Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
У сценічному прочитанні режисера Дмитра Богомазова оповідання Юрія Коваля зі збірки «Чистий Дор» - це смішні, добрі, мудрі і дуже світлі історії про загублене в лісах старовинне село з прозорою назвою Чистий Дор і життя-буття його мешканців. «Село моєї душі» – так сказав одного разу Коваль про Чистий Дор, як про мрію, про втілення свого ідеалу. Привітна Пантелеєвна, серйозне дівчисько Нюрка і галаслива Мироніха, сварлива Манька і найдобріший дядько Зуй - всі вони живуть немов у колі заповідного лісу, і не загрожує їм ні чорний відчай зовнішнього світу, ні безглузда суєта. Їхні стосунки з людьми будуються на почутті спорідненості, що моментально спалахує, завдяки якому одразу був зарахований до родичі і оповідач – письменник-мандрівник, який випадково забрів у село. Їх чисте життя, всі відтінки лісу і неба ловить невидимою сіттю письменник – бродяга, щоб потім, сидячи в похмурому місті, написати книгу.
Ці цікаві історії для душі, розуму і серця, приносячи гру, посмішку, свіжість і чарівність живого життя, роблять і самих глядачів чистішим і добрішим. А тонка іронія автора ще й піднімає настрій.
Можливо, ми перші, хто присвятив свою творчу програму прадавній київській місцевості – Кухмістерці, яка сьогодні відома, як Березняки. Ми пофантазували про те, якими були люди, які тут мешкали, про що мріяли, що любили, які страви готували. Ми зміксували для Вас виставу та концерт, додали кулінарних рецептів, а ще дрібку гумору та гарного настрою. Чекаємо в гості на Кухмістерці!
Дві самотні жінки похилого віку, сестри: одна – колишня актриса, інша – все життя при ній. Лагодять зламані крани, згадують минуле, живуть в дуже просторій квартирі, де колись був гомінкий театральний гуртожиток. Самотні ... І раптом старшій (актрисі) приходить в голову геніальне рішення !!! – видати молодшу заміж. І в рівномірному, зі схожими тихими днями, житті щось починає відбувається. Нареченого замовляють в шлюбному агентстві, але спочатку приходить зовсім не жених, а потім – відразу два жениха... Однак ініціативу перехоплює інший претендент з явно заплямованою біографією. Але всіх їх випереджає слюсар-сантехнік, якого дами приймають за справжнього жениха. В результаті – закохані всі! І весь процес з'ясування відносин супроводжується дотепними діалогами і комічними ситуаціями. Виявляється, тільки зроби крок, і все буде можливо: мрії, які здаються нереальними – цілком реальні. У цьому спектаклі в повітрі завжди витають можливісті. Здавалося б, простягни руку – і схопиш мрію за хвіст, стягни її з небес на землю – ось тобі і реальність. І не так вже й багато для цього треба. Кульмінація вистави – в прийдешнє щастя повірили вже всі: і глядачі, і навіть самі актори. Здається, ще трохи – і все владнається в цьому недолугому житті ... Але…
Міську байку про співіснування єврейської та української родини, сповненої анекдотичних ситуацій, вам розкажуть багатогранні актори театру. Під час вистави ви дізнаєтесь рецепти єврейської кухні, а також зможете скуштувати вже готові страви, заспівати відомі мелодії, від душі посміятися разом з героями.
П'єса «Дами і гусари» польського комедіографа і поета Олександра Фредро (1793-1876 рр.) належить до «золотого фонду» класичної літератури. 175 років вона не сходить зі сцен світового театру, надаючи можливість акторам і режисерам поринути у вишукану театральність, відчути витонченість польського гумору, в якому граціозність романтизму співіснує з легкою самоіронією. Дія відбувається в маєтку Майора – затятого холостяка, який, зібравши добірне товариство бойових друзів, відгородившись від примарних принад життя, а власне, усього, що пов'язане із жіноцтвом, «бавиться» і відпочиває між походами. Спокійну, суто гусарську ідилію буквально висаджує в повітря приїзд цілої кавалькади жінок – кузин Майора на чолі з пані Оргоновою. З їхньою появою стале гусарське життя летить до дідька, маєток – лихоманить. І це все можна було б стерпіти, якби не підступний план кузин: одружити Майора на донці пані Оргонової – Зосі. Жінки розробляють тактику і стратегію: пані Диндальська опікується Капеланом, панна Анеля пускає бісиків Ротмістру, їхні служниці Юзя, Зузя, Фрузя також не втрачають часу марно... Поки жіноцтво приводить план у дію, Зося зустрічає поручика Едмунда і впізнає в ньому своє омріяне кохання... Автори вистави на чолі із режисером-постановником, автором сценічної версії Юрієм Одиноким створили яскраве сценічне дійство, насичене легкістю акторської імпровізації, граціозністю пластично-танцювального малюнку, сповнене музики і вічних мрій про кохання. У фіналі вистави звучить «Тетянин вальс» Тараса Жирка. Фото та анотації надано театром.
