Вам набридло жити з жінкою або чоловіком, робити нудну й таку важливу роботу, відповідати на дзвінки, бути ідеальними батьками, зразковими громадянами, слідувати моді та бути в курсі усіх сучасних тенденцій? А головне почуватися настільки маленькими, що мусите постійно надуватися?
На щастя, ніхто не почує ваших думок і не викличе швидку чи поліцію. Вам треба усміхатися, бути ввічливими і триматися порядно, як і належить дорослим. А ще запропонувати шматок смачнючого фруктового пирога батькам такого чудового хлопчика – він же не навмисне вибив два зуби вашому синові!
Що може стати останньою краплею для чотирьох чемних батьків та вивести їх із себе? Чи все-таки вдасться залагодити цю масштабну різню більш-менш цивілізовано? Зможуть дорослі обійтися без жертв і ще одних вибитих зубів? Про це та інше в ексцентричній комедії за п'єсою "Божество різанини" відомої французької письменниці Ясміни Рези, яку ставили в Лондоні, Німеччині, на американському Бродвеї, а Роман Поланськи відзняв кінофільм.
Сучасна українська акторка театру та кіно, продюсерка, громадська діячка.
Корінням батько Ірми походить з села Медуха Галицького району Івано-Франківської області. Прадід по материнській лінії у Ірми – росіянин, а його дружина – латишка.
Мріяла стати археологом, кілька років підряд намагалася вступити до Прикарпатського інституту ім. Стефаника. Відвідувала театральний гурток при Палаці піонерів у Івано-Франківську.
1998 року закінчила Львівський державний музичний інститут за спеціальністю «Актриса драматичного театру», курс народного артиста України Богдана Козака. З того ж року працює у Молодому театрі.
Резонансною подією є втілення на арені Національного Цирку в співпраці з «Диким театром» та продюсерської групи, в яку входить Ірма Вітовська, проекту «Афродизіак» (реж. Максим Голенко), який за 7 вистав (1 сезон) подивилось понад 14000 глядачів, що стало рекордом в театральній галузі .
Два роки поспіль входить в топ-100 діячів культури за версією часопису «Новое Время» та 3 роки поспіль у 100 найбільш впливових жінок України за версією часопису «Фокус».
Ірма Вітовська неодноразово була учасницею багатьох міжнародних театральних фестивалів. Отримувала персональні нагороди.
З 11 жовтня 2015 року є тренером в шоу Маленькі гіганти на «1+1». На каналі ICTV Ірма Вітовська вела проекти «Народна зірка», «Шлюбні ігри». Ірма Вітовська брала участь у вокальному шоу «Народна зірка» на каналі «Україна».
Акторка активно займається благодійністю, є учасником багатьох соціально-громадських програмам. Ірма Вітовська віддала на лікування поранених у АТО більшу частину свого гонорару за зйомки у фільмі «Пограбування по-жіночому».
Ірма була дружиною Володимира Кокотунова (нар. 1 квітня 1969), також актора Молодого театру з 1993 по 2016 рік. 29 березня 2011 року в подружжя народився син Орест Кокотунов.
8 квітня 2016 року вдруге вийшла заміж, чоловіком став Віталій Ванца (нар. 1978) з Борислава Львівської області.
Лілія росла допитливою і цілеспрямованою дитиною. У п'ятирічному віці дівчинка почала займатися художньою гімнастикою (згодом стала майстром спорту), вивчати іноземні мови (крім володіння рідними українською та російською мовами, актриса вільно говорить англійською, французькою, румунською і польською), закінчила музичну школу за класом «фортепіано».
Але своїм покликанням Ребрик вважала саме сценічне мистецтво, і, не піддавшись на вмовляння рідних, які пророкували Лілії медичну кар'єру, в 1996 році дівчина переїхала до столиці і вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, де і до цього дня працює викладачем хореографії.
Після закінчення інституту Лілію прийняли в трупу Київського академічного Молодого театру.
У 2004 році Лілія стала поєднувати гру на театральних підмостках з роботою на українському телебаченні. У 2006 році вона почала вести «Прогноз погоди», а після виходу на екрани успішних, рейтингових серіалів за участю актриси Ребрик вибрали ведучою популярного телепроекту «Танцюють всі!», а в 2009 році – ведучою шоу «Неймовірні історії кохання».
У 2011 році Ребрик взяла участь в популярному шоу «Танці з зірками», де виступала в творчому тандемі з відомим українським хореографом Андрієм Диким. Робочі відносини незабаром перетворилися в романтичні, і в тому ж році Андрій і Лілія одружилися. У 2012 році у пари народилася дочка Діана, а у 2018 – друга донька.
