З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Сірі бджоли
Сірі бджоли
Сірі бджоли
Сірі бджоли
Сірі бджоли
Сірі бджоли
Сірі бджоли
Сірі бджоли
Сірі бджоли

« Сірі бджоли »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Ексклюзивно в театрі на Подолі вистава за романом Андрія Куркова «Сірі бджоли», який увійшов до шорт-листа «Книги року BBC-2018».

Вороги дитинства не можуть стати вірними друзями, але їм доводиться проводити холодні зимові вечори у компанії один одного. Бо їх лишилося лише двоє. Два останні мешканці села.

«Це загалом історія дуже звичайна. Про людей, далеких від банальної політики, від її лозунгів, про людей, які сумніваються.

У п’єсі немає одного – за Україну, а іншого – проти неї. Персонажів ситуація змусила обирати сторону, життя поставило у такі обставини, що одному з них зручніше ходити за провіантом на територію, підконтрольну окупантам. Такий вибір не можна засуджувати, бо війна протиприродна для людини.

Є такий вислів: «Ти можеш не звертати уваги на політику, але прийде час, коли політика візьметься за тебе».

Жанр: драма
Тривалість: 2 години
Мова: українська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Художниця по костюмах
Автор музичного оформлення
Балетмейстерка
Художник з освітлення
Художник з освітлення
Звукорежисер
Відповідальний за відео
Відповідальний за відео
Помічниця режисера
Помічниця режисера
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.6
5.9
5.6
5.4

Моновистава за мотивами романа Віктора Гюго «Людина, що сміється» «Коли б з горя можна було вийти, як виходять із міста. Ми могли б бути щасливі! На жаль, назавсігди не буде з нами того, кого вже немає. Тінь залишається на тих, хто переживає. Ти знаєш, про кого я кажу. Життя - це тільки довга втрата того, що любиш. Бо в житті є тільки одна річ – серце, а після життя – душа...» У цей світ людина приходе самотня. Дитиною. Бездоганною. Без дорікань. Деяким щастить поринути у батьківську любов, а іншим знести усі труднощі життя. Тому рано чи пізно людина вдягає ту маску, яка дає їй відчуття безпеки... Іноді, це лише відчуття. Милосердя рятує. Кохання надихає. Проте, лише щирість дарує свободу. Чи може людина жити без маски? І чи може врятувати маска позитиву, догоджуючи оточуючим, якщо в серці немає відгуку? На ці питання герой намагається відповісти собі...людям... світу... і знову собі

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
4.0
6.0
6.0

Генрік Ібсен

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.0
5.0
5.3
5.0

За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
6.0

Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену. Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх сприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і відплати потребує відповідної. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів та Божих заповідей. І вже не людина – істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Дійство відбувається на великій сцені, де майданчик для гри й місця для глядачів об‘єднані єдиним простором. Таке максимальне наближення до місця дії дає глядачам відчуття реальної присутності, знаходження у центрі оповіді, спонукає до інтерактивності й вияву реакції на те, що грає актриса. Вона ж сповна використовує ці благодатні можливості. Місце дії – сільське подвір‘я, огороджене дерев’яним тином, посередині стоїть щось, накрите яскравою різнокольоровою веретою. Повільною старечою ходою вийде у своє подвір’я Баба Юстина – Лариса Кадирова, тримаючи в руці саморобний ліхтар – банку з пшеницею, в яку встромлено свічку. Це правдиве живе світло свічки задасть тон щирої відвертості оповіді, яку розпочне проста сільська жінка. Справа її тут на подвір’ї буденна та через ту буденність проявиться головна життєва розмова, яку поведе Юстина сама із собою, зі своєю долею, своїм призначенням на землі. Вона говоритиме із собою та втягне у власні роздуми всіх присутніх. Фото та анотації надано театром.

Відгуки
Люда Л.

Вистава цікава, життєва, про сьогодення, війну. Було більше реалістично та сумно. Але й веселі моменти були також присутні. Вистава тримає увагу, незважаючи на досить серйозну тему. Цікаво спостерігьт за життєвими подіями головних героїв. Після перегляду більше сумно від того, що події не вигадані, а справжні та досить реальні. Сюжет вистави це наше сьогодення - війна на Сході України. Головні герої два чоловіки, які залишились у своєму селі. В кожного свої причини на це. В одного тут найцінніше це бджоли. Які для нього дорожчі за власну родину... Всі події відбуваються у сірій зоні - виживання, війна, людяність чи продажність, хто свій, хто чужий... Все герої реальні, не вигадані : тут і снайпер, і "вежливые люди", укри, смерть, дружба та кохання...Акторам вдалося передати атмосферу, характери своїх героїв. Їм віриш, переживаєш, засуджуєш та розумієш. Все зіграно природньо та ненаграно. Непомітно з глядачки перетворилася на учасницю цих подій, відчула суворість виживання в цій реальності, де війна, де потрібно виживати, пристосовуватися та не втратити людяність... Дуже гармонійно та талановито грав головного героя Богдан Бенюк. Йому вдалося показати, житя не лише в зовнішній "сірій зоні", а й іншій "сірій зоні", що знаходиться всередині людини. Це своя зона комфорту, свій світ, в якому зручно та зрозуміло. Навіть коли інші люди тебе не розуміють... Але цьогорічний мед став гірким, через війну та взриви, квіти гинуть та припадають попілом... Бджіл потрібно спасати та вивозити в Україну...Вистава буде цікавою для тих, хто любить серйозні , драматичні, військові події, реальне сьогодення. Ще б краще, щоб побачити її ті "для кого цієї війни не має".

