Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Прекрасний звір у серці »
Як казала Ліна Костенко, «ще не було епохи для поетів, але були поети для епох». Саме таким поетом був Микола Вінграновський. Сюжет вистави простий: життя людини – від народження до смерті – у поетичному усвідомленні.
Радість існування, відповідальність буття, відчуття безсмертя складають справжню цінність життя. Поет «відмічений суворим правом жити». Він весь «скривавлена любов». Клянеться: «Я вас люблю, як проклятий. До смерті». Його «прекрасний звір у серці» проголошує нетлінність поезії.
За мотивами оповідання Леоніда Каганова. На космічному лайнері стався потужний вибух, в результаті якого, в живих залишилися тільки бортовий лікар і представниця інопланетної раси Глайя. Тепер їм належить вибратися з цієї пастки, і чим швидше, тим краще. Адже повітря залишилося так мало... Рятуючи своє життя, їм доведеться похитнути банальні уявлення про добро і зло.
В.О.П. (взводний опорний пункт) – прем’єра містичної драми з елементами комедії, за однойменною п’єсою Дмитра Корчинського. Кохання, смерть та війна напередодні кінця віків. Тепер все залежить від них. Шість життів, які вирішать долю людства. Або не вирішать...
За мотивами п'єси Оксани Танюк «Сон Лакшмі, що побачив Вішну у своєму сні, Або медитація на тему ігри богів» та текстами Сергія Труша.
Світ містики та незвичайних пригод, він поруч! Треба лише зазирнути за завісу... але обережно! Серед Венеціанського карнавалу блукає Маска. Наче реальний сон, наче жах, що ожив та переслідує тебе. Але годі про це! Де ця кралечка? Піду та заспіваю їй серенаду. Мій друже – вір мені! Та ми розбагатіємо й втечемо з цього пиру Чуми! Гадаєш? Ну, ну…подивимось… За оповіданнями: «Вільям Вільсон», «Маска червоної смерті», «Король Чума».
Мелодраматична історія про пошук кохання, запропонована Іваном Вирипаєвим, ілюструє сучасну модель стосунків. Сьогодні, коли ми маємо знання про все, люди отримують його без особистого досвіду, існуючи в сухих теоріях, невмінні почути ближнього і внутрішньому спустошенні, оскільки кокаїн, алкоголь і бездушні роздуми про Буддійську порожнечу не дають героям того наповнення і щастя, якого всі так пристрасно чекають. Чекають, але нічого не роблять для того, щоб це щастя подарувати тим, хто поруч з ними. Головний герой Девід після смерті дружини не може відпустити її і продовжити жити далі. Часто він з нею розмовляє і відмовляється повірити в те, що сталося … Перебуваючи в кайданах своєї прив’язаності, вона приводить його до думки, що усі його страждання викликані тим, що він так і не любив її по-справжньому, саме тому він нещасний, адже «щастя – це робота, яку будь-що-будь, потрібно виконати добре». Сценічний простір, в якому перебувають герої, нагадує чи то велику душову кабінку, чи психлікарню. Чи зможуть вони позбутися своїх страждань і почати працювати на своє щастя?
"Не могла відірватися від вистави, пройшла на одному диханні. Вистава буде цікавою для тих, хто тонко відчуває, навіть для, тих хто не любить поезію, але побачивши цю виставу, подивиться іншими очима, бо неперевершена гра, чудова постанова зіграють свою роль в ставленні до театру взагалі. В ночи, средь ночи, кто-то тихо Подкрался к Слову, стал в анфас И вперил взор, наставил Дыховичный. И понял я: так дышит лихо. Так зло приходит... - Пробил Час ... Микола Винграновский На початку вистави викочується коло, то пів кола, в якому ховається людина, то не ховається, а просто лежить собі ... І так протягом цієї вистави, то ніжні жіночі, пташині співи, то стрімкі рухи, то спокійна, то збуджена музика. Всі природні стихії поруч: вітер, сонце, море, сніг. Довгі, гнучкі палки, як і тіло актора, весь час щось показують, відчуваєш ніби ти дивишся не на гру одного актора, а на цілий оркестр, в якому не загубиться жоден. Одяг змінюється, як і життя не стоїть на місці, все рухається на сцені і в твоїй душі від насолоди бачити справжне містецтво. Чудова постанова та емоційна, досконала гра править балом на сцені театру. "
Вистава неоднозначна, але сподобалось. Це справжня культурна постановка, театр, який окультурює людину. Вистава про життя нашого сучасника поета-шістдесятника, актора Миколу Вінграновського. Назва «Прекрасний звір у серці» це останній рядок його вірша «...Ви чуєте? Ви чуєте — він спить...» Це моновистава із віршів поета. Якщо ви любите поезію вам сподобається. На жаль, я не знала ні творчості, ні про життя Вінграновського. І взагалі, такі вірші мені не дуже близькі. Сприймати події, що відбувалися на сцені по поезії, було важко і не все зрозуміло. Але завдяки акторській грі, постановці та невеликими монологами-словами було цікаво дивитися. Якщо ви не знаєте цього поета, не любите віршів, то цю виставу можна оцінити тільки інтуїтивно та насолодитися грою Нищука. Вона або сподобається або ні. Моновистава народного актора Євгена Нищука. За цю роль він у 2013 році отримав премію «Київська Пектораль» у номінації «За кращу чоловічу роль». Справді, особисто мені словесно багато було незрозуміло, але гра зачаровувала, було цікаво дивитися, відчувати «сюжет». Я отримала насолоду від акторської гри. Класичний рівень акторської майстерності та досвіту. Словесно не зрозуміло, виручали словесні монологи та акторська гра. Добре, що вистава недовга, бо, не розуміючи поезії та таких віршів, було важко. Але візуально інтуїтивно дивитися було цікаво. Враження гарно проведеного часу у справжній культурній театральній атмосфері. Вистава підійде тим, хто любить поезію Миколи Вінграновського та хоче дізнатися його історію, любить моновистави та вірші.
