Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Навряд чи знайдеться людина, яка не посміхнеться, почувши назву "Шельменко-денщик". Ця класична комедія-водевіль протягом багатьох десятиліть не полишає сцени театрів. І цілком закономірно - адже тут присутні усі складові успіху: соковитість, яскравість характерів, хитромудра інтрига, що її плете бувалий в багатьох бувальцях Шельменко, прагнучи з`єднати закохану пару. А поруч наївно-комічні батьки - патріархальні поміщики Шпаки і, ясна річ, жених, що безнадійно залицяється.
Усе це, помножене на акторський кураж та багатобарвність театральних засобів, породжує веселе, дотепне не без моралі дійство.
Фото та анотації надано театром.
Щоб не належати до «другосортного народу», Мина Мазайло намагається змінити своє українське прізвище на російське, співзвучне прізвищу Єсенін. У родині розігралася справжня трагедія. Син Мини - свідомий українець Мокій - засуджує батьків вчинок. На допомогу приїхала тітка Мотя. От вона якраз вважає, що краще бути десять разів згвалтованою, ніж один раз українізованою.
Комедія основоположника українського професійного театру, актора, режисера, драматурга, автора 40 творів Марка Лукича Кропивницького (1840-1910 рр.) сповнена соковитістю народного гумору, гротесковістю характерів, і цілком відповідає визначенню самого митця, який називав свої одноактівки «шутка-оперетка». Сюжет комедії доволі прозорий. Амбітний панок Рафаїл Смородіна, картяр та гульвіса навіть не помітив, як серед «вічного свята життя» збанкрутував, і не лише матеріально, а й духовно. Маєток розтанув на сукні картярного столу, грошенята щезли із бульбашками шампанського. Спритні енергійні дотепні слуги, легко і невимушено, скориставшись слабкодухістю та непрактичністю хазяїна, чудернацьким чином перетворилися на господарів. Всім майном розпоряджаються бувший економ та його дружина, Стьопка-лакей має намір одружитися із сестрою нової хазяйки, а Рафаїла запрошують в… шафери. Навколо суцільний базар, де правлять бал гендлярі та аферисти. Тут процвітає єдиний закон: хто перший потягнув – того й право. Дім скоріше подібний до заїжджого двору, де останні крихти розтягує хто як може в силу свого «хисту». У трактовці Петра Ільченка та всієї постановочної групи «жарт», що трапився із Рафаїлом, викликає безліч асоціацій, пов'язаних із нашим «буремним» сьогоденням. Вистава насичена дотепами, несподіванками, сценічними карколомними вивертами, акторськими знахідками та гегами. Поява кожного персонажа є своєрідним яскравим бенефісом, впізнавальним, парадоксальним і в той же час примушує нас замислитися, до якої ницості може дійти людина у своєму бажанні користолюбства і зухвалого, відчайдушно нехтування тими, хто поруч, заради власної вигоди.
Прем'єра нової версії вистави «Чайка» Антона Чехова в театрі КХАТ – це справжня подія в театральному житті Києва і чудовий подарунок для всіх глядачів. Вперше в ролі Аркадіной в чеховській «Чайці» на сцені ви побачите легенду театру і кіно, зірку світового рівня, нагороджену Голлівудом, народну артистку України Ларису Кадочнікову. Прем'єрою першої версії Театр КХАТ відкривав свій другий театральний сезон 11 вересня 2011 року. Увагу глядачів тоді привернула оригінальна режисерська компіляція одного з найбільш відомих шедеврів світової драматургії, нове незвичайне трактування всіх персонажів, сучасні сповідальні звучання – з одного боку, і дивовижне відчуття знаменитої чеховської атмосфери – з іншого. З кожною новою версією вистава удосконалювалась і видозмінювалась. Сьогодні це зрілий плід творчості зоряного складу КХАТ.
Класика завжди залишається цікавою для глядача, адже піднімає питання, актуальні у всі часи. Вистава «Кайдашева сім'я» за повістю І.Нечуя-Левицького у постановці В.Стасенка поєднала в собі неповторний колорит відомого твору і новаторський підхід до створення сценічного дійства. Глибина проблематики – бездуховність, неповага людей один до одного, гріховність суспільства – розкривається легко і невимушено, в гумористичній формі, на фоні яскравих декорацій в оригінальному стилі та в супроводі живої музики у виконанні оркестру театру. Все це – неординарне авторське бачення, яскраві декорації і костюми, музичний супровід, талановита гра акторів – створюють феєричне народне шоу, яке не залишає глядачів байдужими і викликає цілий вир емоцій.
