« Проблема в кубі »
Ремінісценція за творами Кобо Абе.
Інтерактивне дійство, в якому буде вдосталь музики, пластики та неймовірних відкриттів! Ми запрошуємо глядачів разом з акторами зануритись у вір важливих тем. Як живеться людині в системі та чи можна позбутися звичних рамок? Щоб це зрозуміти й прийняти правильне рішення, часто доводиться пройти довгий шлях. Шлях, кінцевою точкою якого стане розуміння, що все може бути інакше. Не потрібен хтось, хто буде тобою керувати.
Знайди своє Я!
Спочатку заінтригували, коли Гейша роздає маски глядачам. Всі опиняються в умовному кубі, або за його межами, та починається перфоманс з усіх поків. Глядач стає частиною вистави, на мою думку, це зроблено, щоб показати, що сюжет взятий із життя людей. Вистава про вічні проблеми людей. Які заганяють себе в межі чи рутину, та інколи не можу з цього вибратися, бо просто не помічають цієї проблеми. Але є й ті, хто у постійному пошуку себе. І вони заряджають інших людей своєю енергією, і тоді вже проблеми стають явними та завдяки енергії одного з'являються сили, щоб з ними впоратися. Це спонукає розбити стіни, межі та відшукати своє, зняти маски та просто жити. Акторська гра мені не дуже сподобалась, я очікувала гарної пластики, бо саме на рухах і побудована вистава. Тобто кожен рух має бути красномовним. Тут такого не відбулось, може тому були незрозумілі моменти і пазл зійшовся лише в кінці. На початку вистави поклали чорні мати перед входом, трохи незрозуміло навіщо. Також трохи привітніший персонал в гардеробі.У камерної сцени є свій окремий гардероб і дзеркало, що є величезним плюсом. Також хороше фоє для очікування. Стільці розташовані зручно, що добре видно з будь-якого ряду.
Вистава з перших секунд занурювала у свою атмосферу, спершу було насторожено, навіть тривожно. Потім викликала співпереживання, роздуми про особистість, внутрішнє Я. Сподобалося, як на початку глядачам акторка в костюмі гейші роздала кожному маски, як не можна було займати місця, спершу вистава відбувалася навколо і між глядачами, водночас грала пронизлива струнна музика, змінювалося освітлення та акценти, маски светились під ультрафіолетом. Почувалися повністю всередині якогось дійства. Було і захопливо і цікаво і моторошно. Потім, коли глядачі сіли - розпочалася історія групи акторів з картонними коробками і тим, хто видав їм їх та керував. Сам сюжет доволі символічний та інтуїтивний. Без ознайомлення з твором, зрозуміти важко. Найліричніша частина - де актори спілкуватися шляхом картонки і крейди з деякими глядачами, встановлювали якийсь близький, простий і щирий контакт. А потім розповідали зі сцени, як кожен розуміє, що таке його "Я". Під кінець вони побудували стіну зі своїх коробок, між сценою і глядачами, розділивши нас. Щось на зразок The Wall. І, як годиться, в кінці глядачі в першому ряді розбили цю стіну, скинувши коробки. Це був фінал, але дещо невпевнений. Не всі відчували завершеність. Можливо справа у тім, що час промайнув дуже швидко, на одному диханні. Актори добре впоралися з образами, характерних ролей і певного сюжету майже не було, тож все вимірюється відчуттями від пепеданої атмосфери. Дуже сподобався формат, сучасно, потужно і задіює всі почуття, сильно впливає. Хотілося продовжити виставу, або зробити яскравіший кінець, дати глядачеві сильніший посил, перш ніж відпустити (як на початку, наприклад. Було дуже цікаво і західно глядачів).
Олексій Кужельний вступив та навчався в Автодорожному інституті, де всі п’ять років керував художньою самодіяльністю. Потім три роки працював у конструкторському бюро і навіть до чогось там дослужився. А потім усе кинув і вступив до Київського театрального інституту. Оскільки був людиною вже цілком зрілою, то вести приємне студентське життя, коли сім’я забезпечує «тили», було не дуже зручно. Кужельний знайшов прийнятний для себе і цілком простий вихід: почав добре вчитися й отримував Ленінську стипендію (непогані на ті часи гроші). Потім — Вищі режисерські курси у майстерні Сергія Данченка. Потім одружився, як Олексій любить додавати, дуже вдало. Не все так вдало складалося в професії. Головний режисер фольклорно-етнографічного ансамблю «Калина» — звучить непогано, та й справу свою він робив досить винахідливо, але... І тоді він знову знаходить найбільш простий вихід: створює свій театр — майстерню театрального мистецтва «Сузір’я», у якій впродовж минулих п’ятнадцяти років переграли практично всі наші театральні зірки.
Кужельний О.П. започаткував у 1991 році перший в Україні Міжнародний театральний фестиваль «Київська Пастуна», у 1995 році Фестиваль камерних театрів “Сузір’я”.
З 2001-2007 художній керівник Міжнародного мистецького фестивалю міст-побратимів «Київ Травневий».
За творчі успіхи та вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва був удостоєний звання Заслуженого артиста України (1992 р.), Народного артиста України (1997 р.), є Лауреатом Літературно-мистецької премії України ім.І.Котляревського, Премії Спілки театральних діячів ім. Володимира Блавацького (2001 р.), Літературної премії імені Андрія Малишка (2008 р.), Мистецької премії “Київ” імені Амвросія Бучми (2010 р.), Орденом “За заслуги” III ступеня (2013 р.), Премії імені Сергія Данченка (2014 р.).
У 2003 р. нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Грамотою Верховної Ради України, вищою київською міською нагородою – Знак Пошани і вищою нагородою Міністерства культури і мистецтв України – Почесний Знак “За вагомий особистий внесок у розвиток культури та мистецтва”.
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України відкрив свій перший сезон 24 вересня 1917 року.
У 1918 році приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила у 1919 р. злиття Державного драматичного театру з Молодим театром.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
У 1979 році виник Молодіжний театр, який у 1995 році отримав назву Молодий.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого.
7 травня 2019 року Молодий театр отримав статус Національного.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!
« Проблема в кубі »