Це поетична хореодрама Євгена Нищука за творчістю Миколи Вінграновського, яка має особливий формат моновистави. Моновистава - це надзвичайна відповідальність актора перед аудиторією, яку актор зіграв на відмінно. Вистава «Прекрасний звір у серці» названа за останнім рядком вірша Вінграновського «Ви чуєте? Ви чуєте — він спить!.. Не кваптеся, беріть мене потроху. Спочатку губи, руки і чоло, А потім очі, ноги і легені...». Микола Вінграновський – актор, режисер, сценарист, видатний поет, з творчістю якого раніше я не була знайома. Режисер спектаклю – Олексій Кужельний – познайомив мене з ним і розказав історію народження поета, його дитинства, появу таланту, прояв любові, страхи у його житті та кінцевої точки неповернення. З початку вистави на сцені з’являється скляна колба підвішена над сценою, де народжується Вінграновський. Ця колба стає для нього спочатку дитячою колискою, потім схованкою, потім тяжем, який він несе на своїх плечах. Режисер розкриває душу поета та показує її глядачам через металеві жовті дроти, з якими поет грається на сцені та створює образи: метелика, квітки, крил та олівця, яким щось пише. Євген Нищук проживає поезію свого героя в образах на сцені. Іноді це просто проза, іноді – музика серця, мова тіла. Фінальним акордом звучить вірш, який дав назву цій виставі, а на стінах відображаються тексти з фотографіями виходячи з відео проєктора та вшановують пам’ять поета. Рекомендую цю виставу людям, які захоплюються поезію!
Моновистава «Прекрасний звір у серці» за поезіями Миколи Вінграновського хочь і поетична її повноправними складовими стали також і музика (автор — Тетяна Шамшетдінова) та пластичне вирішення (хореограф — Олексій Скляренко). Звуки — поетичні й музичні — та рухи у спектаклі існували як єдине ціле. Поетичні твори, що лягли в основу спектаклю, належали до різних років і жанрів, але це ніяк не завадило режисерові Олексію Кужельному скомпонувати її у хронологічному порядку.Євген Нищук чудово грав свою роль,я прожила з ним цю виставу і прониклася його переживаннями.Можу рекомендувати для перегляду людям,які люблять поезію!
Як казала Ліна Костенко, «ще не було епохи для поетів, але були поети для епох». Саме таким поетом був Микола Вінграновський. Сюжет вистави простий: життя людини – від народження до смерті – у поетичному усвідомленні. Радість існування, відповідальність буття, відчуття безсмертя складають справжню цінність життя. Поет «відмічений суворим правом жити». Він весь «скривавлена любов». Клянеться: «Я вас люблю, як проклятий. До смерті». Його «прекрасний звір у серці» проголошує нетлінність поезії. «Прекрасний звір у серці» - це приклад того, як гармонійно можуть співіснувати форма і зміст: складна система декорацій, синтез поезії, пластики, музики та відео. Моновистава розповідає про життя Миколи Вінграновського символами, зачіпками, акцентуванням. Початок історії зі своєрідного кокона, в якому лежить герой, проривається на цей світ, потім безтурботність, дитинство, юність переплітаються із символічним зображенням життєвого шляху. Потім опис дороги в інститут, вступні іспити і, звичайно ж, Довженко,який, попри нетривале спілкування, на все життя стає вчителем головного героя. Потім Головний герой їде до Києва, в цей час, драматизм ситуації зростає, на тлі серйозних віршів звучать дитячі радянські пісеньки. Постійно мінялись локації, то монолог був біля дверей, то з дротом, то з коконом, тобто сумувати не приходимлось. Завдяки уривчастій пластиці, музичним вставкам , вистава заворожує пластичними рішеннями, музичною складовою, точністю і психологічністю сюжету, але на завершення з’являється ще один елемент—відео. Ми бачимо чоловіка у човні, який пливе рікою,кадри транслюються на верхівці сцени. Принцип кільцевого обрамлення, коли герой прийшов зі стихії і знову повертається в неї. Звучить колискова. У головній ролі заслужений артист України Євген Нищук, чудова гра, віддача 100 відсотків, хоч спочатку нічого і не зрозуміло було, але відірватись від гри Євгена, не можливо було, настільки приємний голос, акторська гра просто неймовірна. Загалом, сказати що Моновистава сподобалась, не можу, зрозуміла що це не мій жанр, так для загального розвитку цікаво, але більш на неї не піду. Хто хоче відкрити щось нове для себе, однозначно рекомендую!!!
