Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Напевне, кожен з нас хоч раз в житті заглядав у чужі вікна… Придивіться уважно: ось та жіночка – то Людмила. І вона працює у лабораторії. А ще вона досліджує мертві істини.
А це сім’я Людмили: сини, донька, чоловік, бабуся.
Є також сусід та про нього згодом.
А ще в її квартирі поселилися ЗАБОБОНИ. Такі рідні, теплі, кохані й милі серцю ці забобони – вони еволюціонують, маскуються, стають більш вишуканими і звабливими. ЗАБОБОНИ так знахабніли, що, можливо, вже завтра перепишуть квартиру та майно Людмили на себе. Й ЗАБОБОНАМ абсолютно наплювати на новомодні слова: сексизм, ейджизм, інклюзія, мова ворожнечі.
«Ця історія про найближчих, які вміють як ніхто зробити добре/боляче. Бо їм/нам теж добре/боляче, бо їм/нам теж робили добре/боляче… Та чи зможемо ми/вони стати настільки сміливими, щоб проявити ніжність? Та чи здатні ми/вони зробити паузу в безжалісному ритмі сучасного світу і доторкнутися по-справжньому?..». Олена Апчел
«НОВЕЧЕНТО (1900-й)» сучасного італійського письменника Алессандро Барікко - це легка, захоплива, бентежлива, щира історія музиканта, що все життя провів на кораблі, ні разу не ступивши на берег. Розглядаючи мінливі обличчя пасажирів, він з’єднався з життям цілого світу, налагодив діалог з усім людством і переклав це на мову музики. Мову надлюдську і правічну. Знаково, що «НОВЕЧЕНТО (1900-й)» – вперше за існування нашого театру - грається у вітальні мікросцени, де зазвичай глядачі відпочивають в очікуванні початку театрального дійства. У виставі цей простір перетворюється то на музичний салон корабля, то на мистецьку галерею. У виставі звучить жива музика і, здається, майже відчутно запах моря. На стінах зали проступають обличчя відомих акторів і режисерів. Молодий актор Станіслав Мельник знаходиться у діалозі з цими метрами, вписуючи власне існування у багату традицію Театру, що так само, як і музика для його героя, перетворюється для нього на саме життя.
Забуті, нікому непотрібні живуть собі десь у покинутому чорнобильському селі чудернацька баба Пріся, хвороблива мати і придуркуватий син. Був ще тато, але його вже давно немає, одного разу він нишком зібрав найнеобхідніші речі – свої документи і всі гроші – і зник у невідомому напрямку… Це специфічна комедія, де міф та реальність мають однакову силу, де радіоактивний гумор межує з правдою нашого життя, де картопля – делікатес, а «згущьонка» – просто фантастика! «Чому ми живемо в зоні, а інші люди живуть там – «не в зоні»?
Вистава-перформанс «Вибір за Тобою», створена за участі акторів, хореографів та вокалістів! Людина може жити або ж існувати в нашому світі навіть не задумуючись, що вона піддається впливу соціуму, або ж нав'язаних думок, котрі заставляють виконувати правила придумані не Вами! Страх – то є один із чинників, котрі допомагають нам вижити... Так, саме вижити, а не жити! Обираючи свій наступний крок в житті, подумайте, хто являється його причиною. Історія молодого хлопця, котрий мріяв про щастя, любов та доброту, а ще хотів втілювати свої дитячі мрії. Він влаштувався на роботу, закохався в дівчину і почав працювати, та все пішло шкереберть, коли він спробував побороти систему. Що з ним сталося? Це можно буде побачити під час перегляду. В виставі-перформансу використовується кавер версії відомих хітів: Marilyn Manson, Sia та інших сучасних виконавців живий супровід відомих хітів дозволить вам зануритись в сучасне життя і зазирнути в ті потаємні місця, куди Вас не пускають.
