Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Про те, про се... »
Якось засперечалися поміж себе Казкар і Пісняр про те, що краще – казка, чи пісня? До справжньої бійки, правда, не дійшло, а от у підсумку вийшла весела театральна історія з піснями й танцями, у котрій відбилися сюжети двох білоруських казок «Пиріжок» і «Кози». Так знайшовся компроміс у творчій суперечці. Адже коли сперечаються справжні майстри своєї справи, то суперечка неодмінно народжує ІСТИНУ.
Як же гарно лежачи на печі командувати відрами, царським військом і навіть самою піччю. Та ще й солодких півників за це отримувати. «Оце так пощастило лінькуватому Омельку!» – скаже хтось. Але ж чарівні слова «За щучим велінням!» просто так не даруються. Добре серце, здатність співчувати і поставити інтереси іншого, навіть якщо це тільки щука, над власними – цим володіє далеко не кожен. А от чи можуть чарівні слова виконати абсолютно всі бажання і чи підвладне щучому велінню кохання, ви дізнаєтеся, завітавши на виставу. Перед маленькими глядачами наші артисти розіграють справжнє ярмаркове дійство з перевтіленнями, піснями, танцями і навіть справжнісінькими дивами!
Наближається Різдво – найулюбленіше свято для дітей та дорослих! Кожен готується до свята по-своєму. От і наші головні героїні, дві сестрички – Даринка та Настуня, – готуються до святкування. Даринка вчить колядки і збирається до шопки, щоб подивитися на народження маленького Ісусика, а Настуня поспішає на шопінг, бо для справжнього свята їй потрібен новий одяг. Даринка намагається переконати сестру піти з нею до шопки, це не вдається, і сестрички сваряться. Однак стається справжнє диво – з’являється Ангел, який допомагає Даринці разом з Настунею потрапити у час, коли народився наш Спаситель, а проведе їй у далеку дорогу Віслючок з шопки. Можливо, це допоможе Настуні знову повірити у диво Різдвяних свят? Зникають усі магазини, будинки, світло – усе, що так цікавило Настуню. Тепер сестрички вирушають у не просту дорогу до Різдва! У таємничій подорожі Даринку і Настуню чекають перешкоди і дивовижні герої. Чим завершиться чарівна історія сестричок і кого ще вони зустрінуть на своєму шляху? Ви зможете дізнатися, завітавши на виставу Першого театру!
Діти так люблять тваринок! Милих, маленьких, кумедних. А коли лісові жителі вміють розмовляти, пустувати і смішно жартувати — то взагалі захват! Такими є персонажі нашої казки. Вони вчаться в лісовій школі танців і готують величезний сюрприз. Який? Для кого? В честь чого? Ми Вам не розкажемо, адже це — СЮРПРИЗ. Відомо тільки, що для цього звірі мають звертатися по допомогу до найстарішого жителя лісу — Гнома Джерома. А випросити в нього не так і просто. Дідуган сердитий і дуже жадібний. Тож, тваринкам знадобиться підтримка наших маленьких глядачів! Чи вдасться їм розчулити Гнома і вчасно підготувати СЮРПРИЗ? Сучасна вистава, яка захопить в свій казковий світ не лише дітей, а й дорослих. Унікальні пісні — музика і текст написані ексклюзивно для казки — будуть співатися дітьми ще довго після перегляду. Яскраві персонажі, веселі пригоди, незабутній фінал — ідеальний рецепт для сімейного перегляду.
Казку про наївного Зайця, заповзятливу Лисицю і безжурного Півня, про хатинку лубову і хатинку крижану, знають, звичайно ж, всі! Але відомому дитячому письменнику, автору знаменитих «Шкідливих порад» Григорію Остеру вдалося вдихнути в стару казку нове життя. А актори театру «Божа Корівка» на основі чудової п'єси Остера "Клаптики по заулочкам" поставили виставу - легку, світлу, весняну, сповнену теплого гумору, добродушної іронії, і супроводу глядацьких посмішок. Вистава, яка вчить нас тому, що на світі є щось надзвичайно важливе - СПРАВЕДЛИВІСТЬ! Але її завжди буває лише стільки, скільки ти САМ для себе ЗРОБИШ! Ні більше і не менше!