До творчості відомого югославського драматурга-класика ХХ століття Браніслава Нушича театр звертається не вперше. Його комедія «Пані міністерша» користується величезною популярністю у глядача протягом більш ніж дванадцяти років! П'єсам цього екстравагантного автора характерні гострий гумор, оригінальність сюжету, несподівана інтрига, глибина зображення людських характерів... і не тільки це. І ось – знову на сцені Б. Нушич, з однією з найкращих своїх комедій «Д-р»! Ця п'єса, чия спроможність перевірена часом, сповнена грайливим і м'яким сарказмом. Герой, Живота Цвійович, нещодавно розбагатілий комерсант, одержимий ідеєю забезпечити світле майбутнє своєму синові-телепневі! Ради цього він під ім'ям власного сина віддає до університету бідного, але письменного юнака, який блискуче справляється з поставленим завданням і привозить такий бажаний «диплом доктора філософії»! Живота тріумфує – нарешті він доб'ється загального визнання, проб'ється до вищого світу, і навіть зможе взяти за невістку дочку міністра шляхів сполучення разом з кілометрами залізниць, обіцяних у придане! Але немає нічого таємного, що б не стало явним! Комедійна пружина починає розкручуватися... Чим вирішиться ця заплутана історія, глядач дізнається сам, подивившись геніальну комедію не менш геніального автора!
Незвична вистава. Проста та глибока. Вистава "для подумати". Вистава "для подивитися". Актори наче гвинтики одного механізму. Рухи чіткі, відпрацьовані. Тексти прості, але чіпляють своєю глибинною. Настільки винахідливо! Усю виставу не покидає думка "Геніально... геніально - просто". Парадоксально, але попри всю кумедність епізодів, залишається відчуття легкого суму.... Вистава закінчилася... але частинка селища Дор переїхала в мою голову... і так хочеться зберегти її якомога найдовше.
1995 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого (курс Е. Митницького). За роки творчої діяльності Дмитро Богомазов здійснив постановку більше 40 вистав на сценах Києва, Одеси, Черкас, та закордоном - у Польщі, Росії, Франції. Серед них низка вистав за творами світової класики, зокрема: В. Шекспіра, Ж. Б. Мольєра, Й. Гете, М. Булгакова, Т. Манна; першопрочитання творів Л. Піранделло, Софокла, О. Гріна; сучасне прочитання класичної української літератури: І. Карпенка-Карого, В. Стефаника, І. Франка, П. Саксаганського.
З 1993 по 2000 рік та з 2011 року працює режисером-постановником Київського театру драми і комедії. З 2017 року - головний режисер Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка.
Є членом Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (з грудня 2016).
У 2006 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, курс нар. артиста України, нар. артиста Росії Е.М. Митницького.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2004 року.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1996 року.
У 2004 році нагороджена спеціальним призом кінофестивалю студентських робіт «Відкрита ніч» за кращу жіночу роль фестивалю (к / ф «Гунька»).
Лауреат театральної премії «Київська Пектораль» в номінації «Краща жіноча роль» за роль Медсестри Марії у виставі «Черга» О. Марданя (2007).
Лауреат премії ім. Віри Левицької (2009).
У 2016 році присвоєно почесне звання «Заслужена артистка України».
Народився 24 лютого 1959 року у шахтарському місті Стаханов (нині Кадіївка). В 1979 році закінчив Дніпропетровське театральне училище, курс В. І. Ковалевського. В 1996 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, спеціальність «Організація і управління театрально-видовищними підприємствами».
