Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Провінційні анекдоти »
Складна жанрова природа одноактних п'єс Олександра Вампілова містить у собі трагічне, комічне, філософське і притчове начало. Герої – типові обивателі – і смішні, і беззахисні, і зворушливі, і часто агресивні у своєму неуцтві й брутальності. Просто звичайні люди. «Історія з метранпажем» - анекдотичний випадок з адміністратором, який ледве не помер від неймовірного жаху перед нікому незрозумілим словом «метранпаж».
У притчі «Двадцять хвилин з ангелом» автор зіштовхує цинізм і бездушшя повсякденного миру, де все продається й усе купується, з дійсною безкорисливістю, на яку персонажі п'єси реагують по-різному: шофер Анчугін і експедитор Угаров «добувають унітази для рідного міста», пропонують просто надавати новоявленому «ангелові» по шиї, а скрипаль Базильский і інженер Ступак витончено знущаються з добрих помислів Хомутова, хизуючись власною ерудицією: «Хто ви такий, щоб розкидатися сотнями? Толстой, а може Жан-Поль Сартр?» Однак, коли земна природа ангела Хомутова стає очевидною й ситуація прояснюється, усі персонажі виявляються здатними йому по-людськи поспівчувати. Адже насправді це не небожитель, а простий смертний, ще один вампіловський «блудний син».
Інтриги і кохання, розкіш та бідність, шахрайство і підступність – все те, що оточувало великого музиканта протягом життя. Незвичний погляд на генія. Жінки, які кохали і ненавиділи великого музиканта. Те чого не знав про себе Моцарт. Виставу створено за сприяння Австрійського культурного форуму (Україна, Київ) та Культур контакт (Австрія, Відень).
Казки Маріїнського парку – це прості комедійні історії з лави про звичайних киян – без претензій на менторство. Для всіх, хто любить Київ! Якщо ви хоча б один раз гуляли по старовинному Маріїнському парку, що розкинувся над Дніпром, то напевно зустрічали там дивакуватого чоловіка в старомодному капелюсі. Він або повільно ходить центральною алеєю парку, або сидить на лавочці недалеко від «черепашки». Його можна зустріти в парку в будь-яку погоду кожен день після сьомої вечора. Бачили? Ну, якщо побачите, то обов`язково підійдіть до нього і попросіть розповісти одну з чисельних історій, записаних в його Книзі Казок. Книга – завжди при ньому. Зазвичай, він у доброму гуморі і, напевно, не відмовить вам поділитися однією зі чарівно-звичайних історій. А може, і не однією, а відразу декількома ... Адже в казці – все як у житті, а в житті – все як у Казці. Якщо ж ви дуже-дуже захочете, то ваша Казка, про яку ви мрієте, збудеться!
Три шахрая, рятуючись від переслідування поліції, приходять в будинок до самотньої старенької - «божої кульбабки» Памели Кронки. Їм в голову приходить блискуча думка -застрахувати Памелу, влаштувати їй нещасний випадок і отримати гроші. Але Памела своєю чистотою, вірою в людей і любов'ю до них змушує шахраїв зрозуміти, що гроші в житті - не найголовніше.
Чому кастелянці з Патології встромили в одне місце шестидюймовий шприц і чому безслідно зникли кастелянки з Вухо-Горло-Носа та хірургії? Чому у лікара Бонні є дружина, про яку він нічого не знає? Чому свою коханку він називає то місіс Тейт, то місіс Лессі, а рідну матір кличе кицькою? Чому тут одні пацієнти воскресають з мертвих, а у інших навіть причину смерті зрозуміти не можна - то ДГЛ, то НЛО, то збив автобус? Чому на тлі якихось незрозумілих репетицій з'являється Дивний священик? Чому ім'я «Лессі» тут привласнюють всім видам живої природи - від істеричних дівчат до ідіотських песиків? І чому з'являється підозра, що все це - одна тепла компанія пройдисвітів?
За п’єсою «Дируватий камінь» Миколи Коляди Колишній скрипаль опиняється серед самотніх жінок і швидко зводить з розуму кожну з них, випускаючи на волю пристрасть, яку ці дами стримували занадто довго. Вони прагнуть кохання, вони жартують одна з одною, вони хочуть бути почутими! З цього моменту вони бажають жити тут і зараз. На те, щоб стати по-справжньому молодими, іноді не вистачає всього життя!
