« Шельменко-денщик »
Навряд чи знайдеться людина, яка не посміхнеться, почувши назву "Шельменко-денщик". Ця класична комедія-водевіль протягом багатьох десятиліть не полишає сцени театрів. І цілком закономірно - адже тут присутні усі складові успіху: соковитість, яскравість характерів, хитромудра інтрига, що її плете бувалий в багатьох бувальцях Шельменко, прагнучи з`єднати закохану пару. А поруч наївно-комічні батьки - патріархальні поміщики Шпаки і, ясна річ, жених, що безнадійно залицяється.
Усе це, помножене на акторський кураж та багатобарвність театральних засобів, породжує веселе, дотепне не без моралі дійство.
Понад 45 років Тамара Тюльтаївна віддала франківському дому. Її сценічна та жіноча привабливість, азарт до роботи, неординарність творчого почерку з перших же кроків на сцені привернули увагу режисерів. Актрисі пощастило працювати поруч із корифеями театру в таких знакових виставах, як: «Ярослав Мудрий» І. Кочерги (Джема), «Шоколадний солдатик» Б. Шоу (Лука), «Лимерівна» П. Мирного (Наталя), «Ніч місячного затемнення» М. Каріма (Зубаржат). Кожна з цих робіт відкривала нові і нові грані обдарування актриси, в кожній з них вона була різною і неповторною. Різні жанри, різні жіночі долі, які об'єднані яскравою творчою індивідуальністю виконавиці.
З роками талант Тамари Горчинської набув досвіду. Її ролі: Риндички в «Український водевіль» М. Кропивницького, Голди «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом, Фени Степанівні у «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, Палажки у «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, Маргауз в «Мерлін» Т. Дорста, стали мистецьким узагальненням певного типу, засвідчили непересічність зрілого професіоналізму, спроможність працювати у будь-якому сценічному жанрі.
Неймовірна відданість сцени та мистецтву, вічний пошук нового – ці риси є визначальними талант Тамари Тюльтаївни, яка є прикладом і взірцем для молодого покоління.
Народився 31 липня.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.
З 2007 року працює в театрі ім. Івана Франка.
Володимир Іванович Ніколаєнко — український театральний і кіно- актор.
Закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого (1995).
З 1995 — актор Національного театру ім. Івана Франка.
Гали́на Гілярівна Ябло́нська — українська акторка героїчного плану, громадська діячка. Народна артистка УРСР (1982). Член Національної спілки театральних діячів України, актриса Національного академічного драматичного театру ім. І.Франка, володарка театральної премії родини А. М. Бучми «Бронек», Президент Міжнародної Ліги «Матері і сестри — молоді України», художній керівник Героїчного театру «Пам'ять».
Дебютувала 1936 року на сцені Вінницького державного театру в ролі Топсі в п'єсі «Хатина дяді Тома».
Виступала в обласних театрах Могильова-Подільського, Вінниці, Дніпра, від 1951 в Київському театрі імені Івана Франка.
Народилася 30 вересня.
У 2007 році закінчила КНУТКіТ ім. І.К. Карпенка-Карого (курс Рушковського М. М.)
З 2007 року працює в театрі імені Івана Франка.
1987 року закінчила студію при театрі імені Івана Франка (курс нар. артистки України Ю. С. Ткаченко).
Працювала в театрі юного Глядача в м. Києві, в театрі ім. Лесі Українки в м. Києві.
З 2002 року працює в Національному театрі імені Івана Франка.
З перших ролей Анатолій Гнатюк звернув на себе увагу як на особистість неординарну, з яскраво вираженим тяжінням до створення гострохарактерних образів. Що в свою чергу сприяло його активній зайнятості у виставах діючого репертуару. Ним створені образи: Бегемота «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, Кум «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, Чорт «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем. Ці образи відрізнялися м’яким гумором, щирістю, особливою сценічною привабливістю і істинною народністю.