«Івасику-Телесику!.. Приплинь до бережка, моє серденько!..» Наші первинні пізнання про добро і зло, про щиросердність та підступність, наш перший малечий життєвий досвід пов’язаний з цією казкою. Кожна матуся чи бабуня розповідала її по-своєму, незмінним залишався лише щасливий кінець. І кожного разу, вдруге, вп’яте, ми слухали цю історію затамувавши подих… Актори Театру «Божа корівка» Центру мистецтв "Новий Український Театр", що з дитинства закохані в казку про Івасика, вирішили поділитися своїми спогадами з юними глядачами і створили дуже добрий, веселий, щирий та красивий… «трилер». А як же інакше? Адже крім Телесика, його лагідних батьків та завзятих друзів, на сцені з’являються Відьма, Упир, Відьмачки… Але не лякайтесь! Страшні вони тільки на перший погляд, а насправді – смішні та «пухнасті». Приємних вражень!
Дата народження театру — 6 березня 1945 року. В обласній газеті було надруковано оголошення: «Станіславське обласне відділення у справах мистецтв, Станіславська обласна філармонія оголошують набір в обласний ляльковий театр акторів-чоловіків та жінок-акторок. Адреса контори філармонії: вул. Червоноармійська, 1. Прийняті на роботу забезпечуються квартирами, столовою».
Наприкінці квітня відбулась перша прем'єра вистави за п‘єсою Н. Гернет «Гусеня» у приміщенні тодішнього музично-драматичного театру ім. І. Франка.
Театр очолила режисер Т. Нікітіна. Разом з нею театр зводили на ноги художник О. Дикий, актори К. Коцинська, Т. Платхіна, Л. Дмитрієва, Д. Дубей, М. Глибчук, В. Антонов, О. Олійников, М. Басалига.
Олександр Дикий працював у театрі з часу заснування і до 1967 року. Він отримав професійну освіту в Краківській академії мистецтв. Виконав художнє оформлення та ляльки до вистав «Гусеня» за п'єсою Н. Гернет (1945), «Маєчка-хазяєчка» Д. Суптеля (1947), «Біда від ніжного серця» (вистава для дорослих) І. Сологуба (1957), «Казки Дідуся Панаса» К. Коцинської, К.Черняка (1959) та багато інших. Зроблені ним ляльки (декілька з них збереглися і знаходяться у музеї театру) мали значний вплив на мистецький рівень наступних поколінь театральних художників С. Клємента, М. Боярського, Л. Рубановську, В. Маяцького, В. Свєчнікова, В. Бойчука, М. Данька.
Початок діяльності був нелегким: бракувало досвіду, актори лише починали опановувати складну майстерність водіння ляльок, примітивними були конструкції ляльок. Свого приміщення театр не мав. Спочатку працювали в Палаці піонерів (сьогодні Центр дитячої творчості), а з 1949 до 1954 року — у теперішньому Народному домі. Вистави показували у дні, коли була вільна сцена, в основному ж працювали на виїздах в районах та селах області.
У 1954 — 1956 роках театр мав одну кімнату в будинку, де тепер Народний дім «Просвіта».
З 1954-го до 1971-го директором театру був Ю. Панфілов. Тоді театр став показувати більше вистав безпосередньо у школах, дитячих садках, побував на гастролях майже в усіх областях України, відвідав Білорусь, Молдову.
У 1956 — 1957 рр., театр працював у Народному домі «Княгинин».
З 1971 р. на посаді директора театру — Зіновій Ілліч Борецький. У 70-х роках театр знаходився в одноповерховій хатинці без сцени, де була одна кімнатка для репетицій і кілька майстерень на теперішній вул. С. Бандери.
24 квітня 1981 р. відбулося урочисте відкриття стаціонарного приміщення театру по вул. Незалежності, 10-а.
На хвилі державного суверенітету 27 лютого 1991 року Постановою Ради Міністрів Української РСР № 47 театру присвоєно ім'я Марійки Підгірянки (до цього театр був імені Павлика Морозова). Та через 2 роки колективу довелось розпрощатися з чудовим приміщенням, де були більш-менш належні умови для роботи: сцена, майстерні, фоє та кімната природи для зустрічі маленьких глядачів, — будівля завалилася. У результаті театр опинився у ролі «приймака» Народного дому № 1.
Негаразди не завадили зберегти творчий рівень театру, який відзначають театральні критики і громадськість. У квітні 2001 р. за заслуги в естетичному вихованні підростаючого покоління, багаторічну сумлінну працю директору обласного театру ляльок 3. Борецькому присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури України.
Після відселення з Народного дому № 1 в розпал репетицій до Різдвяних свят ляльковики знову під чужим дахом — завдяки отцеві-митрату Миколі Сімкайлу, який надав приміщення Катехитичного центру для показу вистав. 1999 року вони поселилися у колишньому приміщенні міської прокуратури. Після проведення довготривалого капітального ремонту і реконструкції зали та виробничих приміщень 1 червня 2005 відбулося урочисте відкриття театру, приурочене 60-річчю від дня заснування.
« Про те, про се... »