...українцю земля дає радість буття і самоствердження, змушує жити, народжувати дітей і мріяти, але нестримне бажання до оволодіння нею - його ж тяжкий хрест. Класика української драматургії вражає своєю актуальністю та іронічною відвертістю в розкритті національних характерів. У ролі Герасима Калитки - народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Богдан Бенюк.
Народився 23 лютого 1954 року в с. Кислиця Суворовського району Одеської області.
Навчався у студії при Київському театрі оперети; з 1974 по 1981 роки працював артистом цього театру.
Після закінчення театрального інституту ім. Карпенка-Карого (курс Леоніда Олійника, педагог за фахом – Ростислав Коломієць), з 1981 року працює режисером-постановником театру ім. Івана Франка. Запрошення в театр отримав від Сергія Данченка. В результаті спільної роботи з художнім керівником з'явилися такі вистави як «Загибель ескадри», «Бал злодіїв», «За двома зайцями», «Біла ворона» та інші.
У 1989-1991 роках проходив навчання у Всесоюзному інституті підвищення кваліфікації працівників мистецтва на кафедрі режисури музичного театру у Бориса Покровського. Практику проходив у Великому театрі та Академічному театрі ім. Станіславського і Немировича-Данченка (Москва).
На киностудії «Укртелефільм» поставив художній телефільм «Регіон» (спільно з Рилєєвим). На Всесоюзній студії грамзапису записав казку-мюзикл Сергія Михалкова і Б. Яновського «Сміх і сльози»; здійснив ряд записів радіовистав на «Українському радіо».
В різний час виступав постановників урочистих концертів, творчих вечорів, бенефісів, масових свят на республіканському та міському рівнях.
Викладає в Національній музичній академії України ім. Петра Чайковського, Київському національному університеті культури і мистецтв, Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв. Серед його випускників – директор Херсонського обласного театру ім. Миколи Куліша Олександр Книга, художній керівник Житомирського обласного театру ім. В. Кочерги Наталія Тимошкина, режисер київського молодіжного театру «Відкритий Погляд» Ксенія Ромашенко, режисер та художній керівник театру «Золоті ворота» Станіслав Жирков та інші.
Народився 29 січня в селі Кожухівка Житомирської області.
1964 року закінчив музичне училище ім. Глієра, а 1972 – Національну музичну академію України імені П. І. Чайковського (клас народних інструментів).
З 1963 року працює концертмейстером, з 1985 – головний диригент театру ім. І. Франка.
Закінчив Донецьке музичне училище 1966 року. Випускник Київської консерваторії 1971 року (клас диригування головного хормейстера Київської опери Бєрдєннікова М. А., професора засл. артиста України Н. Рахліна).
1985 року запрошений до театру імені Івана Франка на посаду головного хормейстера.
Євген Свиридюк народився на Волині 17 грудня, працював у театрах Одеси, Херсона, Луцька, Ужгорода, Вінниці. Нині є одним із найстарших акторів Національного академічного театру імені Івана Франка в Києві. В театрі ім. Івана Франка працює з 1982 року.
Закінчив театральну студію при Волинському драматичному театрі 1962 року. У 1963-1964 роках актор Херсонського українського музично-драматичного театру. У Закарпатському муздрамтеатрі Євген Петрович працював на початку 1970-их років, де запам’ятався багатьма центральними ролями.
Володи́мир Андрі́йович Коляда́ – український актор. Народний артист України (1999).
1967 – закінчив театральну студію при Київському українському драматичному театрі ім. Івана Франка (викладачі А. Н. Скибенко і К. П. Степанков).
1967-1968 – служба в ансамблі Київського військового округу.
Від 1968 – актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Зіграв більше ніж в 100 п'єсах.
Знімався в кіно.
На початку 1990-х вів на телебаченні вечірню казку для дітей.
Народився 9 лютого 1946 року. У 1965 закінчив драматичну студію при театрі ім. І.Франка. Актор Національного театру імені Івана Франка. Народний артист України (2006).
Понад 45 років Тамара Тюльтаївна віддала франківському дому. Її сценічна та жіноча привабливість, азарт до роботи, неординарність творчого почерку з перших же кроків на сцені привернули увагу режисерів. Актрисі пощастило працювати поруч із корифеями театру в таких знакових виставах, як: «Ярослав Мудрий» І. Кочерги (Джема), «Шоколадний солдатик» Б. Шоу (Лука), «Лимерівна» П. Мирного (Наталя), «Ніч місячного затемнення» М. Каріма (Зубаржат). Кожна з цих робіт відкривала нові і нові грані обдарування актриси, в кожній з них вона була різною і неповторною. Різні жанри, різні жіночі долі, які об'єднані яскравою творчою індивідуальністю виконавиці.
