Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Примадонни »
Запальна комедія від кращого бродвейського комедіографа останнього десятиріччя – Кена Людвіга.
Майстерно виписаний сюжет, в якому є все для блискучої комедії положень – несподівані переодягання, спадкоємці, пісні, танці і, звичайно, пристрасне кохання – не відпускатиме Вас впродовж всієї вистави.
« Генерали в спідницях »
Комедія
« Як двоє бідних румунів польською розмовляли »
« Потрібні брехуни! »
Комедія
« Кохання за викликом + вареники зі стрептизом »
Комедія
« Бери од жизні всьо »
Комедія
Було дуже смішно, неможливо було відірватися від перегляду. Настрій залишився чудовий, дуже хочу ще не раз відвідати цей театр. Актори-аферисти у полюванні за чужим спадком знаходять своє кохання.Сподобалося як чудово усі без винятку актори впоралися зі своїми ролями, грали легко і натхненно. Їм вдалося створити чудову атмосферу у залі, я ніби була у себе вдома та дивилася улюблений серіал, не соромлячись голосно сміятися. Спочатку було просто цікаво, вразило те, що актори грають дуже близько до глядачів та частенько взаємодіють с ними. З часом, чим більше вистава набирала обертів, тим смішнішою вона ставала. Можно з впевненістю сказати що це чудова комедія. Чудова вистава для побачення, або для проводження часу з друзями, або з батьками. Не підійде напевно лише дітям років до 14-ти, проте я щодо цього не впевнена. Театр дуже легко знайти. У театрі є 2 входи, як я зрозуміла є 2 сцени. Я потрапила до меншої. Власне, сцени, як такої, не було, це була простора кімната зі стільцями у два яруси. Щоб до неї потрапити, треба було піднятися на другий поверх гвинтовими сходами (дамам раджу обирати довгі сукні, або штани ;). Дуже ввічливі співробітники, маленький гардероб, буфет у тій самій кімнаті. Є окрема кімната для очікування, де можна посидіти, та випити шампанського. Один чистенький туалет для жінок і чоловіків.
Это было зажегательно, драйвово и весело. Представление подарило хорошое настроение, зарядило энергией. Мне хотелось петь и танцевать. Спектакль очень яркий эмоциями, нарядами, музикой, танцами. Я бы сказала это спектакль в спектакле. Зрителям показали историю одной аферы, которая закончилась двойной свадьбой. Двое очень талантливый, обаятельный , но бедных актеров хотели заработать деньги по-быстрому. Случайно нашли объявления в газете, что одна небедная тетушка ищет своих племянником. Вроди все просто, сыграть племянником багатой родственницы. Но ..есть одно..но.. даже не одно... Про тётушку,про её племянников они совершенно ничего не знаю, да и племянники не племянники, а племянницы. Вот так запутанно. Но они актеры, талантливый и все таки берутся за эти роли, тем более когда на кану такие деньги. Весь спектакль вы будете слышать джаз. Актеры будут петь, танцевать, смешит, ездить на роликах, простить вас о помощи.Зрители в зале тоже будут частю постановки. Мне очень понравилась вторая часть пьесы. Давно я так не смеялась. Не думала я ,что липовый племянницы пойду на такое. Это нужно видеть. Весь зал так смеялся,что чуть со стулов не падал. Представление подойдёт людям , которые хотят отдохнуть и расслабиться, вспомнить чёрно-белое кино"" Джазе только девушки"" Послушать немного джаза и посмотреть танец буги вуги. Честно я не знала ,что у театра Колесо есть два помещения. В одном я была, а в помещении в по соседству нет. Мне очень понравились помещения. Двух этажное здание. На первом этаже находится гардероб, комната ожидания, уборна и бар. Возле бара стоит красивое , большое зеркало. Зрительный зал находится на втором не большой и уютный. Но ,что бы попасть в него нужно поднять по круговой , деревянной лестнице. В театре присутствует несколько фотозон.Где обезательно нужно сделать фото.
