З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Сірано де Бержерак
Сірано де Бержерак
Сірано де Бержерак
Сірано де Бержерак

« Сірано де Бержерак »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Ця людина не потребує особливого представлення: Еркюль Савиньен Сірано де Бержерак. Він був відомий в XVII cт., в якому жив і творив, і ще більше з кінця XIX ст., коли в 1897 році Едмон Ростан написав п'єсу про свого співвітчизника і колегу.

З тих пір п'єсу поставили неймовірну кількість разів на всіх підмостках світу, зняли божевільну кількість екранізацій, всі кращі актори всіх народів світу прагнули зіграти цього не привабливого зовні, але дуже розумного, талановитого, душевного, глибокого за своєю суттю Героя.
Загалом, тепер дуже коротко: Петро Миронов і його Сірано де Бержерак!
Тільки для театральних гурманів!

Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав

Вистава-містерія «Великий льох» – для тих, хто знайшов себе в Революції Гідності і намагається донести знайдені істини іншим. Для тих, хто ще шукає мудрого слова. Театр «Перетворення» особливо чекає на молодь – школярів і студентів. Поема Тараса Шевченка «Великий льох» є гострою сатирою на полiтику царської Росiї, викриттям злочинів, скоєних російським самодержавствомпроти України. Поет засуджує зажерливість і здирство царських чиновників, зневажає українських лжепатріотів за їхню бездіяльність у справі духовного виховання нації, за зростання скаліченого покоління, байдужого до свого історичного минулого і майбутнього нації, яке не має власної гідності, пригинається і виправдовується перед московськими панами. «Великий льох» – це протест поета проти соцiального i нацiонального гнiту народу. Шевченко закликає не миритися з поневолювачами і катами навіть в дрібницях та знищити всю машину поневолення. Епілог поеми, у якому втілена основна ідея, сповнений віри у відродження української нації, духовні скарби якої заховані у «великому льосі» й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів. «…Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..» − Тарас Шевченко, «Стоїть в селі Суботові» (епілог «Великого льоху»)

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
6.0

Лобов Андріївна Раневська, разом зі своєю донькою, після кількох років проживання у Франції повертається в свій маєток. Грошей після перебування за кордоном не лишилося. Маєток, з квітучим вишневим садом, виставлений на продаж за борги, а місцевий купець Лопахін пропонує зрубати його та віддати землі під забудову. Такі розмови жахають мешканців маєтку і вони намагаються уникнути торгів. Та чи варто триматися за те, що вже не приносить користі, не плодоносить? Чи варто опиратися на минуле?

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 14
5.7
5.4
5.6
5.8

Роман «Ідіот» є одним з надзвичайно складних, непересічних за авторськими ідеями та граничною відвертістю їх художнього втілення серед творів світової класики. За висловом письменника, «головна думка роману – змалювати позитивно прекрасну людину. Складніше цього немає в світі нічого і особливо – зараз». Достоєвський ніби досліджує, що відбуватиметься з людиною, яка наділена абсолютними чеснотами, якщо вона потрапить у сучасне суспільство, яким чином складуться її стосунки з оточуючими і який вплив вона матиме на них, а вони на неї? Як кожен з романів Ф. М. Достоєвського, «Ідіот» насичений численними персонажами, кожен з яких володіє певними таємницями, вони також є визнаними майстрами інтриг, карколомних, неочікуваних душевних сповідей. Практично будь-хто з персонажів міг би стати героєм окремого роману чи повісті. Більшість з них знаходяться у стані хворобливого пошуку себе, ідеалу, сенсу буття і існують на межі життя, боротьби із Гординею, Пристрастями та готові до Самозречення в ім'я ближнього. Як і в романі, центральною фігурою постановки є образ князя Мишкіна та історія, що сталася із ним після того, як він повернувся в Санкт-Петербург через 4 роки після лікування у Швейцарії. З першої хвилини Мишкін потрапляє у вир неймовірних подій, що стрімко затягують, наперекір бажанню, перетворюючи його на співучасника. Неординарність Мишкіна, правдолюбство, безпосередність, дитяче світосприйняття, сповнене добрих намірів, розпалюють, провокують шаленство в кожного з оточуючих і мчать у прірву катастрофи. Зустріч з Рогожиним, родинами генерала Єпанчина та Іволгіна, жертовне хворобливе захоплення? Любов? До Настасії Пилипівни, що породжує певною мірою по дитячому фанатичне бажання її порятунку, свята віра у добро, людину штовхає героя палко доводити всім і кожному, що ненависть, заздрість, користолюбство, безчестя руйнують не лише душу кожного, але й спроможні розчавити світ як такий. І в цьому запалі він втрачає відчуття реальності… Роман «Ідіот» написаний Ф. М. Достоєвським у 1868-1869 роках, але й сьогодні він заворожує глибиною психологічної відвертості, художньою довершеністю та майстерністю геніального літератора. «Моє велике бажання – бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей, – людей у повному значенні цього слова. Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, яка, якщо не під кожним, то під багатьма оглядами, справляє на нас враження. Зустрівшись із такою людиною, ви відходите від неї кращим…» – Блаженніший Любомир Гузар. Фото та анотації надано театром.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
6.0

