« Птаха »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.8

Він – льотчик, вона – дівчина, що живе поезією. Окрилена коханням, вона готова летіти за ним хоч на край світу, а він...

І тільки через роки, сидячи на березі Балтійського моря і згадуючи далекі щасливі дні своєї молодості, він усвідомлює, що колись власними руками зруйнував своє щастя… Адже втіливши майже всі свої мрії, він не зміг зберегти головного…

Жанр: драма
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Художник-постановник
Художній керівник
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Варшавська мелодія
Холодна м'ята
Світ у горіховій шкаралупі
Два тижні вічності (Зірка над Мадридом)
Відгуки
Юлия К.

Очень трогательная история любви. В молодости все кажется, что это на всегда и совместное будущее так прекрасно. И маленькие сложности преравниваются к трагедии и тогда пара расстается, хоть и продолжает любить. Проходят года и становится понятно, что это и было счастье, жить с любимой..но уже поздно что то изменить. Советую для друзей, влюбленных пар. Игра актеров очень искренняя. Сначала история любви не тронула, а вот под конец растрогало до слёз.

Катерина І.

Радість, співчуття, співпереживання, легкий смуток. Сашка і Машка- закохані, любов яких не підвладна відстаням. Вона супроводжує його усюди, він захоплено слухає її вірші. Але що старшими вони стають, то більше на їх шлюбі позначається відсутність дітей. Вони за його рішенням розлучаються. Зустріч за 20 років. Майже всі їх мрії здійснились- крім однієї, про спільну щасливу родину. Сподобалось, що дії розвертаються в Києві- приємно чути про знайомі місця. Сподобалось, що сюжет звертається до глядачів, дає змогу відчути історію, несподівано печальною виявляється кінцівка- все ж сподіваєшся на щасливу долю для таких життєрадісних персонажів. Неймовірна гра, проживання сюжету- актори ніби діляться історією свого життя, запрошуючи взяти участь, порадіти з ними, обдумати свої вчинки. Вік акторів зовсім не відчувається, у них вбачаються 18-річні непосидючі мрійники. Перевтілення чудові, одразу відчутна різниця між зображуваними 18-річними і 20-ма роками старшими персонажами. Раджу закоханим; парам, що багато пройшли разом. Постановка захоплює з перших хвилин, зацікавлює, підіймає настрій. А згодом налаштовує на мінорний лад, викликаючи співпереживання і ностальгію. Співробітники привітні, постановка цікава, атмосфера в театрі відповідна і надихаюча.

Ольга Г.

Особисто я не могла відірватися від перегляду. Я і плакала, і сміялась, і знову плакала, потім знову заходилася сміхом. Хвилювалась разом з героями і ніби проживала життя з ними разом. Якщо коротко, то в головних ролях був льотчік, котрий працював в Азербайджані і про молоду дівчину з Києва. Про їх шалене кохання, котре розрушила проблема - неможливість мати дітей, котрі обоє дуже хотіли. Дуже сподобалося, що актори співали, дуже багато висловів, котрі можна розбирати на цитати, наприклад, "Люблю я Мушку, но жениться нужно было на Ленке". Класно, що сама зала чорна, за рахунок цього концентрувалась вся увага на виставі. Все сподобалося, але якби були зручніші стільці, було б взагалі чудово.

Олеся

Хоч це і лірична драма та сприймається досить просто, цікаво та легко. Наче ти дивишся на справжнє життя живих людей і водночас їм співпереживати, і стаєш спостерігачем їх долі, слухаєш щиру історію життя справжніх людей. В кінці можливо хотілося б "хеппі енду", але ж то драма, але досить легка та світла із-за щирості почуттів). І урок-питання опісля, чому люди роблять те, чого насправді не хочуть? Вистава викликала відчуття закоханості, тремтливі спогади та переживанняРаджу усім закоханим хоч раз. Приміщення невеличке. Зате є відчуття домашньої атмосфери, досить все компактно та зручно.

Юлія Є.

