« Приємна несподіванка »
Коли зустрічаються два євреї, навіть якщо між ними вікова прірва в півстоліття – не уникнути гумору, мудрості та несподіваних поворотів сюжету.
Молодий перспективний хлопець випадково збиває на дорозі похилого самотнього єврея. За вироком суду, він змушений буде доглядати за чоловіком, періодично навідуючись до нього.
Але не все так просто – старий виявляється доволі конфліктним і дивним самітником. Доведеться застосувати надздібності, аби виконати судове розпорядження!
Хто б міг подумати, що дві абсолютно чужі людини за короткий час зможуть стати насправді близькими і врятують один одного від фатальної жорстокості життя.
Було дуже цікаво!!! Ще довго розмовлялы про виставу. Сподобалося все! Молодий хлопець змушений, за вироком судді, 6 місяців щотижнево відвідувати єврея похилого віку, тому що створив ДТП. Спочатку старий єврей був скандальним. Але під час відвідувань їм вдох довелось спілкуватись , вони поступово почали взаємодіяти, розкриватись, обмінюватись думками, розповідями про минуле, теперішнє. І згодом здружилися. Один одному вони були послані кимось зверху, щоб кожен почув себе і історію іншого. Вони почули один одного і завдяки цій вимушеній взаємодії і обміну емоціями, думками, розповідям з власного життя обидва переосмислили своє життя та вчинки. Завдяки спікуванню один з одним, молодий зрозумів, що батько не такий і поганий, і почав розуміти щось, що раніше не допускав до роздумів. Старий єврей, завдяки цьому стороньому хлопцю, передивився своє життя минуле та зробив висновки, що був не правий. А головне, обидва допомогли один одному не лише переглянути, переосмислити свої вчинки, поведінку, минуле, теперішнє. Вони почали шукати варіант для поеращення подальшого життя, почали усувати найбільшу помилку свого життя. Цю виставу треба дивиьись батькам, які вважають своїх дітей недостатньо гарними/не такими , "як треба", та дітям, дорослим і незалежно від віку - дітям, у яких ще живі батьки, треба на виставу, щоб переглянути власні погляди на відносини . Дякую за гарну виставу, що надихає! Актори вжилися в образ настільки, що я співчувала, наче це люди у реальному житті. Чудово підійде парам для побачення; батькам /дітям (навіть дорослим), у яких складні відносини в сім'ї; сімейним людям; молодим людям, які ще не мають власної сім'ї. У залі досить багато підставних стільців на яких незручно сидіти.
Так склалися життєві обставини, що обидва герої потрапили у ДТП, ніхто не постраждав, але водія - молодого хлопця, зобов'язали щотижня відвідувати постраждалого чоловіка похилого віку. Спочатку той був категорично проти того, щоб в його дім приходив сторонній. Але молодий чоловік виявився дуже людяним, він знайшов підхід до старшого чоловіка і вони... Стали спілкуватися так, наче друзі. Так, згодом вони стали приятелями. Мені було дуже цікаво, тому що в моєму житті є колеги, знайомі, родичі, у яких не все добре і легко у відносинах з батьками та дорослими дітьми і є подібні проблеми, підняті у виставі, коли батьки не розуміють дітей, а діти ображають на батьків, і це призводить до віддалення один від одного на роки і навіть на життя. Було дуже цікаво, що буде далі і як закінчиться вистава. Актори грали дуже добре, як у реальному житті!! Дуже тісно у гардеробі та проході до глядацької зали. Один на всіх туалет для однієї особи. Багато звичайних підстави стільців, на них не зручно сидіти.
Дуже смішно та захоплююче. Сміялася вся зала. Було цікаво та захоплююче, час пролетів непомітно. Раджу усім, хто любить Вертинського або хотів би познайомитись із ним як з актором. На сцені грають тільки два актори. Молодий був змушений доглядати старого, бо був винуватцем ДТП. Довгий час вони не могли порозумітися, а коли виявилося, що обидва євреї, швидко знайшли спільну мову. Молодий допоміг старому повернути його колись втрачене спілкування з єдиною донькою. Вистава вчить тому, що ніякі релігійні або інші моменти не повинні впливати на відносини між рідними людьми. Дуже реалістичні образи, обидва актори були на висоті! Вистава змушувала і сміятися і замислюватися.
