З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід
Схід-Захід

« Схід-Захід »

14 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Як живе дівчинка з містечка Клесів, де незаконний видобуток бурштину – єдиний спосіб заробітку? Чи знайде порятунок від тіней і страхів війни хлопець з Донбасу в мирному Харкові? Як навчитися говорити, а ще важливіше – чути інших людей, аби самому стати більшою Людиною?

Вистава Влади Бєлозоренко «Схід-Захід» – це п'ять п'єс, написаних підлітками в рамках проекту «Class Act: Схід-Захід».

Підлітки пишуть п'єси. Підлітки зі Сходу і Заходу України. Вони пишуть про світ, що їх оточує. Про свої страхи і сподівання. Про свою, вже таку жорстку дорослу реальність, і про найпотаємніші, ще такі дитячі мрії.

Тривалість: 1 година 30 хвилин
Мова: Російська, українська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав

Перша в світі вистава про гібридну війну. Героям АТО присвячується. Наше життя як рушник – вишите червоними і чорними нитками. «Червоне – то любов, а чорне – то журба». Цим рушником як стежкою іде зараз Україна, цим рушником огорнуті долі героїв вистави «Блокпост Україна». Ніби на березі ріки, що віддаляє цей світ від того, життя від смерті, зібралися під старою шовковицею хлопці-вояки. Грім градів кличе їх на фронт, а українські чорнобриві дівчата в купальських віночках охоплюють їх полум’ям любові. Червоне і чорне. Схід і Захід. Вони дивляться один одному в очі з двох сторін фронту крізь оптичні приціли своїх гвинтівок. І раптом серед ненависті і полум’я боєць бачить, що той ворог – такий самий як він, ніби відбиток у дзеркалі, подібний до нього. Закляті вороги сходяться на нейтральній землі і, спілкуючись про любов і смерть, футбол і пиво, раптом розуміють абсурдність війни. Але наступного дня «…Знову стріляємо! Завтра знову чуємо якісь крики! Може це кричать поранені? Може то живі кричать над тілами загиблих?. Може це твій земляк з того боку запитує: «Який рахунок матчу «Шахтар» - «Карпати»? Це той випадок, коли найкращий рахунок сьогодні нульова нічия…» І єдиний свідок – стара шовковиця, як лялька-мотанка, як Покрова Богородиці летить над світом материнським вишиваним рушником. Вистава-пісня, вистава-молитва театру української традиції «Дзеркало» є посланням до кожного небайдужого серця, є видовищем, яке захоплює несамовитою акторською енергією, що безперечно викликає зворотній зв’язок і гасло, яке народжується в глядацьких грудях – «Слава Україні! Героям Слава!»

Ми ще іще раз вертаємося до Шевченка. Тепер це "Сон". Який месідж цієї поеми вимушує нас читати його наново через півтори сотні років. Воля! це те гасло яке передав нам Кобзар є найціннішим скарбом для людини ХХІ сторіччя. Прагнення волі збирало українців під прапори Хмельницького і Виговського, Мазепи і Коновальця. Врешті спрага по Волі зібрала Майдан в Україні, з`явилися нові герої Крут - Небесна Сотня. Шевченко є духовним гетьманом Майдана і його «дума, його пісня не вмре не загине». І тому ми мусимо перечитувати «Кобзаря», читати його наново, новими вольними очима, новими вольними вустами. Таким чином театр «Дзеркало» прочитує «Сон» Тараса Шевченка твір, за який сам Кобзар заплатив десятою роками неволі, а це значить життям. Актори театру «Дзеркало» на чолі з постановником вистави Дмитром Сторчоусом віддають на сцені краплини свого життя в скарбничку Української Свободи.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.8
5.8
5.8
6.0

Ці слова мають різні значення, але все набуває одного відтінку, коли починається війна. Тоді люди знімають маски. І кожен стає тим, ким він є. Боягузи, гульвіси, негідники, шахраї - живуть серед нас, але у мирний час вдають порядних людей. «Вічно живі» - на перший погляд, історія однієї дівчини, наречений якої пішов на війну. Але це лише на перший погляд. Якщо зануритися глибше, то побачите сім'ю, у якій відображена ціла держава, а може, і цілий світ. Для когось обов’язок – це взяти зброю і піти на передову, хтось цілодобово працює, воскрешаючи поранених, хтось продовжує вчити дітей, хтось продовжує любити і чекати. Але є ті, хто не бажає змінювати свої звички, ті для яких танці, пісні та кортежі дорожчі за людське життя. Вистава не розділяє людей на хороших і поганих. Вона відтворює справжнє життя, а не ілюструє військові гасла, якими вони були як 75 років тому, так і зараз.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 6
5.8
5.2
6.0
5.8

Історія нашого міста на зламі епох, історія жіночої долі на тлі драматичних випробувань 20 століття. Кінець 19 століття. Юна дівчина Соня Гриньова - студентка випускного курсу Київської консерваторії, яку чекає блискуче майбутнє оперної співачки і світської дами, в 22 роки йде в монастир і згодом стає настоятелькою жіночої громади " Відрада і Втіха". Проста і правдива історія про те, як стати святою! З листа матінки Софії: "Буду кричати Господу за милість до вас, як кричить маленька лісова пташка, що вартує грошик, але не забута у Бога".

