Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Різня »
Вам набридло жити з жінкою або чоловіком, робити нудну й таку важливу роботу, відповідати на дзвінки, бути ідеальними батьками, зразковими громадянами, слідувати моді та бути в курсі усіх сучасних тенденцій? А головне почуватися настільки маленькими, що мусите постійно надуватися?
На щастя, ніхто не почує ваших думок і не викличе швидку чи поліцію. Вам треба усміхатися, бути ввічливими і триматися порядно, як і належить дорослим. А ще запропонувати шматок смачнючого фруктового пирога батькам такого чудового хлопчика – він же не навмисне вибив два зуби вашому синові!
Що може стати останньою краплею для чотирьох чемних батьків та вивести їх із себе? Чи все-таки вдасться залагодити цю масштабну різню більш-менш цивілізовано? Зможуть дорослі обійтися без жертв і ще одних вибитих зубів? Про це та інше в ексцентричній комедії за п'єсою «Божество різанини» відомої французької письменниці Ясміни Рези, яку ставили в Лондоні, Німеччині, на американському Бродвеї, а Роман Поланськи відзняв кінофільм.
Інтелігентна московська сім’я зовні має цілком благопристойний «фасад». Але близькі люди в ній вже давно стали чужими один одному. В цьому «благородному сімействі» назріває скандал: з’ясовується, що зовсім юна незаміжня дочка-піаністка чекає дитину. Протягує обірвані ниточки тепла і розуміння між батьками і дітьми бабуся – людина мудра і тонка, чия молодість пройшла в Петрограді епохи декадансу. Бабуся буквально шокує всіх розповідями про заборонені плоди богемного життя: кохання утрьох, куріння опіуму, оргазм. Загалом, про таку бабусю можна лише мріяти! Вона перетворить цей манірний дім на веселу божевільню, викине декілька запаморочливих фортелів і врешті-решт зробить все, щоб з’єднати люблячі серця. У виставі звучать вірші Костянтинтина Бальмонта та музика Франца Шуберта.
Так що ж таке це саме «єврейське щастя» знають всі і в той же час не знає ніхто, навіть самі шукачі цього самого щастя. Тому не поспішайте ні плакати, ні сміятися. Не поспішайте і висновки передчасно робити. Зазвичай ми настільки сліпі, що не бачимо факту того, що володіємо всіма необхідними якостями, щоб стати щасливими. Ось так і герой дійства "Ревізія-Шмавізія" не помічає, що щастя весь цей час було поруч. Вистава «Ревізія-Шмавізія» це заключна частина трилогії Анатолія Крима «Розповіді про єврейське щастя». Подивившись виставу, ви переконаєтеся, що ніяке воно не єврейське, хоча і написана розповідь з неповторним гумором і колоритом, на який здатний тільки дуже талановитий автор.
Пам'ятайте комічну домоправительку / домомучітельніцю зі старого мультика? Забудьте! Перед вами зворушлива і глибока історія про жіночу долю, кохання і мрії! Приходьте і ви почуєте справжню історію незрівнянної Фрекен Бок!
За п`єсою І. Горовіца «Моя літня пані» Отримавши квартиру у спадок, він знаходить у ній двох жінок. Отже, спокійне життя йому не світить – із сімейних шаф дістаються приховані роками скелети й відкривається така незручна правда... Цей заповіт повністю перевернув його життя. Чи вдасться врешті-решт учасникам історії зберегти людяність та пробачити любов?