Працював в Дніпропетровському російському драматичному театрі імені Максима Горького, в Севастопольскому театрі ЧМФ. В Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1988 року. З 1991 по 1997 роки обіймав посаду директора-розпорядника театру.
Двічі лауреат професіональної театральної премії «Київська пектораль»: в 1997 році лауреат в номінації «Найкраще виконання чоловічої ролі» за роль Мессіра Нічі у виставі «Комедія про принадність гріха» Нікколо Макіавеллі; в 2003 році — в тій ж номінації за роль Подкольосіна в спектаклі «Одруження» Миколи Гоголя.
Окрім роботи в театрі, веде ранкову телепередачу «Ранок з Інтером» на телеканалі «Інтер».
Є президентом Бердянського міжнародного кінофестивалю.
У 2006 році випустив диск романсів «Негромкий вальс».
З 11 жовтня 2015 року буде одним із тренерів дитячого талант-шоу «Маленькі гіганти» телеканалу «1+1».
У 2015 році Володимир Горянський таємно одружився на Олені Фейсі.
Влітку 2016 року приєднався до патріотичного флешмобу #яЛюблюСвоюКраїну, опублікувавши відеозвернення, в якому розповів за що любить Україну.
Оксана Жданова – українська актриса театру і кіно. Популярною артисткою дівчина стала завдяки участі в драматичних серіалах «Дворняжка Ляля», «Нитки долі» і «Суддя». Зіграла в художньому фільмі «11 Дітей з Моршина», «Я працюю на цвинтарі». З 2013 року по 2020 була актрисою театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Там зіграла свої перші головні ролі у виставах «Радість сердечна», «Співай, Лоло, співай», «Все життя попереду», «Карнавал плоті». Тепер працює в Національному театрі ім. Івана Франка.
Оксана народилася 3 лютого 1993 року в Херсоні. Батьком і матір'ю дівчинки стали актори, які працювали в місцевому музично-драматичному театрі ім. М. Куліша. У Жданової Оксани є рідний брат Павло, який обрав професію кінооператора. Будучи дворічною дитиною, дівчина вперше виступила на театральній сцені разом з іншими дітьми. Згодом родина юної актриси перебралася до Донецька. У дев'ятирічному віці Оксана грала у виставі «Милий друг» (за романом Гі де Мопассана) в Музично-драматичному театрі м. Донецька. Оксана мріяла про професію балерини, приходила на прослуховування до В. Писарєва в балетну школу, але дані актриси не підходили. І її вибір припав на танцювальну студію ТОДЕС, де вона займалася довгий час.
Після випуску зі школи Оксана вирішила продовжувати удосконалювати свою акторську гру в одному з київських вузів. Батьки підтримали вибір дочки, незважаючи на те, що мама мріяла бачити свою дочку в ролі лікаря. Оксана вступила з першого разу і стала студенткою курсу заслуженого діяча мистецтв України Д. М. Богомазова в Національному університеті театру ім. В. К. Карпенка-Карого.
Жданова Оксана дебютувала в мелодрамі «Дворняжка Ляля», у якій їй пощастило зіграти головного персонажа, а саме Рубіновим Лялю. Ця роль стала візитівкою Жданової.
Говорячи про свою любов до читання, Жданова насамперед згадує твори Достоєвського, Коваля, Толстого, Акуніна, Бродського, Ахматову, Маяковського. Щодо кіно, то Оксана Жданова вважає за краще дивитися британські і американські фільми.
У 1996 році закінчив акторське відділення Дніпропетровського державного театрального училища, курс В.І. Ковалевського
З 2010 року - навчання на кафедрі організації театральної справи Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого
1996 - 1999 - артист Чернігівського молодіжного театру
1999 - 2013 - артист Дніпропетровського молодіжного театру
2007 - 2008 - артист Дніпропетровського академічного театру ім. Т.Г. Шевченка
2007-2012 - артист Запорізького театру "VIE"
З 2013 року працює в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Лауреат вищої театральної нагороди Придніпров'я «Надія Січеславни»:
в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» за роль Мікеле в спектаклі «Філумена Мартурано» Е. Де Філіппо (2003)
в номінації «Краща чоловіча роль другого плану» і Гран-прі за високий професіоналізм і майстерність у створенні характеру англійського джентльмена в екстремальних обставинах за роль Джорджа Пігдена в спектаклі «№ 13 або божевільна ніч» Р. Куні (2006)
в номінації «Краща чоловіча роль» за роль Бомбіли у виставі «Рейс 1 999, або Карма успішності» Л. Андронова (2008)
За моноспектакль «Все, нарешті» П. Турріні:
Лауреат в номінації «Кращий актор фестивалю», Всеукраїнський фестиваль недержавних театрів «Курбалесія» м. Харків (2009)
Лауреат в номінації «Краща чоловіча роль» Міжнародного фестивалю «Мельпомена Таврії», м. Херсон (2011)
Лауреат в номінації «Краща чоловіча роль» Міжнародного фестивалю "Homo Ludens", м.Миколаїв (2011)
Лауреат в номінації «Краща чоловіча роль» Міжнародного фестивалю «Арт-Окраїна», м. Санкт-Петербург (2011).