У цей непростий для нашої країни час особливо важливою місією є примирення – і не лише непримиренних світоглядів сучасних громадян, але, передовсім, загоєння давніх ран, які лежать в основі будь-якого конфлікту. Саме тому два успішні колективи – столичний театр «Золоті ворота» та Івано-Франківський академічний обласний музично-драматичний театр ім. І. Франка – вирішили об'єднати свої зусилля для роботи над виставою за п'єсою популярного молодого українського драматурга, який живе між Львовом та Берліном, Павла Ар'є. В основі сюжету драми «Слава героям» лежить сучасна історія двох ветеранів – УПА та Великої вітчизняної війни, – яких доля зводить в одній лікарняній палаті… Копродукція Театру «Золоті ворота» та Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка
Сюжет, що спопеляє думки своєю відвертістю. Розриває на шматки серця та змушує захлинатися від сміху. Історія, що проллє правду на наші владні натури. Примхою долі, два кандидати в мери міста – завзяті конкуренти на політичній арені – є дуже близькими друзями в особистому житті. Кожен з них вже підраховує потенційні голоси виборців і готовий святкувати перемогу. Але ДЕНЬ ТИШІ приносить з собою несподіванку. Дивним чином, з міста зникають усі його жителі. А можливо, і не тільки з міста… Що це? Містичне знищення людського роду, чи терористична операція? А, може, підступна витівка одного з кандидатів? Для народних обранців це значить лише одне: тепер немає ні кому голосувати, ні ким керувати. Тож, вони зі своїми дружинами шукають відповіді: чи самі вони лишилися в цьому світі? Хто ж все-таки стане мером? Як їм бути тепер? Аж поки їхні роздуми не перериває спокійний дзвінок у двері… Підкуп, шантаж, погрози і спокусливі пропозиції. Брудна гра з використанням усіх можливих і неможливих засобів впливу. Порожні обіцянки і гучні звинувачення. А ще літри крові на вівтар могутності і слави. Гумор, що не залишить жодного живого місця від величних можновладців. Таке можливо тільки в «День тиші»! Тож нехай почнеться гра!
Спочатку було не дуже зрозуміло, що і до чого, подеколи навіть моторошно, потім втягуєшся в виставу, тільки-но хочеш заплакати від почуттів, як різко сценка змінюється і ти починаєш реготати. 3 години проминули як пів години. Браво! Сюжет розповідає про сучасну молодь, про батьків цієї молоді. Про ставлення до життя. Про те, як батьки реагують, а молодь не розуміє. Показана родина з трьома дітьми, «головний» з яких трішечки дивний. Втратив пам'ять, а родина намагається нагадати тільки приємне, але.... Вистава не стільки про сюжет, скільки про емоції. Була сцена «нічного засинання» маленького хлопчика, яка була трішечки моторошна, але вона показувала настрій. Дивитися треба обов'язково. Актори не грали, вони проживали. Це було помітно – справжні сльози, тремтіння рук. Кожен був у своїй ролі, це вистава про них, це було по-справжньому. Не можна так грати по сценарію. Актори з такою грою не можуть бути не зірковими, те, що я їх не знаю, не означає що вони не ЗІРКИ. Браво!!!!!
Драматург, режиссер и актеры смогли передать, а главное вызвать наверное всю гамму эмоций. От недоумения в самом начале, которое вызвано достаточно нетрадиционной манерой спектакля. До сопереживания и слез в конце. Были и смешные моменты, и грустные. Для меня грустных оказалось больше. Но от этого спектакль не становится хуже. Возможно, только в таком состоянии грусти и можно обдумать свою жизнь и жизнь окружающих людей. А кому то повезет сделать не только выводы, но и на их основе изменить себя к лучшему. Казалось бы – спектакль о жизни достаточно рядовой семьи. Таких семей тысячи тысяч вокруг нас. А в какие-то моменты они показывают прям меня. Но как же это передано. Это не сценки из жизни – это сама жизнь. В спектакле показаны самые разные, но такие понятные всем грани нашей жизни, как взаимоотношение между детьми и родителями, стереотипы окружающие нас. Как влияют на нас модели нашего поведения, о первопричинах которых мы даже не задумываемся. Почему наша жизнь может причинять нам страдания, а мы не меняем ничего, потому что – "А что люди скажут ?". Девушка и парень – есть ли у них роли "добытчик и хранительница" или это все пережитки. И еще много-много разных ситуаций, которые каждый день с нами и мы их часто даже не видим, но они делают нашу жизнь именно такой как она есть . Может у вас конечно не так и ваша семья отличается. Предлагаю прийти и проверить. Актеры смогли передать не только образ и текст, но даже мысли. Как часто у нас бывает, когда мы говорим одно, а на душе и в голове у нас совсем противоположное. В книге проще – автор может просто отдельным абзацем передать эту разницу или посвятить этому целую страницу. А как сделать на сцене? Не "словами автора", которые читает актер из-за кулис. А вот "здесь и сейчас" и так чтобы не было фальши. В этом спектакле смогли. Да от этого есть некоторый сумбур и странное ощущение от просмотра, но есть главное – ты веришь актерам. В то, что даже произнося написанный кем-то текст, они с этим текстом согласны они сроднились со своими героями. Этот спектакль стоит посмотреть тем кто интересуется не академическим театром. Очень много интересного и современного. Ну и конечно темы, которые подняты в произведении, они касаются нас всех. А поэтому, если вы готовы заглянуть в себя и хотите чего-то неординарного – обязательно приходите.
