« Пустостан »

Вистава цікава, неординарна, тримає у напрузі впродовж усього часу, не дає розслабитися. Викликає почуття смутку, тривоги, сум'яття. До кінця вистави накопичується надто багато негативу і це дещо втомлює. Нібито звичайна сім'я, святвечір, всі в очікуванні пишного застілля. Але кожен живе своїм життям, ніхто нікого не чує і не розуміє, відчуття порожнечі, байдужості , недомовленості панує в цій родині. Тут немає затишку, теплоти почуттів, хоча ззовні нібито все благополучно. Зненацька приходить таємний гість,(хто він?Бог?) і всі проблеми досягають піку , герої зривають маски праведних християн і оголюють своє єство. Актори проявили неабияку майстерність,"ожививши" ляльки. Вистава вимагає повної зосередженості, акцент саме на текст, водночас залишає за глядачем право самостійно трактувати певні моменти. Незрозумілий фінал вистави, склалося враження,що глядачі не усвідомили, що вистава підійшла до завершення.

Вистава мені дужесподобалась. З перших моментів змусила співпереживати героям.Змусила збоку подивитись на себе і задуматись про деякі моменти. Після перегляду ще довго переосмислується побачене та співставляється зі своїм життям.Сюжет мені дуже сподобався. Він буде близький кожному. Вистава розповідає про стосунки у сім'ї як вони є,без прикрас. Стосунки між чоловіком і дружиною, мід батьками та дітьми, між "молодою" сім'єю та бабусею. Сюжет змушує переглянути свої життєві цінності. Що заради чого ми готові проміняти. Будучи з повністю благополучної сім'ї і маючи зараз свою власну хорошу сім'ю, я все рівно в кожному з образів побачила щось про себе ( матір, дружину, доньку). Актори грали чудово. Вони повністю відповідали своїм образам та лялькам. Вистава буде цікавою, мабуть, для всіх дорослих.. Все було чудово. Краще й не придумаєш.

Я очень внимательно наблюдала за всем ,что происходило на сцене. Меня как будто загипнотизировали. Після вистави сумно, приходять думки про життя, а воно в мене яке справжнє чи пустє. Тиша. Темря. На сцені нікого не має тільки лялька, лялька бабусі. Вмикається світло, на сцену виходить жінка сідає крісло, дуже схожа на ляльку-бабусі. Потім виходить хлопчина говорить декілька слів і сідає. В мене було враження , що я не в театрі, а на якось спіритичному секції, на сцені привиди. Це не справжнє сім'я, але є тато ,є мама,є донька, є син і є пес і вони такі добрі і дружні. Але не справжні .. вони пусті , їх розмови безглузді, але правдиві. Вистава просто діє, як гіпноз ми сміємось з того над чим варно , плакати. Навіть після закінчення , коли світло знову вимкнули всі залі сидили тихо, було не зрозуміло не вже це кінець. Я бы посоветовала посетить каждому.

Я відчула безкінечну самотність, образу, важкість. Сюжет вистави закручений навколо проблеми самотності та сім'ї. Кожен з героїв прагне ідеалізувати свою сім'ю, але образи, недомовки та втома один від одного час від часу проскакують в діалогах. Спочатку було досить складно збагнути про що йде мова, але згодом втягуєшся у виставу, починаєш пильно слідкувати за кожним поворотом голови та жестом. По ходу вистави починаєш краще засвоювати думку, яку несуть актори, замислюєшся, аналізуєш. Як на мене вистава складнувато для сприйняття, але героям вдалось показати весь спектр емоцій: самотність, відчуженість, відчуття, що ти не такий як усі. Актори керували ляльками досить переконливо. Вистава підійде для будь-якого глядача, який прагне відкрити для себе щось нове у театральному мистецтві. Ця вистава проходила у рамках міжнародного театрального фестивалю, в залі були присутні діячі культури, журналістка та заслужені артисти України, які виступали жюрі. Вистава трохи складнувато для сприйняття, як на мене..трохи несподівана розв'язка, доволі своєрідна манера розмови, що надавало виставі індивідуальності.