Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Саша, винеси сміття »
Іноді розмова з привидом може перетворитися у комедійну та хвилюючу історію, адже її не вдасться уникнути, просто зачинившись у своїй кімнаті.
Як часто ми мріяли про можливість повернутися в минуле і вчинити в якійсь ситуації зовсім інакше: насмілитись сказати найважливіше, зізнатися собі в почуттях до людини,
з якою вже ніколи не зможеш поговорити…
Історія про дивакуваті стосунки, які виявилися великим світлим коханням.
Як казала Ліна Костенко, «ще не було епохи для поетів, але були поети для епох». Саме таким поетом був Микола Вінграновський. Сюжет вистави простий: життя людини – від народження до смерті – у поетичному усвідомленні. Радість існування, відповідальність буття, відчуття безсмертя складають справжню цінність життя. Поет «відмічений суворим правом жити». Він весь «скривавлена любов». Клянеться: «Я вас люблю, як проклятий. До смерті». Його «прекрасний звір у серці» проголошує нетлінність поезії.
За мотивами оповідання Леоніда Каганова. На космічному лайнері стався потужний вибух, в результаті якого, в живих залишилися тільки бортовий лікар і представниця інопланетної раси Глайя. Тепер їм належить вибратися з цієї пастки, і чим швидше, тим краще. Адже повітря залишилося так мало... Рятуючи своє життя, їм доведеться похитнути банальні уявлення про добро і зло.
В.О.П. (взводний опорний пункт) – прем’єра містичної драми з елементами комедії, за однойменною п’єсою Дмитра Корчинського. Кохання, смерть та війна напередодні кінця віків. Тепер все залежить від них. Шість життів, які вирішать долю людства. Або не вирішать...
За мотивами п'єси Оксани Танюк «Сон Лакшмі, що побачив Вішну у своєму сні, Або медитація на тему ігри богів» та текстами Сергія Труша.
Світ містики та незвичайних пригод, він поруч! Треба лише зазирнути за завісу... але обережно! Серед Венеціанського карнавалу блукає Маска. Наче реальний сон, наче жах, що ожив та переслідує тебе. Але годі про це! Де ця кралечка? Піду та заспіваю їй серенаду. Мій друже – вір мені! Та ми розбагатіємо й втечемо з цього пиру Чуми! Гадаєш? Ну, ну…подивимось… За оповіданнями: «Вільям Вільсон», «Маска червоної смерті», «Король Чума».
Родина втрачає батька і не може змиритися з горем. Дружина постійно розмовляє з чоловіком і по-дитячому просить його повернутися назад. Це передає трагічна фраза “Саша, винеси сміття”. Вона страждає настільки сильно, що все навколо зникає і стає неважливим. Жінка картає себе, що не цінувала чоловіка раніше, що забороняла їсти цукерки та сварила, коли повертався додому п’яним. Та повернути час назад не можна. Мама з дочкою їздять на кладовище та кожен, як вміє, виживає у важкі сірі будні. Дочка вагітна. В країні починається війна. Це було неймовірне поєднання жартів з трагічним життям родини після смерті батька. Драма з елементами гумору. І такий формат якнайкраще передав антураж сірих буднів родини, яка втратила світло у житті разом з найдорожчою людиною. Сміх і замислення. Я б порадила відвідати виставу тим, хто прагне замислитися про життєві цінності та пріоритети, хто не живе одним днем, а шукає в усьому сенс та усвідомленість моменту. Я раджу йти туди не за розслабленням та сміхом (хоч гумор там займає левову частку), а за переоцінкою і осмисленням важких, але важливих тем - і нашого життя загалом. Гра акторів заслуговує найвищої оцінки. Особливо сподобалася акторка, що грала маму. Коли дивилася навіть на її міміку і жести, відчувала, що вона проживає кожен момент, а не грає. Дуже правдоподібно. В такі моменти забуваю, що в театрі, і наче з прихованої камери спостерігаю за життям героїв.