З щирою ніжністю і щемом від імені героя Майкла автор розповідає про життя своєї родини: матір, її сестер, дядька та вічного мандрівника, мрійника батька. Дія відбувається у 1936 році, у переддень Свята Лунаси – свята родючості, продовження роду, урочистий початок збору врожаю. Першого серпня родини у повному складі виходили на поля, аби поласувати першими плодами, влаштувати бенкет просто неба, повеселитися та потанцювати. Подібним святом у нас є Медовий та Яблучний Спас (Свято Преображення Господнього). «Автор як істинний ірландець переймається тим, що згасає його рід, через те, що його тітки, красиві, сповнені внутрішньої духовної сили жінки, все життя прожили в пуританських обмеженнях, не дозволяючи собі навіть найменшої радості – взяти участь у Святі Лунаса. Адже ж це не є пристойним. Їхні мрії лишаються мріями. І хоча автор описує суто ірландські традиції та звичаї, у п'єсі відчувається неабиякий вплив А. Чехова (невипадково Брайан Фріл захоплювався творчістю цього автора та перекладав його п'єси). В даному випадку Свято виступає як символ божественного провидіння, що веде кожного з нас по життю. Стукає повсякчас, але ми закриваємося вигаданими шорами і тим самим не в змозі, навіть подекуди боїмося прийняти щастя, яке дарує Господь. Фото та анотації надано театром.
Сюжет присвячений зустрічі батьків двох школярів, які посварилися, і один побив іншого. Все починається вельми пристойно, але поступово в процесі діалогів починають сипатися скелети із сімейних шаф, респектабельні батьки показують свої справжні обличчя і почуття. Тема є більш широкою, аніж суто розбір шкільного конфлікту, вона стосується кожного, адже всі ми граємо якісь ролі, намагаючись задовольнити очікування оточуючих - рідних, сусідів, колег. Іноді ситуація виходить з-під контролю, і тоді події розгортаються досить неочікувано. Сподобалося режисерське і сценографічне рішення, зокрема, великі пересувні мішки сміття в якості декорацій, які, на мій погляд, символізують купи сміття із вигаданих образів і несправжніх почуттів, що герої тягнуть за собою у повсякденному житті. Як на мене, дещо перебільшено роль алкоголю як "каталізатора правди", хоча реакція публіки свідчила про глибоке розуміння такого трактування)))) Колись я бачила цю виставу з іншим акторським складом (за винятком Ірми Вітовської), можу зазначити, що майстерність акторів таки має значення, від їх трактування ролей залежить половина враження. Але загалом вистава дуже цікава, щиро рекомендую до перегляду всім, кого цікавлять справжні емоції та почуття! було цікаво, іноді смішно. Щодо приміщення театру, то присутні незручні сходи на третій поверх, де завжди утворюються величезні черги до гардеробу і виходу.
Вистава з гумором про сумні речі. Життя героїв втратило барви, про що свідчить темний одяг персонажів. Символом живого, природного- є тільки червоні троянди. Було сумно, що людей поглинають проблеми, недомовленості, робота.... але ж є діти, які не дають потонути батькам в багаторічних конфліктах, непорозуміннях...але залишився настрій хороший, в голові досить довго прокручувалися сцени з вистави. Сюжет - результат сутички двох11-річних хлопців - один залишився без двох зубів. Батьки хлопців зійшлися щоб порозумітися й мирним шляхом залагодити дитячу бійку. Але не так сталося, як гадалося: четвірка почала сваритися й виливати на всіх свій «внутрішній» бруд. Актори були неперевершені. Сперш було нерозуміння мішків зі сміттям на сцені, але ж з'ясувалося що громіздкі чорні сміттєві пакети стали не просто частиною інтер’єру, а й уособленням життя героїв. Вони були як заклик не витрачати час на пусті балачки, не перетворювати свої душі й домівки на сміття. Гра була чудова. Актори дуже добре передали і емоції батьків і справжні почуття і відчуття, як матусь так і татусів. Можливо було б цікаво людям у яких є діти.
Влада Бєлозоренко - режисер-дослідник, ставить спектаклі в кращих театрах Києва. Гуру пластики і мізансцени. Керівник і засновник «11». Її Театр - це мистецтво, яке змушує відчувати.
Українська акторка театру, кіно та дубляжу.
Олена Узлюк народилася 16 листопада 1968 року.
У 1988 році закінчила вокальне відділення Київського естрадно-циркового училища, а в 1992 році — акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс Б. Ставицького).
