З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
РІЧ-РІЧ
РІЧ-РІЧ
РІЧ-РІЧ

« РІЧ-РІЧ »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Дикий театр замахнувся на Вільяма, мать його шоб довго жила, Шекспіра. Бо старий британець шось знав.

РІЧ РІЧ це історія трьох братів.
Історія про владу, що роз'їдає мов ржа.
Про те, що рожеві окуляри б'ються скельцями всередину.
Що навіть кумівство та вислуга років не гарантує спокійної пенсії.
Що таргани виживуть за будь-яких обставин.
Що народна любов та високі рейтинги - то велика спокуса, а жертва - не завжди свята
Що важко бути "поза політикою" і залишатись порядною людиною. Жити, блядь, важко.

Ніколи не можна бути впевненим, що Середньовіччя - то про минуле, а не про тепер.
З одного боку – треш, а з нашого – сувора дійсність в ніжних обіймах постправди.

P.S. Брейгель-старший би ридав, а Шекспір сміявся: бо дух його ще живий! Ходіть до театру, любіть мамочку та не плутайте – наш Річард другий, а не третій.

Будь-яке співпадіння з нашими реаліями – може бути випадковим.

Тривалість: 2 години
Мова: українська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.0
4.5
5.5
6.0

Отже, уявімо: 2049 рік. Світ змінився. Світом править Система, що карає усіх, хто не слідує правилам. Люди – нікчемні. Роботи – кращі. Десь, чагарниками і лісами ховаються колишні фермери та офіціанти, а поштарка доживає віку у старій закинутій однушці без вікон на ДВРЗ. В який момент людство переступило власну ланку розвитку і люди стали непотрібними? Чи готові ми впустити в свій світ машини, що будуть вирішувати за нас? Німецько-український проєкт «Поки що люди» від Інституту дослідження театру «Шостий поверх», Дикого театру і гамбургського театру Playstation вивчає досвід двох країн, які впроваджують автоматизовані і роботизовані системи замість людського ресурсу. Чи дійсно може робот бути кращим за людину, куди мають подіти себе люди, чиї професії – помирають? Проєкт відбувається за підтримки партнерської програми «Культура для змін» Українського культурного фонду та програми «MEET UP! Німецько-українські зустрічі молоді» Фонду «Пам‘ять, відповідальність та майбутнє» (EVZ). Українська пост реальність зустрічається з німецькою. Проєкт створений на основі десятків вербатімів з людьми різних професій (офіціанти, кондуктори, працівники секс-шопів і ритуальних агенств, фермери, касири, оператори кол-центрів) двох різних країн.

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.0
4.4
5.8
5.2

Володя, Ігор, Інга і Валерія. Хтось відсвяткує День народження. Хтось навчиться палити. Хтось дізнається головну таємницю. Хтось буде говорити про Гипербореїв. До речі, знаєте, хто це? Дивіться нижче. Хтось розповість про зраду. Хтось, мінімум, тричі отримає по обличчю. Хтось вивчить 13 перших правил баскетболу, сформульованих Джеймсом Нейсмітом. Хтось буде цілуватися. Хтось буде танцювати. Хтось кине торт на підлогу. Хтось буде сміятися до сліз. Хтось скаже останні слова. Хтось загине. Ми всі носимо маски. Ми щасливі в момент найсильнішого горя. Ця вистава створена за п’єсою відомого білоруського драматурга Дмитра Богославського “13 перших правил баскетболу, що сформовані Джеймсом Нейсмітом”, яка була написана у 2018 році. Для Стаса Жиркова це вже третя п’єса Богославського, із якою він працює (за матеріалом Дмитра режисером вже поставлені вистави “Любов людей” та “Тату, ти мене любив?”). Хто такі гипербореї? Це народ однойменної легендарної країни, про яку ми дізнаємося з Давньогрецької міфології. Це, рахуйте, та сама Атлантида, чі то острів, чи то материк, що затонув і всі запитуються, де саме. Варіантів безліч – від Гренландії до (увага!) України. На користь української версії виступають наступні факти: «Гіперборея» фактично перекладається, як «за Бореєм», стародавні греки вважали місцем перебування Борея древню Фракію, Гугл вам в поміч. Власне, за Фракією і знаходиться територія сучасної України. В Гіпербореї люди живуть тисячу років, всі багаті і ні в чому не знають нестачі. Смерть там настає не від старості і хвороб, а від пересичення благами життя. В цій щасливій країні живуть суперлюди. Цікаво, а що вони відчувають? Чи ця опція доступна лише простим, звичайним, які взагалі не супер і у яких завжди щось болить та стається. Може нам на хвилинку зробити це – повірити в красиву, глибоку, сильну історію? Треба спробувати.

