« Розмова, якої не було »
Трагікомедія
Ми відвідали
цю виставу
російська

Про що ми найбільше будемо шкодувати, коли дізнаємось, що наше життя скоро обірветься? Можливо про те, що багато важливих дзвінків та зустрічей з друзями не відбулися з нашої вини? Чи не помиляємося ми, коли відкладаємо важливі речі на потім? Адже ми впевнені, що часу попереду ще достатньо... «Ще є час щось змінити...»
Вистава режисера Вікторії Маноле про те, що все звичне так чи інакше колись закінчується. Все погане проходить, а все гарне – залишається в нашій пам'яті, якщо ми вчимося насолоджуватися життям і цінувати кожен новий день.

Режисер постановник:
Відгуки (4)
Інна

Спекталь надав приємне враження, хоча перші кілька хвилин здавалося, що глядачеві будуть запропоновані складні роздуми про життя і смерть. Була приємно здивована сюжетною лінією. Запам'яталось питання, яке огорнуло мене роздумами і пошуком того дня про який я теж могла б запитати у свого друга,щоб розгорнути важливі спогади: "А пам'ятаєш той день?" Після перегляду вистави хотілося йти не однієї, а щоб поруч була людина з давньою життя. Друг з минулого. Цікавий взаємозв'язок був в історії про те, як при першому знайомстві ці хлопці почали спілкуватися один з одним. І як один сказав, що б інший купив сигарети і приніс йому для зміцнення дружби, а будучи дорослими така ж ситуація викликала розбіжності і взаємини починали псуватися. Викликало обурення репліка про те, що не варто і починати відносини, якщо не зможеш присвятити їм все життя. Може це і рухає молодим поколінням, представники якого уникають тривалих стосунків? І може звільнитися краще від такої ноші і не брати на себе відповідальність і за чуже життя, якою б важливою людина не здавалась? Схоже на якийсь парадокс, але ж іноді ховаючись від чогось ми несвідомо вкладаємо в стосунки більше ні треба, щоб підтвердити свої життєві стратегії. Дивували їх перевтілення. Те якими вони ставали за секунду. Завдяки цьому я відчула зближення. Відчула радість, що у мене вже є сентиментальність і я можу відчувати радість від минулого і розуміти ті цінності про які йшлась розмова у виставі. Після вистави, вже в транспорті, я відчула бажання подякувати близьким людей за те, що вони є в моєму житті. У простому криється ... ці прості слова, прості ситуації дбайливо зняли пелену інтелектуалізації та в цій простоті я і не помітила як безпечно зустрілася з собою. Чесно кажучи, я здивована. Здивована тим, як настирливі, прісні думки пішли геть та лишили мені тільки тепло в серці і прагнення почути голоси дорогих мені людей.

Ольга

Професійно. Неочікувано. Неймовірно щиро та зворушливо! Що ви згадуватимете на заході життя? Які моменти минулого винирнуть з глибин вашої душі наприкінці життєвого шляху? Перше побачення, поцілунок з видом на Ластівчине гніздо, пісня Земфіри, коли ви вперше відчули присмак розчарувань і смак втрат, світанок, який зустрічали у Його сорочці? Вистава допомагає задуматися про найголовніше, наголошує, що слід цінувати кожну хвилину, дбати про близьких ("Я просто спробував із цікавості" . "Життя - це момент. Живи" - ось такий урок дає ця вистава.

Наталія Олександрівна Л.

Я думаю 2/3 населення переживали або були в ситуаціях, які ми бачили на сцені. Тому ця вистава чіпляє, чіпляє струни ностальгії, чіпляє спогади приємних та дотепних хвилин твого життя. І як сумно та гірко відчувати , що це може закінчитись в одну мить, а ти ще ж начебто й не жив. Як хочеться знову побувати або згадати: де ти був з друзями та знайомими, де і як пройшли щасливі або кумедні історії твого життя Це тільки здається, що все життя ще попереду і жити будемо потім, що ми ще все можемо виправити і жити, жити, жити… Сумно, але повчально. Не дарма в театрі був аншлаг: чудово вибрана тема, чудово поставлено, чудова гра. БРАВО! БРАВО!БРАВО! Навіть не пам’ятаю скільки ролей було зіграно, скільки перевтілень було в цій виставі чудовими акторами Олексієм Яцютой та Василієм Веліксар. БРАВО! БРАВО!БРАВО!

Еліна Анатоліївна М.

У виставі грало двоє чудових акторів, які зуміли зробити так, щоб глядачі повністю поринули у спектакль і ні на секунду не відволікались. У самій постановці були порушені важливі питання. Перше - те, що потрібно цінувати кожну хвилину життя. Друге - соціальна проблема наркоманії. Тому раджу цю виставу батькам і підліткам 14+. Адже мистецтво краще впливає на свідомість, ніж прості повчання. Недивлячись на серйозність теми життя і смерті, у виставі також були присутні комічні моменти (і немало). Гумор був дотепний і не вульгарний. Однозначно ця вистава “must-visit”!