Все, що можна коротко сказати про виставу, написано дуже точно на сайтах, що продають квитки на цю виставу та на сайті театру. Я не знаю, як передати ті почуття, які мені дала ця вистава. Це життя. Це реальне життя. Сотні тисяч людей , сотні тисяч чоловіків вибудовують своє життя чіико, як "...схема акумулятора, як розріз крила...", мають все, чого хотіли, але все одно підсвідомо розуміють, що це не те щастя, якого хотілось, що в житті не вистачає чогось. Тієї, котру видалили зі свого життя, бо "за що я її полюбив? Нащо вона мені? Краще одружусь на Таньці". Відмовляються від крил, які дарує їм дівчина, яка кохає. Бо не така...як треба. Знаходять інших, "таких, як треба". А потім через 20 років питають самих себе, а чому ж так? - я вибудував життя, як хотів, як розріз крила. Але чому ж не щаслив? Бо відмовився від крил. Зробив вибір, і маєш наслідки. Це дуже сильна вистава про реальні сотні тисяч таких життєвих історій. Я всю виставу трималась, аби не заплакати. По закінченні вистави жінки різного віку виходили із зали і плакали. Я трималась. Але через 200 метрів по Хрещатику і я заплакала, емоції від вистави вийшли назовні. Це надвичайно сильна вистава. Актори - наче з життя багатьох моїх знайомих. Грали так, наче це не вистава, а реальне життя, їх власне життя. На великий жаль, актори сховались і не було можливості подякувати їм особисто за те, що вони подарували мені такі емоції, натхнення, бажання переглянути погляди на деякі речі, подаоуіали можливість переглянути власне минуле і минуле моїх подруг та знайомих, які пройшли подібне і які ще перебувають в таких життєвих ситуаціях. Я не знаю, як розповісти про виставу. Хлопець із Старої Дарниці, дівчина з Русанівки, познайомились в Гідропарку. Вона готова була цти ща ним в нікди, кидаючи все по одному його дзвінку, не питабчи - а що буде, де жити, за які кошти і як добратись, вона вірила у нього та його вічну любов, вона кохала його, вона була з радістю готова летіти до нього і за ним будь-куди - Баку, Кіровоград, Ригу, без грошей, без зворотніх квитків. Вона давала йому крила. Вона була його крилами. Він зробив вибір. Вибір людини правильний завжди для неї, якщо людина сама робить вибір. Він зробив вибір і будував своє життя так, як хотів для себе - вона з її крилами не вписувалась в його уявлення правильного життя для нього. І все одно, по першому ж дзвінку вона готова мчатись до нього. Він, пілот, вже не літає - роки. А вона... А вона літає. Дякую за це. Рекомендую цю виставу дивитись молодим люлям, одиноким та парам, сім'ям, на побаченнях, у розлуці, в хорошому настрої, в складних життєвих моментах та у щасті. Дякую письменниці, постановнику, акторам. Це не вистава, це реальне життя.

Марина

Невеличкий зал, місць 40, не більше. Сцени в традиційному розумінні немає. Є простір з незвичайними декораціями – потім з’ясується, що вони надзвичайно функціональні та продумані. Великий екран, на якому морські хвилі безперервно набігають на пісок і одразу ж тікають, відкриваючи прибережне каміння. І двоє акторів, що розповідають про кохання – єдине, мов життя, і велике, мов море. А ще про біль, такий самий великий і безкінечний. Про розлуки та повернення, про безглузді дрібниці, яким надається забагато значення. Вони розповідають так щиро, що шум прибою та крики чайок вже звучать не з динаміків, а просто тут, поруч. Їх вже не сприймаєш, як акторів. Це їхнє кохання і їхній власний біль. І їхні справжні сльози, страхи, образи, дрижання голосу та тремтіння рук. У глядачів теж сльози. І захват. Півтори години талановитої гри. Чарівний вокал та чудова пластика. Прекрасні вірші. І багато білих птахів – літаки, чайки та крилаті душі, що підіймаються набагато вище за літаки… Це була вистава ""Птаха"" за автобіографічною за повістю Маргарити Черненко ""Білий птах. Не відлітай"" у @Арт-центр ім. Івана Козловського Національної оперети України. Постановка заслуженої артистки України Ірини Калашникової. Актори: @Олександра Польгуй та заслужений артист України @Сергій Мельник. Моя безмежна вдячність за політ у світ щирих почуттів! Окрема подяка проекту @Theatre.Love, завдяки якому я мала можливість сьогодні побачити "Птаху".