Поїхати не можна залишитися
« Поїхати не можна залишитися » Історія одного рішення
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
5.0
5.0

Ця історія про Максима. Максима легко впізнати в одному з ваших знайомих – випускник з юридичною освітою, без роботи за фахом та стабільного заробітку. І Макс ніби все зробив як має бути – отримав престижну професію, має власну квартиру в Києві та дівчину Лєну. Проте, в Києві йому живеться не так як мріялось – диплом юриста виявився не потрібним, а гроші на весілля треба десь шукати. Макс прагне більшого і, за рекомендацією знайомого, вирішує їхати до Польщі на заробітки. Але що чекатиме його там – казочка про кар’єрний зріст та щасливу сім’ю, чи сувора реальність з усіма форс-мажорами? Добре там, де нас нема. За статистикою близько 4-х мільйонів українців працюють за кордоном. Чому так стається? Ніби все добре, ніби і земля і руки-ноги є, і голова на плечах, але все одно нам не вдається влаштувати своє життя в рідній країні. Через інтернет, соціальні мережі, завдячуючи яким ми практично розучилися спілкуватись вживу, ми бачимо як добре десь там. Здається, що за кордоном все легко, там на кожного чекає справжнє щастя, великі можливості. Наша реальність ввижається сірою, поганою – тож хочеться втекти в красиву закордонну картинку, де все буде добре, або ж.. все-таки лишитись і спробувати владнати все тут. «Поїхати не можна залишитися» – де має стояти кома? Кожен обиратиме для себе.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

«Я здригаюся від кожного звуку. Боюся й усвідомлюю свій страх. Здається, що усі здогадуються, підозрюють. Наркоманка... страшне, далеке колись від мене слово... наркоманка... Тепер я ототожнюю себе з цим словом. Я зневажала їх, боялася. Прокажені душею. До них немає співчуття. Немає жалю. Я — це вони?! Як страшно, як незрозуміло. Я — наркоманка?! Ніхто не подивиться зі співчуттям. Лише з презирством будуть дивитись на мене тепер люди.»  Як приходять до наркотиків? Які є шляхи і мотиви? Чому не спиняються, знаючи про їх вплив, навіть про загрозу смерті? Кому це вигідно? І чому в Україні після шуму кінця 80-х - початку 90-х ця тема відійшла на задвірки, майже зникли організації з протидії поширенню наркоманії?  Ми вважаємо, що ці питання варто ставити знов і знов - вже хоча б для того, щоб змусити замислитись бодай невелику частку тих, хто вважає, що «в житті треба спробувати все» та «в кого сильна воля - той не стане залежним». Замислитись – і не зробити фатальний крок, за яким немає повернення до повноцінного життя. Стівен Тайлер, вокліст «Aerosmith»: «Спершу це був чудовий засіб. Але все, що наркотик дає тобі, він починає забирати назад. Незабаром все, про що ти мрієш – це наркотик. Ти полізеш у пекло, щоб дістати його. Це вбиває тебе, але тобі байдуже». Мік Джаґґер, вокаліст «The Rolling Stones»: «Кожен, хто приймає героїн, думає про героїн більше, аніж про щось інше. Ти намагаєшся привести все в рух, але наркотик виходить на перше місце». Ерік Клептон, рок-музикант, гітарист: «Це як примара. Частина мого характеру прагне довести щось до межі. Добре, якщо ця примара переплавляється у творчість, але вона намагається бути також руйнівною як у фізичному, так і у духовному сенсі». Стівен Тайлер, вокліст «Aerosmith»: «Це називається ейфорійним пригадуванням. Його викарбувано в моїх клітинах. Ти завжди будеш згадувати про це. Воно намагається повторитися, і ти ніколи не зможеш сказати: «Все, я зав’язав». 

Сучасна німецька п’єса. Пристрасні закони офісного життя, мікс емоцій, почуттів, еротичних бажань та нездійсненних мрій. Щоб вижити, треба залишитися людиною. Сенс життя - підйом на наступний поверх корпорації, найсміливіші плани - переведення у закордонний філіал, творчість – плагіат, дозвілля – перегляд порно чи велотренажер. Як тут пізнати просте людське щастя? 6 героїв п’єси «Push Up 1-3» у виконанні акторів театру «Колесо» - люди, в яких є багато і нема нічого. Гроші, успіх, статус виглядають примарними, коли зсередини кожен – спустошений. Життя з фальшивими цінностями обмежене мільйонами умовностей і постійні бої на рингу…

Відгуки
Ірина С.

Почуття неоднозначні: було відчуття помпезності, високого, і в той момент було неприємно, некомфортно та була злість. Сподобалось те, що сюжет вистави є актуальним і сьогодні. Людям хочеться влади, хочеться керувати іншими, люди бувають злі та підлі. Сподобалось, що у класичній шекспірівській виставі все ж є використання сцен сучасного життя. Але я проти відтворення неполіткоректних тем. Образи були втілені яскраво, я повірила. велика зала, підйом і це зручно, красива сцена, оптимального розміру, професійне освітлення.

