Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Про що ми найбільше будемо шкодувати, коли дізнаємось, що наше життя скоро обірветься? Можливо про те, що багато важливих дзвінків та зустрічей з друзями не відбулися з нашої вини? Чи не помиляємося ми, коли відкладаємо важливі речі на потім? Адже ми впевнені, що часу попереду ще достатньо... «Ще є час щось змінити...»
Вистава режисера Вікторії Маноле про те, що все звичне так чи інакше колись закінчується. Все погане проходить, а все гарне – залишається в нашій пам'яті, якщо ми вчимося насолоджуватися життям і цінувати кожен новий день.
«Піаф» у перекладі з французької означає «горобець»... Ім'я геніальної французької співачки Едіт Піаф вписано в історію двадцятого століття золотими літерами. Ця моновистава про те, що ні слава, ні успіх – нічого не дається без болю, і за все треба платити. Ця вистава про злети та падіння, про дивовижну жінку, якій належать слова, адресовані всім людям: «Я, на щастя, одна з тих, хто заплатив своїм життям за вашу любов».
Моновистава – це той випадок, коли виконавець приречений на публічну самотність. Її обрала для себе народна артистка України Ірина Кліщевська. Наркотики, алкоголь, суїциди та хвороби, неймовірний успіх, злети та падіння в прірву, найкращі чоловіки та заздрощі жінок... В житті видатної Едіт було стільки, що вистачило б на кілька серіалів, то що ж говорити про виставу... Вистава неодноразово брала участь у Міжнародних театральних фестивалях моновистав, де здобула премії та нагороди (нагорода «За кращу жіночу роль» на фестивалях «BGMOT 2006» (Болгарія) та «Відлуння» (Україна), «За високу майстерність» («Armmono»-2004), диплом фестивалю «Вересневі самоцвіти» (Україна), Гран-прі фестивалів «Албамоно 2006» та Фестивалю моновистав Македонії).
Ви жінка? Ви думаєте, що знаєте все про себе і про чоловіків? Ви чоловік? Ви думаєте, що майстерно розбираєтеся в жінках? Чому ж часом так складно буває зрозуміти один одного? .. Театр «ДНК» пропонує провести спільне документально-театральне дослідження, присвячене великим жінкам ХХ століття, щоб нарешті зрозуміти і почути жіночу душу. Минуле завжди дається для того, щоб краще розібратися в цьому. Щоб краще зрозуміти сучасну жінку зразка ХХІ століття, потрібно повернутися до її попередниці - жінки ХХ століття. Великими не народжуються - ними стають. Вони порушували правила і переступали канони, вони йшли проти влади і змінювали історію, вони втрачали дітей і жертвували почуттями, і ось - вони відомі ... Але якою ціною? Актриса, Художниця, Скульптор, Модельєр, Танцівниця, Режисер. У кожній сучасній жінці є частинка таланту великих жінок всіх часів. Історія світу пишеться однією рукою. А значить, просто придивіться ближче: у вашій жінці обов'язково знайдеться відгомін жінки ХХ столітя. Вони назавжди змінили епоху, в якій жили і творили. Вони прийшли, щоб залишити незабутній слід в Душі Світу ... Справжнім жінкам присвячується!
Free Love – ця тема привертала до себе увагу творців всіх часів і народів. Яка природа Любові і яка її ціна? В чому полягає справжня free Love? Чим людина може пожертвувати заради Любові і чи варто здійснювати ці жертви? Кожен глядач знайдеу виставі на ці вічні питання свої власні відповіді. Романтична мелодрама і детектив – в одному флаконі. Жінка з очима гізехського сфінкса і червоними губами вампіра, чоловіки – дуже різні, але всі пристрасні і яскраві, які один за одним йдуть з її життя, щоб з'явитися знову на сторінках її щоденника. Вистава створена за мотивами повісті Валерія Брюсова – чоловіка, що вивчає глибину і всі нюанси таємничої жіночої душі. Тим цікавіше подивитися на душу жінки очима і почуттями чоловіка, якого часто називають імператором символізму, а його творчість – відображенням суперечливого і підкреслено естетичного модерна. Неоднозначні ствердження героїні «зачеплять» жінок і вельми здивують чоловіків.
У своїх піснях вона співає те, що хотіла б сказати вся Франція. У п'єсі Жана Кокто «Байдужий красень» вона повинна сказати те, що хотіла б сказати кожна жінка. Тут два персонажа, але один з них не промовляє жодного слова. Ми його навіть не побачимо, а втім, уявити його – справа нехитра. Велична Едіт Піаф – звичайна жінка, яка живе з чоловіком, який її більше не любить. Вона живе очікуванням. Цієї ночі вона очікує його як і раніше. Він входить, надягає халат, лягає в ліжко, закурює цигарку і розгортає газету. Він мовчить. А вона – каже, каже! Вона переходить від гніву до прохання, від ніжності до погроз. – Я люблю тебе. Зрозуміло, я люблю тебе, і в цьому твоя сила.