В 2005р. закінчив Теребовлянське вище училище культури – режисура – викладач Нечай Анатолій Романович. В 2009р. закінчив Національний університет ім.В Стефаника – історичний факультет : )
«Життя надто складне щоб ставитися до нього серйозно. Люблю «згущонку». Вічна фраза – «хочеш змінити світ – зміни себе» : )»
грають декілька акторів
Театр заснований у 1990 році групою акторів з різних театрів країни та Заслуженим діячем мистецтв України, режисером Ярославом Федоришиним, який закінчив Харківський інститут театрального мистецтва ім. І. Котляревського (клас Всеволода Цвєткова), Московський Державний інститут театрального мистецтва (клас Анатолія Ефроса) та Варшавську Кіношколу (клас Кшиштофа Зануссі).
19 грудня 1990 року (цей день вважається Днем народження театру) трупа вперше вийшла на суд глядача з виставою «Чудо Св. Отця Миколая над Половчином» С. Перського. Це була дипломна робота Ярослава Федоришина, яка мала великий успіх. З нею театр об′їздив багато міст України.
Театр «Воскресіння» ставить такі вистави, які ніколи не йшли на українській сцені. Це правило стало традицією театру і запорукою успіху. Потім було «Благовіщення Марії» П. Клоделя, «Юдита» Ф.-Х. Геббеля, «Каїн» Д. Байрона, «Гірські Велетні» Л. Піранделло.
За короткий час театр завоював прихильність публіки та театральної критики послідовним пошуком виразної театральної мови і конкретної сценічної форми. Відкриваючи українському глядачеві світову драматургію, яка ніколи не бачила світло рампи на Україні, театр крок за кроком розширює театральне світосприйняття публіки та актора. У театральних пошуках «Воскресіння» поєднались традиції психологічного театру та пошуки сучасних театральних форм.
На сьогоднішній день – це один з найяскравіших колективів України. Театр грає 190 вистав на рік, з них 50-60 вистав – в різних країнах світу.
Театр «Воскресіння» – це поєднання традицій психологічного театру в найрізноманітніших сучасних формах та жанрах. Театр будує свої вистави на світовому класичному репертуарі. В репертуарі театру вистави Стрінберга, Чехова, Піранделло, Пінтера, Шевчука, Лесі Українки, Шепарда, Кольтеса, Байрона, Уальда, Куні та авторські сценарії Ярослава Федоришина.
Театр працює як на сцені, так і на вулиці. Вуличні вистави такі, як «Глорія», «Святе та грішне», «Йов», «Вишневий сад», «Зустріти Просперо», «Сни за Кобзарем» зачаровують своєю атмосферою, акторською грою та різноманітними ефектами, які впливають на глядача і заставляють його задуматись над тим прекрасним, що існує в нас і поза нами.
Театр «Воскресіння» бачили на міжнародних театральних фестивалях в Единбурзі (Шотландія), Каїрі (Египет), Трабзоні (Туреччина), Кошицях (Словаччина), Маріборі (Словенія), Белграді (Сербія), Хольцміндені (Німеччина), Лінці (Австрія), Москві, Архангельську (Росія), Хвачеон (Корея), Тегерані (Іран), Амерсруфі (Нідерланди), Кракові, Гданську, Варшаві, Каліші, Любліні, Вроцлаві та в інших містах Польщі.
Театр «Воскресіння» проводить свій міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев», на якому побувало понад 500 театрів приблизно із 80 країн світу. «Золотий Лев» – це найбільший театральний форум України, який завжди відбувається в кінці вересня – на початку жовтня.
Театр «Воскресіння» є членом міжнародного європейського мітингу (IETM) і асоціації міжнародних театральних фестивалів (IFEA).
У 2009 році Львівському театру «Воскресіння» було надано статус академічного театру.
Театр «Воскресіння» – це завжди експеримент на сцені і несподіванка для глядача, тому він має своїх прихильників у різних містах України та за кордоном. Постановки Ярослава Федоришина, вірного керманича театру «Воскресіння» ідуть на сценах Росії, Англії, Словаччини, Польщі та України.
« Провінційні анекдоти »
