річного хлопчика, якого для мене «переписали» на дівчинку. Це Гарсіа Лорка, важкий матеріал насправді. Згодом у 15 років я грала Дездемону з Анатолієм Хостікоєвим та Богданом Бенюком. Із цією виставою ми поїхали на Единбурзький фестиваль. А з Лоркою ми їздили в Маямі – моє перше театральне турне до Америки. Це все з трупою театру на Подолі. Та мої дитячі ролі пов’язані з тим, що тато розумів, що йому треба задіяти у виставі якусь дитину, за яку йому треба буде нести відповідальність. Звісно, найлегше взяти свою дитину. Так почалася моя театральна кар’єра – із досить практичних міркувань.
З 15 річного віку більшу частину життя Даша віддавала дітям і благодійності. У 2011 році стала директором благодійного фонду «Інтер-Дітям».
Освіту здобула в Королівському коледжі музики і драми в Великобританії (художній керівник курсу Ентоні Хопкінс).
Створила кулінарну студію «Картата потата», яка виробляє книги, відео, кулінарні програми, інтернет-проєкти.
Як ведуча працювала на Новому каналі (кулінарна програма), Інтері («Картата потата»), Меню ТВ («Школа смачного життя»).
З першим чоловіком-англійцем була співвласницею ресторану «Martin's Kitchen» в Кардіффі, Уельс.
Ігор Волков - український актор, диктор і режисер.
Закінчив естрадно-циркове училище та Університет культури і мистецтв (факультет режисури кіно і телебачення). Провідний актор Київського академічного театру на Подолі. У 2008 році випустив власну режисерьку роботу «Вночі». 2000-2010 – бренд-войс телеканалу ТЕТ.
Ролі персонажів Disney, які озвучував актор:
Історія іграшок 2 (1999) ... Джек Ейнджел / Іграшка
Трон: Спадок (2010) ... Джеффрі Нордлінґ / Річард
Історія іграшок 3 (2010) ... Джон Циган / Смик
Крижане серце (2013) … Такер Гілмор / Ірландський посол
Порятунок містера Бенкса (2014) … Майкл Свайнгарт / Портьє
Перший месник: Друга війна (2014) … Томас Кречман / Барон фон Штрукер
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2016 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого курс Ю.Ф. Висоцького.
У театрі з 2016 року.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого у 2010 р. (художній керівник курсу – Б. С. Ступка).
У театрі з 2010 року.
А у 2010 році Наталія стала переможницею у конкурсі «Наречена року 2010 в Україні».
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У театрі з 2006 року.
Театрально-концертні роботи:
Театр на Подолі: «Майстер-клас Марії Каллас» Т.МакНеллі – Софі, Шерон, Пеггі; «Опера мафіозо» В.Станілова – Елеонора; «Біла гвардія» – Юлія (Булгаков Фест 2008); «Лебедине озеро. Сутінки» – Саша;
«Шестеро характерів» – Актриса; Театральний центр «Пасіка» – «Антігона» – Еврідіка, реж. Володимир Кудлінскій.
Київський академічний державний театр оперети:
«Граф Люксембург» Ф.Легар – Анжель; «Голандочка» І. Кальмана – Тангосіта; «Весела вдова» Ф.Легар – Ельга; «Королева чардашу» І. Кальмана – Сільва;
Національна музична академія ім. П.І.Чайковського, оперна студія: «Весілля Фігаро» В.А. Моцарта – Керубіно; «Євгеній Онєгін» П.Чайковського – Тетяна; «Фауст» Ш. Гуно – Маргарита; «Алкід» Д. Бортнянського – Едоніда.
Національна філармонія:
«Йосип Флавій» А. Костіна – Доріон
Симфонічна капела «Ренесанс», Андреівская церква, партії сопрано в:
«Магніфікат» А. Вівальді;
«Реквіємі» В.А. Моцарта;
«Реквіємі» Д. Верді;
Кантата І.С. Баха і Г.Ф. телемана;
«Месії» Ф. Генделя.
2007-2011, протягом місії Надзвичайного і повноважного посла Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гаймзет – щорічна участь в святкуваннях на честь Дня народної єдності в Посольстві Німеччини (виконання українського та німецького гімнів).
Нагороди:
Дипломантка «Київська пектораль» у номінації «Кращий акторський дебют» за роль Анжелі в спектаклі «Граф Люксембург» Ф. Легара.
Лауреат міжнародного конкурсу вокалістів, дипломант всеукраїнського конкурсу вокалістів.