Михайлик названий на честь Михайла Опанасовича Стельмаха, з яким дружив тато, дитинство проходило за лаштунками Житомирського театру.
Тато і мама обидва народні артисти Украіни, а мама до того була ще й орденоносною – Орден Дружби Народів, серйозна нагорода для того часу. А Михайлик, звісно, грав маленькі дитячі ролі. І в тій самій «Лісовій пісні» в тому числі. Хлопчика, який просить батька вистругати сопілку.
Після смерті батька у 1982 році на Мішу впливала мати, старший брат, музика і «Щоденник Куку Місі» – записи батька про Мішу, які він не встиг дописати. Але встиг залишити сину любов і свою пам’ять про нього. Антоніна Паламарчук виховувала синів чоловіками: в повазі до жінки і батьківщини.
З 1991 по 1995 навчався в Інституті Карпенка-Карого на російському курсі акторської майстерності у Рушковського. Згадує цей період неохоче. Після інституту грав в ТЮЗі, потім перейшов у трупу театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра.
В 2002 Кукуюк організував свою групу, з якою виконував сороміцький диско-панк — національно-спрямовані пісні в стилі панк з пікантним гумором. Група розпалася через внутрішні негаразди. Зараз він зібрав нову групу «КукаТаБанда».
У 2008 році був ведучим нічного хіт-параду «Віджеї» на телеканалі «ТЕТ».
У 2019 році брав участь у танцювальному шоу «Танці з зірками».
Сьогодні Михайло Кукуюк – актор театру імені Івана Франка.
В сільському хуліганському дитинстві Вова недбало вчився, крав полуниці і зазирав по вікнах, потрапляв у бійки. Його виховали старші брати, мати і вулиця. Був маленьким ледащо, і разом з тим був лідером, романтиком і просто чудо-хлопчиком.
Під час навчання актор переміряв купу комічних амплуа, навіть зараз йому доводиться стримуватися, щоб не смішити журналіста. Канівець – актор неабиякої харизми, хоча в театрі йому ще довго доведеться шукати себе і своїх персонажів, які ледь балансують на межі видовищного гуморцю та тонкого психологізму.
У 2004-2005 році – актор Київського Молодого театру.
У 2005-2011 році – актор Київського театру «Вільна сцена».
З 2011 року – актор Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
У 1995 році закінчила Київський театральний інститут ім. І.К. Карпенка-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого) курс нар. артистки України І.О. Молостової.
2001 - 2011 - артистка Київського театру «Вільна сцена».
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2011 року.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2010 року.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Якось саме так склалося
– Яку роль мрієте зіграти?
Не думав ніколи і конкретної ролі не було
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Не брав участь
– Чим любите займатися у вільний час?
Озвучення, дублювання
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Обожнюю солодке
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1992 року.
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Мрiя з дитинства
– Яку роль мрієте зіграти?
Ледi Макбет
– Чим любите займатися у вільний час?
Маю канал на Ютуб,мандрую,займаюсь монтажем вiдio
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Мрiю вiдвiдати Aнтарктиду
У 2003 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.І.К.Карпенка-Карого, курс засл. діяча мистецтв України, нар. артиста України Л.С. Танюка.
2003 - 2011 - артист Київського театру «Вільна сцена».
В Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2011 року.
