З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Сімейний альбом
Сімейний альбом
Сімейний альбом
Сімейний альбом
Сімейний альбом
Сімейний альбом
Сімейний альбом
Сімейний альбом

« Сімейний альбом »

16 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Що таке сім’я?

Щоб знайти відповідь на це запитання запрошуємо зазирнути в шпарини старого будинку. Ми підглядатимемо за життям сім’ї, що проживає в Україні в 90-х роках. Сім’ї, в якій поєднують своє буття три покоління. Неминучий супротив батьків та дітей. Те, що мало величезне значення для старшого покоління, дуже швидко перестає цінуватись їх нащадками. Ми перемістимось в часи розпаду СРСР, саме тоді коли Америка почала з’являтись на полицях наших магазинів, на зломі часів, при зміні правлінь.

І давайте уявимо, що всі актори будуть в масках? В модернових масках «Commedia dell’Arte».

Як же без них? Адже, режисер цієї вистави – Маттео Спіацці (Італія).

Рецензія на виставу тут.

Жанр: трагікомедія
Тривалість: 1 година 30 хвилин
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Художниця по костюмах
Помічниця режисера
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Афінські вечори

« Афінські вечори »

Комедія
Чотири причини вийти заміж

« Чотири причини вийти заміж »

Комедія
Різня

« Різня »

Комедія
Іграшка для мами

« Іграшка для мами »

Добрі люди

« Добрі люди »

Відгуки
Марія

Було цікаво, смішно та зворушливо. Час промайнув непомітно. Акторам довелося тричі виходити на поклон, бо оплески ніяк не вщухали. Я було розчулена до сліз. Зворушливо розповідається про дні з життя однієї родини. Ключовою фігурою є бабуся, з нею і пов'язані найбільш кумедні та зворушливі моменти. Актори на 100% передали образ (незважаючи на те, що і жіночих і чоловічих персонажів грали чоловіки, вони впорались на відмінно). Підійде для сімейного дозвілля або для побачення...Я готувалася до того що мені буде нудно, адже як може бути цікавою вистава про сім'ю, тим паче де усі у масках? Сюжет повільно набирав обертів і не було нудно жодної хвилинки. Майже увесь час було дуже цікаво та смішно.

Тетяна

переважне відчуття від перегляду - подив з присмаком розчарування, хоча було кілька забавних моментів з елементами ностальгії. "Маски шоу" - дежа вю. Сюжет вистави розповідає про життя та побут звичайної української родини у 90-ті роки минулого сторіччя: подружжя, теща, син-юнак із подружкою. В якості другорядних персонажів ще присутні приятелька бабусі та випадковий крадій. Стосунки трьох поколінь, любов до серіалів, нав'язлива реклама, вареники, побутові подробиці аж до походів до туалету майже всіма членами родини - все це намішано в один вінегрет під постійний музичний супровід з українських та зарубіжних мелодій тих часів. Відсутність тексту компенсується надлишком рухів та звуків. Рішення оригінальне, але не дуже вдале, як на мене. Ідея італійського режисера, який чомусь вирішив відтворити українські реалії 20-річної давнини художніми прийомами з відомого колись "Маски-шоу", мене не зачепила, а іноді й відверто дратувала. Вистава була прем'єрною, отже в залі був присутній сам режисер, а також родичі і друзі виконавців, тому публіка поділилася на дві частини: палкі прихильники і ті, на чиїх обличчях читався розчарований подив.

Марія Москалець

«Сімейний альбом» – це перша вистава Маттео Спіацці в Україні. Італієць одягнув на акторів маски, і перша моя думка була - що вистава буде смішною, бо як можуть розчулити такі громадні маски. Але я помилилася, і від ностальгії, спогадів і бажання обійняти бабусю, які спричинила вистава - почала плакати, що на мене озиралися глядачі поряд. Сімейний альбом - це мікс сміху та смутку. Народжені у 90-х та раніше неодмінно впізнають музику, типовий одяг, старенькі меблі та моду тих часів. Згадають, як всією сім’єю ліпили вареники на місяць вперед. Недаремно жанр вистави визначено як трагікомедія про вареники та 90-ті. Декорації створені так, що другу кімнату квартири стає видно лише при певному освітленні на сцені. На холодильнику стоїть чорно-білий маленький телевізор, який стає місцем забуття бабусі та її подруги, коли починають показувати.. «Багаті також плачуть». З приймача лунає музика, що заповнює тишу на сцені та гармонійно доповнює гру акторів. Півтори години емоцій - сходіть, вам сподобається)

Яна

Я вже йшла з передчуттям чогось незвичайного.І коли потрапляєш в театр, то одразу стає затишно і якось по сімейному. Всі фотографуться немов у сімейний альбом. Поряд ходять керівники театру та актори. І ось ти займаєш місце в глядацькій залі. І несподівано попередження з проханням вимкнути свої телефони звучить італійською мовою, і так довго говорить і бажає приємнго перегляду. Потім звучить трохи коротше і вже нове, жіночим голосом, попередження про телефони. І в такому веселому настрої починається вистава. Після італійської мови, з'являється звичайнісінька радянська квартира, з дзеркалом яке було у кожному домі та своїм життям. Бабуся, яка любить повчити і провчити, донька (яка носить леопардовий принт) і її чоловік-п'яничка, онук спортивний рівний пацан, потім з'являться ще персонажі, але то вже буде потім. І все дійство проходить без слів. Все і зрозуміло без слів, більш того, міміки акторів теж не видно, бо на них маски, які чудово відображають суть персонажа. Яка це майстерність передати діалоги без слів, зіграти все без слів і міміки. Духперехоплючало як це було цікаво споглядати. Спочатку було смішно, аж поки не виступили сльози і стало щемити в грудях. Вистава, яка приголомшує. Після вистави хотілось з усіма поділитися побаченим, розділити ті сміх і сльози. Сімейне життя родини з 90-х, проблеми життя разом від бабусь до онуків, де у кожного свій характер. Це про складнощі втрат, та відчуття що якось ми не так живемо. Про те, що все в житті проходить і міняється. І краще думати наперед, до чого можуть призвести спалахи емоційні і що не все можна в цьому житті виправити. А якщо щось і можна, то краще це зробити якомога швидше. Дуже привітний персонал, молоді актори безпосередньо контактували з глядачами. В театрі смачна кава, смачнючі макаруни та є місце, щоб зручно посидіти на дивані і випити каву. Подивитися на акторів які там ходять. Атмосфера дуже класна. Театр рухається у правильному направленні до вдосконалення. Комедія дель арте, це щось зовсім нове для українського глядача. Тому і здалося, що зовсім не традиційне. Оригінально було все, від способу показати простір і квартиру, до засобів передати життя персонажів під масками без слів.