« Саша, винеси сміття »

В.О.П. (взводний опорний пункт) – прем’єра містичної драми з елементами комедії, за однойменною п’єсою Дмитра Корчинського. Кохання, смерть та війна напередодні кінця віків. Тепер все залежить від них. Шість життів, які вирішать долю людства. Або не вирішать...

Філософсько-іронічна притча за однойменною п'єсою KLIMа. Режисер – Влад Троїцький. У кожного з нас є місце в собі, схоже до горища чи забутої старої валізи, де пил і забуття – давно пора розібрати, викинути, спалити або скласти, переплавити, але ми мужньо відвертаємося від цього нікому невидимого внутрішнього мотлоху, адже він начебто нікому не заважає. І ми вже майже про нього забули... але він невидимо впливає на всі події нашого життя – безконтрольно, невідомо, незрозуміло нам самим, на наші рішення, наші справи, нашу любов... А що буде, якщо одного разу розлучитися з цим горищем? Відпустити його, усвідомити, зрозуміти і знайти йому місце? Що ми відчуємо? Що зміниться?... Може ми станемо вільнішими, може зрозуміємо себе, може навчимося любити?... І наша любов з нескінченного страждання перетвориться нарешті в справжню радість... Її переслідував сон сходи Авраама до небес стара пожежна драбина Авраама сходи до небес щоночі вона піднімалася по ній, тягнучи за собою здоровенну валізу туди на небеса з якимось незбагненним завзяттям з останніх сил, але одного разу там нагорі вона побачила чоловіка він летів назустріч їй і посміхався а пролітаючи повз вихопив у неї з рук валізу уві сні їй було шкода чемодан коли вона розповідала про це, вона сміялася…

Вистава «Запрошення на страту» молодого прогресивного київського театру «Мізантроп» – це черговий виклик сучасному театральному суспільству. На цей раз, вирішивши перенести на сцену фантасмагоричний і парадоксальний світ одного з найбільш незвичайних романів Володимира Набокова, автори і постановники дерзнули остаточно стерти межу між драматичним театром, балетом, мюзиклом, цирковим шоу і кабаре. Основним акцентом вистави стають актори, які досягли абсолютної універсальності, які вміють робити все: танцювати, співати, грати на музичних інструментах, виконувати акробатичні і пластичні етюди, бути клоунами і скоморохами і, в той же час, показувати драматичну глибину героя. Унікальний симбіоз живої музики, хореографії та пластики, міцної драматургії і яскравих режисерських рішень на межі одкровення, – все це глядач отримає в гармонійному поєднанні з набоківським текстом, поетичність і метафоричність якого звертається до найпотаємніших думок і почуттів кожного з нас. Так само глядача чекає поява нових облич в складі трупи театру: в «Запрошенні на страту» бере участь соліст групи AVIATOR, а також відомий оперний режисер – Дмитро Тодорюк, який в гротескній і ексцентричній ролі адвоката майстерно веде музично-вокальну лінію протягом всієї вистави, до максимуму загострюючи атмосферу справжнім драйвом живого саунду. Варто відзначити появу нового імені, – це молодий актор Дмитро Оцупок, який органічно і переконливо втілює образ Цинцинната Ц. Дека-dance поема «Запрошення на страту», – у якій мова йде не тільки про боротьбу головного героя зі своєю смертю, а й зі світом, де доводиться відстоювати власне «Я», – ймовірно, є найкращим прикладом того, що сучасне мистецтво, при всій його абстрактності і умовності, може бути змістовним, гостросоціальним, проникливим, чесним і талановитим!

Щоденно кожна людина проживає міні-трешові ситуації. Поспіх, нерви, почуття, швидка любов та нескінченні проблеми. Власне, в цій гонитві і губиться істинне буття та воля до навіть найменшого кроку вперед. Втомилися робити вибір і щоразу брехати собі справжнім? Андроїд у Малому театрі змусить замислитися над повсякденністю. Естетичний театр художника занурить у медитативний стан споглядання, зупинить бурхливий час. Диявол ховається в дрібницях. Можливо, людина просто не все помічяє, дивлячись у дзеркало? А номер не так вже й легко розгледіти на власній спині.

Спільний проект Молодого театру та Art Syndicate (Греція). Джерелом твору є відомий фільм Лукіно Вісконті «Senso» («Почуття», 1954). Димітріадис знаходить героїню у той момент, в який її залишає Вісконті. Він створює нову історію, що є продовженням особистої драми Лівії Серпьєрі. …Я – графиня Лівія Серпьєрі. Я виказала свого коханця Франца Малера, унтер-офіцера австрійського війська, передала його до рук трибуналу за дезертирство. …Чому кохання є безжальним, чому не допомагає, чому йому нас не шкода? Як би я хотіла зчепитися з коханням у борні, чого б це йому перемогти, а не мені.