З 1992 року Олена Узлюк — акторка Молодого театру. Дублює і озвучує на всіх студіях дубляжу українською та російською мовами.
Засл.артистка України. Володарка національних премій з кіномистецтва «Золота Дзиґа», «Золотий Дюк» та двічі володарка премії «Кіноколо».
Лауреат театральної премії «Київська Пектораль».
Володарка нац.премії у сфері телебачення «Телетріумф».
Ірма Вітовська – перший лауреат премії «Women in art» від «HeForShe» у категорії «Театр і кіно», створеною ООН і Українським інститутом.
Є активною громадською діячкою .
Корінням батько Ірми походить з села Медуха Галицького району Івано-Франківської області. Прадід по материнській лінії у Ірми – росіянин, а його дружина – латишка.
Мріяла стати археологом, кілька років підряд намагалася вступити до Прикарпатського інституту ім. Стефаника. Відвідувала театральний гурток при Палаці піонерів у Івано-Франківську.
1998 року закінчила Львівський державний музичний інститут за спеціальністю «Актриса драматичного театру», курс народного артиста України Богдана Козака. З того ж року працює у Молодому театрі.
Резонансною подією є втілення на арені Національного Цирку в співпраці з «Диким театром» та продюсерської групи, в яку входить Ірма Вітовська, проекту «Афродизіак» (реж. Максим Голенко), який за 7 вистав (1 сезон) подивилось понад 14000 глядачів, що стало рекордом в театральній галузі .
Два роки поспіль входить в топ-100 діячів культури за версією часопису «Новое Время» та 3 роки поспіль у 100 найбільш впливових жінок України за версією часопису «Фокус».
Ірма Вітовська неодноразово була учасницею багатьох міжнародних театральних фестивалів. Отримувала персональні нагороди.
З 11 жовтня 2015 року є тренером в шоу Маленькі гіганти на «1+1». На каналі ICTV Ірма Вітовська вела проекти «Народна зірка», «Шлюбні ігри». Ірма Вітовська брала участь у вокальному шоу «Народна зірка» на каналі «Україна».
Акторка активно займається благодійністю, є учасником багатьох соціально-громадських програмам. Ірма Вітовська віддала на лікування поранених у АТО більшу частину свого гонорару за зйомки у фільмі «Пограбування по-жіночому».
Ірма була дружиною Володимира Кокотунова (нар. 1 квітня 1969), також актора Молодого театру з 1993 по 2016 рік. 29 березня 2011 року в подружжя народився син Орест Кокотунов.
8 квітня 2016 року вдруге вийшла заміж, чоловіком став Віталій Ванца (нар. 1978) з Борислава Львівської області.
Ірма Вітовська створила образ Гертруди у проєкті Ростислава Держипільського «HAMLET», що став лауреатом національної театральної премії «Гра» 2018 р.
Резонансною подією є втілення на арені Національного цирку в співпраці з «Диким театром» та продюсерської групи, в яку входить Ірма Вітовська, проєкту «Афродизіак» (реж. Максим Голенко), який за 7 вистав (1 сезон) подивилось понад 14 000 глядачів, що стало рекордом в театральній галузі.
За втілення ролі баби Прісі у п'єсі «Баба Пріся. На початку та на кінці часів» (автор Павло Ар'є) Ірма Вітовська стала володаркою як театральної премії «Київська Пектораль»(найкраща акторка) 2016 року, вистава «Сталкери» (реж. Стас Жирков), так і кінопремії «Кіноколо» та «Золота дзиґа» (найкраща акторка) 2018 року, стрічка «Брама» (реж. Володимир Тихий). Це перший випадок в Україні, коли один й той самий актор втілює один й той самий образ в різних трактуваннях матеріалу двох різних режисерів та в різних напрямках, як-то кіно і театр, і отримує найвищі нагороди за свої роботи.
Володарка «Золотий Дюк» на ОМКФ в 2019 р. Найкраща акторська робота. Фільм «Мої думки тихі» реж. Антоніо Лукіч.
