Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Приборкання норовливої »
У Катарини, старшої з дочок почесної громадянки Падуї Баптісти, безглуздий і скандальний характер, тому вона ніяк не може видати її заміж. У молодшої – Б’янки шанувальників багато, але заміж вона може вийти тільки після того, як знайдеться сміливець, який приборкає норовливий характер старшої сестри. Претенденти на руку Бянки, знаходять для Катарини нареченого Петруччо – такого ж скандального і нетерпимого молодого дворянина, який заради приданого готовий одружитися на кому завгодно. Але для шлюбу необхідна згода норовливої дівчини … В іронічній комедії «Приборкання норовливої» багато неочікуваних сюжетних поворотів, інтриг, жартів, і каламбурів.
У цій пустотливий і кумедній історії з веселими розіграшами і зухвалими витівками, всі мріють про кохання, але, як часто буває, пристрасно закохуються зовсім не в того, хто готовий відповісти тим самим. Низка інтриг та перевдягань, відвертих зізнань та безглуздих дуелей насамкінець завершується найнеймовірнішим чином – перед коханням руйнуються всі перепони, а рідні, що здавалося втрачені назавжди, несподівано знаходяться. Юна Віола рятується с затонулого корабля на березі Іллірії. Дівчина впевнена, що її брат-близнюк Себастьян загинув у хвилях. Вона переодягається в чоловічий одяг і під ім'ям Цезаріо наймається в слуги до князя Орсіно, в якого закохана. Ось тільки Орсіно пристрасно кохає графиню Олівію та марно домагається руки неприступної красуні. Прихильності Олівії домагаються також невдаха-наречений – лицар Ендрю та пихатий ханжа Мальволіо. Саме навколо них і плетуть свої інтриги й влаштовують розіграші хитромудрий пияк сер Тобі та спритна авантюристка Марія в компанії з блазнем Фестом. Герцог Орсіно безмежно довіряє юному слузі і посилає його залагоджувати свої любовні справи. Олівія, не підозрюючи, що Цезаріо – дівчина, з першого погляду закохується в юного посланця. Починається низка непорозумінь і все заплуталося б остаточно, якби не несподівана поява брата-близнюка Віоли Себастьяна ...
Легендарний, знаменитий, скандальний герой багатьох авторів світової літератури - звабник і розпусник Дон Жуан. Саме про нього йде мова у цій виставі, саме на нього ми пропонуємо вам поглянути через призму, яку задає режисер. Жодна жінка не зможе встояти перед чарами цього гарячого іспанця. Та чи знає жінка, на кого вона насправді дивиться, коли зазирає в очі Дона Жуана? Хто цей чоловік? Що може приховувати його пристрасний погляд...
Поетеса зламу століть. Так називають Лесю Українку, яка дуже тонко відчувала та описувала природу людських відносин. Нині перед вами – режисерська версія любовної божевільної драми у постановці Івана Уривського. У центрі сюжету спокусник Дон Жуан, егоїстична Донна Анна і камінний, консервативний командор дон Гонзаго де Мендоза. Дон Жуан у письменниці постає не таким, як його літературні прообрази авторства Гофмана, Мольєра, Моцарта, Байрона чи Пушкіна. Адже він тримається гордо, прагне волі і йде за щирим покликом свого серця! У цій любовній пригоді кожен прагне щастя… Та якою ціною? І чиї життєві принципи виявляться сильнішими?
Герой-коханець, лицемір, або ж просто збоченець? Вже декілька століть великі письменники, поети та звичайні графомани не втомлюються переосмислювати загадковий образ легендарного розпусника на ймення Дон Жуан! Ми теж не втрималися і вирішили подивитися на знайомі сюжети з неочікуваних ракурсів. На вас чекають сміливі та курйозні пригоди Дон Жуана та його вірного слуги, походеньки яких, як заведено, закінчаться у пеклі. Але до того гіркого моменту все має бути надзвичайно весело!
Герой-коханець, лицемір, або ж просто збоченець? Уже кілька століть великі письменники, поети, а також звичайні графомани не втомлюються переосмислювати загадковий образ легендарного розпусника на ім'я Дон Жуан! Ми теж не втрималися і взяли все найбезрозсудніше і найкомічніше, з того, що було відомо про цього ловеласа і зварили власний скажений модерновий мікс, який представлять для вас кращі комедійні актори України.
Український театральний режисер, режисер, педагог, громадський діяч. громадянство Україна Головний режисер Хмельницького обласного академічного музично – драматичного театру ім. М. Старицького. Керівник Громадської організації «Центр розвитку театру «Час Т».
