Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« САША, винеси сміття »
Історія про втрату близьких нам людей.
Коли ми втрачаємо близьких нам, ми не можемо їх відпустити, не можемо забути.
Живі розмовляють з мертвими, мертві розмовляють з живими.
Історія про невеличку сім’ю яких у нас багато.
В родині військовослужбовця йде з життя батько, чоловік. Але він не залишає дружину і доньку, він поряд з ними, вони розмовляють з ним, згадують минуле. Сашу тримає в колі родини кохання дружини, любов доньки. Дружина просить коханого повернутися до живих, але це не можливо.
Роки йдуть, рани загоюються. Дівчата намагаються жити в нових умовах без Саші.
Над ріднею землею над Батьківщиною нависає смертельна небезпека. Хтось захищає рідну домівку, хтось збирає чемодани тай йде подалі від подій, а наші герої роблять запаси щоб перечекати страшні події і тут… З’являється Саша з того світу…
Навіщо він прийшов? Чому болять загоєні рани?
Вистава піднімає питання: родини, кохання, любові до Батьківщини, фінансового статку, ролі жінки в житті чоловіка, чоловіка в житті жінки, та головне питання патріотизму в нелегку годину.
«Кожна людина сама відповідає за все, що з нею відбувається. Але уникнути нещасних випадків і помилок не дано нікому... Озираючись в минуле, ми відшукуємо той поворотний момент, коли русло нашого життя повернуло у бік... Для Люсі Краун це було літо. Воно починалося як будь-яке інше... Те, що могло залишитися безглуздою і пересічною пригодою, які трапляються з мільйонами жінок, невинною маленькою таємницею, спогади про яку здатні скрасити старість, обернулося лихом, ураганом, що розкидав три життя по сторонах.
Вистава за п'єсою Лідії Чупіс «Життя на трьох». Мелодраматичний трагіглюк. Ви колись бачили себе у дзеркалі? А коли те дзеркало давно розбилося, а ви все одно себе бачите? І це відображення живе своїм життям, таким, про яке ви напевно мріяли, але не досягли. А ще є кохання – таке ж омріяне і недосяжне. Може настав час зустрітися всім утрьох?
Скільки людей – стільки й думок про любов, про сенс життя, про сім’ю. Щирий, відвертий і зворушливий діалог двох сестер. Їхні долі переплетені і зв’язані не тільки родинними узами, а й…
Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
Людина у кімнаті. Так просто, так зрозуміло... І можна пройти повз, а можна затриматися і спробувати її почути. Вистава, яка не потребує пафосних слів. Це історія про людину, яка жадає людського тепла та дотику... «Людина у кімнаті» – безпрецедентна подія в Україні! Акторська гра – метод Майкла Чехова у дії! Кожне слово, рух і навіть подих можна роздивлятися з позиції Психологічного жесту, який ще недавно здавався нам чимось незрозумілим та містичним. Техніка, якою «жонглюють» американські та європейські актори, віднедавна з'явилася і в Україні. У червні на сцені «Сузір'я» глядач побачить результат роботи із загадковим методом Майкла Чехова, де активна уява породжує атмосферу та відчуття живої гри. Проте не тільки актори використовують доробок Чехова, але і сама режисер відверто користується режисерським розбором, яким поділився зі світом великий актор та педагог. Перформанс, у якому возз'єдналися «чотири брати» Майкла Чехова: почуття легкості, краси, форми та почуття цілого на сцені театру... Для режисера Алєсі Савченко «Людина у кімнаті» – ювілейна 10-та вистава і перша, поставлена українською мовою. Також у перформансі використовується пластика рук, що стало результатом етюдної роботи разом з актрисою Маріанною Модоло. Кохання, пристрасть, жага до життя – це іноді просто слова. «Людина у кімнаті» відкриває нам екзистенціальний, глибокий світ душі людської, яка просить торкнутися до її «оголених струн».
З 2006 року актор та режисер Дніпровського академічного театру драми та комедії.
У 2014 закінчив режисерський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенко-Карого (майстерня Е. М. Митницького).
2019 – режисерська робота на сцені Дніпровського академічного театру драми та комедії вистава «НОМЕР 5» за п’єсою Неди Нежданої «Той, що відчиняє двері».
З 2020 р. – актор у Дніпровський театр драми та комедії.
2015-2019 рр. – фрілансер, як актор та режисер театру та актор кіно.
2003-2014 рр. – актор у Дніпровський міський молодіжний театр «Віримо!».
2003-2007 рр. – директор-розпорядник театру «Віримо!».