Отримавши диплом, знайшов роботу в Театрі Естради.
З 1996 року є актором Київського Молодого театру. На його рахунку кілька десятків театральних ролей самого різного плану, і близько 50 ролей у фільмах і серіалах російського, українського та спільного виробництва.
Перша роль була в стрічці «Право на любов» – в 2005 році, де Ігор зіграв доктора.
Потім були рідкісні епізодичні ролі у «Все включено», «карасі», «Дорогих дітей» «Тату напрокат» і інших проектах. Зіграв капітана міліції в одній із серій п'ятого сезону популярного серіалу «Повернення Мухтара». Дуже вразив глядачів своєю роботою в «Недоторканних», де він зіграв Космовецкого. Ще одна яскрава роль співробітника ФСБ в картині «Дорога в порожнечу» теж не пройшла непоміченою.
Серед останніх робіт варто виділити участь в багатосерійної телевізійної стрічці «Не зарікайся».
З 1998 по 2000 рр. – актор Українського малого драматичного театру.
З 2000 по 2008 рр. – актор ТЮГу на Липках.
З 2008 року працює у Молодому театрі.
Олег Москаленко народився в Польщі, де тоді тимчасово жили його батьки. Ріс в Черкаській області, поступив на інформатику, але не провчився і року.
У студентські роки два роки працював в «Макдональдсі».
У 2014 році він закінчив Київський університет , а зараз служить в «Молодому театрі».
Кастинг на виконавця головної ролі тривав сім місяців. Робота над фільмом тривала сім років.
Москаленко також періодично знімається в серіалах ( «Мажор», «Безсмертник», «Жіночий лікар-3») і кіно, але роль Германа в «Дикому полі» стала його дебютом на великому екрані в якості головного актора.
Олег одружений і зовсім недавно вперше став батьком.
У кіно дебютував епізодичною роллю у фільмі «Про любов» (2009).
Знімається на телебаченні, в кіно та рекламі.
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України «народився» 24 вересня 1917 року в місті Києві в будинку №17 по вулиці Прорізній.
У 1870 р. садибу, розташовану за цією адресою, придбав Микола Григорович-Барський «під спорудження мурованого будинку». Три роки потому з’явився проект двоповерхової будівлі, складений архітектором Федоровим. З роками під час реконструкцій було добудовано третій (у 1902 р.), а потім і четвертий (у 1913 р.) поверхи. До вересня 1917-го це був звичайний прибутковий будинок з декількома крамницями на 1-му поверсі. Силою обставин новостворений Молодий ненадовго затримався в цьому будинку. Після нього тут деякий час працював польський театр, пізніше тут знаходився Будинок Червоної армії та флоту, а в 1944-85 рр. – кінотеатр «Комсомолець України». До речі, це одна з небагатьох будівель на Прорізній, що вціліли після Другої світової війни.
У 1916 р. молоді актори створюють театральну студію. Приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила переїзд у 1919 р. до Харкова та злиття з трупою великого театру.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру.
Студійці, що стали видатними акторами, режисерами, продовжували пропагувати ідеали Молодого, сформульовані в маніфесті (до глядачів): «...бачити в театрі не кафедру чеснот, не дзеркало правди, не місце навчання та популяризації програм політичних партій, а театр, і тільки театр!»
За наказом Мінкульта УРСР у 1979 р. створюється «Молодіжний театр». Вистава «…З весною я до тебе повернусь!» (1980 р.) – перша в новітній історії театру. 6 років потому Молодий – знову на Прорізній, 17, знову в переліку найпопулярніших театрів Києва! Історичну назву відновлено в 1995 р. завдяки Лесеві Танюку, який сприяв і поверненню театру до рідної домівки.
Керівників театру за 100 років його існування було багато. Особливе місце серед них посідає Віктор Шулаков: його вистави «За двома зайцями» та «Сватання на Гончарівці» стали візитівками Молодого. У 1996-2012 рр. театр очолює Станіслав Мойсеєв. Він опікується оновленням репертуару, запрошує закордонних режисерів, налагоджує зв'язок з театрами країн-сусідів. З 2012 р. художнім керівником театру став молодий режисер Андрій Білоус.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого. Найцікавіші вистави Києва – саме тут! Як і раніше, вони різні за тематикою, формою та стилем. Приєднання до Європейської театральної конвенції відкрило шляхи інтеграції театру у світовий культурний простір. Як і 100 років тому, сенс існування Молодого – пошук тем, що хвилюють людство в усі часи, та їх самобутнє відтворення сучасними засобами драматичного мистецтва.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!