Участь у фестивалях:
Фестиваль «Подія», Київ 2008
Шостий Булгаковський фестиваль, Київ 2007
Сьомий Булгаковський фестиваль, Київ 2008
Другий міжнародний фестиваль українських театрів «Схід-Захід», Краків 2015
Міжнародній фестиваль витончених мистецтв BOUQUET KIEV STAGE 2018, Київ, фортеця Золоті ворота
Телевізійні проекти. «Третій дзвінок» з Наташею Грабченко від 28.12.2013 (Тема – Драматичні актори, чому вони співають) Зйомки в серіалах, документальних фільмах.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У театрі з 2010 року.
Працював ведучим ранкового шоу «Ранковий промінь» (національна радіокомпанія України «Промінь»).
Актор Театру на Подолі.
Працює в театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра з 2010 року.
Працює в Театрі на Подолі з 2018 року.
Учасник музичного гурту «КукаТаБанда» керівник Михайло Кукуюк. Гітарист, перкусіоніст, вокаліст, духовик, клавішник.
Учасник музичного гурту «Дичка» керівник Дмитро Бугайчук. Вокаліст, перкусіоніст.
Учасник музичного гурту «Swich on the light» керівник Валентин Бойко. Флейта, вокал.
Учасник музичного гурту «Furman band» керівник Олексей Великий. Акордеоніст, соліст.
В 1998 році закінчив школу № 15 в Сумах. Після цього переїхав до Києва.
З 2005 по 2008 роки Артем Мяус був актором Київського академічний театр російської драми імені Лесі Українки.
У 2008 року він перейшов до трупи Київського академічного драматичного театру на Подолі, де відзначився прекрасними ролями в декількох десятках п'єс.
Паралельно з театральною кар'єрою Артем Мяус також грає в кіно.
Також в юності Артем Мяус грав у КВК у команді «С-Клуб» із Сум. В останні роки команда відновлена під назваою Збірна великої Британії та виступає в українській лізі АМІК. А Мяус співпрацює як режисер та сценарист.
Народився 19 жовтня.
Валентин Бойко – соліст та гітарист українського рок-гурту Switch On The Light.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2007 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ імені І.К. Карпенка-Карого, курс М.М. Рушковського.
У театрі з 2015 року.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі. У 2014 р. закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, курс В. І. Зимньої.
Чому вирішили стати актором? – Тому що,нічого не розумію в математиці,а ще все життя планував займатися улюбленою справою!
Яку роль мрієте зіграти? – Хочу спробувати зіграти всіх! Хехе
Чим любите займатися у вільний час? – Обожнюю свою собаку,ми з нею у вільний час гуляємо у лісі. Спорт люблю,читати,просто відпочивати.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим з'явився на мистецькій території Києва в 1987 році. Комерційний успіх став можливим завдяки довгостроковому договору з тюменською нафтодобувною компанією. Театр вирушає на гастролі на південь Західного Сибіру. Зароблені кошти витрачаються на облаштування сцени та поліпшення фінансового становища трупи.
Протягом семи років з моменту свого народження Театр на Подолі був практично мандрівним, і в кожному турне отримував визнання. Так, британська газета «Обсервер» порівнювала виставу «Ніч чудес» з «бездонним океаном під час шторму». У 1993 р. видання «Гардіан» відзначило високу художню цінність музичної вистави про протиборство зі смертю «Бенкет під час чуми» з огляду на Чорнобильську трагедію. Про театр, що ризикнув привезти дві шекспірівські вистави («Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло») до стриманої Великобританії й завоював популярність в очах преси та публіки, із захопленням писали «Таймс», «Файненшіал таймс» та інші. Трупа Театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі (Шотландія), де водночас показували вистави близько 900 труп.
У 1994 р. Театр на Подолі отримав статус державного.
Академічні театри Києва завжди заслуговують на особливу увагу. У 2006 р. за видатні досягнення в розвитку українського драматичного мистецтва цього статусу набув і Театр на Подолі.
У 2015 р. будівля театру закривається на дворічну реконструкцію. Оновлений Театр на Подолі запрошує глядачів на вистави формату 5D з використанням технологічних можливостей мобільної сцени, нового звукового обладнання, проекційного екрана, снігових установок.
Театр активно займається благодійницькою діяльністю, влаштовуючи особливі вечори для людей з обмеженими можливостями. На його сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушенням слуху, театр обладнаний з урахуванням потреб людей з інвалідністю (є пандус і ліфт).
« Шестеро характерів ненаписаної комедії »
