« Пригоди італійців в Італії »

У 1979 році закінчив Київську середню школу №203. Після закінчення школи працював робітником на заводі, потім служив в армії. Після служби в армії поступив на акторське відділення Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого, яке закінчив у 1985 році.

З 1985 до 1989 року працював у Чернігівському обласному театрі.

В’ячеслав Жила більше десяти років працював актором, згодом перекваліфікувався у режисера. Режисером став з легкої руки Михайла Форгеля та Григорія Шергея. Вони запропонували йому поставити виставу Славоміра Мрожека «Гуляння». Постановка була дуже вдалою, на фестивалі «Брюха-ха» у Ліверпулі за цю виставу колектив театру отримав Гран-прі. Потім були й інші постановки. Відтак, у 1996 році В'ячеслав Жила вдруге закінчив Київський театральний інститут, режисерський факультет.

З 1993 р. член Національної спілки художників України.

Головний художник Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім Т. Г. Шевченка.

Учасник багатьох всеукраїнських та міжнародних виставок.

В Тернопільському академічному драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка та інших театрах України поставив біля 50 вистав як художник-постановник.

Творчу діяльність розпочав на сцені Київського академічного російського драматичного театру ім. Лесі України (тепер – Національний) у 1975 році одразу після закінчення Київського державного театрального інституту ім. Карпенка-Карого (тепер – Національний Університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого).

З 1980 року - працює в Національному академічному театрі ім. Івана Франка. Понад тридцять років Задніпровський Олександр Михайлович віддав вірному служінню мистецтву театру, сьогодні він по праву займає чільне місце в сім’ї франківців!

Перші ж роботи актора на кону Національного театру ім. Івана Франка стали свідченням непересічності таланту, артистизму і глибокого розуміння природи театру. Мабуть, тут не останню роль зіграло генетичне коріння Олександра Михайловича – представника славнозвісної династії Задніпровських-Ткаченко, які протягом багатьох десятиліть творили мистецтво франківців.

Продовжуючи традиції своїх рідних, усвідомлюючи відповідальність, що йому надіслала доля, кожною своєю роботою актор відкриває нові, незнанні грані свого обдарування. Його мистецькій палітрі притаманні м’яка самоіронія і гострота зовнішнього малюнку, що з особливою силою виявлялося в роботах над виставами: «Конотопська відьма» І. Квітки-Основ’яненко (Судденко), «Енеїда» І. Котляревського (Турн), «Блез» К. Моньє (Блез), «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого (Невідомий), «Різдвяна ніч» за М. Гоголем (Вакула) – що стали класикою національного мистецтва. Поруч були образи героїко-романтичного плану, такі, як Генрі у виставі «Я, Генрі II…» Д. Голдмена та Нельсон у виставі «Леді і Адмірал» Т. Реттігана, Фредерік Леметр у виставі «Фредерік, або Бульвар злочинів» Е.-Е. Шмітта.

Про різноплановість актора, легкість, з якою він однаково успішно працює в будь-якому жанрі драматургії, свідчать діаметрально протилежні ролі: Йосип в «Ревізорі» М. Гоголя, Ботвел у виставі «Віват, королево!» Р. Болта, Лепле «Едіт Піаф. Життя в кредит» Ю. Рибчинського, І. Афанасьєва, Майор у виставі «Дами і гусари» О. Фредро, Барон Альфонсо - «Моя професія – синьйор з вищого світу» Дж. Скарначчі, Р. Тарабузі, Лікар у спектаклі «Три товариші» зі Е. М. Ремарком, Вальтер, судовий радник - «Розбитий глек» Г. фон Кляйста.

Робота над образом Хоми Кичатого у виставі «Назар Стодоля» за Тарасом Шевченком стала етапною у творчості актора і дала змогу митцю висловити свою естетичну і громадянську позицію. Хома-Задніпровський уособлює в собі трагічну подвоєність, глибокий психологічний конфлікт між жадобою влади та моральними чеснотами. Фінальна сцена прозріння і покаяння Хоми народжує в глядній залі істинний катарсис.

Трагічно-іронічний Сорін у виставі «Чайка» А. Чехова, вишуканий сибарит князь Абрезков у «Живому трупі» О. Толстого, Кіса Вороб’янінов у виставі «Великі комбінатори» за романом Ільфа, Петрова одні з останніх робіт Актора. Кожна з ролей, що їх створив артист, відкриває нові, неповторні грані творчого діапазону митця, всю багатомірність особистості, яка є запорукою зустрічі зі справжнім мистецтвом.

Говорячи про Олександра Михайловича, не можна не сказати, що протягом багатьох років актор не просто активно суміщає роботу в театрі із численними виступами на радіо, телебаченні, а він є однією з найпопулярніших, знакових фігур української культури.