Катерина Георгіївна Качан народилася у 1982 році в місті Харкові в родині акторів. Закінчила в 2003 р. Харківський театральний інститут. З дитинства грала на сцені, а ще ходила десять років в балетну школу і вчилася у деспота-викладачки гри на фортепіано. Це все виплекало в Катерині якісний творчий мазохізм. Робота для неї є безкомпромісним полем. В театрі побоюються її критики, вона гостра, жорстка. Ззовні крихка дівчина, має потужний сталевий стрижень в сонячному сплетінні, вона дивиться палаючими очима-лезами, великими чорними, і вимагає досконалості. І щоб не сталося, у Катерини завжди є театр, якому вона віддає всю себе, з якого вона черпає всю себе. Дивно сидіти поруч неї і відчувати взаємопроникність плоті і абстракції, бо по венах у акторки протікає синя надлюдська субстанція, яка і живить її героїнь зловісним відчуженим світлом.
“Більшість мого життя пройшло в театрі, в Академічномк драматичному театрі ім. Шевченка в Харкові. Там працювала з дитятки аж до першого курсу інституту. Не дозволялось, щоб студент-першачок грав в театрі, бо ж вважається, що він ще нічого не вміє. Не скажу, що я завжди хотіла бути актрисою. Окрім театру, я займалася у хореографічній школі і паралельно навчалася музиці. У мене була дуже жорстока до навчання педагог, котра відбила в мене будь-яке бажання до гри. Зараз граю для себе — і все, тобто диплома у мене нема, я не довчилась. Хореографічна школа дала дуже багато, адже балет — дико жорстока річ: шість годин на репетиціях, класика, народний танок. Це вчить розуміти, що за тебе ніхто нічого не зробить — такий професійний вишкіл. Але далі я не пішла. Просто не вважаю, що балет зараз має якусь вирішальну роль в мистецтві України. Мої однокурсниці по танцю пороз’їжджалися за кордон: до Франції або Німеччини. Там є сучасний танець, і є люди, які ним займаються. А оскільки виїжджати закордон я не планувала і не планую досі, то і сенсу не було йти цим шляхом далі. Я ще зі школи думала підіймати українське мистецтво”.
У 2007 р закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, курс Ю.Ф.Висоцкого.
2005-2007 – актриса Театру «Золоті Ворота» (Київ)
2007-2016 – актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2016 р.
Народився у театральній сім'ї.
З 1988 по 1995 роки працював в Київському національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки.
В Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1995 року.
Пише під псевдонімом Лев Хохлов. Автор п'єс «Гіркий роман», «Довершений Чарлі», сценаріїв серіалів «Замкова щілина», «Прибулець». Здійснив пластичне рішення і створив хореографію в 15 виставах, серед яких: «Рогоносець» Фернана Кроммелінка (1998), «Небезпечні стосунки» П'єра Шодерло де Лакло (2007).
Лауреат професіональної театральної премії «Київська пектораль» в номінації «Найкраще виконання чоловічої ролі другого плану» за роль Міши у виставі «Море… Ніч… Свічки…» за п'єсою Йосефа Бар-Йосефа «Це велике море».
Режисер телесеріалів «Колишня» (2008), «Лише кохання» (2010).
У 2009 році на сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» поставив виставу за своєю п'єсою «Довершений Чарлі».
Актор Театру на Подолі.
Працює в театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра з 2010 року.
Працює в Театрі на Подолі з 2018 року.
Учасник музичного гурту «КукаТаБанда» керівник Михайло Кукуюк. Гітарист, перкусіоніст, вокаліст, духовик, клавішник.
Учасник музичного гурту «Дичка» керівник Дмитро Бугайчук. Вокаліст, перкусіоніст.
Учасник музичного гурту «Swich on the light» керівник Валентин Бойко. Флейта, вокал.
Учасник музичного гурту «Furman band» керівник Олексей Великий. Акордеоніст, соліст.
Народився 19 лютого 1991 року.
У 2018 році закінчив КНУТКіТ ім. Карпенко-Карого (майстер курсу Д.М.Богомазов).
Народився 19 квітня. Закінчив КНУТКіТ ім. І.К. Карпенко-Карого, курс заслуженого діяча мистецтв України, Народного артиста України Д.М. Богомазова.
У Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра від 2016 року.
З 2018 року працює в Одеському театрі імені В. Василька.
Своїм життєвим кредо вважає фразу Френка Сінатри: «Найкраща помста – приголомшливий успіх».
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.
Театр працює двома мовами.
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.