В этом представлении есть все и даже больше что необходимо для хорошего представления: переодевания, танцы, песни и кончено-же любовь. В сюжете представления постоянно появляются неожиданные повороты и перевороты, что заставляет все больше сопереживать главным героям и держат в напряжении. Как всегда очень хорошая игра актеров, к сожалению не всех но это не сильно заметно. (Очень милый костюм зайчика на роликах ^^) Не смотря на достаточно большую длительность представление - время пролетает незаметно!
Вистава рос мовою тому і відгук напишу рос. Шикарная, лёгкая, весёлая комедия "примадонну" заставила меня искренне посмеяться и эмоционально расслабиться)))) сюжет таков:двое актёров решают подзаработать денег, переодевшись в женщин и притворившись племянницами и умирающий тётушки..... Идея конечно рисковая, так как если их раскроют их-им грозит тюрьма..... При всей абсурдности этой затеи и неожиданно для себя-они привносят немного смеха, жизни, веселья, радости и сумасшествия в дом тётушки.... Ну и конечно, куда без любви? Спектакль пронизан добротой, весельем, юмором, смехом..... Получила кучу эмоций и удовольствия
Народився Ігор Славинський у Києві 8 лютого 1952 року. З дитинства він займався в студії художнього слова Будинку піонерів Голосіївського (тоді – Московського) району Києва. Великою пристрастю Славинського була поезія, декламувати вірші його вчила Фаїна Ковалевська, пізніше саме вона готувала Ігоря до вступу в театральний інститут.
Проте Славинський не завжди хотів бути актором і навіть збирався стати лікарем. Але перемогла любов до декламації.
Двічі закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого: як актор і як режисер. Навчався у майстерні Народного артиста УРСР Миколи Рушковського. Після закінчення університету почав служити в театрі російської драми імені Лесі Українки. У 1983 році перейшов до Молодого театру. Але за декілька років Ігор Славинський пішов з театру і навіть півроку працював сторожем позавідомчої охорони.
Творчість Володимира Висоцького була дуже близька Славинському. За його творами митець поставив спектаклі: «Ну я прийду по ваші душі», «Нерухома тінь від мікрофона», «Іноходець». А далі були численні спектаклі в творчому шляху актора і режисера в Театрі на Подолі. Крім того, Славинський також ставив вистави на сценах інших театрів, грав у театрах і викладав акторську майстерність в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого на курсі Миколи Рушковського. Зіграв, загалом, близько 50 ролей в серіалах і фільмах.
Згодом Славинський надав перевагу режисерській діяльності: «Нині я шалено захоплений режисурою. Навіть перестав грати у виставах нашого театру, тому що це дві різні професії: актор і режисер. Були в моїй практиці спектаклі, де я це поєднував, тобто грав у власних постановках. Це вимагає чимало сил. Бо треба відключитися від себе як від актора: поставити спектакль. І треба відключити себе як режисера на сцені, коли ти граєш, тому що мусиш бути актором, а не режисирувати навколо себе… Для лицедійства залишається кіно»
Славинський чотири рази ставав лауреатом премії «Київська пектораль», у 2010 році отримав премію імені Амвросія Бучми за кращу режисуру вистав «Мертві душі» і «Люксембурзький сад» в Театрі на Подолі. У 2018 році отримав звання Народного артиста України.
В 1998 году окончила Киевский государственный университет театрального искусства им. Карпенко-Карого (театральный факультет, специализация «актриса театра и кино», мастерская Ю.С.Ткаченко).
С 1998 года – актриса Киевского театра «Колесо». В 2002-2003 гг. и с 2008 года – актриса Киевского театра «Браво».
У 2008 році отримала Другу премію на Всеукраїнському конкурсі читців імені І. Франка.
Був актором Київського ТЮГу і Київського драматичного театру «Браво». Актор і режисер Київського академічного театру «Колесо».
На телебаченні – ведучий дитячої передачі «Еники-беники» (1993-1995), телегри «Лего-експрес» (1995-1997), ранкової програми «Новий день» на телеканалі «Інтер» (2000-2001) і ін.