Олексій Сергійович Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах, Сумська область, Українська РСР, СРСР (зараз Україна), у сім'ї Сергія Вертинського. У нього є дві сестри (Ганна та Надія) і брат (Микола). Актор отримав середню освіту в рідному місті, після чого деякий час виступав у Театрі ім. Щолкіна в Сумах. Пізніше Олексій відслужив у армії. Вертинський навчався в Московському естрадно-цирковому училищі за класом «артист розмовного жанру». Згодом актор працював у Новосибірському цирку, директором портового Будинку культури в Бухті Врангеля, а також був зайнятий у постановках Сумського театру та Київського молодого театру.

Дебют Олексія в кінематографі відбувся в 1980 році з маловідомого фільму Олександра Карпова «Весільна ніч».

Перші великі проекти в кар'єрі Вертинського з'явилися у проміжку часу між 1999 і 2005 роками. Тоді актор знявся в роботах Режиса Варньє «Схід-Захід» (1999), Семена Горова «Божевільний день або Одруження Фігаро», Максима Паперника «12 стільців» (2005).

Протягом 2007-2008 років фільмографію Олексія поповнили такі картини, як «Інді», «Помаранчеве кохання», «Свої діти», «Червоні перли любові» (2008).

У період із 2012 по 2015 роки Вертинський узяв участь у створенні стрічок «Ржевський проти Наполеона», «Матч», «Іван Сила» (2013), «Під електричними хмарами» (2015). Окрім того, у 2015 році актор отримав звання Народного артиста України.

Олексій Вертинський був чотири рази у шлюбі. Його останню дружину звуть Тетяна, у них є дочка Ксенія. Також в актора є син від попереднього шлюбу.

Після завершення школи вступила до Київського Державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого на факультет режисури телебачення. Часто знімалася в навчальних та дипломних фільмах.

Після закінчення інституту у 1994 р. отримала першу роль у фільмі «Кілька любовних історій». За результатами фільму отримала неофіційний титул «секс-символу» України. Працювала з 1996 р. в телевізійному агентстві «Вікна» телевізійним режисером – пізніше була ведучою «Погоди». Ця роль стала піком кар'єри Руслани.

У травні 2000 р. знялася у відеокліпі «Синя хустинка», де була як виконавцем так і режисером разом зі своїм братом Олегом Писанко. Цей кліп був номінований на найкращу режисерську роботу України.

У 1996 році вела «Прогноз погоди з Русланою Писанкою» – проект Миколи Канішевського. У 2006 р. взяла участь в телепроекті «Танці з зірками».

У 2013 взяла участь у шоу Вишка, де дійшла до фіналу і зайняла 5 місце.

У 2017 році учасниця у шоу Зважені та щасливі на телеканалі СТБ.

Народилася 7 серпня. В дитинстві Ксенії не подобалася акторська справа, спочатку вона мріяла стати танцівницею, а потім співачкою. Але в естрадно-цирковому училищі дівчині сказали, що вона не має ні слуху, ні голосу. Тому Ксенія почала вивчати спеціальність «актор-лялькар». Пізніше потрапила до групи Богдана Ступки, який навчав студентів в КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого.

У 2010 році Ксенія закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. І в тому ж році стала актрисою Києвського Театру імені Івана Франка.

Автор акторських програм по Пелевину, Маркесу, Зощенко, О'Генрі, Стругацким.
Викладач акторської майстерності в Українській Академії Лідерства.

Актриса театру і кіно.

Навчалась у школі-студії при Київському інституті музики імені Глієра.

Студентка Київського національного університету театру, кіно і телебачення. Майстерня Шаварського Олега Микитовича.

Серед робіт у театрі «Актор»: «Здрастуйте, я ваша тітонька», «Дім Божевільних», «Схід-Захід», «Ніч перед Різдвом», «Патріс», «Дон Жуан.Коктейль».

Знялася у короткометражних фільмах: «Anger», «Future is now», «Зорепад». У серіалах «Весна моего сердца», «Виходьте без дзвінка» (1 сезон), «Тайные двери», «Доктор Віра», «Старший слідчий».

Народився 22 серпня. Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого (курс Б. Бенюка). Артист театру і кіно. Роботи у театрі «Актор»: «Бійцівський клуб» Ч. Паланіка, «Здрастуйте, я ваша тітонька» Б. Томаса, «Лускунчик та Мишачий король» Е.Т.А. Гофмана, «7 розгніваних джентльменів» Джона Стерджеса, «Попелюшка», «Схід-Захід», майстер-клас з публічного виступу «Великі диктатори», «Ведмідь і Освідчення» А. Чехова, «Патріс», «Дім божевільних» Е.Скарпетта.

Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого (курс Б. Бенюка). Артист театру і кіно.

Роботи у театрі «Актор»: «Здрастуйте, я ваша тітонька» Б. Томаса, «7 розгніваних джентльменів» Джона Стерджеса, «Патріс», «Дім божевільних» Е. Скарпетта, «Ведмідь і Освідчення» А. Чехова.

У 2016 році закінчив музичне училище (ЗМУ ім. Майбороди) по класу вокал.

Закінчує Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенко Карого, майстерня Шаварського.

Задіяний у виставах театру Актор: «7 розгніваних джентльменів», « Дім божевільних», «Ніч перед Різдвом».