Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Джим Свейн – письменник, 45-ти років. Невпевнений у собі чолов’яга, в сім’ї якого справжня криза. Він виходить на набережну, щоби… що? Можливо, зустрітися з кимось чи щось обміркувати. Проте роздуми перериває волоцюга, який з’являється наче нізвідки. Цей жебрак знає про нього все – про дружину й коханку, він наче занурюється у думки головного героя.
Можливо саме звичайний безхатько допоможе забезпеченому мешканцю мегаполіса з Ріверсайд драйв розплутати клубок проблем та визначитись з його творчою самоідентифікацією?
За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.
В історії з постановкою вистави містичних збігів та обставин незліченна кількість. Хоча б те, що театр розташований на вулиці імені Івана Миколайчука, а будинок, в якому жив актор, знаходиться просто поруч з нашим театром. Режисер вистави Тетяна Матасова кілька років мріяла про постановку цієї повісті, а театр обрала теж невипадково. Дитинство та ранню юність Тетяна провела у фольклорних ансамблях, що відчувається у дбайливому та обережному поводженні з фольклорною основою вистави. А ще... вистава стане цілим клондайком дебютів. Актори, яких звикли бачити та сприймати виключно як блискучих вокалістів, вийдуть на сцену в якості драматичних акторів. Ось... Сюрпризи відкрили не всі. Тож чекаємо на виставі.
Трагедія Гамлета – у необхідності відмовитися від власних духовних вимог і стати звичайним убивцею (А. Тарковський). А головним героєм нашої версії «Гамлета» є театр. Актори його мандрівної трупи – одночасно блазні й мудреці, які замислюються над найглибшими проблемами буття й, здається, знають щось, про що не здогадуються інші. Цього разу перед ними постало питання про відповідальність перед собою і перед суспільством, і вони намагаються вирішити його, приміряючи на себе личини персонажів безсмертної трагедії Шекспіра. І та сама дійсність постає в зовсім іншому світлі, коли дивишся на неї, наприклад, очима Гамлета й очима Гертруди.
Лірична драма І. Франка про кохання, де любов піднесена на найвищий п’єдестал. Про життя, що пройшло марно, про втрачене через егоїзм кохання, про надії, що не справдилися. Після глибоких і болісних переживань, у взаємостосунки закоханої пари приходить прощення. У виставі змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, хапається «за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку». Герой уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим «естетом» та «живою людиною» з почуттями та емоціями.
За п'єсою «Безталанна» Івана Карпенка-Карого. Тихе сімейне життя чи шалений вир пристрастей? Божевільне, руйнівне кохання чи спокій та мир у родині? Мудра, лагідна Софія чи дика й несамовита Варка? З ким бути? «У мене тепер дві душі, і обидві болять, ниють!» – каже зачарований, поневолений красою двох жінок та заблукалий у сутінках власної душі, Гнат. Що буває, коли серце рветься навпіл, Ви дізнаєтесь із найкращої української п'єси про кохання. Ця історія про те, як одна бездумна помилка може зруйнувати все життя, адже справжнє почуття трапляється лише раз.
Трошки нудьгувала, місцями смішно. Джим Свейн – письменник, 45-ти років. Невпевнений у собі чолов’яга, в сім’ї якого справжня криза. Він виходить на набережну, щоби… що? Можливо, зустрітися з кимось чи щось обміркувати. Проте роздуми перериває волоцюга, який з’являється наче нізвідки. Цей жебрак знає про нього все – про дружину й коханку, він наче занурюється у думки головного героя. І тут починається саме цікаве, простий безхатько, відкриває відомому писменнику очі, на його життєву ситуацію, і як би не було неприємно це слухати, але це 100% правда!!! І що робити послухати безхатька і щасливо жити далі з своєю родиною, чи піддатись коварній коханці, оце вибір!!! Вир подій закручується на сцені, і ти вже починаєш переживати разом з ним, і з цікавість чекаєш закінчення. Цікава вистава, гарна гра акторів, Безхатько взагалі бомба, але для одноразового відвідування, щоб сказати що вона надихає, чи дозволяє задуматись, то ні, а от провести гарно вечір, розвіятись, те що треба. Спочатку трішки не зрозуміло було, а потім ти з трепетом чекаєш чим закінчиться. Маленьке приміщення, трішки не зручно було чекати було багато людей, не має буфету.
Було смішно і, місцями, страшно і моторошно. Якщо чесно, то стало страшно за себе, бо не зрозуміло скільки психопатів вештається вулицею. Вистава досить суперечлива в силу того, що головний герой, у якого був маніакально-депресивний психоз, постійно переключався з жартів на щось моторошне...Це була дуже тонка гра, ніби ходити лезом ножа... Ніби слухаєш головних героїв, стає смішно від їх діалогів, поряд теж сміються глядачі, а наступної миті головний герой змінює вираз обличчя і говорить щось таке, від чого став моторошно і не по собі... Вистава дуже неоднозначна і дає приводи задуматися: і про сенс подружніх зраду, і про підлість тих, кого ми любимо, і про недосконалу роботу психіатрії, і про те, що будь-хто може опинитися на місці Джеймса і залишитися наодинці з некерованим психопатом, що неминуче призведе до трагедії. вистава однозначно тримає в стані напруги і викликає емоції. Актори грали неймовірно! Раджу людям, які цікавляться психологією і психіатрією, бо головний герой був очевидним психом. А також тим, кому подобаються дещо моторошні сюжети, жир любить напругу. Приміщення чисте, красиве і сучасно обладнане. Жодних недоліків не помічено)
Син режисера Ігоря Равицького (від першого шлюбу), онук режисера Миколи Равицького. До 1988 жив у м. Суми, де закінчив російську школу №4.
У 1992 році Роман закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс Михайла Рєзніковича). Того ж року Равицького зарахували до трупи Молодого театру.
Як зазначено на сайті Молодого театру, Роман Равицький «має неабияке комедійне обдарування, сценічну привабливість, акторську безпосередність, пластичність, щирість, музично обдарований. За своїми акторськими можливостями та фактурою — артист на амплуа простака».
Працює також у рекламній царині.
Одружений з акторкою Альоною Равицькою. Виховує доньку Валерію.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
В дитинстві мені пощастило познайомитися з театром у театр-студії «Саквояж». Саме там я закохалася у ці відчуття і процес творення.
– Яку роль мрієте зіграти?
Роль, яка комусь допоможе знайти відповіді на свої питання.
– Чим любите займатися у вільний час?
Дивитись хороше кіно, займатись йогою, вчитись чомусь новому
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Думаю, що мистецтво взагалі і театр зокрема – це найкращий спосіб говорити з людьми і ділитися з ними емоціями, які можуть змінити щось у їхньому житті.
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Ідіть у театр!)
У 2006 році зайняла ІІ місце на Всеукраїнському конкурсі професійних читців імені Романа Черкашина в Харкові та ІІІ місце на Всеукраїнському студентському конкурсі читців на найкраще виконання творів Івана Франка у Львові.
З 2007 року Іванна Бжезінська акторка Київського академічного Молодого театру.
Зніматися почала у кіно почала після закінчення університету. У 2007 році знялась у телесеріалі «Повернення Мухтара-4».
Була в складі дівочого квартету «Три сестри», який гастролював з концертами в Польщі, у Львові та Львівській області.
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України відкрив свій перший сезон 24 вересня 1917 року.
У 1918 році приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила у 1919 р. злиття Державного драматичного театру з Молодим театром.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
У 1979 році виник Молодіжний театр, який у 1995 році отримав назву Молодий.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого.
7 травня 2019 року Молодий театр отримав статус Національного.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!