З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Проблема в кубі
Проблема в кубі
Проблема в кубі
Проблема в кубі
Проблема в кубі
Проблема в кубі
Проблема в кубі

« Проблема в кубі »

16 (1)
Вистава має вікове обмеження
4.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Ремінісценція за творами Кобо Абе.

Інтерактивне дійство, в якому буде вдосталь музики, пластики та неймовірних відкриттів! Ми запрошуємо глядачів разом з акторами зануритись у вір важливих тем. Як живеться людині в системі та чи можна позбутися звичних рамок? Щоб це зрозуміти й прийняти правильне рішення, часто доводиться пройти довгий шлях. Шлях, кінцевою точкою якого стане розуміння, що все може бути інакше. Не потрібен хтось, хто буде тобою керувати.

Знайди своє Я!

Жанр: перформативна подорож асоціаціями
Тривалість: 1 година
Мова: українська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
5.8 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
5.0

Сучасний світ тисне як ніколи раніше. Робота й побут, побут й робота, і так по колу. Регулярно до салону краси, заняття спортом, відмова від глютену і цукру... Це має назву «турбота про себе», тому що так правильно, так модно і так ТРЕБА. А ТРЕБА кому? Мені, або навколишнім, щоб справити на них враження? Це мій вибір? Що первинне: зовнішнє, або все ж таки, внутрішнє? Так. Погляд на життя часом «замилюється». Біжу у колесі, спіткаюся та сприймаю бажання спотворено. Головний герой MONO — ти, а кожен сюжетний поворот — новий ракурс на звичне, перетворюючи його на низку питань до себе. Повернути розуміння власних «Хочу» та «Треба», немов прокинутися і розпочати «з нуля». MONO — це досвід у супермаркеті, який допоможе зважити своє життя за 60 хвилин занурення у себе. Як? Слідуючи Голосам в навушниках і списку покупок, поступово занурюючись у тему вибору та внутрішніх пошуків, адже життя завжди дарує вибір.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Це перформанс, створений на основі кількох творів, у тому числі «Майстер та Маргарита» Михайла БУлгакова і «Тінь дерева» від NO NAME. Вас чекає багато інтерактиву, музики і божевілля. РЕжисер та актори «вивернуть навиворіт» всії персонажів, щоб знайти те, заради чого варто ставити виставу. Ми запрошуємо вас на пошуки любові...

5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
5.5
5.8
5.8
5.5

Вистава «Dialogy» – вистава-враження, вистава-досвід, вистава, що вже зовсім не про театр у його звичному розумінні. Ми вкотре зламаємо всі правила: актори і глядачі, сцена і зал, декорації та реальність – все змішається. Зустрінемося в бібліотеці, крім книжок, там залишилося те, чого немає ані в internet, ані в нашому повсякденному житті – абсолютна тиша. Не страхітлива і дзвінка, а достатня, аби крізь скрип полиць, шепіт книжкових героїв і шелест сторінок почути себе. Медіатором діалогу з самим собою стане голос у навушниках, який поставить пару нових запитань, та, можливо, підкаже кілька давно потрібних відповідей. І ще, все відбуватиметься пізно, майже вночі. Коли востаннє ви говорили з собою у нічній бібліотеці? Думаємо, що ніколи, правда?

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

НЕвистава «День/тінь» — це дія для невеликої групи глядачів, дванадцяти (12) осіб. Формат вистави — site-specific (театр поза театром), де квартира стає театральним простором.  Історія починається у порожній квартирі, куди глядач приходить "у гості" до її господаря — актора та музиканта Павла Алдошина. Кожен, хто йде у гості до Павла, може щось з собою принести. НЕквиток, а те, що ви б взяли у гості до друга. Хороше вино, бельгійські вафлі, терпкі трюфелі або хрусткий багет із вершковим маслом. Гостям-глядачам пропонують прожити особисту історію з життя Павла, а також замислитися над питаннями вибору й свободи. Вистава-роздум, вистава-доля, зокрема, Павла та глядачів, чесна й чуттєва. У виставі немає декорацій, звичної сцени, дистанції, овацій та правил.  Сам Павло вважає, що “це не творчий вечір з історіями "про життя". Це цех історій, у якому ти, як глядач, можеш дозволити собі все: стрибнути на стіл, піти заварити на кухні чай, спуститися в магазин по вино і повернутися назад. Це все — історії, які ми тут самі створюємо”.  Ідея спектаклю зародилася з формату квартирника, яку uzahvati трансформували у власний формат імерсивної "НЕвистави".