було цікаво, іноді смішно, іноді сумно. залишився приємний післясмак від якісної актороської роботи. Тема людської самотності і непорозуміння з близькими людьми, яка є актуальною в будь-якому віці: і в 30 років, і після 80. На мій погляд, тема нетрадиційної сексуальної орієнтації одого з героїв трішки притягнута за вуха до сюжету, це така собі данина моді, без якої вистава вважається "неповноцінною". Але чудова гра акторів перекриває огріхи сюжету і залишає приємні враження і післясмак. Порадила б прихильникам Олексія Вертинського.
Олексій Сергійович Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах, Сумська область, Українська РСР, СРСР (зараз Україна), у сім'ї Сергія Вертинського. У нього є дві сестри (Ганна та Надія) і брат (Микола). Актор отримав середню освіту в рідному місті, після чого деякий час виступав у Театрі ім. Щолкіна в Сумах. Пізніше Олексій відслужив у армії. Вертинський навчався в Московському естрадно-цирковому училищі за класом «артист розмовного жанру». Згодом актор працював у Новосибірському цирку, директором портового Будинку культури в Бухті Врангеля, а також був зайнятий у постановках Сумського театру та Київського молодого театру.
Дебют Олексія в кінематографі відбувся в 1980 році з маловідомого фільму Олександра Карпова «Весільна ніч».
Перші великі проекти в кар'єрі Вертинського з'явилися у проміжку часу між 1999 і 2005 роками. Тоді актор знявся в роботах Режиса Варньє «Схід-Захід» (1999), Семена Горова «Божевільний день або Одруження Фігаро», Максима Паперника «12 стільців» (2005).
Протягом 2007-2008 років фільмографію Олексія поповнили такі картини, як «Інді», «Помаранчеве кохання», «Свої діти», «Червоні перли любові» (2008).
У період із 2012 по 2015 роки Вертинський узяв участь у створенні стрічок «Ржевський проти Наполеона», «Матч», «Іван Сила» (2013), «Під електричними хмарами» (2015). Окрім того, у 2015 році актор отримав звання Народного артиста України.
Олексій Вертинський був чотири рази у шлюбі. Його останню дружину звуть Тетяна, у них є дочка Ксенія. Також в актора є син від попереднього шлюбу.
У числі театральних родичів – двоюрідна бабуся Тетяна Наумова – балерина Великого театру.
Дитяче бажання бути спершу священиком, потім цирковим артистом крок за кроком привела Артема в театральну студію, логічним продовженням якої став театральний інститут.
Театральну діяльність розпочав у київському театрі російської драми імені Лесі Українки (з 2007 року), куди був прийнятий без прослуховування.
Потім був «Театрі на Подолі» (з 2009 року) і знову повернення до Російської драми (з 2011 по 2017).
Бере участь в антрепризних постановках ( «Небезпечний поворот», «Варшавська мелодія-2»), в літератнирних читаннях ( «Майстер і Маргарита», «Поховайте мене за плінтусом») в об'єднаних програмах за участю музикантів , оркестру ...
Живе і працює в Києві.
Театр «Актор» був заснований у 1987 році відомим актором театру і кіно, народним артистом України Валентином Шестопаловим. Саме він поставив на перше місце у театрі особистість артиста: «Для мене театр «Актор» – це спосіб самоствердження, реалізація потаємних творчих мрій... Ми не зачиняємо двері ні перед ким». Перші чотири сезони «Актор» працював у новому для Києва форматі театру-кафе.
У 2017 році директором та художнім керівником театру «Актор» став Слава Жила. Зберігаючи і поважаючи надбання минулого, команда створює сучасну мистецьку історію – робить театр, де гармонійно співіснуватимуть сучасні та класичні, перевірені часом вистави, від молодих та досвідчених режисерів.
Театр розвиває свою діяльність у чотирьох напрямках:
Актор. КЛАСИКА – традиційні вистави за класичними творами;
Актор.UNDERGROUND – постановки творів сучасних українських і закордонних авторів;
Актор.KIDS – дитячі казки у виконанні відомих акторів театру та кіно;
Актор. ДОМАШНІЙ ТЕАТР – це лабораторія, де професійні режисери працюють із непрофесійними акторами.
« Приємна несподіванка »