Невеличке курортне містечко в південній Норвегії спіткала надзвичайна подія: лікувальна вода, завдяки якій функціонує курорт, виявляється зараженою бактеріями і не придатною до вживання. Це відкриття належить курортному лікарю Стокманну, який має намір поділитися своїм дослідженням із правлінням курорту та громадськістю, аби спільними зусиллями виправити ситуацію. Але міська влада не в захваті від його сміливих прогресивних ідей, спрямованих на благо суспільства, і, маніпулюючи суспільною свідомістю, схиляє «згуртовану більшість» міських обивателів на свій бік. «Більшість ніколи не буває правою!», – кидає сміливий виклик лікар Стокманн. Події, що відбулися понад сто років тому, в позаминулому столітті, не втрачають своєї актуальності і в наш час.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 8
5.8
5.6
5.8
5.5

«Скляний звіринець» – п’єса одного з найвідоміших драматургів Америки XХст., класика світової літератури, «американського Чехова» - Теннессі Уїльямса, написана у 1944 році. В центрі уваги – маленька американська сім’я. Мати, що мріє про успішне майбутнє своїх дітей і весь час розповідає про свої минулі успіхи, донька, що живе у світі крихких ілюзій, і син, що мріє займатись творчістю, а натомість – працює у взуттєвому магазині. Є у виставі і батько, що покинув їх багато років тому і подався у мандри, залишивши сім’ю на тендітних плечах дружини, і ще маленького сина. В певний момент, «американська мрія» зустрічається з реальністю, і от чи виявиться вона спроможною суперечити дійсності – залежить від кожного з героїв. Тут іронія поєднується зі зворушливою наївністю, прагматизм – з жертовністю, дотепність – із розпачем, а крізь щоденний побут проступає висока трагедія: трагедія втрачених можливостей, пошуку і втрати гармонії та прекрасного, надто крихких і беззахисних для існування у світі, трагедія згаяного часу, який неможливо повернути. Що важливіше: обов’язок перед родиною і зв’язок з найближчими людьми чи обов’язок перед собою і пошук власного шляху? П’єса про те справжнє, найважливіше і найнеобхідніше, чого ми не помічаємо у щоденній біганині, і без чого світ перетворюється на велику людську пустелю. Фото та анотації надано театром.

Відгуки
Людмила

Здивування, настороженість були першими моїми відчуттями, на початку вистави "Сірано де Бержерак" театру "Маскам Рад". Нове трактування, відомої та багатьма улюбленої п`єси, викликало підозрілість та побоювання. На щастя, вони змінилось на зацікавленість та симатію. Ця вистава відрізняється від класичних постановок знайомої всім історії кохання Сірано де Бержерака. Мінімалізм в усьому: костюми, декорації. Немає звичного та передбачуванного, великого накладного носа у актора. Обличчя не приховане за густим гримом. Не буде яскравих костюмів та декорацій, які відносять глядача у часи старої Франції. Це все потрібно самостійно уявити, домалювати. Сірано де Бержерак, Крістіан де Навільвет, Роксана, та інші ролі у виконанні Петра Миронова. Актор створює образи за допомогою міміки, пластичності рухів. Незвично, сміливо, самовпевнено, зухвало. І саме тому цікаво та не банально. Вистава підійде тим, кому цікаві нестандартні, сміливі трактування класичних творів. Взагалі вистава пробудила у мене дуже суперечливі емоції та відчуття. Не можу сказати, що перегляд був на "одному подиху", та я у захваті. Про те й незадоволення й розчарування ця інсценіація не викликає. Це цікавий досвід, не буденне, не шаблонне трактування відомого твору Е.Ростана.