З роками талант Тамари Горчинської набув досвіду. Її ролі: Риндички в «Український водевіль» М. Кропивницького, Голди «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом, Фени Степанівні у «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, Палажки у «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, Маргауз в «Мерлін» Т. Дорста, стали мистецьким узагальненням певного типу, засвідчили непересічність зрілого професіоналізму, спроможність працювати у будь-якому сценічному жанрі.
Неймовірна відданість сцени та мистецтву, вічний пошук нового – ці риси є визначальними талант Тамари Тюльтаївни, яка є прикладом і взірцем для молодого покоління.
Народилася 5 серпня у м. Куйбишев, Росія.
Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого у 1960 році.
Творчу діяльність розпочав на сцені театру ім. І. Франка у 2005 році, після закінчення Київського університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Бо що може бути кращим, ніж бути ким завгодно, і мінятися щодня, так можна прожити тисячі життів.
– Яку роль мрієте зіграти?
Напевно всі актори мріють грати Шекспіра
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Про цікаве та Галілео
– Чим любите займатися у вільний час?
Прогулянки, книжки, кіно, спорт(люблю грати в футбол)
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Громадською напевно ні, але займаюся благодійністю: допомаю діткам які навчаються у спеціалізованій школі
Народився 31 липня.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.
З 2007 року працює в театрі ім. Івана Франка.
Народився 6 травня 1939 року в селі Божедарівка Дніпропетровської області.
У 1961 році закінчив акторський факультет Київського державного театрального інституту ім. Карпенко-Карого.
У 1961-1962 роках - актор Хмельницького українського музично-драматичного театру ім. Г. Петровського.
У 1962-1969 роках - актор Кишинівського російського драматичного театру ім. А. Чехова.
З 1969 року - актор Київського Національного академічного театру ім. Івана Франка.
У 1976-1986 роках викладав в студії Національного академічного драматичного театру імені І. Франка, в 1986-1989 роках - в Київському інституті театрального мистецтва. Одночасно з 1987 року - художній керівник театрального класу школи № 35 і коледжу № 272 в Києві.
Народний артист України (2010).
Володимир Іванович Ніколаєнко — український театральний і кіно- актор.
Закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого (1995).
З 1995 — актор Національного театру ім. Івана Франка.
Гали́на Гілярівна Ябло́нська — українська акторка героїчного плану, громадська діячка. Народна артистка УРСР (1982). Член Національної спілки театральних діячів України, актриса Національного академічного драматичного театру ім. І.Франка, володарка театральної премії родини А. М. Бучми «Бронек», Президент Міжнародної Ліги «Матері і сестри — молоді України», художній керівник Героїчного театру «Пам'ять».
Дебютувала 1936 року на сцені Вінницького державного театру в ролі Топсі в п'єсі «Хатина дяді Тома».
Виступала в обласних театрах Могильова-Подільського, Вінниці, Дніпра, від 1951 в Київському театрі імені Івана Франка.
Народилася 8 травня в с. Вязівок, Городищенського району, Черкаської області.
Закінчила Кримське культосвітнє училище.
З 1966 року працює в театрі ім. Івана Франка.
У 1991 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
З 1993 року працює у Національному театрі імені Івана Франка.
Дублює і озвучує на всіх студіях дубляжу українською та російською мовами. Офіційний український голос Шарліз Терон.
Народилася 9 серпня.
Наталя Калантай закінчила у 2000 році Київський коледж культури і мистецтв за спеціальністю – деригент-керівник оркестру народних інструментів, організатор культурно-дозвілевої діяльності, освіти та науки, педагог по класу бандури.
У 2004 році закінчила Київський державний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого (майстерня Е. М. Митницького).
З 2004 року Наталя Калантай акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Закінчила КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого (курс І. О. Молостової).
З 1995 року працює у театрі ім. Івана Франка.
Народилася 30 вересня.
У 2007 році закінчила КНУТКіТ ім. І.К. Карпенка-Карого (курс Рушковського М. М.)
З 2007 року працює в театрі імені Івана Франка.
1987 року закінчила студію при театрі імені Івана Франка (курс нар. артистки України Ю. С. Ткаченко).
Працювала в театрі юного Глядача в м. Києві, в театрі ім. Лесі Українки в м. Києві.