Гра акторів розхитувала мою нервову систему упродовж усієї вистави. Їх гра інколи була моторошною і незрозумілою. А подекуди наївною та максимально життєвою. Після двогодинної емоційної гойдалки, сльози самі навернулись на очі. Глядачі по сусідству так само непомітно витирали краплі своїми рукавами. Син патологоанатома Людмили справжній бунтар у сім'ї. Він не хоче слідувати родинним традиціям та й взагалі соромиться своїх батьків. Але одного разу він випадає з вікна та втрачає пам'ять, але не свою бунтарську натуру. Його батьки, бабуся, сестра та брат намагаються повернути його спогади, а точніше створити нові. Усі сцени нагадують обірвані спогади. Саме так я згадую своє дитинство. Туманно, перебільшено, неточно. Режисери створили на сцені усі умови для того, щоб глядачі, як і сам актор, склеювали докупи усі спогади для того, щоб згадати повну картину минулого. Було багато незрозумілих моментів та сцен, які я досі не можу збагнути. Але саме ці роздуми та незвична гра акторів тримають тебе у напруженні усі дві години. Актори не завжди були героями вистави. Інколи вони ставали собою, театральними акторами та актрисами, які також як і глядачі не розуміють деякі моменти вистави. Водночас гра справді була чудовою. Хоч і було декілька сцен, в яких актори збивалися. Вистава змушувала думати і це не завжди є комфортним відчуттям. Упродовж усієї постановки я так і не змогла розслабитися та просто насолоджуватися дійством. Постійно з'являлися незрозумілі моменти. І все це мені дико подобалося. Режисер не став розжовувати усі події глядачу, тому цю головоломку було зрозуміти самому. Вистава була би цікава для людей, які цікавляться сучасними питаннями. Такими як ейджизм, фемінізм, гомосексуальність, толерантність.
Будучи знайомою із творчістю цього театру, то від початку було зрозуміло, що легко не буде. Тому тут не розслабишся, а треба бути відчувати і думати. Так воно і було, всі відповіді на питання прийдуть в кінці, а може, навіть, і після вистави. Непорозуміння та повільне розгортання подій на початку вистави, змінюється ракетою, що відбувається у другому акті. І відповіді приходять самі собою. Як прості речі, на перший погляд, насправді складні, і який величезний вплив вони мають на наше життя. Під час вистави комусь захочеться подзвонити своїм родичам та сказати такі непрості слова, може і вся зала будет плакати. Ця вистава про проблеми сучасного соціуму. Вистава про пошук стану, в якому буде комфортно, в якому можна любити та існувати з оточуючими, як потрапити у сферу любові, розуміння і щастя. На прикладі однієї родини, як окремого соціуму порушуються глобальні питання. Про людський егоїзм та його наслідки, про коротку пам'ять людей (які забули про війну та приклади інших країн). Про те, як питання, що можна вирішити на рівні своєї родини, можуть зменшити проблемне навантаження на більш масштабний соціум. Виставу ми дивимось з кінця, а потім вже бачимо роз'яснення. В житті так не буде, тому думати треба наперед. Кожен актор вклав себе в образ, тому втрачається межа актора і його персонажа. Вистава жива. Кожен актор намагався бути відвертим, на мою думку, їм це вдалося. Від повного нерозуміння та збентеження, навіть в першому акті трохи втрачала інтерес, до неймовірного співпереживання, навіть закінчення деяких реплік акторів. Я вийшла з вистави з думками про неї, про проекцію вистави на знайомих, свою родину, про наслідки і шляхи впливу, вирішення маленьких проблем, щоб мати вплив на великі. Я вийшла з вистави з відчуттями. Дуже привітний і щирий персонал. А також після вистави можна обговорити виставу з усією групою. Це рідкість в наших театрах. Ця вистава буде з глядачем і задовго після неї. Буде багато думок, які викликатимуть емоції, і не завжди позитивні. Для глядача, який не дивиться шоу, типу 95 кварталу. А любить подумати, та винести для себе важливі думки.
У 2011-2013 роках працював в Київському театрі «Відкритий погляд».
В 2013-2015 – актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (м Київ).
З 2016 року працює актором Київського академічного театру «Золоті Ворота».
З вибором акторської професії Віталіні Біблів допомогла шкільна вчителька Інна Пушкарьова. На День вчителя у дев'ятому класі Віталіні доручили зробити пародію на Вєрку Сердючку. Хоч вона сумнівалася, вчителька вірила у її харизматичність.