Наша кухня
« Наша кухня » Трагікомедія

П'єсу сучасного драматурга українського походження Асі Котляр (справжнє ім'я Майя Тараховська) з дозволу автора адаптувала та допрацювала для постановки дочка видатного режисера Леоніда Варпаховського – блискуча актриса театру та кіно Анна Варпаховська. Трагікомедія – улюблений жанр артистки, у який вона буквально «занурюється». Працюючи над драматургічним матеріалом «Нашої кухні» для прояву найяскравішого його втілення на сцені, Анна Варпаховська особливо посилила грань саме трагікомічного начала, адже впевнена: гумор та трагедія у житті нерозривні, і чим тісніше вони переплітаються, тим яскравіше та глибше сприймаються і жарт, і драматичні події. Вистава «Наша кухня» занурює глядачів у недалеке минуле ХХ століття, з усіма його перипетіями та відповідними обставинами й ознаками радянської епохи: репресії, наклепи, заборони, голод, страх, війни, комунальні квартири, черги геть за всім... Саме тому (що особливо символічно!) дія вистави і розгортається на старій загальній кухні напіврозваленого будинку, який готують зносити. Усе життя двох жінок, одна з яких росіянка, інша єврейка, відбувається на цій кухні. І весь світ для них – саме стара загальна кухня (своєрідний Всесвіт), яка є символом минулої епохи. Доброта, людяність і співчуття, що здатні все перемогти, торкаються сердець глядачів упродовж усієї вистави, залишаючи, однак, неймовірне світло та віру в людину!

Відгуки
Тетяна

іноді смішно, іноді сумно, іноді ніяково. Цілісного сюжету у виставі немає, вона складається з п'яти окремих новел за творами підлітків із різних регіонів країни. Кожна розповідає про певну життєву ситуацію: змагання двох кавалерів за дівчину, приїзд бабусі до дочки, що копає бурштин і живе з дочкою-підлітком і котом; вимушений переїзд мами із сином з Донбасу до Харкова та спроба адаптуватися на новому місці; візит онуків до будинку бабусі, що померла; історія дівчинки із вадами спілкування. Відчувається, що історії складені різними авторами, адже вони дуже різні за стилем, тривалістю, деталізацією і рівнем цікавості. Це заважає сприймати виставу як щось завершене, нагадуючи швидше студентський капусник. Є кілька яскравих акторських робіт, насамперед, Олесі Жураківської та юнака-кота. Акторська гра Римми Зюбіної чудова, натомість, її персонажі не всі "дотягують" до її майстерності. Дуже дратував суржик, якого і так забагато у житті, щоб чути його ще й у театрі. Реалізм - це чудово, але все ж таки мистецтво має підтягувати глядача на дещо вищий рівень замість того, щоб скочуватись до рівня "глибоких глибин". Загальне враження скоріше позитивне: було цікаво, місцями емоційно сильно, проте режисеру ще варто попрацювати над цілісністю сприйняття вистави та зменшенням гучності на користь якості. гра акторів була нерівною: переважно вдалою, але іноді вони перегравали, а іноді сама роль була занадто переобтяжена надмірними емоціями, що шкодило її сприйняттю та співчуттю (яскравий приклад: подружки-копальщиці бурштину). Приміщення дуже незручне: система входу-виходу глядачів більше схожа на пастку, аніж на театр. Після вистави треба чекати 30 хвилин, щоб просто вийти до гардероба. З деяких місць погано видно, адже під'йом рядів нерівномірний. Крісла та стільці розташовані в одному ряду в довільному порядку, отже, це лотерея, на чому глядач буде сидіти. Зал потребує ґрунтовного оновлення!

Ольга

Весь час у голові стояло питання:,, Куди я потрапила?‘‘. Поруч зі мною на виставі сиділа жінка з донькою 14-ти років, перша висловилась-самодіяльність, наче у школі, друга і з горящими очима, бо вона прийшла до театру дивитися на куміра, дала відповідь не вагаючись :,, Дуже сподобалось‘‘. До чого я це веду, що дійсно на кожен товар є свій покупець, але це театр , не річ , не іграшка і потрібно більш менш відповідати, ні не стандартам , а сутністі театру. П‘ять історій, одна на одну не схожа. Так, ці історіі складали підлітки, але сценарій та режисура людей дорослих, досвідчених, актори теж не новачки і що це було, якщо можно до когось поставити це запитання. Тільки остання історія достойна уваги , в якій дівчинка з порушеннями мови. Краще нічого, чим така вистава, наче пляма на театрі. Весь час чекала коли закінчиться вистава.