Анна

В Киеве театров ,схожих по духу и первоначальной концепции,а именно театр- провокация,театр-оикровение,театр-шок,не много(а может и нет вовсе аналогов),поэтому поход на любой их спектакль из довольно общирного репертуара это всегда вызов(прежде всего самому себе),это своеобразная встряска организма и прочищение мозгов!!!конечно не все работы одинаково успешны и удачны(где" Афродизиак "и "Ми всі дорослі люди"?),а есть нетленки и шедевры(я вполне серьезно заявляю,что лучше "Кицюни" ничего не видела в жизни)!!!!!а какая" Синяя борода" волшебная!!!!поэтому каждая новая работа это всегда интересно,всегда ожидаемо зрителем,всегда актуально и провокативно;никогда и не в этот раз точно я шла с необыкновенным волнением и трепетом,и получила все сполна-проверила общую температуру по больнице,сравнила со своей,услышала что думают и как видят миллениалы сьогодення,жаль,что ответов и рецептов никто не дал,но и не бещал же))))) думайТЕ сами. Сюжет Лена Лягушонкова взяла как-будто у Вильяма нашего Шекспира,Ричарда 3 переименовала в Ричарда 2,все основные персонажи на местах,все реалии,описанные Шекспиром перенесены в наше очень непростое время и главная цель тоже вобщем-то достигнута!а именно-показать всю низменность,жадность,лицемерие,подлость,царящую на политической кухне,непостоянство электората,продажность всех и вся!прям сейчас в стране происходит нечто невообразимое,очень болезненная смена королевской власти(читай президентской),как вести себя,что будет дальше,чем закончится противостояние и закончится ли вообще,к сожалению,создатели не дают никаких прогнозов и решений ситуаций!а мне кажется,что настоящий театр должен и может отвечать на такие вопросы,что происходит за окном я и сама вижу,делать-то что?жить как дальше?холиварные споры не дают ответа,а так хотелось услышать ....нельзя не отметить образ Королевы,ее трансформацию на протяжении спектакля,ее поведение,достойного уважения достойной женщины,неплохой монолог Королевы все же слишком сексистский и как то слмшком уж "по-детски" написан....спектакль нужно и важно смотреть обязательно,для перезагрузки,для своеобразной прочистки мозгов,нужно поспешить,ибо это явно не спектакль-долгожитель!спешите видеь,как говорится. Все, что задумывали драматург и режиссер(Лягушонкова и Захоженко)думаю,артисты воплотили на сцене;в своем жанре сработали на "отлично",мне кажется это нетрудно,но энергозатратно,больше всех впечатлила конечно Вишенка. На протяжении всего спектакля враження не сильно то и менялись,с перввх секунд как застыл зал в восхищении и недоумении так и пребывал в таком состоянии до конца действа,рядом со мной кто-то без конца повторял""божественно""!!!!ничего божественного конечно не было,но в исключительности,драйвовости и актуальности Дикому конечно не откажешь!молодцы! Очень нравится современный Довженко-центр(я там частый гость),но конкретно в зале на Сцене 6 летом душно,зимой холодно и чего-то я не уверена в противопожарных мерах.

Яна Геннадіївна

Відчуття, ніби ти потрапив у реаліті шоу, де учасники виживають. Всі інтриги і вбивства реальні, а виживуть тільки найпідступніші. Такий собі блог - як утриматися на троні. Буде і реп батл та танці в стилі Нової Зеландії, десь під мостом, де збирається вся "богема" міста. Вистава сповнена сарказму та призирливості. Політично заангажована, тому будьте готові до такого гумору, де він як ніколи доречний. Це сучасне бачення Шекспіра, чи залишилось щось від Шекспіра? Для мене це дуже вдала адаптація тексту і постановки під сучасну Україну, хоча відбувається все у Великобританії. Мені виставу довелось дивитися стоячи, бо внаслідок сильного переаншлагу з місцями було важко. Я не одна дивилася дві години виставу стоячи, і ніхто не пішов з вистави. Я вважаю, що це показник того, що вистава хороша. Річард другий і його оточення, тільки актуалізовано під сьогодення. Був феміністичний монолог єдиної жінки у виставі. Але в іншому це політичні щурячі змагання, хто король. Більшість акторів чудово виконали свої ролі, особливо тріо m&m`s на чолі з Качуром, та Вишня у ролі Королеви. А от гра самого короля могла бути кращою. Але я це списую на відповідальність прем'єрного показу. Тому вцілому всі чудово вжилися в ролі. Персонажі вийшли унікальні. З початку і до кінця тільки захоплення. Хотілось нотувати цитати, та стрімити в інтернет, щоб якомога більше людей це побачило. Дійсно дика вистава від дикого театру.

Сергей

Было очень интересно, в процессе просмотра было и смешно, и грустно, и переживал за актёров, точно не было скучно. Много эмоций, это одно из лучших, что я видел. Не могу передать словами, как я рад что попал на премьеру этого спектакля. Если вы смотрели, какую-то постановку Дикого театра и вам понравилось - идти нужно обязательно. Уверен, что это одно из лучших произведений театра. Куча эмоций, не традиционные методы и яркие образы. Но если вы против мата на сцене, вас могут оскорбить не почтительные обращения к богу, сцены насилия, то лучше воздержаться. Тем же кто живёт в настоящем, а не рафинированном мире - идите обязательно, это мега круто.