Після школи Віталіна навчалася в училищі культури. В інтерв'ю театральному критику Олегу Вергелісу акторка зізнається, що завжди хотіла бути клоуном і працювати в цирку. На той час естрадно-циркову освіту можна було отримати тільки в училищі, а Віталіна прагнула здобути вищу освіту. У 2003 році вона закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, майстерню Леся Танюка.
У 2003-2004 роках – акторка Київського театру «Вільна сцена». Дебют у кінематографі відбувся 2004 р. у маленькій ролі в серіалі Миколи Каптана "Любов сліпа". У 2003-2008 роках – працює акторкою Київського театру «Ательє 16». З 2008 р. грає у театрі «Золоті ворота». З 2009 року співпрацює з Київським академічним Молодим театром. У 2009 році була названою однією з 20 найкращий акторок України.
Викладає в Київському коледжі культури і мистецтв.
Особливу увагу критики звертають на фільм «Пісня пісень» режисерки Єви Нейман, де Віталіна Біблів зіграла єврейську маму. Стрічка була визнана найкращим фільмом Європи (2012), найкращим фільмом міжнародного і внутрішнього конкурсу Одеського міжнародного кінофестивалю (2015). У 2015 р. Віталіна Біблів стала театральним відкриттям, зігравши роль Слави у виставі С. Жиркова «Сталкери».
У 2016 році була номінована на театральну премію «Київська пектораль» в категорії «Найкраще виконання жіночої ролі другого плану» за роль у виставі «Сталкери»
У 2019 році здобула перемогу в IV театральній премії «Дзеркало сцени» (газета «Дзеркало тижня. Україна») в номінації «Акторська харизма» за роль у виставі «Фрекен Юлія», театр «Золоті ворота».
Середню освіту здобув у місцевій середній школі №2 з 1994 по 2005 роки. Паралельно навчався у Косівській дитячій школі мистецтв (по класу хореографії, та фортепіано).
У період з 2005 по 2010 роки – студент кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (курс О. Добряка).
У 2008-2009 роках, паралельно з навчанням, працює артистом драми Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. Івана Озаркевича. На сцені цього театру відбулася дипломна вистава «На полі крові» (за мотивами творів Лесі Українки «На полі крові» та «Одержима»).
У Хмельницькому обласному українському музично-драматичному театрі ім. Михайла Старицького працює артистом драми (2009-2010), згодом– режисером-постановником (2010-2011), і головним режисером (2011-2012). У театрі втілив низку постановок,та ролей. Так, вистава «Ревізор» за Гоголем була відмічена і критикою, і фестивальними дипломами.
З 2012 по 2018 режисер-постановник Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка.
У період з 2012 по 2017 роки – викладач майстерності актора на кафедрі театрального і хореографічного мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника.[2]
З 2018 року – актор київського театру «Золоті ворота».
Творчий доробок складає понад двадцять ролей,постановок у жанрах комедії, трагедії, філософської притчі; акторські роботи у кіно. В якості хоббі спроби в літературі – понад 50 оповідань та новел, збірка «Квіти на смітизвалищі» (2010 р.). Друкувався в літературних часописах «Перевал», «Прообраз», «Чума»,«Склянка часу» та інших. З оповіданням «Покидьок» став дипломантом міжнародного конкурсу на найкраще коротке оповідання «Zeitglas-2013».
Грала у трупі театру у Кривому Розі. Співпрацює з Диким театром. Працювала у Молодому театрі і театрі Переселенця.
«Золоті ворота» – це театр, не музей.
«Завжди відкриті для тебе!» наголошують у театрі, адже це театр єдиний у столиці, який радий бачити своїх глядачів вже з 18.00. За годину до початку вистави ви можете випити смачної кави або вина, послухати музику та просто відпочити у лаунж-зоні.
Пріорітет театру – підтримка молодих режисерів, акторів, композиторів, сценографів. Скромний за розмірами театр – 60 місць – має амбітні плани і не абиякі успіхи.
«Сталкери» за п'єсою сучасного українського драматурга Павла Ар'є стала однією з найрезонансніших вистав сезону 2017 року (копродукція з Київським академічним Молодим театром).
Кілька нових імен вдалося відкрити завдяки проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», що передбачає презентацію на професійній сцені кращих дипломних вистав творчих вузів.
Працює освітня програма «Золотих воріт»: відкриті лекції, кіноперегляди, сценічні читання та зустрічі глядачів з акторами.