Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Сірано де Бержерак »
Ця людина не потребує особливого представлення: Еркюль Савиньен Сірано де Бержерак. Він був відомий в XVII cт., в якому жив і творив, і ще більше з кінця XIX ст., коли в 1897 році Едмон Ростан написав п'єсу про свого співвітчизника і колегу.
З тих пір п'єсу поставили неймовірну кількість разів на всіх підмостках світу, зняли божевільну кількість екранізацій, всі кращі актори всіх народів світу прагнули зіграти цього не привабливого зовні, але дуже розумного, талановитого, душевного, глибокого за своєю суттю Героя.
Загалом, тепер дуже коротко: Петро Миронов і його Сірано де Бержерак!
Тільки для театральних гурманів!
« Великий Льох »
« Скляний звіринець »
Драма
« Поминальна молитва »
Трагікомедія
« На полі крові »
« Ідіот »
Здивування, настороженість були першими моїми відчуттями, на початку вистави "Сірано де Бержерак" театру "Маскам Рад". Нове трактування, відомої та багатьма улюбленої п`єси, викликало підозрілість та побоювання. На щастя, вони змінилось на зацікавленість та симатію. Ця вистава відрізняється від класичних постановок знайомої всім історії кохання Сірано де Бержерака. Мінімалізм в усьому: костюми, декорації. Немає звичного та передбачуванного, великого накладного носа у актора. Обличчя не приховане за густим гримом. Не буде яскравих костюмів та декорацій, які відносять глядача у часи старої Франції. Це все потрібно самостійно уявити, домалювати. Сірано де Бержерак, Крістіан де Навільвет, Роксана, та інші ролі у виконанні Петра Миронова. Актор створює образи за допомогою міміки, пластичності рухів. Незвично, сміливо, самовпевнено, зухвало. І саме тому цікаво та не банально. Вистава підійде тим, кому цікаві нестандартні, сміливі трактування класичних творів. Взагалі вистава пробудила у мене дуже суперечливі емоції та відчуття. Не можу сказати, що перегляд був на "одному подиху", та я у захваті. Про те й незадоволення й розчарування ця інсценіація не викликає. Це цікавий досвід, не буденне, не шаблонне трактування відомого твору Е.Ростана.
Сирано любит свою кузину Роксану, но безответно, потому что он уродлив, у него длинный огромный нос. Роксана влюбляется в красавца Кристиана, который служит в одном полку с Сирано. Но Кристиан абсолютно не умеет говорить красивые слова, а женщины ведь любят ушами! Тогда Сирано начинает писать письма Роксане, в которую влюблен, но от лица Кристиана. Сирано в письмах дарит свой богатый внутренний мир примитивному красавцу... Актуально очень, ведь мужчины разучились делать комплименты женщинам, не умеют красиво ухаживать, а женщины хотят романтики, чувств, из проявления...Моноспектакль Петра Миронова на основе героической комедии Эдмона Ростана, написанной в 1897 году, порадовал и восхитил прежде всего мастерством актёра. Сложнейшее философское произведение, наполненное множеством персонажей, прозвучало на одном дыхании разными голосами, в том числе и женским, от лица героини Роксаны. Я не представляла ранее, что это пьесу сможет сыграть один человек. Мало того, Пётр придумал и сделал самостоятельно все декорации к спектаклю! Костюм Сирано, сатирика, поэта и дуэлянта, тоже придумал сам актёр. Держать одному зал 2 часа, ни разу не сбиться, так больше в Киеве не может ни один актёр. Ещё и такое необыкновенное произведение в блестящем переводе Владимира Соловьёва. Это для гурманов, хорошо подготовленных и знающих поэзию, театр, историю. Пётр поднимает публику на свою высоту, свой интеллектуальный уровень, а не опускается до вкусов толпы. Я полностью была погружена в пьесу , следила за каждым жестом, видела каждую слезинку. Это мастерство и настоящее творчество. Спектакль подойдет театральным гурманам, начитанным и избалованным хорошими качественными работами, всем, кто любит поэзию, театр.
Було неймовірно цікаво дивитися. Слідкувати за вишуканістю фраз. Зміною актора. Його діалогами в монолозі. Був ефект захопленого спостерігання. Розумний та не дуже привабливий хлопець давно любить свою двоюрідну сестру. Вона ж кохає іншого. Брат вирішує допомогти її обранцю вразити дівчину заради її ж щастя через листи. Коханий дівчини помирає. Пізніше вона розуміє, що листи писав брат і шо кохаю вона його, не дивлячись на зовнішність. Сподобалось - переплітіння стосунків між персонажами, як змінювплось їх ставлення один до одного. Не сподобалось - для мене, жіночій образ був дуже плоский та прімітивний. Актор чудово передавав характери всіх персонажів. Хоча інколи було важко відслідкувати зміни між ними. Проте це було дуже талановито. Вразила його зміна настроїв впродовж вистави, особливо сльози в кінці. Театр у старовинній фортеці. Вона створює атмосферу не з моменту потрапляння до зали, а з моменту заходу на територію.
