З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Родина патологоанатома Людмили
Родина патологоанатома Людмили
Родина патологоанатома Людмили
Родина патологоанатома Людмили
Родина патологоанатома Людмили
Родина патологоанатома Людмили
Родина патологоанатома Людмили
Родина патологоанатома Людмили

« Родина патологоанатома Людмили »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Напевне, кожен з нас хоч раз в житті заглядав у чужі вікна… Придивіться уважно: ось та жіночка – то Людмила. І вона працює у лабораторії. А ще вона досліджує мертві істини.

А це сім’я Людмили: сини, донька, чоловік, бабуся.

Є також сусід та про нього згодом.

А ще в її квартирі поселилися ЗАБОБОНИ. Такі рідні, теплі, кохані й милі серцю ці забобони – вони еволюціонують, маскуються, стають більш вишуканими і звабливими. ЗАБОБОНИ так знахабніли, що, можливо, вже завтра перепишуть квартиру та майно Людмили на себе. Й ЗАБОБОНАМ абсолютно наплювати на новомодні слова: сексизм, ейджизм, інклюзія, мова ворожнечі.

«Ця історія про найближчих, які вміють як ніхто зробити добре/боляче. Бо їм/нам теж добре/боляче, бо їм/нам теж робили добре/боляче… Та чи зможемо ми/вони стати настільки сміливими, щоб проявити ніжність? Та чи здатні ми/вони зробити паузу в безжалісному ритмі сучасного світу і доторкнутися по-справжньому?..».  Олена Апчел

Тривалість: 3 години 20 хвилин
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Таргани

« Таргани »

Іронічно про еміграцію
Призначено на злам

« Призначено на злам »

Капкан фантазій
Клас

« Клас »

Документальна вистава
Сталкери

« Сталкери »

Комедія
Відгуки
Ольга

Спочатку було не дуже зрозуміло, що і до чого, подеколи навіть моторошно, потім втягуєшся в виставу, тільки-но хочеш заплакати від почуттів, як різко сценка змінюється і ти починаєш реготати. 3 години проминули як пів години. Браво! Сюжет розповідає про сучасну молодь, про батьків цієї молоді. Про ставлення до життя. Про те, як батьки реагують, а молодь не розуміє. Показана родина з трьома дітьми, «головний» з яких трішечки дивний. Втратив пам'ять, а родина намагається нагадати тільки приємне, але.... Вистава не стільки про сюжет, скільки про емоції. Була сцена «нічного засинання» маленького хлопчика, яка була трішечки моторошна, але вона показувала настрій. Дивитися треба обов'язково. Актори не грали, вони проживали. Це було помітно – справжні сльози, тремтіння рук. Кожен був у своїй ролі, це вистава про них, це було по-справжньому. Не можна так грати по сценарію. Актори з такою грою не можуть бути не зірковими, те, що я їх не знаю, не означає що вони не ЗІРКИ. Браво!!!!!

Сергей

Драматург, режиссер и актеры смогли передать, а главное вызвать наверное всю гамму эмоций. От недоумения в самом начале, которое вызвано достаточно нетрадиционной манерой спектакля. До сопереживания и слез в конце. Были и смешные моменты, и грустные. Для меня грустных оказалось больше. Но от этого спектакль не становится хуже. Возможно, только в таком состоянии грусти и можно обдумать свою жизнь и жизнь окружающих людей. А кому то повезет сделать не только выводы, но и на их основе изменить себя к лучшему. Казалось бы – спектакль о жизни достаточно рядовой семьи. Таких семей тысячи тысяч вокруг нас. А в какие-то моменты они показывают прям меня. Но как же это передано. Это не сценки из жизни – это сама жизнь. В спектакле показаны самые разные, но такие понятные всем грани нашей жизни, как взаимоотношение между детьми и родителями, стереотипы окружающие нас. Как влияют на нас модели нашего поведения, о первопричинах которых мы даже не задумываемся. Почему наша жизнь может причинять нам страдания, а мы не меняем ничего, потому что – "А что люди скажут ?". Девушка и парень – есть ли у них роли "добытчик и хранительница" или это все пережитки. И еще много-много разных ситуаций, которые каждый день с нами и мы их часто даже не видим, но они делают нашу жизнь именно такой как она есть . Может у вас конечно не так и ваша семья отличается. Предлагаю прийти и проверить. Актеры смогли передать не только образ и текст, но даже мысли. Как часто у нас бывает, когда мы говорим одно, а на душе и в голове у нас совсем противоположное. В книге проще – автор может просто отдельным абзацем передать эту разницу или посвятить этому целую страницу. А как сделать на сцене? Не "словами автора", которые читает актер из-за кулис. А вот "здесь и сейчас" и так чтобы не было фальши. В этом спектакле смогли. Да от этого есть некоторый сумбур и странное ощущение от просмотра, но есть главное – ты веришь актерам. В то, что даже произнося написанный кем-то текст, они с этим текстом согласны они сроднились со своими героями. Этот спектакль стоит посмотреть тем кто интересуется не академическим театром. Очень много интересного и современного. Ну и конечно темы, которые подняты в произведении, они касаются нас всех. А поэтому, если вы готовы заглянуть в себя и хотите чего-то неординарного – обязательно приходите.