Пізніше актор довів, що окрім характерних робіт спроможний працювати в інших жанрах. Серед його ролей: Іван Барильченко «Суєта» І. Карпенка - Карого,Освальд «Король Лір» В. Шекспіра, Санчо Пансе «Сміх і сльози Дон Кіхота» за Сервантесом, Шельменко «Шельменко- денщик» Г. Квітки- Основ'яненка, Траньйо «Приборкання норовливої» В. Шекспіра.
Справжнім бенефісом актора стало виконання ролі Голохвастова у виставі «За двома зайцями» М.Старицького. Зовсім несподіваним, щемливо зворушливим був його Тузенбах в «Трьох сестрах» за А.Чеховим, як і роботи: Чистахівський «Божественна самотність» О.Денисенка, Бобчинський «Ревізор» М.Гоголя. У виставі «Кавказьке крейдяне коло» Б. Брехта Анатолій Гнатюк створив трьох різнопланових персонажів. Сьогодні Анатолій Гнатюк також продовжує працювати в різних жанрах і різних стилях, використовуючи весь свій акторський досвід, він творить такі яскраві гострохарактерні образи, як:Гжегож «Дами і гусари» О. Фредро, Бартоло «Весілля Фігаро» Бомарше, Семен Босий «Така її доля» за Т. Шевченком, Остап Бендер «Великі комбінатори» за мотивами твору «Дванадцять стільців» Ільфа та Петрова.
Багато років Анатолій Гнатюк плідно працює ведучим на провідних телевізійних каналах, в українському кінематографі. Сьогодні головним для актора стала підтримка наших бійців у зоні АТО. З червня 2014 року ним проведено десятки концертів, зустрічей у шпиталях та військових частинах.
З успіхом закінчила драматичну студію при Київському академічному драматичному театрі ім. Івана Франка 1975 року і тоді ж була зарахована до складу цього театру. Більше тридцяти років віддано вірному служінню франківському дому.
Вперше актриса вийшла на сцену ще в студійні роки. М`яка ліричність, жіночність, сценічна привабливість одразу привернули увагу режисерів, що в свою чергу надало можливість початкуючій актрисі активно увійти до діючого репертуару. Навіть з невеликої за обсягом ролі, завдяки працездатності і азарту до роботи, Ілляшенко створювала образи, що не губилися серед робіт її старших колег. З роками творча палітра актриси збагатилася тонкими нюансами, у неї з`явився хист до образів неординарних, із глибокою внутрішньою сутністю. Такою стала зіграна нею Орися у "Зимовому вечорі" М. Старицького.
У комедійному жанрі актриса користується іронічними фарбами, легкою імпровізацією, дає насолоду своєю гострою спостережливістю. Мереживо знаних й незнаних любовних колізій виплітає її Ярися у виставі за п`єсою Я. Стельмаха "Кохання у стилі бароко, або любов з неохоти", здатна на всілякі витівки вірна подруга Шельменка Мотря у "Шельменку-денщику", аскетична, сповнена зверхності Вдова з "Приборкання норовливої"...
Видатний режисер Роберт Стуруа був захоплений і процесом, і результатами роботи з Валентиною Петрівною. Виконавиця змогла передати стан вкрай знервованої, заляканої, майже божевільної істоти, її складні почуття до світу, людей та царя. Пластика, міміка, внутрішня пульсуюча енергія актриси передаються глядачу як гарячі знаки мистецького осмислення образу, його дієвого звучання. Все це є свідченням таланту і майстерності, професійним вмінням виконати найскладніше мистецьке завдання.
Народилася 22 лютого.
Закінчила Національний університет театру, кіно та телебачення ім. І.Карпенка-Карого 2004 року (курс О. Шаварського).
В Національному театрі ім. І. Франка працює з 2004 року.
Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський.
З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка.
З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів.
З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця.
З 2012 року колектив очолює Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. Сьогоднішні вистави театру представляють режисери: Петро Ільченко, Дмитро Чирипюк, Андрій Приходько, Юрій Одинокий, Олександр Білозуб, Ігор Афанасьєв, Юрій Розстальний.
« Шельменко-денщик »