Відчувала з перших хвилин зацікавленність. Оскільки вперше була на моновиставі, то спочатку мене це навіть трішки злякало, але потім я захопилась грою актора. Чистота театрального тексту, мінімальні декорації, які були дуже логічні створювали відчуття завершеності у всіх розуміннях. Надихнулась і "закохалась" в актора. Мені сподобалось, що сюжет з ожного боку був простим, а з іншого - все одно місце інтригам, напруженню та не до кінця очікуваних поворотам. Починалось все з прихованого кохання головного героя, переросло, що слоїв талантом він допомагав іншому підбити клини до своєї ж коханої і завершилось все трагічною драмою - кохання, яке заперечував головний герой через свою зовнішню потворність могло б трапитись, якби він тільки відкрився своїй коханій. Головний герой Петро Миронов просто неймовірно вжився в роль. Професіонал вищого калібру і це помітно неозброєним оком. Міміка, подача голосу, тембр, рухи - все було відточене до деталей. У мене і справдф під час перегляду вистави не було думок про те, що він грає і намагається якнайреалістичніше втілити героя. Я просто відчувала, що він і є той самий Сиромо, закоханий, поетичний і трагічний.
Як відомо, театр починається з вішалки. Але не в нашому випадку ... Театр «Маскам Рад» почався з ідеї ... Ідеї об'єднати людей небайдужих, які прагнуть до розвитку, відданих Театру як явищу, а не тільки як професії, які люблять Театр у собі, а не себе в театрі. Можна сказати, що наш театр є, певним чином, Клубом, чимось схожим на клуб англійських джентльменів. В цей Клуб вхід відкрито далеко не для всіх. Участь в ньому є престижною та дуже дорого коштує. Ще б пак! Адже внеском кожного учасника є його душа, дорогоцінний час і весь життєвий досвід. А учасники одержують унікальну можливість для багатогранного творчого розвитку і особистісного зростання.
Прем'єра першої вистави Театру – сучасної притчі «Шабаш на двох» – відбулася в рамках театрального майданчика Міжнародного етно-культурного фестивалю «Трипільське коло» 02 липня 2011 року. Три дні безперервно йшла злива, і дістатися до сцени було нелегко як акторам, так і глядачам. Протягом 45 хвилин (час вистави) наші вдячні глядачі стояли по коліно в багнюці під проливним дощем – з парасольками або без. Не пішла жодна людина! І тоді ми остаточно усвідомили, що затіяли потрібну справу і що нам є, про що сказати людям.
Наступною нашою виставою стала вистава «Безіменна зірка» за знаменитою п'єсою румунського драматурга Міхая Себастіана. На другій прем'єрі були присутні представники Посольства Румунії, і з їх легкої руки ми поїхали з виставою «Безіменна зірка» на наш перший міжнародний театральний фестиваль в місто Лугож, в якому на початку 19-го століття почався весь театральний рух в Румунії. Ми виступали на сцені старовинного «Нового» театру, якому більше ста років, а «Старому» лугозькому театру – більше 150-ти! На наш виступ прийшли представники української діаспори, яка, як виявилося, в Лугож за чисельністю найбільша в Румунії. Також ми пообіцяли нашим румунським колегам, що запросимо їх алаверди на міжнародний театральний фестиваль до Києва – з їх «Безіменною зіркою». Таким був початок Джойфесту.
Перший міжнародний театральний фестиваль JoyFest відбувся в жовтні 2013 року в Києві. На нього приїхали колективи з різних міст України, також з Грузії, Італії та Румунії. У вересні 2019 року відбувся вже 7-й міжнародний театральний фестиваль JoyFest.
Організація і проведення власного фестивалю з новою силою позначили ще одну унікальну і дуже важливу складову Театру «Маскам Рад» і Міжнародного соціально-культурного проекту «Джойфест»: просвітництво. Ми поставили перед собою нелегке завдання: залучити до театрального руху якомога більше адептів, перетворити пасивних глядачів на активних учасників творчого процесу. З цією метою були організовані кілька проєктів: Театральні суботи та Театральні дні в Київській Фортеці, Театральний салон на Московській і Театральна вітальня в Музеї культурної спадщини (нині – Музей Української діаспори).
Театр «Маскам Рад» намагається щороку виїжджати на різні міжнародні театральні фестивалі – принаймні 1-2 рази на рік, щоб переймати досвід з їх організації та проведення, відстежувати тенденції в розвитку театрального мистецтва в світі.
У травні 2015 року в Київській Фортеці вперше було проведено театральний фестиваль JoyFest Діти. У травні 2019 року відбувся вже IV фестиваль дитячих театрів. Також у травні 2019 року ми започаткували ще один міжнародний театральний фестиваль: фестиваль монодрам Solo Plays Fest.
Всі три театральних фестивалі мають відзнаки Європейської фестивальної асоціації EFE.
Театр Маскам Рад – репертуарний театр. Сьогодні в репертуарі Театру більш ніж 30 різнопланових вистав у різних жанрах (від трагедії до комедії та мелодрами), серед яких 12 монодрам як класичних, так і сучасних авторських.
Театр Маскам Рад – фактично є ангажементним театром. В трупі театру майже всі актори (близько 30 осіб) грають також в інших театрах та беруть участь в різноманітних театральних та кіно проектах.
« Сірано де Бержерак »