Олексій Кужельний вступив та навчався в Автодорожному інституті, де всі п’ять років керував художньою самодіяльністю. Потім три роки працював у конструкторському бюро і навіть до чогось там дослужився. А потім усе кинув і вступив до Київського театрального інституту. Оскільки був людиною вже цілком зрілою, то вести приємне студентське життя, коли сім’я забезпечує «тили», було не дуже зручно. Кужельний знайшов прийнятний для себе і цілком простий вихід: почав добре вчитися й отримував Ленінську стипендію (непогані на ті часи гроші). Потім — Вищі режисерські курси у майстерні Сергія Данченка. Потім одружився, як Олексій любить додавати, дуже вдало. Не все так вдало складалося в професії. Головний режисер фольклорно-етнографічного ансамблю «Калина» — звучить непогано, та й справу свою він робив досить винахідливо, але... І тоді він знову знаходить найбільш простий вихід: створює свій театр — майстерню театрального мистецтва «Сузір’я», у якій впродовж минулих п’ятнадцяти років переграли практично всі наші театральні зірки.
Кужельний О.П. започаткував у 1991 році перший в Україні Міжнародний театральний фестиваль «Київська Пастуна», у 1995 році Фестиваль камерних театрів «Сузір’я».
З 2001-2007 художній керівник Міжнародного мистецького фестивалю міст-побратимів «Київ Травневий».
За творчі успіхи та вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва був удостоєний звання Заслуженого артиста України (1992 р.), Народного артиста України (1997 р.), є Лауреатом Літературно-мистецької премії України ім.І.Котляревського, Премії Спілки театральних діячів ім. Володимира Блавацького (2001 р.), Літературної премії імені Андрія Малишка (2008 р.), Мистецької премії «Київ» імені Амвросія Бучми (2010 р.), Орденом «За заслуги» III ступеня (2013 р.), Премії імені Сергія Данченка (2014 р.).
У 2003 р. нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Грамотою Верховної Ради України, вищою київською міською нагородою – Знак Пошани і вищою нагородою Міністерства культури і мистецтв України – Почесний Знак «За вагомий особистий внесок у розвиток культури та мистецтва».
З 2012 р. – Голова Київського місцевого творчого відділення НСТД України.
У 2016 році отримав Орден «За заслуги» II ступеня.
З 2017 р. – член Наглядової ради Українського культурного фонду.
У 2019 році – Лауреат премії НСТД України ім. Панаса Саксаганського.
Скляренко Олексій Володимирович (н. 1973 року) – актор, хореограф та режисер.
1997 року закінчив КДІТМ імені І.К.Карпенка-Карого, майстерня Валентини Зимньої. Працював актором у Театрі Романа Віктюка (Москва, 1997 – 2012).
Брав участь у театральному проекті Алли Сігалової «Мрії кохання» (2001-2003), працював як режисер пластики та хореограф у виставах багатьох київських та московських театрів: Малого театру, Театру сатири, Театру Романа Віктюка, Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, «Сузір’я», Молодого театру, ТЮГу.
У березні 2013 року на сцені КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого поставив як режисер пластичну драму «Кураж» за п’єсою «Матінка Кураж та її діти» Бертольда Брехта.
Походить з відомої творчої династії. Дід, Володимир Скляренко, – режисер і педагог, працював з Лесем Курбасом у «Березолі»; бабуся, Надія Титаренко, – видатна актриса; батько, Володимир Скляренко, – режисер; мама, Олена Скляренко, – актриса Львівського ТЮГу; дядько, Володимир Денисенко, – педагог з класичного танцю.
Актор Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».
3 20 січня 2015 року – актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
14 квітня 2016 року Верховна Рада України призначила новий склад Кабінету Міністрів України (уряд Гройсмана), у складі якого Євген Нищук обійняв посаду міністра культури України.
Київську академічну майстерню театрального мистецтва «Сузір'я» – перший в Україні ангажементний театр – було створено у 1988 році. З моменту заснування і до сьогодні театр очолює художній керівник Народний артист України Олексій Кужельний.
У виставах театру беруть участь найкращі актори столичних театрів – народні та заслужені артисти України, а також театральна молодь. Серед зірок українського театру, що протягом усіх театральних сезонів дарували прихильникам театрального мистецтва свій талант, відомі майстри сцени Надія Батуріна, Лариса Кадочнікова, Лариса Кадирова, Людмила Лимар, Раїса Недашківська, Степан Олексенко, Ада Роговцева, Богдан Ступка, Микола Рушковський.
До постановок вистав залучаються, як досить відомі, так і молоді режисери. В репертуарі театру класичні та сучасні постановки, що йдуть російською та українською мовами.
Вистави демонструються одночасно на двох сценічних майданчиках: на основній «великій» сцені, що розрахована на 80 місць та на мікросцені – 25 місць.
« Прекрасний звір у серці »
