« Сірано де Бержерак »

Здивування, настороженість були першими моїми відчуттями, на початку вистави "Сірано де Бержерак" театру "Маскам Рад". Нове трактування, відомої та багатьма улюбленої п`єси, викликало підозрілість та побоювання. На щастя, вони змінилось на зацікавленість та симатію. Ця вистава відрізняється від класичних постановок знайомої всім історії кохання Сірано де Бержерака. Мінімалізм в усьому: костюми, декорації. Немає звичного та передбачуванного, великого накладного носа у актора. Обличчя не приховане за густим гримом. Не буде яскравих костюмів та декорацій, які відносять глядача у часи старої Франції. Це все потрібно самостійно уявити, домалювати. Сірано де Бержерак, Крістіан де Навільвет, Роксана, та інші ролі у виконанні Петра Миронова. Актор створює образи за допомогою міміки, пластичності рухів. Незвично, сміливо, самовпевнено, зухвало. І саме тому цікаво та не банально. Вистава підійде тим, кому цікаві нестандартні, сміливі трактування класичних творів. Взагалі вистава пробудила у мене дуже суперечливі емоції та відчуття. Не можу сказати, що перегляд був на "одному подиху", та я у захваті. Про те й незадоволення й розчарування ця інсценіація не викликає. Це цікавий досвід, не буденне, не шаблонне трактування відомого твору Е.Ростана.

Сирано любит свою кузину Роксану, но безответно, потому что он уродлив, у него длинный огромный нос. Роксана влюбляется в красавца Кристиана, который служит в одном полку с Сирано. Но Кристиан абсолютно не умеет говорить красивые слова, а женщины ведь любят ушами! Тогда Сирано начинает писать письма Роксане, в которую влюблен, но от лица Кристиана. Сирано в письмах дарит свой богатый внутренний мир примитивному красавцу... Актуально очень, ведь мужчины разучились делать комплименты женщинам, не умеют красиво ухаживать, а женщины хотят романтики, чувств, из проявления...Моноспектакль Петра Миронова на основе героической комедии Эдмона Ростана, написанной в 1897 году, порадовал и восхитил прежде всего мастерством актёра. Сложнейшее философское произведение, наполненное множеством персонажей, прозвучало на одном дыхании разными голосами, в том числе и женским, от лица героини Роксаны. Я не представляла ранее, что это пьесу сможет сыграть один человек. Мало того, Пётр придумал и сделал самостоятельно все декорации к спектаклю! Костюм Сирано, сатирика, поэта и дуэлянта, тоже придумал сам актёр. Держать одному зал 2 часа, ни разу не сбиться, так больше в Киеве не может ни один актёр. Ещё и такое необыкновенное произведение в блестящем переводе Владимира Соловьёва. Это для гурманов, хорошо подготовленных и знающих поэзию, театр, историю. Пётр поднимает публику на свою высоту, свой интеллектуальный уровень, а не опускается до вкусов толпы. Я полностью была погружена в пьесу , следила за каждым жестом, видела каждую слезинку. Это мастерство и настоящее творчество. Спектакль подойдет театральным гурманам, начитанным и избалованным хорошими качественными работами, всем, кто любит поэзию, театр.

Було неймовірно цікаво дивитися. Слідкувати за вишуканістю фраз. Зміною актора. Його діалогами в монолозі. Був ефект захопленого спостерігання. Розумний та не дуже привабливий хлопець давно любить свою двоюрідну сестру. Вона ж кохає іншого. Брат вирішує допомогти її обранцю вразити дівчину заради її ж щастя через листи. Коханий дівчини помирає. Пізніше вона розуміє, що листи писав брат і шо кохаю вона його, не дивлячись на зовнішність. Сподобалось - переплітіння стосунків між персонажами, як змінювплось їх ставлення один до одного. Не сподобалось - для мене, жіночій образ був дуже плоский та прімітивний. Актор чудово передавав характери всіх персонажів. Хоча інколи було важко відслідкувати зміни між ними. Проте це було дуже талановито. Вразила його зміна настроїв впродовж вистави, особливо сльози в кінці. Театр у старовинній фортеці. Вона створює атмосферу не з моменту потрапляння до зали, а з моменту заходу на територію.

Відчувала з перших хвилин зацікавленність. Оскільки вперше була на моновиставі, то спочатку мене це навіть трішки злякало, але потім я захопилась грою актора. Чистота театрального тексту, мінімальні декорації, які були дуже логічні створювали відчуття завершеності у всіх розуміннях. Надихнулась і "закохалась" в актора. Мені сподобалось, що сюжет з ожного боку був простим, а з іншого - все одно місце інтригам, напруженню та не до кінця очікуваних поворотам. Починалось все з прихованого кохання головного героя, переросло, що слоїв талантом він допомагав іншому підбити клини до своєї ж коханої і завершилось все трагічною драмою - кохання, яке заперечував головний герой через свою зовнішню потворність могло б трапитись, якби він тільки відкрився своїй коханій. Головний герой Петро Миронов просто неймовірно вжився в роль. Професіонал вищого калібру і це помітно неозброєним оком. Міміка, подача голосу, тембр, рухи - все було відточене до деталей. У мене і справдф під час перегляду вистави не було думок про те, що він грає і намагається якнайреалістичніше втілити героя. Я просто відчувала, що він і є той самий Сиромо, закоханий, поетичний і трагічний.