Вікторія

Гра акторів розхитувала мою нервову систему упродовж усієї вистави. Їх гра інколи була моторошною і незрозумілою. А подекуди наївною та максимально життєвою. Після двогодинної емоційної гойдалки, сльози самі навернулись на очі. Глядачі по сусідству так само непомітно витирали краплі своїми рукавами. Син патологоанатома Людмили справжній бунтар у сім'ї. Він не хоче слідувати родинним традиціям та й взагалі соромиться своїх батьків. Але одного разу він випадає з вікна та втрачає пам'ять, але не свою бунтарську натуру. Його батьки, бабуся, сестра та брат намагаються повернути його спогади, а точніше створити нові. Усі сцени нагадують обірвані спогади. Саме так я згадую своє дитинство. Туманно, перебільшено, неточно. Режисери створили на сцені усі умови для того, щоб глядачі, як і сам актор, склеювали докупи усі спогади для того, щоб згадати повну картину минулого. Було багато незрозумілих моментів та сцен, які я досі не можу збагнути. Але саме ці роздуми та незвична гра акторів тримають тебе у напруженні усі дві години. Актори не завжди були героями вистави. Інколи вони ставали собою, театральними акторами та актрисами, які також як і глядачі не розуміють деякі моменти вистави. Водночас гра справді була чудовою. Хоч і було декілька сцен, в яких актори збивалися. Вистава змушувала думати і це не завжди є комфортним відчуттям. Упродовж усієї постановки я так і не змогла розслабитися та просто насолоджуватися дійством. Постійно з'являлися незрозумілі моменти. І все це мені дико подобалося. Режисер не став розжовувати усі події глядачу, тому цю головоломку було зрозуміти самому. Вистава була би цікава для людей, які цікавляться сучасними питаннями. Такими як ейджизм, фемінізм, гомосексуальність, толерантність.

Яна

Будучи знайомою із творчістю цього театру, то від початку було зрозуміло, що легко не буде. Тому тут не розслабишся, а треба бути відчувати і думати. Так воно і було, всі відповіді на питання прийдуть в кінці, а може, навіть, і після вистави. Непорозуміння та повільне розгортання подій на початку вистави, змінюється ракетою, що відбувається у другому акті. І відповіді приходять самі собою. Як прості речі, на перший погляд, насправді складні, і який величезний вплив вони мають на наше життя. Під час вистави комусь захочеться подзвонити своїм родичам та сказати такі непрості слова, може і вся зала будет плакати. Ця вистава про проблеми сучасного соціуму. Вистава про пошук стану, в якому буде комфортно, в якому можна любити та існувати з оточуючими, як потрапити у сферу любові, розуміння і щастя. На прикладі однієї родини, як окремого соціуму порушуються глобальні питання. Про людський егоїзм та його наслідки, про коротку пам'ять людей (які забули про війну та приклади інших країн). Про те, як питання, що можна вирішити на рівні своєї родини, можуть зменшити проблемне навантаження на більш масштабний соціум. Виставу ми дивимось з кінця, а потім вже бачимо роз'яснення. В житті так не буде, тому думати треба наперед. Кожен актор вклав себе в образ, тому втрачається межа актора і його персонажа. Вистава жива. Кожен актор намагався бути відвертим, на мою думку, їм це вдалося. Від повного нерозуміння та збентеження, навіть в першому акті трохи втрачала інтерес, до неймовірного співпереживання, навіть закінчення деяких реплік акторів. Я вийшла з вистави з думками про неї, про проекцію вистави на знайомих, свою родину, про наслідки і шляхи впливу, вирішення маленьких проблем, щоб мати вплив на великі. Я вийшла з вистави з відчуттями. Дуже привітний і щирий персонал. А також після вистави можна обговорити виставу з усією групою. Це рідкість в наших театрах. Ця вистава буде з глядачем і задовго після неї. Буде багато думок, які викликатимуть емоції, і не завжди позитивні. Для глядача, який не дивиться шоу, типу 95 кварталу. А любить подумати, та винести для себе важливі думки.