Елена

Сирано любит свою кузину Роксану, но безответно, потому что он уродлив, у него длинный огромный нос. Роксана влюбляется в красавца Кристиана, который служит в одном полку с Сирано. Но Кристиан абсолютно не умеет говорить красивые слова, а женщины ведь любят ушами! Тогда Сирано начинает писать письма Роксане, в которую влюблен, но от лица Кристиана. Сирано в письмах дарит свой богатый внутренний мир примитивному красавцу... Актуально очень, ведь мужчины разучились делать комплименты женщинам, не умеют красиво ухаживать, а женщины хотят романтики, чувств, из проявления...Моноспектакль Петра Миронова на основе героической комедии Эдмона Ростана, написанной в 1897 году, порадовал и восхитил прежде всего мастерством актёра. Сложнейшее философское произведение, наполненное множеством персонажей, прозвучало на одном дыхании разными голосами, в том числе и женским, от лица героини Роксаны. Я не представляла ранее, что это пьесу сможет сыграть один человек. Мало того, Пётр придумал и сделал самостоятельно все декорации к спектаклю! Костюм Сирано, сатирика, поэта и дуэлянта, тоже придумал сам актёр. Держать одному зал 2 часа, ни разу не сбиться, так больше в Киеве не может ни один актёр. Ещё и такое необыкновенное произведение в блестящем переводе Владимира Соловьёва. Это для гурманов, хорошо подготовленных и знающих поэзию, театр, историю. Пётр поднимает публику на свою высоту, свой интеллектуальный уровень, а не опускается до вкусов толпы. Я полностью была погружена в пьесу , следила за каждым жестом, видела каждую слезинку. Это мастерство и настоящее творчество. Спектакль подойдет театральным гурманам, начитанным и избалованным хорошими качественными работами, всем, кто любит поэзию, театр.

Іра

Було неймовірно цікаво дивитися. Слідкувати за вишуканістю фраз. Зміною актора. Його діалогами в монолозі. Був ефект захопленого спостерігання. Розумний та не дуже привабливий хлопець давно любить свою двоюрідну сестру. Вона ж кохає іншого. Брат вирішує допомогти її обранцю вразити дівчину заради її ж щастя через листи. Коханий дівчини помирає. Пізніше вона розуміє, що листи писав брат і шо кохаю вона його, не дивлячись на зовнішність. Сподобалось - переплітіння стосунків між персонажами, як змінювплось їх ставлення один до одного. Не сподобалось - для мене, жіночій образ був дуже плоский та прімітивний. Актор чудово передавав характери всіх персонажів. Хоча інколи було важко відслідкувати зміни між ними. Проте це було дуже талановито. Вразила його зміна настроїв впродовж вистави, особливо сльози в кінці. Театр у старовинній фортеці. Вона створює атмосферу не з моменту потрапляння до зали, а з моменту заходу на територію.

Ірина С.

Відчувала з перших хвилин зацікавленність. Оскільки вперше була на моновиставі, то спочатку мене це навіть трішки злякало, але потім я захопилась грою актора. Чистота театрального тексту, мінімальні декорації, які були дуже логічні створювали відчуття завершеності у всіх розуміннях. Надихнулась і "закохалась" в актора. Мені сподобалось, що сюжет з ожного боку був простим, а з іншого - все одно місце інтригам, напруженню та не до кінця очікуваних поворотам. Починалось все з прихованого кохання головного героя, переросло, що слоїв талантом він допомагав іншому підбити клини до своєї ж коханої і завершилось все трагічною драмою - кохання, яке заперечував головний герой через свою зовнішню потворність могло б трапитись, якби він тільки відкрився своїй коханій. Головний герой Петро Миронов просто неймовірно вжився в роль. Професіонал вищого калібру і це помітно неозброєним оком. Міміка, подача голосу, тембр, рухи - все було відточене до деталей. У мене і справдф під час перегляду вистави не було думок про те, що він грає і намагається якнайреалістичніше втілити героя. Я просто відчувала, що він і є той самий Сиромо, закоханий, поетичний і трагічний.