Спекталь надав приємне враження, хоча перші кілька хвилин здавалося, що глядачеві будуть запропоновані складні роздуми про життя і смерть. Була приємно здивована сюжетною лінією. Запам'яталось питання, яке огорнуло мене роздумами і пошуком того дня про який я теж могла б запитати у свого друга,щоб розгорнути важливі спогади: "А пам'ятаєш той день?" Після перегляду вистави хотілося йти не однієї, а щоб поруч була людина з давньою життя. Друг з минулого. Цікавий взаємозв'язок був в історії про те, як при першому знайомстві ці хлопці почали спілкуватися один з одним. І як один сказав, що б інший купив сигарети і приніс йому для зміцнення дружби, а будучи дорослими така ж ситуація викликала розбіжності і взаємини починали псуватися. Викликало обурення репліка про те, що не варто і починати відносини, якщо не зможеш присвятити їм все життя. Може це і рухає молодим поколінням, представники якого уникають тривалих стосунків? І може звільнитися краще від такої ноші і не брати на себе відповідальність і за чуже життя, якою б важливою людина не здавалась? Схоже на якийсь парадокс, але ж іноді ховаючись від чогось ми несвідомо вкладаємо в стосунки більше ні треба, щоб підтвердити свої життєві стратегії. Дивували їх перевтілення. Те якими вони ставали за секунду. Завдяки цьому я відчула зближення. Відчула радість, що у мене вже є сентиментальність і я можу відчувати радість від минулого і розуміти ті цінності про які йшлась розмова у виставі. Після вистави, вже в транспорті, я відчула бажання подякувати близьким людей за те, що вони є в моєму житті. У простому криється ... ці прості слова, прості ситуації дбайливо зняли пелену інтелектуалізації та в цій простоті я і не помітила як безпечно зустрілася з собою. Чесно кажучи, я здивована. Здивована тим, як настирливі, прісні думки пішли геть та лишили мені тільки тепло в серці і прагнення почути голоси дорогих мені людей.
Професійно. Неочікувано. Неймовірно щиро та зворушливо! Що ви згадуватимете на заході життя? Які моменти минулого винирнуть з глибин вашої душі наприкінці життєвого шляху? Перше побачення, поцілунок з видом на Ластівчине гніздо, пісня Земфіри, коли ви вперше відчули присмак розчарувань і смак втрат, світанок, який зустрічали у Його сорочці? Вистава допомагає задуматися про найголовніше, наголошує, що слід цінувати кожну хвилину, дбати про близьких ("Я просто спробував із цікавості" . "Життя - це момент. Живи" - ось такий урок дає ця вистава.
Я думаю 2/3 населення переживали або були в ситуаціях, які ми бачили на сцені. Тому ця вистава чіпляє, чіпляє струни ностальгії, чіпляє спогади приємних та дотепних хвилин твого життя. І як сумно та гірко відчувати , що це може закінчитись в одну мить, а ти ще ж начебто й не жив. Як хочеться знову побувати або згадати: де ти був з друзями та знайомими, де і як пройшли щасливі або кумедні історії твого життя Це тільки здається, що все життя ще попереду і жити будемо потім, що ми ще все можемо виправити і жити, жити, жити… Сумно, але повчально. Не дарма в театрі був аншлаг: чудово вибрана тема, чудово поставлено, чудова гра. БРАВО! БРАВО!БРАВО! Навіть не пам’ятаю скільки ролей було зіграно, скільки перевтілень було в цій виставі чудовими акторами Олексієм Яцютой та Василієм Веліксар. БРАВО! БРАВО!БРАВО!
У виставі грало двоє чудових акторів, які зуміли зробити так, щоб глядачі повністю поринули у спектакль і ні на секунду не відволікались. У самій постановці були порушені важливі питання. Перше - те, що потрібно цінувати кожну хвилину життя. Друге - соціальна проблема наркоманії. Тому раджу цю виставу батькам і підліткам 14+. Адже мистецтво краще впливає на свідомість, ніж прості повчання. Недивлячись на серйозність теми життя і смерті, у виставі також були присутні комічні моменти (і немало). Гумор був дотепний і не вульгарний. Однозначно ця вистава “must-visit”!
З 2018 року працює режисером Театру - Студії " SPLASH".
Є режисером вистав "Розмова, якої не було", "Урод", "Опудало"
Театр-студія була створена в 2009 році. Спочатку театр відкривався як школа акторської майстерності. Потім почали робити повноцінні вистави з випускниками школи. Рік за роком вистави ставали сильнішими, матеріал все більш актуальним, режисери досвідченішими, глядачів – більше. Так сформувалася трупа театру, яка постійно оновлювалася новими талановитими особистостями (кращими випускниками школи SPLASH).
У театрі SPLASH немає професійних акторів, тільки аматори. Перш ніж випустити нову виставу, команда (режисер і актори) проводять десятки годин репетиції, роботу зі сценографом, костюмером, гримером.
Відкриті репетиції для інших режисерів театру (щоб підсилити і доопрацювати виставу), закриті здачі (щоб напрацювати "темпоритм" і "динаміку" дії) і допрем'єрні покази (щоб переконатися в якості вистави і отримати зворотній зв'язок від глядача).
Паралельно з репетиціями актори отримують тонну тренінгів і струсів від режисерів театру SPLASH і запрошених майстрів (акторів і режисерів), що дозволяє бути завжди в тонусі.
Мета театру SPLASH: Викликати справжні почуття і емоції у кожного глядача, змусивши його захоплено співпереживати життя героїв і ретельно стежити за розвитком подій.
А ще театр постійно гастролює. Подорожуючи актори і режисери не тільки отримують новий досвід і кваліфікований зворотній зв'язок, але і відкривають для себе нові країни і театральні культури. З останніх: Іспанія, Польща, Німеччина, Литва, Монако, Білорусь .. Також театр відвідав десятки фестивалів в Україні. Постійні глядачі кажуть, що після таких поїздок вистави стають ще краще і більш наповненими.
За весь час було поставлено понад 20 вистав різного жанру.