Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Сценічний варіант філософської притчі «Саронська квітка…» створено за мотивами драматургічних творів Лесі Українки, які відкривають відмінний від канонічного погляд на біблійні сюжети. В експериментальному просторі малої сцени, у безпосередній близькості до глядача відбувається глибинне дослідження двох крайніх проявів смертного гріха – гордині: з одного боку, відступництва і зради Юди, з іншого – одержимості духом Йоганни.
Переосмислення режисером-постановником біблійних сюжетів у ретроспективній проекції на суспільну громаду допомагає сучасному глядачеві вибудувати власне протистояння апологетиці ницих сторін людського буття, передусім морального виправдання будь-яких злочинів, ствердитись на неминущих засадах загальнолюдських ідеалів і цінностей.
За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.
В історії з постановкою вистави містичних збігів та обставин незліченна кількість. Хоча б те, що театр розташований на вулиці імені Івана Миколайчука, а будинок, в якому жив актор, знаходиться просто поруч з нашим театром. Режисер вистави Тетяна Матасова кілька років мріяла про постановку цієї повісті, а театр обрала теж невипадково. Дитинство та ранню юність Тетяна провела у фольклорних ансамблях, що відчувається у дбайливому та обережному поводженні з фольклорною основою вистави. А ще... вистава стане цілим клондайком дебютів. Актори, яких звикли бачити та сприймати виключно як блискучих вокалістів, вийдуть на сцену в якості драматичних акторів. Ось... Сюрпризи відкрили не всі. Тож чекаємо на виставі.
Трагедія Гамлета – у необхідності відмовитися від власних духовних вимог і стати звичайним убивцею (А. Тарковський). А головним героєм нашої версії «Гамлета» є театр. Актори його мандрівної трупи – одночасно блазні й мудреці, які замислюються над найглибшими проблемами буття й, здається, знають щось, про що не здогадуються інші. Цього разу перед ними постало питання про відповідальність перед собою і перед суспільством, і вони намагаються вирішити його, приміряючи на себе личини персонажів безсмертної трагедії Шекспіра. І та сама дійсність постає в зовсім іншому світлі, коли дивишся на неї, наприклад, очима Гамлета й очима Гертруди.
Лірична драма І. Франка про кохання, де любов піднесена на найвищий п’єдестал. Про життя, що пройшло марно, про втрачене через егоїзм кохання, про надії, що не справдилися. Після глибоких і болісних переживань, у взаємостосунки закоханої пари приходить прощення. У виставі змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, хапається «за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку». Герой уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим «естетом» та «живою людиною» з почуттями та емоціями.
За п'єсою «Безталанна» Івана Карпенка-Карого. Тихе сімейне життя чи шалений вир пристрастей? Божевільне, руйнівне кохання чи спокій та мир у родині? Мудра, лагідна Софія чи дика й несамовита Варка? З ким бути? «У мене тепер дві душі, і обидві болять, ниють!» – каже зачарований, поневолений красою двох жінок та заблукалий у сутінках власної душі, Гнат. Що буває, коли серце рветься навпіл, Ви дізнаєтесь із найкращої української п'єси про кохання. Ця історія про те, як одна бездумна помилка може зруйнувати все життя, адже справжнє почуття трапляється лише раз.
В 2020 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого за спеціальністю режисер драматичного театру.
З 2016 по 2019 року був керівником Львівського незалежного театру «Domus».
В 2018 році був відзначений міською владою як один з кращих працівників культури міста Львова.
3 2018 по 2020 працював в Львівському театрі ім. Л. Курбаса
У Чернігівському театрі працює з листопада 2020 року.
Артист драми Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Народний артист України (2013).
Народився 5 червня 1950 року в с. Морівськ Козелецького району на Чернігівщині. Закінчив Городнянську середню школу-інтернат (1967 р.). В армії служив в ансамблі Київського військового округу.
Театральну студію при Київському театрі оперети та Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого (2011 р.), викладачі з фаху Веселовська Г.І., Липківська Г.К., Загурська Е.В. Працював у театрі опери та балету.
З 1971 р. — в Чернігівському театрі імені Т. Г. Шевченка спочатку артистом балету, потім перейшов на драматичні ролі.
Зіграв понад сто різнопланових ролей у різножанрових виставах. Актор з майстерним виконанням високохудожніх сценічних образів. Його манері притаманні психологічна виразність і переконливе зображення драматичних героїв.
Особливою сторінкою професійної творчості В. Судака є його активна участь у концертних програмах театру. Він є одним з постійних ведучих щорічних фестивалів «Слов’янські театральні зустрічі» у Чернігові, а також культурно-мистецьких та святкових урочистих заходів державного і регіонального рівнів.
Закінчив акторський факультет Харківського інституту мистецтв імені І. П. Котляревського. В театрі працює з 2004 року.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого (спеціальність- театрознавство). Працював в Чернігівському молодіжному театрі та у Запорізькому театрі-лабораторії VIE. В Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі ім.Тараса Шевченка працює з 2019 року.
Закінчила Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (спеціальність актор театру і кіно). У Чернігівському театрі працює з 2017 року.
Закінчила Дніпропетровський театрально-художній коледж. Працювала в Чернігівському обласному театрі ляльок (1988-91рр.), в Чернігівському молодіжному театрі (1991-96рр.), в Чернігівському академічному облмуздрамтеатрі ім.Т. Шевченка (1996-2002 рр., й працює зараз з 2014р.), в Донецькому національному академічному українському муздрамтеатрі (2002-2014рр.
Один із найстаріших театрів в Україні серед обласних театрів, створених у 1920-ті роки під час українізації в УРСР. Єдиний театр в Україні, котрий носить ім’я Тараса Шевченка з самого свого заснування.
Засновано у травні 1926 р. у м. Єлисаветград (згодом Кіровоград, нині Кропивницький) як пересувний Робсільтеатр імені Т.Г. Шевченка внаслідок реорганізації робітничого драматичного гуртка при Єлисаветградському машинобудівному заводі «Червона зірка».
У 1933 р. Наркомат освіти УРСР відрядив шевченківців у повному складі для обслуговування населення новоутвореної Чернігівської області. На початку 1934 року він переходить на становище стаціонарного сценічного колективу і отримує статус обласного державного українського музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка.
У листопаді 1959 р. відбулося відкриття нового театрального сезону в новозбудованому приміщенні театру.
У 2001 р. за високі творчі досягнення та у зв’язку з 75-річчям Чернігівському обласному українському музично-драматичному театру імені Т.Г. Шевченка було надано статус академічного.
З травня 2015 р. заклад очолює генеральний директор театру, заслужений діяч мистецтв України Сергій Мойсієнко, художнє керівництво колективом здійснює заслужений артист України Андрій Бакіров.
Офіційний хештег: #ChernihivTheatre Додатковий хештег: #CheDram