Фільм «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча отримав «Кришталевий глобус» на 54-му міжнародному кінофестивалі класу А у Карлових Варах, став переможцем у категорії «Приз глядацьких симпатій» та нагороджений «FIPRESCI» на ОМКФ 2019 р.
Лілія росла допитливою і цілеспрямованою дитиною. У п'ятирічному віці дівчинка почала займатися художньою гімнастикою (згодом стала майстром спорту), вивчати іноземні мови (крім володіння рідними українською та російською мовами, актриса вільно говорить англійською, французькою, румунською і польською), закінчила музичну школу за класом «фортепіано».
Але своїм покликанням Ребрик вважала саме сценічне мистецтво, і, не піддавшись на вмовляння рідних, які пророкували Лілії медичну кар'єру, в 1996 році дівчина переїхала до столиці і вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, де і до цього дня працює викладачем хореографії.
Після закінчення інституту Лілію прийняли в трупу Київського академічного Молодого театру.
У 2004 році Лілія стала поєднувати гру на театральних підмостках з роботою на українському телебаченні. У 2006 році вона почала вести «Прогноз погоди», а після виходу на екрани успішних, рейтингових серіалів за участю актриси Ребрик вибрали ведучою популярного телепроекту «Танцюють всі!», а в 2009 році – ведучою шоу «Неймовірні історії кохання».
У 2011 році Ребрик взяла участь в популярному шоу «Танці з зірками», де виступала в творчому тандемі з відомим українським хореографом Андрієм Диким. Робочі відносини незабаром перетворилися в романтичні, і в тому ж році Андрій і Лілія одружилися. У 2012 році у пари народилася дочка Діана, а у 2018 – друга донька.
З 1998 по 2000 рр. – актор Українського малого драматичного театру.
З 2000 по 2008 рр. – актор ТЮГу на Липках.
З 2008 року працює у Молодому театрі.
Отримавши диплом, знайшов роботу в Театрі Естради.
З 1996 року є актором Київського Молодого театру. На його рахунку кілька десятків театральних ролей самого різного плану, і близько 50 ролей у фільмах і серіалах російського, українського та спільного виробництва.
Перша роль була в стрічці «Право на любов» – в 2005 році, де Ігор зіграв доктора.
Потім були рідкісні епізодичні ролі у «Все включено», «карасі», «Дорогих дітей» «Тату напрокат» і інших проектах. Зіграв капітана міліції в одній із серій п'ятого сезону популярного серіалу «Повернення Мухтара». Дуже вразив глядачів своєю роботою в «Недоторканних», де він зіграв Космовецкого. Ще одна яскрава роль співробітника ФСБ в картині «Дорога в порожнечу» теж не пройшла непоміченою.
Серед останніх робіт варто виділити участь в багатосерійної телевізійної стрічці «Не зарікайся».
Олег Москаленко народився в Польщі, де тоді тимчасово жили його батьки. Ріс в Черкаській області, поступив на інформатику, але не провчився і року.
У студентські роки два роки працював в «Макдональдсі».
У 2014 році він закінчив Київський університет , а зараз служить в «Молодому театрі».
Кастинг на виконавця головної ролі тривав сім місяців. Робота над фільмом тривала сім років.
Москаленко також періодично знімається в серіалах ( «Мажор», «Безсмертник», «Жіночий лікар-3») і кіно, але роль Германа в «Дикому полі» стала його дебютом на великому екрані в якості головного актора.
Олег одружений і зовсім недавно вперше став батьком.
У кіно дебютував епізодичною роллю у фільмі «Про любов» (2009).
Знімається на телебаченні, в кіно та рекламі.
грають декілька акторів
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України відкрив свій перший сезон 24 вересня 1917 року.
У 1918 році приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила у 1919 р. злиття Державного драматичного театру з Молодим театром.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
У 1979 році виник Молодіжний театр, який у 1995 році отримав назву Молодий.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого.
7 травня 2019 року Молодий театр отримав статус Національного.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!
« Різня »