- Актор театру ляльок. Майстерня Заслуженого діяча мистецтв України, професора Інюточкіна Олександра Олександровича. (2003 – 2007).
- Режисер драматичного театру. Майстерня Заслуженого діяча мистецтв України Бориса Ігора Олександровича. (2011 – 2012).
- Харківська державна академія культури.
- Магістр театрального мистецтва. Майстерня Заслуженого діяча мистецтв України Гордєєва Сергія Івановича. (2013 – 2014).
- Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.
- Режисер драматичного театру. Майстерня Заслуженого діяча мистецтв України Володимира Судьїна. (2007—2011).
1977 р. закінчив студію при Київському українському драматичному театрі ім. І. Франка.
З того ж року працює в Хмельницькому обласному академічному музично-драматичному театрі ім. М. Старицького.
1993 р. отримав звання Заслуженого артиста України.
Веляник Володимир Володимирович розпочав свою трудову діяльність в 1992 році на посаді актора Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка.
Працював на ТРК «Київ», актором приватного дитячого театру «Рудий», сценаристом на ТК «СТБ».
З 2003 року Веляник В.В. є актором Хмельницького обласного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького. Зарекомендував себе як високопрофесійний артист, працелюбний і творчий. Створені ним ролі засвідчили великий потенціал актора, тяжіння до ролей гострохарактерного плану.
Сторожук Ігор Якович з вересня 1994 року по теперішній час працює в облмуздрамтеатрі імені М. Старицького.
Був неодноразово відзначений нагородами, а саме: 2004 р. Лауреат премії міської ради ім. Б. Хмельницького, 2007 р. почесне звання «Заслужений артист України», 2012 р. лауреат обласної премії ім. Т. Шевченка.
Яскрава зовнішність та чудові сценічні дані, спроможність відтворити тонкі психологічні нюанси у цілісних образах сценічних героїв дозволили йому створити ряд високохудожніх та яскравих образів
У 1973 році закінчив Харківський інститут мистецтв імені І. П. Котляревського.
Трудову діяльність розпочав у 1973 році на Закарпатті. Працював в Ужгородському обласному драматичному та Мукачівському російському драматичному театрах. За 15 років створив більше 30 образів з найкращих творів української та зарубіжної драматургії. Найбільш яскраві з них: Возний — “Наталка-Полтавка” І. Котляревського, Йосип — “Ревізор” М. Гоголя, Микола — “Пізня любов” О. Островського, Тесей — “Федра” Ж. Расіна, Степан — “Бояриня” Лесі Українки.
За майстерне виконання ролі Дмитра у виставі “Повінь” В. Руснака, Бортнічук С. К. став лауреатом Закарпатської обласної премії ім. Л. Вакарова. Найкращі вистави за його участю – “Біла хвороба” К. Чапека (Гален), “Бояриня” Лесі Українки (Степан) було записано і неодноразово транслювались республіканським телебаченням.
Вистава за п’єсою М. Куліша “Тілетія”, в якій С. Бортнічук зіграв одну з головних ролей – Овдія Пупа, ввійшла до золотого фонду української класики на Українському радіо.
З 1992 року С. Бортнічук – актор Хмельницького обласного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького. Паралельно з акторською діяльністю займав посаду завідувача трупою театру.
У 1970р. закінчив акторський факультет Харківського інституту мистецтв ім. Котляревського.
Працював у Рівненському обласному театрі, Київському обласному театрі, Львівському театрі юного глядача.
Головний період творчості припадає на Хмельницький обласний музично драматичний театр – 26 років.
За час роботи в театрі було створено понад 150 сценічних образів, які схвально відзначили в пресі. Нагороджений багатьма почесними нагородами області, міністерства культури, Всесоюзним орденом «Знак пошани» (1986 р.), дипломом конкурсу «Прем’єри сезону» в м. Івано-Франківську за роль Мини Мазайла в однойменній виставі.
Шпунт В. М. розпочав свою трудову діяльність у 2001 році артистом драми Хмельницького обласного тепер академічного музично-драматичного театру ім. М. Старицького після закінчення Кам’янець-Подільського училища культури.
За цей період роботи створив образи героїв з кращих творів української та зарубіжної драматургії.
У 2012 році закінчив Житомирський коледж культури та мистецтв ім. Івана Огієнка. Спеціалізація – «Режисура видовищно-театралізованих заходів».
З 2017 року і дотепер – артист драми Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Старицького. За цей час зіграв велику кількість ролей та створив низку професійних незабутніх образів.
2018 – закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка, магістр акторської майстерності драматичного театру і кіно.