Пролог Спектакля включает видеоряд известной антивоенной песни в исполнении Марлен Дитрих , основной рифрен которой в вольном переводе звучит так: "скажите, где искать наших мужчин,ущедших в солдаты, где найти их могилы, на месте их гибели мы можем найти только цветы в полях, а не наших мужчин. И когда же это поймут люди!!!" И эта трагическая тема гибели и ухода в иной мир наших близких и есть основной стержень, вокруг которого выстроен сценарий, мастерски , очень эмоционально сыгранный или, скорее, прожитый актёрами.Нет ничего ценнее жизни и любовь к ближнему нужно дарить родным людям не в виде эпитафии на памятнике, а в каждодневном общении с ними.Все это и ещё многое житейски мудрое и по настоящему патриотичное сумели передать зрителю "настоящий полковник" в исполнении В. Легина и по достоинству оценившие его, готового прийти на помощь и семье и стране, родные женщины.Очень трогательно и символично введение в последние сцены 2018 года ожидания появления новой жизни! Талантливо, как всегда у Ворожбит Натальи, креативно обработано режиссером, душевно сыграно. Жаль, что такой многослойный, очень мудрый, конечно, душераздирающий спектакль играется теперь на микросцене, он явно заслуживает большей аудитории! Соведую всем сочувствующим и неравноушным.
У 1999-2004 рр. навчалася в Київському національному лінгвістичному університеті за спеціальністю «перекладач». У 2009 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, режисерський факультет, курс народного артиста України, народного артиста Росії, професора Едуарда Митницького. Поєднує творчу та викладацьку діяльність (у 2008-2013 роках – у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, на режисерському курсі Едуарда Митницького; від 2018 року – художній керівник курсу заочної режисури). Від 2011 року працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. У 2016 році була членом журі Міжнародного фестивалю Edinburgh Fringe (Великобританія). У 2016 році Тамара Трунова стала переможцем конкурсної театральної програми Taking the Stage (організатор – Британська Рада в Україні). Вистава «Саша, винеси сміття» за п’єсою Наталії Ворожбит зайняла 1-ше місце у рейтингу «Київський рахунок-2017», а «Погані дороги» за п’єсою Наталії Ворожбит – 1-ше місце у рейтингу «Київський рахунок-2018».
Театральна премія «Київська Пектораль»: вистава «Том Сойєр» була номінантом як «Краща вистава для дітей» (2008), вистава «Пасажир у валізі» за п’єсою У. Хуба «Біля ковчега о восьмій» (2012) стала лауреатом у номінації «Краща вистава для дітей», вистава «Дві пані у бік півночі» була номінантом як «Краща камерна вистава» (2013).
Тамара Трунова – учасниця майстер-класів та фестивалів: «Курбалесія» (2012), Фестиваль молодої режисури (2012, 2013, 2014), Фестиваль «Тиждень актуальної п’єси» (2012, 2013, 2014, 2016), Workshop Гогольфеста (2013), Черкаська театральна лабораторія (2013-2014), Міжнародний театральний фестиваль «Документ» (2014), Міжнародний фестиваль-лабораторія «Telpa Daugavpils» (Латвія, 2014), Міжнародна партнерська лабораторія (Білорусь, 2015). «Фестиваль театрів» (Львів, 2017), Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (Херсон, 2018). За «Пасажир у валізі» Тамара Трунова була нагороджена Дипломом «За елегантність режисерської форми» на І-му Всеукраїнському фестивалі молодої режисури імені Леся Курбаса (2012). Також Тамара Трунова як автор п’єси «Улун» брала участь у Фестивалі молодої драматургії «Любимівка», де отримала особливу відзнаку журі (2017)
Працював у Білорусі — Могильовському театрі драми та Мінському ТЮГу.
Є провідним актором Молодого театру Києва, на сцені якого виступає з 1979 року. Виступає у виставах Експериментального (драматичний театр абсурду).
З початку 2000-х років активно знімається в телесеріалах.
У 1980 р. закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, курс Бориса Ставицького.
Працювала в Молодіжному театрі, Київському експериментальному театрі, Театрі російської драми ім. Лесі Українки.
Нині – акторка Київського Молодого театру.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Все сталося само собою)
– Яку роль мрієте зіграти?
Гостро-соціальну драму
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Жіночий Квартал
– Чим любите займатися у вільний час?
Йога та подорожі
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Подобаються прикольні люди які вирізняються з загалу)
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Дякую усім)
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України відкрив свій перший сезон 24 вересня 1917 року.
У 1918 році приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила у 1919 р. злиття Державного драматичного театру з Молодим театром.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
У 1979 році виник Молодіжний театр, який у 1995 році отримав назву Молодий.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого.
7 травня 2019 року Молодий театр отримав статус Національного.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!
« Саша, винеси сміття »