1999-2003 рр. – Дніпровський Палац дітей та юнацтва (художник-освітлювач).
1992-2003 рр. – актор театру «Віримо!»
Краща чоловіча роль за роль Варнака у виставі «WARнак» за творами Т. Шевченка у рамках регіонального фестивалю «Січеславна 2015».
2017 р. – «ГОГОЛЬ-Фест» м. Київ з виставою фізичного театру.
2017 р. - Літня театральна школа від Лондонської школи фізичного театру.
2015 р. – Фестиваль молодої режисури м. Київ з виставою «WARнак».
2015 р. – Фестиваль «ШеФест» с. Моринці з виставою «WARнак».
2015 р. – Фестиваль нескореної нації «Холодный Яр» с. Холодний Яр з виставою «WARнак».
2015 р. – Історичний фестиваль «Мамай-Фест» м. Кам’янське з виставою «WARнак».
2015 р. – Міжнародний фестиваль «Все іначе» про війну в Україні.
2012 р. – Міжнародний театр в м. Хартенберг (Чехія) – фізичний театр.
В 1991 році закінчила акторський факультет Дніропетровського Державного Театрального Училища. У театрі з 1991 року.
Має Пам’ятну Медаль «За заслуги перед містом».
У 2018 році закінчила Дніпровський театрально-художній коледж.
У 2018 році вступила до Харківського ноціонального університету ім. І. П. Котляревського.
З 2018–2019 рік працювала в Закарпатському академічному Українському музично-драматичному театрі.
З 2019 року працює в Дніпровському академічному театрі драми та комедії.
Акторка Дніпропетровського Академічного Театру драми та комедії.
У 2020 році закінчила Дніпропетровський театрально-художній коледж факультет актор драматичного театру (курс С.О. Зубова). У театрі з 2020 року.
У 2019 році зайняла 3 місце на міжобласному конкурсі професійних читців ім. Лесі Українки та отримала спеціальний приз від журі на Всеукраїнському конкурсі професійних читців ім. Лесі Українки.
грають декілька акторів
Театр розташувався у самому серці міста Дніпро, біля парку та вже більше ста років функціонує на центральному проспекті Дмитра Яворницького, 97.
Спочатку ХХ століття це був Зимовий театр. Потім довгий час його знали як Театр російської драми і комедії імені Горького. Зовсім недавно один з найстаріших театрів Дніпра знову перейменували. Тепер це – Дніпровський академічний театр драми та комедії.
Зимовий театр у Дніпрі — одна з найстаріших будівель на території України. Його побудували у 1847 році під керівництвом заможного купця Луцького. Зараз ця будівля вважається пам'ятником архітектури.
Нова історія Дніпровського академічного театру драми та комедії розпочалася у далекому 1927 році, як академічного театру російської драми ім. М.Горького. Саме тоді за рішенням виконкому міської Ради Дніпропетровська на основі трупи Московського Малого театру, яка гастролювала в той час у місті, і був створений російський драматичний театр. На чолі нового театру встав режисер і актор Володимир Єрмолов-Бороздин, особистість непересічна і неординарна. Він заклав ту концепцію творчості, яка живе і донині: «З сучасниками говорити про сучасне та сучасною мовою».
В кінці 20-х, на початку 30-х років минулого сторіччя на сцені театру зіграли практично усі твори Максима Горького, а в 1934-му будівлю назвали в честь самого письменника.
У воєнні роки театр евакуювали в Барнаул, а сама будівля була замінована та підірвана коли окупаційні німецько-фашистські війська залишали місто. Влітку 1944 року театр повернувся в місто. Тоді і розпочалася активна робота з відновлення будівлі та репертуару.
На рахунку акторів театру: Гран-прі фестивалю-конкурсу на вищу театральну нагороду Придніпров'я «Січеславна»: Людмила Вершиніна за роль Бабусі у виставі «Дерева вмирають стоячи», Жан Мельников за роль принца Георга у виставі «Геній та безпутність»; Гран-прі «Надія Січеславни» - Андрій Мельников за роль Глумова у виставі «На всякого мудреця досить простоти»... Участь і перемоги в Міжнародних та Всеукраїнських фестивалях, зокрема «Данапріс»( Запоріжжя), «Сцена людства»(Черкаси), «Вересневі самоцвіти»(Кропивницький), «Зустрічі в Одесі»(Одеса), «В гостях у Гоголя»(Полтава), «Мельпомена Таврії»(Херсон), «СвітОгляд»(Сєвєродонецьк) та інші.
« САША, винеси сміття »