З 2002 року працює в Національному театрі імені Івана Франка.
З перших ролей Анатолій Гнатюк звернув на себе увагу як на особистість неординарну, з яскраво вираженим тяжінням до створення гострохарактерних образів. Що в свою чергу сприяло його активній зайнятості у виставах діючого репертуару. Ним створені образи: Бегемота «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, Кум «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, Чорт «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем. Ці образи відрізнялися м’яким гумором, щирістю, особливою сценічною привабливістю і істинною народністю.
Пізніше актор довів, що окрім характерних робіт спроможний працювати в інших жанрах. Серед його ролей: Іван Барильченко «Суєта» І. Карпенка - Карого,Освальд «Король Лір» В. Шекспіра, Санчо Пансе «Сміх і сльози Дон Кіхота» за Сервантесом, Шельменко «Шельменко- денщик» Г. Квітки- Основ'яненка, Траньйо «Приборкання норовливої» В. Шекспіра.
Справжнім бенефісом актора стало виконання ролі Голохвастова у виставі «За двома зайцями» М.Старицького. Зовсім несподіваним, щемливо зворушливим був його Тузенбах в «Трьох сестрах» за А.Чеховим, як і роботи: Чистахівський «Божественна самотність» О.Денисенка, Бобчинський «Ревізор» М.Гоголя. У виставі «Кавказьке крейдяне коло» Б. Брехта Анатолій Гнатюк створив трьох різнопланових персонажів. Сьогодні Анатолій Гнатюк також продовжує працювати в різних жанрах і різних стилях, використовуючи весь свій акторський досвід, він творить такі яскраві гострохарактерні образи, як:Гжегож «Дами і гусари» О. Фредро, Бартоло «Весілля Фігаро» Бомарше, Семен Босий «Така її доля» за Т. Шевченком, Остап Бендер «Великі комбінатори» за мотивами твору «Дванадцять стільців» Ільфа та Петрова.
Багато років Анатолій Гнатюк плідно працює ведучим на провідних телевізійних каналах, в українському кінематографі. Сьогодні головним для актора стала підтримка наших бійців у зоні АТО. З червня 2014 року ним проведено десятки концертів, зустрічей у шпиталях та військових частинах.
З успіхом закінчила драматичну студію при Київському академічному драматичному театрі ім. Івана Франка 1975 року і тоді ж була зарахована до складу цього театру. Більше тридцяти років віддано вірному служінню франківському дому.
Вперше актриса вийшла на сцену ще в студійні роки. М`яка ліричність, жіночність, сценічна привабливість одразу привернули увагу режисерів, що в свою чергу надало можливість початкуючій актрисі активно увійти до діючого репертуару. Навіть з невеликої за обсягом ролі, завдяки працездатності і азарту до роботи, Ілляшенко створювала образи, що не губилися серед робіт її старших колег. З роками творча палітра актриси збагатилася тонкими нюансами, у неї з`явився хист до образів неординарних, із глибокою внутрішньою сутністю. Такою стала зіграна нею Орися у "Зимовому вечорі" М. Старицького.
У комедійному жанрі актриса користується іронічними фарбами, легкою імпровізацією, дає насолоду своєю гострою спостережливістю. Мереживо знаних й незнаних любовних колізій виплітає її Ярися у виставі за п`єсою Я. Стельмаха "Кохання у стилі бароко, або любов з неохоти", здатна на всілякі витівки вірна подруга Шельменка Мотря у "Шельменку-денщику", аскетична, сповнена зверхності Вдова з "Приборкання норовливої"...
Видатний режисер Роберт Стуруа був захоплений і процесом, і результатами роботи з Валентиною Петрівною. Виконавиця змогла передати стан вкрай знервованої, заляканої, майже божевільної істоти, її складні почуття до світу, людей та царя. Пластика, міміка, внутрішня пульсуюча енергія актриси передаються глядачу як гарячі знаки мистецького осмислення образу, його дієвого звучання. Все це є свідченням таланту і майстерності, професійним вмінням виконати найскладніше мистецьке завдання.
Народилася 22 лютого.
Закінчила Національний університет театру, кіно та телебачення ім. І.Карпенка-Карого 2004 року (курс О. Шаварського).
В Національному театрі ім. І. Франка працює з 2004 року.
Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський.
З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка.
З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів.
З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця.
У 2012-2017 роках колектив очолював Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром.
З 2018 року генеральним директором-художнім керівником є Михайло Захаревич, який працював на посаді директора з 1992 року. З 2017 року головний режисер театру Дмитро Богомазов.