2018 – закінчив Львівську національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
2019 – отримав відзнаку «Краща чоловіча роль другого плану» на фестивалі «Тернопільські театральні вечори. Дебют»
2019 – викладач сценічної мови акторської школи «Parmezan».
З 2019 року – член НСТДУ та учасник багатьох сезонних шкіл акторської та режисерської майстерності.
2021 – закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Спеціальність – «Організація театральної справи».
Олійник Дмитро Павлович розпочав трудову діяльність в 1971 році в Хмельницькій обласній філармонії.
З 1980 року і по сьогодні Олійник Д. П. займає посаду артиста Хмельницького обласного академічного муздрамтеатру ім. М. Старицького.
Герасименко Т. А. розпочала трудову діяльність в 1999 році на посаді артистки Ніжинського драматичного театру ім. М. Коцюбинського.
В Хмельницькому обласному муздрамтеатрі працює з 2006 року. Зарекомендувала себе як талановита актриса з гарними сценічними даними, здатна на цікаве художнє втілення режисерських завдань. За короткий термін створила самобутні образи
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
В 1931-му році на Північному Кавказі у місті Новочеркаську було засновано пересувний театр для української діаспори, який називався Північнокавказький крайовий український драматичний театр.
Та доленосною для нього стала поїздка у Мінеральні Води восени 1931року. Саме тоді там лікувався відомий державний і політичний діяч Григорій Петровський. Він відвідав усі вистави колективу. А після одної з них, запросив артистів крайового українського драматичного театру до себе. З тої пори, очевидно завдячуючи спонсорській допомозі політика, до назви додалося його ім’я – драматичний театр ім. Г.І. Петровського, під яким театр був 78 років.
1932 р. колектив переїжджає до Краснодару. А ще через рік, 1933-го перебирається до України. З переїздом змінилась і назва. Він став Вінницьким пересувним робітничо-колгоспним театром, хоча й базувався в Бердичеві, виїжджаючи з виставами до Вінницької, Житомирської, Київської та інших областей. Керувати ним продовжував С. Чернявський, а художню частину очолив Г. Лаврик.
1935 року колектив був у відрядженні в місті Києві. Відвідавши виставу академічного українського драматичного театру імені Івана Франка, ближче познайомившись з їхніми артистами та режисерами, колективи заклали міцні відносини. Театр імені Івана Франка взяв шефство над молодою трупою. Відчутну творчу допомогу артистам надавали народні артисти СРСР Г. Юра, А. Бучма, Ю. Шумський, І. Паторжинський, М. Литвиненко-Вольгемут, А. Крамов. Уславлені майстри сцени брали участь у постановках, грали у виставах, виступали з лекціями, що було хорошою школою для молодих артистів.
В лютому того ж року театр отримав статус обласного, який мав би знаменувати осілість трупи. Та вже в 1938 році увесь колектив знову переїжджає. Цього разу до м. Кам’янця-Подільського — адміністративного центру новоствореної області. Але й там не довелось навіть добре звикнути до сцени. Розпочалась Велика Вітчизняна війна, і трупу, разом з родинами, відправили у тимчасову евакуацію.
Так, тільки з 4 серпня 1941-го року по жовтень 1943-го театр відвідав двадцять шість пунктів: міста Закавказзя, Середньої Азії, Далекого Сходу, Півночі.
В 1944 році, після визволення України від німецько-фашистських загарбників, мистецький колектив повернувся до свого краю. Радісна звістка зустріла Петровців в місті Есентукі. Згідно наказу №128 Вказівкою Кам’янець-Подільського обкому КП(б)У та облвиконкому від 15 жовтня 1944
року Припиняються гастролі театру на КМВ і призначається реевакуація театру на Україну до міста Проскурова в обласний центр області. А 25 листопада в обласній газеті повідомлялося, що виставою “Украдене щастя” І. Франка він розпочав у Проскурові театральний сезон 1944-1945 рр. у 2007-му було організовано фестиваль «Театральна осінь» або «На краю осені з Мельпоменою». Основні цілі якого були – знайомство з сучасним театральним мистецтвом регіону, обмін досвідом і залучення більшого кола глядача.
25 березня 2009 року Хмельницький театр ім. Г.І. Петровського перейменовано на честь корифея українського театру Михайла Старицького.
А у 2012 році за високі творчі досягнення та мистецький рівень театру ім. М.
Старицького надано статус «Академічний». 2019р. відкриття Малої сцени. Проведення Всеукраїнського театрального фестивалю «Starytskiy Theatre Fest-2019».
« Приборкання норовливої »
