« Розмова, якої не було »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.8

Про що ми найбільше будемо шкодувати, коли дізнаємось, що наше життя скоро обірветься? Можливо про те, що багато важливих дзвінків та зустрічей з друзями не відбулися з нашої вини? Чи не помиляємося ми, коли відкладаємо важливі речі на потім? Адже ми впевнені, що часу попереду ще достатньо... «Ще є час щось змінити...»
Вистава режисера Вікторії Маноле про те, що все звичне так чи інакше колись закінчується. Все погане проходить, а все гарне – залишається в нашій пам'яті, якщо ми вчимося насолоджуватися життям і цінувати кожен новий день.

Жанр: трагікомедія
Тривалість: 1 година 20 хвилин
Мова: російська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Відгуки (4)
Інна

Спекталь надав приємне враження, хоча перші кілька хвилин здавалося, що глядачеві будуть запропоновані складні роздуми про життя і смерть. Була приємно здивована сюжетною лінією. Запам'яталось питання, яке огорнуло мене роздумами і пошуком того дня про який я теж могла б запитати у свого друга,щоб розгорнути важливі спогади: "А пам'ятаєш той день?" Після перегляду вистави хотілося йти не однієї, а щоб поруч була людина з давньою життя. Друг з минулого. Цікавий взаємозв'язок був в історії про те, як при першому знайомстві ці хлопці почали спілкуватися один з одним. І як один сказав, що б інший купив сигарети і приніс йому для зміцнення дружби, а будучи дорослими така ж ситуація викликала розбіжності і взаємини починали псуватися. Викликало обурення репліка про те, що не варто і починати відносини, якщо не зможеш присвятити їм все життя. Може це і рухає молодим поколінням, представники якого уникають тривалих стосунків? І може звільнитися краще від такої ноші і не брати на себе відповідальність і за чуже життя, якою б важливою людина не здавалась? Схоже на якийсь парадокс, але ж іноді ховаючись від чогось ми несвідомо вкладаємо в стосунки більше ні треба, щоб підтвердити свої життєві стратегії. Дивували їх перевтілення. Те якими вони ставали за секунду. Завдяки цьому я відчула зближення. Відчула радість, що у мене вже є сентиментальність і я можу відчувати радість від минулого і розуміти ті цінності про які йшлась розмова у виставі. Після вистави, вже в транспорті, я відчула бажання подякувати близьким людей за те, що вони є в моєму житті. У простому криється ... ці прості слова, прості ситуації дбайливо зняли пелену інтелектуалізації та в цій простоті я і не помітила як безпечно зустрілася з собою. Чесно кажучи, я здивована. Здивована тим, як настирливі, прісні думки пішли геть та лишили мені тільки тепло в серці і прагнення почути голоси дорогих мені людей.

Ольга

Професійно. Неочікувано. Неймовірно щиро та зворушливо! Що ви згадуватимете на заході життя? Які моменти минулого винирнуть з глибин вашої душі наприкінці життєвого шляху? Перше побачення, поцілунок з видом на Ластівчине гніздо, пісня Земфіри, коли ви вперше відчули присмак розчарувань і смак втрат, світанок, який зустрічали у Його сорочці? Вистава допомагає задуматися про найголовніше, наголошує, що слід цінувати кожну хвилину, дбати про близьких ("Я просто спробував із цікавості" . "Життя - це момент. Живи" - ось такий урок дає ця вистава.

Наталія Олександрівна Л.

Я думаю 2/3 населення переживали або були в ситуаціях, які ми бачили на сцені. Тому ця вистава чіпляє, чіпляє струни ностальгії, чіпляє спогади приємних та дотепних хвилин твого життя. І як сумно та гірко відчувати , що це може закінчитись в одну мить, а ти ще ж начебто й не жив. Як хочеться знову побувати або згадати: де ти був з друзями та знайомими, де і як пройшли щасливі або кумедні історії твого життя Це тільки здається, що все життя ще попереду і жити будемо потім, що ми ще все можемо виправити і жити, жити, жити… Сумно, але повчально. Не дарма в театрі був аншлаг: чудово вибрана тема, чудово поставлено, чудова гра. БРАВО! БРАВО!БРАВО! Навіть не пам’ятаю скільки ролей було зіграно, скільки перевтілень було в цій виставі чудовими акторами Олексієм Яцютой та Василієм Веліксар. БРАВО! БРАВО!БРАВО!

Еліна Анатоліївна М.

У виставі грало двоє чудових акторів, які зуміли зробити так, щоб глядачі повністю поринули у спектакль і ні на секунду не відволікались. У самій постановці були порушені важливі питання. Перше - те, що потрібно цінувати кожну хвилину життя. Друге - соціальна проблема наркоманії. Тому раджу цю виставу батькам і підліткам 14+. Адже мистецтво краще впливає на свідомість, ніж прості повчання. Недивлячись на серйозність теми життя і смерті, у виставі також були присутні комічні моменти (і немало). Гумор був дотепний і не вульгарний. Однозначно ця вистава “must-visit”!

Ми знайшли 5 схожих вистав
Глядачі на виставу не допускаються
Синій автомобіль
Актриса
В об'єктиві - жінка
Потвора