Завжди добре малювала і мріяла присвятити цьому своє життя, вступити в художній університет. Але у 10 класі почала грати в КВН, і в 11 остаточно вирішила вступати в театральний.
Батьки-інженери були проти, а юна Оля не знала, де є театральний інститут, тому, побачивши рекламу КНУКіМ, вступила туди на театральну режисуру і лише через 2 роки дізналася про існування інституту Карпенка-Карого та поступила знову.
Працює в театрі «Колесо» з 2004 року.
Заслужений артист України
Закінчив Державний інститут театрального мистецтва ім.Луначарського
Працює в театрі "Колесо" з 2009 року
Народився 17 жовтня.
Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім.І. Карпенка-Карого. Працює в київському театрі «Колесо» з 1993 року.
Народилася 12 грудня.
Перший етап роботи в її житті пов'язаний з Київським Молодим театром. Головною віхою того періоду стала вистава «Стійкий принц», де вона зіграла Фенікс, – ця заборонена напередодні прем'єри постановка стала легендою українського театру.
Народження дочки Євгенії змусило Олену на деякий час покинути театр. Але студійний рух, що сколихнув Київ в кінці 80-х, знову втягнув її в роботу: вона стала грати в Експериментальному театрі-студії під керівництвом В. Пилипенко.
Стрімкі зміни в країні, а відповідно, і в мистецтві, змусили сім'ю Олени виїхати за кордон. Цілий рік наша героїня пропрацювала в Канаді. Багато інших, напевно, склали б руки, але не Кривда. За той короткий проміжок часу вона зіграла кілька ролей в театрі (на французькій мові!) і об'їздила з фольклорною програмою всю Північну Америку.
І знову повернення в Україну, яка за цей час встигла змінитися. Відсутність роботи за фахом змусило шукати інше застосування своїм здібностям, адже потрібно було забезпечувати і себе, і маленьку дочку. Таким чином в житті Олени Кривди виникло телебачення, ранкова інформаційно-розважальна програма по вівторках.
Але, як то кажуть, чому бути – того не минути: випадкова зустріч з Іриною Кліщевською, керівником театру «Колесо», повернула Олену на сцену. І ось уже понад 10 років вона працює в цьому камерному театрі на Андріївському узвозі, встигнувши за цей час зіграти чи не у всіх його виставах (якщо не відразу, то когось підміняючи).
Ще одну грань свого таланту Олена відкрила зовсім недавно. Кілька років тому вона стала педагогом Дитячої академії мистецтв, де викладає майстерність актора. Олена зізнається, що їй неодноразово пропонували взяти псевдонім: мовляв, хіба це прізвище для сцени – Кривда? На що вона відповідає: «А який псевдонім? «Правда»?!»
Театр «Колесо» був заснований у 1988 році. Перша вистава відбулась 28 травня того ж (1988) року. Засновником та художнім керівником закладу від дня заснування й дотепер є Народна артистка України Кліщевська Ірина Яківна.
Значною подією в житті новоствореного колективу стало отримання власного приміщення на Андріївському узвозі, 8. Усі працівники театру взяли участь у переобладнанні будівлі під потреби театру.
Нині головна сцена театру розташована на другому поверсі театру і розрахована лише на 70 глядачів. Відтак, театр є камерним – актори перебувають на відстані витягнутої руки від глядачів, вони стають свідками найпотаємніших процесів, які відбуваються на кону. Другою сценою в «Колесі» вважають кафе театру. Тут, на першому поверсі, у затишній домашній атмосфері проходять вистави, які змушують глядачів відчути себе знову ж таки безпосередніми учасниками вистави.
Від вересня 2008 року Київський театр «Колесо» отримав статусу «академічного». У теперішній час, театр «Колесо» є невід'ємною складовою культурного життя Києва, улюбленим місцем відпочинку не тільки киян, а й численних гостей столиці.
« Примадонни »