Вікторія

У одному із спустошених сіл "сірої зони" через війну лишилось лише двоє жителів - недругів з дитинства. Їхні переконання - протилежні, проте вони намагаються співіснувати і навіть приятелюють, впливаючи один на одного. Обидва - в очікуванні моменту, коли закінчиться війна. І обидва відчувають себе нікому не потрібними. Майже три години - але час не відчувається. І хоча у виставі немає особливого екшену, стрімкого розвитку подій - дія на сцені захоплює увагу і ніби затягує - причому здебільшого - у внутрішній світ персонажів. Без зайвого пафосу, але серйозно - про болючі і неприємні питання. Надмірного драматизму чи моралізму я теж не відчула - діалоги розбавлені жартами. Особисто для мене були найпроникливішимиале ліричні сцени внутрішньої боротьби і трансформації головного героя - в першу чергу завдяки грі Богдана Бенюка. Вистава однозначно спонукає до роздумів - і під час, і особливо після перегляду. Можливо, декого навіть примусить переглянути деякі свої переконання. Мене повністю підкорила гра Богдана Бенюка - він не просто грав, а дійсно ніби жив у своєму пенсонажі. Із решти акторів - дуже органічний образ українсього військового вийшов у Юрія Феліпенко (Петро). Решта акторів, на мою думку, зробили своїх персонажів тпрохи "плоскими" та аж занадто стереотипними. Прекрасна сценографія і робота художника з освітлювання. Документальний відеоряд - дуже посилює емоції. Я б порадила її усім - а особливо тим, хто думає, що має "точні відповіді" на всі запитання стосовно війни на сході України. Але не знаю, чи буде їм цікаво - бо вистава спонукає до перегляду своїх точок зору. Після вистави захотілося прочитати роман.

Мария Ш.

Когда я вижу фамилию "Бенюк", то беру билет не глядя. Ничего я не знала об этом спектакле, но не прогадала! "Серые пчелы" в театре на Подоле - спектакль о войне. О нашей, украино-российской войне. Донбасс, война, наши дни. И всего двое мужчин, не покинувших свои дома в серой зоне, зажатые между "теми" и "этими". Зима, безнадёга, нет электричества и людей вокруг. Каждый твой шаг может быть последним... ⠀ Но, не смотря на ситуацию, спектакль на самом деле смешной! Приятный и позитивный! ⠀ Андрей Курков написал книгу "Серые пчелы" в 2018. И постарался как можно нейтральное описать обе стороны, не склоняясь ни в одну. ⠀ Кроме военной темы, рассматриваются темы любви и отношений. Тема дружбы и долга. ⠀ В "Пчелах" каждый герой говорит на своем языке, кто на русском, кто на украинском. Есть графические элементы. ⠀ В любом случае, спектакль - лишь начало книги. Кому интересна дальнейшая судьба Сергеича - всегда может прочесть продолжение. ⠀ Считаю, что Театр на Подоле сделал отличный выбор темы! Которая остро стоит в наше время. И актеры справились со своими ролями превосходно! ⠀ Очень рекомендую посетить каждому!

Марія Москалець

Була на прем’єрі, неймовірна вистава. Три годи пройшли непомітно. Вистава за однойменною книгою Андрія Куркова “Сірі бджоли“, але у виставі показують лише першу частину книги. Про що вистава? Події сьогодення, про те що болить. У сірості жити легше – можеш залишатися непомітним, але одного дня прийде війна і зачепить навіть «сірих». Сіра зона між життям та смертю, такою зоною для героїв стало село Мала Староградівка, такою зоною для них стали їх думки, роздуми та людська байдужість. Хочеться зазначити про декорації, що підсилюють атмосферу вистави. Сцена візуально розділена на три зони і будиночок Сергія Сергійовича знаходить якраз посередині. Старе ліжко, шафа з годинником, на якому символічно зупинився час, та «мед зі смаком війни», що лежить у скрині для боєприпасів. Рекомендую до перегляду! “Сірі бджоли” - це браво!