Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Різдвяні марева »
Чого тільки не трапляється з людиною, та ще й під Новий рік, або напередодні Різдва! Наш герой прямував до однієї квартири на побачення, а потрапив до зовсім іншої. Господині цієї квартири – стара діва та її хвора мати, змирилися вже з думкою, що стара доживає останні дні. Донька читає матері перед сном англійського класика Ч. Діккенса, та обидві мріють про щось таке примарне, красиво-романтичне, сентиментальне, яке можливе лише в романах з далекого XIX століття.
Проте... Щастя може прийти у дім кожного, варто лише цього забажати, відчайдушно поборотися за нього, та не відступитися у критичний момент, пожертвувати правдою, і, як казав російський класик, над вигадкою облитися сльозами, але в реальному житті проявити твердість духу та рішучість характеру.
До творчих здобутків сучасного драматурга Н.Птушкіної театр звертався неодноразово. Можна з упевненістю сказати, що її творчість – своєрідна енциклопедія звичаїв, що панували усюди-скрізь та легко упізнавалися повсюдно. Сподіваємося, що глядач відзначить у цій постановці яскраві, нестандартні, часом абсурдні перипетії та риси персонажів, властиві саме тій дійсності, в якій, вочевидь, краще віддати перевагу жорстоким реаліям, аніж зрідка навіяним ефемерним мріям. Хоча, хто зна, чи не навпаки?..
Незабутній вечір, наповнений піснями, танцями і веселощами у компанії улюблених гоголівських персонажів. Гостинна Солоха запрошує до щедрого українського столу. Вистава була представлена в Турції, Франції, де була включена у міжнародний проект і гралася разом з французькими акторами театру «Шапіто-Фатразі».
Комедія-зворотній бік «Глядачам дивитися заборонено» – це театр про театр, а також про наше життя. Жодного лицедійства, тепер тільки правда: боротьба не на життя, а на смерть, жорстка конкуренція за головну роль, голки в корсети, підніжки і підлості – все, як є у цьому закуліссі кожного театру або в офісі кожної другої фірми! Підгляньте, що кипить на театральній «кухні», щоб розповідати всім, що ви знавець столичних акторських інтриг.
Молодий, розумний, дотепний. На нього чекає світле майбутнє, він будує грандіозні плани. Але він винен гроші, багато-багато грошей. 5 днів, дві дівчини і один шанс вийти переможцем. Щоправда дорога лежить через РАГС. І все могло б бути ідеально. Але у плани втручається її мама.
Молоді й талановиті акторки театру – дорослі незаміжні доньки головних героїв: Устонька, Настонька, Христонька, Хростонька, Пистонька, Онисонька, Охтисонька (якщо трохи заплуталися в іменах – не переймайтеся, Саватій Савлович, коли ходив в «органи» звітувати про сім'ю, теж одну «загубив»). Одна з турбот сімейства – заміжжя доньок. Тому між дівчатами точиться постійна завуальована боротьба за увагу студента, що повернувся з Києва, П'єра Кирпатенка. «Життя було. Навіть в піст, у великий перед Великоднем піст, нам у стократ смачніше жилось, ніж тепер на перше їхнє мая». «Набирайтеся побільше кисню тут, щоб побільше видихнути вуглекислоти там!» «Не люблю я страх буржуазії. Дуже велике у неї самолюбіє: сама розсядеться на все життя, а ти щоб стояв. От і зараз: стоїш, вудиш, а вона розсілася, і в човні у неї всього повно, всякої тобі експлуатації!»
Добре знані, ті, що на слуху у всіх, пісні великого Булата, раптом склались в любовну історію, що розігрується у привокзальному буфеті під акомпанемент тапера. Вокзальна історія у 27 картинах – це історія, сплетена з 27 пісень відомого барда, кожна з яких маленька сторінка з великої книги під назвою ЖИТТЯ.
Народилася 18 листопада 1945 року в Горькому.
Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого (1968).
Народна артистка України (1992).
З 1968 року - актриса театру Російської драми ім. Лесі Українки. Виступає і як театральний режисер («Розлучення по-російськи», «Дивна місіс Севідж» і ін.)
Яремчук Лідія Григорівна — українська акторка. Народна артистка України (1999). Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка (1983).
Народилася 8 грудня 1945 р. в Києві. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1968).
Акторка Київського російського драматичного театру ім. Лесі Українки (грала у виставах: «Камінний господар», «Кафедра», «Гравець», «Вишневий сад», «Жиди міста Пітера, або Невеселі бесіди при свічках» та ін.).
Доля Наталя Костянтинівна — українська акторка театру і кіно. Народна артистка України (2011). Грає у Національному театрі російської драми імені Лесі Українки в Києві.
Свою першу роль Наталя Доля отримала у фільмі білоруського виробництва «Белые одежды», ще за три роки до закінчення університету, це була другорядна роль в епізоді фільму. У 1994 році актриса зіграла головну роль у фільмі Олександра Муратова «Геть сором!». У 1995 році закінчила КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого і з цього ж року грає в київському Національному театрі російської драми імені Лесі Українки.
З 1994 по 1999 роки грає провідні ролі в театрі і лише в 1999, після довгої перерви, знову з'являється на великих екранах у чотирьохсерійному телесеріалі «Сьоме кільце чаклунки», де виконує роль Імеди — дружини Ігліта. У 2002 році бере участь у зйомках телесеріалу українсько-російського виробництва «День народження Буржуя-2» та «Слід перевертня». У 2005 році виконує головну роль у сучасному фільмі-екранізації «Украдене щастя», відомої однойменної п'єси Івана Франка. Також відома за ролями в таких стрічках як «Міф про ідеального чоловіка. Детектив від Тетяни Устинової», «Жага екстриму», «Про Любов», «Осінні турботи» та ін.
У червні 2018 у відеозверненні підтримала ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.
Ната́лія Іва́нівна Ку́дря — українська акторка, виступає в Київському національному театрі російської драми ім. Лесі Українки, народна артистка України.
1978 року закінчила Дніпропетровське державне театральне училище.
Була першою дружиною українського політика Олександра Розумкова. 1983 року народила сина Дмитра Разумкова — головного політичного консультата президентського кандидата Володимира Зеленського на виборах 2019 року.
У київському театрі ім. Лесі Українки з 1987 року.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого в 2001 році.
У Театрі ім. Лесі Українки з 1.09.1999
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 2000 р.
У 1999 р. брав участь у міжнародному проекті – мюзиклі «Вестсайдская история» Л.Бернстайна–Чіно.
У 2000-2005 рр. – актор Донецького музично-драматичного театру.
З 2006 р. співпрацював з Молодим театром (Київ).
Актор муніципального театру «Киев».
З 2010 р. співпрацює з театром «Браво».
У театрі ім. Лесі Українки з 21.10. 2012 р.
Працювала в Миколаївському академічному українському музично-драматичному театрі, Миколаївському художньому театрі.
З 2005 року - знову артистка Художнього театру.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2002 р. У театрі ім. Лесі Українки з 22.06. 2002 р.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
« Різдвяні марева »