3.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
4.0
4.0
4.0
3.8

Театр починався як містерія. Магічний акт налаштування особистих, побутових і соціальних процесів. Існування на межі надпобутового стану та непізнаної реальності. Потім сталося розділення учасників на акторів та глядачів. Чи приходило вам на думку, що глядач і є справжнім автором вистави, яку він бачить скрізь призму свого життя у виставі, яку йому показують на сцені? В проекті «Глядач і є автор» ми знову відмовляємось від ставшим вже традиційним розділення театрального простору на «сцену» та «глядацьку залу». Та пропонуємо іншу його структуру, в якій глядач може обрати будь-яке місце або, навіть, приєднатись до будь-якої дії за власним бажанням. Глядач тепер перетворюється на повноцінного учасника – а́ктора. Він може вільно пересуватись містеріальним майданчиком. Ініціювати чи припиняти будь-яку дію у заданих форматом проекту межах, а також взаємодіяти з іншими а́кторами. Чи обов'язково діяти? Чи є можливість просто подивитись? Звісно є. Спостерігати у містеріальному театрі – це основна дія. Спостерігати свої внутрішні почуття, тонко відчувати інших акторів, загальне поле містерії. Приєднуватись тільки за власним відчуттям доречності моменту. Дія відбувається одночасно у кількох зонах. Кожен окремий «глядацький» експіріенс у такому випадку звісно буде відрізнятись від інших. Це і є гра життя.

Відгуки
Яна

Спочатку заінтригували, коли Гейша роздає маски глядачам. Всі опиняються в умовному кубі, або за його межами, та починається перфоманс з усіх поків. Глядач стає частиною вистави, на мою думку, це зроблено, щоб показати, що сюжет взятий із життя людей. Вистава про вічні проблеми людей. Які заганяють себе в межі чи рутину, та інколи не можу з цього вибратися, бо просто не помічають цієї проблеми. Але є й ті, хто у постійному пошуку себе. І вони заряджають інших людей своєю енергією, і тоді вже проблеми стають явними та завдяки енергії одного з'являються сили, щоб з ними впоратися. Це спонукає розбити стіни, межі та відшукати своє, зняти маски та просто жити. Акторська гра мені не дуже сподобалась, я очікувала гарної пластики, бо саме на рухах і побудована вистава. Тобто кожен рух має бути красномовним. Тут такого не відбулось, може тому були незрозумілі моменти і пазл зійшовся лише в кінці. На початку вистави поклали чорні мати перед входом, трохи незрозуміло навіщо. Також трохи привітніший персонал в гардеробі.У камерної сцени є свій окремий гардероб і дзеркало, що є величезним плюсом. Також хороше фоє для очікування. Стільці розташовані зручно, що добре видно з будь-якого ряду.

Наталя

Вистава з перших секунд занурювала у свою атмосферу, спершу було насторожено, навіть тривожно. Потім викликала співпереживання, роздуми про особистість, внутрішнє Я. Сподобалося, як на початку глядачам акторка в костюмі гейші роздала кожному маски, як не можна було займати місця, спершу вистава відбувалася навколо і між глядачами, водночас грала пронизлива струнна музика, змінювалося освітлення та акценти, маски светились під ультрафіолетом. Почувалися повністю всередині якогось дійства. Було і захопливо і цікаво і моторошно. Потім, коли глядачі сіли - розпочалася історія групи акторів з картонними коробками і тим, хто видав їм їх та керував. Сам сюжет доволі символічний та інтуїтивний. Без ознайомлення з твором, зрозуміти важко. Найліричніша частина - де актори спілкуватися шляхом картонки і крейди з деякими глядачами, встановлювали якийсь близький, простий і щирий контакт. А потім розповідали зі сцени, як кожен розуміє, що таке його "Я". Під кінець вони побудували стіну зі своїх коробок, між сценою і глядачами, розділивши нас. Щось на зразок The Wall. І, як годиться, в кінці глядачі в першому ряді розбили цю стіну, скинувши коробки. Це був фінал, але дещо невпевнений. Не всі відчували завершеність. Можливо справа у тім, що час промайнув дуже швидко, на одному диханні. Актори добре впоралися з образами, характерних ролей і певного сюжету майже не було, тож все вимірюється відчуттями від пепеданої атмосфери. Дуже сподобався формат, сучасно, потужно і задіює всі почуття, сильно впливає. Хотілося продовжити виставу, або зробити яскравіший кінець, дати глядачеві сильніший посил, перш ніж відпустити (як на початку, наприклад. Було дуже цікаво і західно глядачів).