Наталія

Частіше було смішно, цікаво увесь час, гра актори тримала увагу постійно. Вистав поставлена за п'єсами підлітків зі Сходу та Заходу України. Показує фрагменти життя дівчинки та її сім' ї із західної України, інша частина - про життя хлопця з окупованої території, що переїхав до Харкова. Нічого незвичайного ніби, звичайне буденне життя. Але краса була якраз у цій простоті і щирості, бо кожен глядач в цих історіях иіг впізнати якийсь момент зі свого життя чи своїх знайомих. Це одна з тих вистав, яку має бачити кожен українець. Я б не ставила якісь межі, вона універсальна і захоплююча, не уявляю, кому може не сподобатись. Гра акторів просто неймовірна. Настільки, що ти забуваєш під час перегляду, що це актори, бо реалістичність просто зашкалювала. Римма Зюбіна це взагалі майстер перевтілень, бо грала у виставі 4 різних людей, чоловіків і жінок, і кожного разу ти їй віриш, кожен образ ідеально вишліфуваний, щр зовні, що в поведінці, що в мові, вона просто у них розчинилася і це круто. Взагалі вразили приємно всі актори, рідко коли зустрінеш в одному місці стільки талановитих людей. Зазвичай слідкуєш за одним, двома, а тут захоплювала гра кожного. Особливо переконливими були крім, Римми Зюбіної, ще Олексій Ажнов та Олеся Жураківська.

Катерина

В деякі моменти було смішно, але загалом серйозна НЕкласична вистава. Відсутня єдина сюжетна лінія. В основному, показані сцени з сільського життя. Є сцени , що говорять прямо про події на сході країни.Піднімаються як гострі соціальні теми, так і показані побутові , сімейні ситуації. Вистава більше розрахована на молодіжну аудиторію.Майданчик відносно невеликий. Є місця для глядачів. Духе мало місця для очікування при тому, що запускають буквально перед виставою. Досить тісно. Усередині було відносно тепло.

Ирина П.

Лучший спектакль из всех, которые я когда-либо видела в Украине лично для меня. Прямо не верится, что сюжет написан подростками, настолько социально острые проблемы подняты в спектакле. Актерская игра на высшем уровне. Спектакль заставлял и плакать и смеяться, и смеяться сквозь слезы. Актерская работа над персонажами превзошла все ожидания, конечно же самым ярким персонажем был кот. Да-да, именно кот. Мне кажется играть драму или комедию или любого персонажа (человека) все же проще, чем животное. В общем актёрский состав потрясающий, актерская игра потрясающая, правда, не обращаешь внимания на режиссуру, но это, наверное, и к лучшему, уходишь со спектакля просто полностью поражённой. Глубиной, эмоциями, поднятыми болезненными темами. Обязательно к посещению всем без исключения.

Роксолана

Вистава у формі пяти п’єс, кожна з яких має свою історію: Це своєрідний соціальний проект. Всі представлені теми перегукуються з тим, що турбує людей в Україні. Це вистава підлітків. Це – голос дітей. Це реальні підлітки, які живуть у реальних містах і пишуть про реальні проблеми. Як живе дівчинка з містечка Клесів, де незаконний видобуток бурштину — єдиний спосіб заробітку? Чи знайде порятунок від тіней і страхів війни хлопець з Донбасу в мирному Харкові? Як дівчинці навчитися говорити, як людям навчитися чути інших людей, аби стати більш людянішими.

Тетяна І.

Вчора була на виставі Схід-Захід. Після перегляду у мене склалася дуже суперечлива думка. Я була у захваті від таланту та харизми, актрис Римми Зюбіної і Олесі Жураковської. Вистава була схожа на капусник старшокласників в школі, декорація була дуже простенька та відповідала діючим подіям. Знаючи, що п'єси написані дітьми, дуже сумно, що діти бачать життя таким важким.Дорослі не змогли відгородити дітей від проблем і подарувати щасливе дитинство. П'єса на мій погляд про те, що людина завжди повинна залишатися ЛЮДИНОЮ, не залежно від того де народився і в якій сім'ї. Рекомендую виставу, шанувальникам талантів Римми Зюбіної та Олесі Жураковської, гра актрис- єдина позитивна емоція від перегляду.

Вікторія

Захід. Спершу ти потрапляєш в атмосферу звичайної буденності, яка зображена глядачам у формі комедії. Актори чудово відіграють соціальні проблеми, з якими стикався майже кожен з нас. Це і зрада друзів, нерозділене кохання, маніпуляції з боку батьків та навіть втрата близької людини. Але усі ці трагічні моменти показуються через призму гумору. У такий спосіб режисер ніби нагадує нам, що все буде добре у будь-якому разі. Але потім все кардинально міняється. Комедія перетворюється на драму. Схід. Тут також кипить життя, але слід війни переслідує тебе скрізь. Якщо на Заході ми бачимо гумор в трагічних моментах, то на Сході навіть в хороших моментах ми прослідковуємо трагедію.