« Прекрасний звір у серці »
Як казала Ліна Костенко, «ще не було епохи для поетів, але були поети для епох». Саме таким поетом був Микола Вінграновський. Сюжет вистави простий: життя людини – від народження до смерті – у поетичному усвідомленні.
Радість існування, відповідальність буття, відчуття безсмертя складають справжню цінність життя. Поет «відмічений суворим правом жити». Він весь «скривавлена любов». Клянеться: «Я вас люблю, як проклятий. До смерті». Його «прекрасний звір у серці» проголошує нетлінність поезії.
Моновистава «Прекрасний звір у серці» за поезіями Миколи Вінграновського хочь і поетична її повноправними складовими стали також і музика (автор — Тетяна Шамшетдінова) та пластичне вирішення (хореограф — Олексій Скляренко). Звуки — поетичні й музичні — та рухи у спектаклі існували як єдине ціле. Поетичні твори, що лягли в основу спектаклю, належали до різних років і жанрів, але це ніяк не завадило режисерові Олексію Кужельному скомпонувати її у хронологічному порядку.Євген Нищук чудово грав свою роль,я прожила з ним цю виставу і прониклася його переживаннями.Можу рекомендувати для перегляду людям,які люблять поезію!
Як казала Ліна Костенко, «ще не було епохи для поетів, але були поети для епох». Саме таким поетом був Микола Вінграновський. Сюжет вистави простий: життя людини – від народження до смерті – у поетичному усвідомленні. Радість існування, відповідальність буття, відчуття безсмертя складають справжню цінність життя. Поет «відмічений суворим правом жити». Він весь «скривавлена любов». Клянеться: «Я вас люблю, як проклятий. До смерті». Його «прекрасний звір у серці» проголошує нетлінність поезії. «Прекрасний звір у серці» - це приклад того, як гармонійно можуть співіснувати форма і зміст: складна система декорацій, синтез поезії, пластики, музики та відео. Моновистава розповідає про життя Миколи Вінграновського символами, зачіпками, акцентуванням. Початок історії зі своєрідного кокона, в якому лежить герой, проривається на цей світ, потім безтурботність, дитинство, юність переплітаються із символічним зображенням життєвого шляху. Потім опис дороги в інститут, вступні іспити і, звичайно ж, Довженко,який, попри нетривале спілкування, на все життя стає вчителем головного героя. Потім Головний герой їде до Києва, в цей час, драматизм ситуації зростає, на тлі серйозних віршів звучать дитячі радянські пісеньки. Постійно мінялись локації, то монолог був біля дверей, то з дротом, то з коконом, тобто сумувати не приходимлось. Завдяки уривчастій пластиці, музичним вставкам , вистава заворожує пластичними рішеннями, музичною складовою, точністю і психологічністю сюжету, але на завершення з’являється ще один елемент—відео. Ми бачимо чоловіка у човні, який пливе рікою,кадри транслюються на верхівці сцени. Принцип кільцевого обрамлення, коли герой прийшов зі стихії і знову повертається в неї. Звучить колискова. У головній ролі заслужений артист України Євген Нищук, чудова гра, віддача 100 відсотків, хоч спочатку нічого і не зрозуміло було, але відірватись від гри Євгена, не можливо було, настільки приємний голос, акторська гра просто неймовірна. Загалом, сказати що Моновистава сподобалась, не можу, зрозуміла що це не мій жанр, так для загального розвитку цікаво, але більш на неї не піду. Хто хоче відкрити щось нове для себе, однозначно рекомендую!!!
Олексій Кужельний вступив та навчався в Автодорожному інституті, де всі п’ять років керував художньою самодіяльністю. Потім три роки працював у конструкторському бюро і навіть до чогось там дослужився. А потім усе кинув і вступив до Київського театрального інституту. Оскільки був людиною вже цілком зрілою, то вести приємне студентське життя, коли сім’я забезпечує «тили», було не дуже зручно. Кужельний знайшов прийнятний для себе і цілком простий вихід: почав добре вчитися й отримував Ленінську стипендію (непогані на ті часи гроші). Потім — Вищі режисерські курси у майстерні Сергія Данченка. Потім одружився, як Олексій любить додавати, дуже вдало. Не все так вдало складалося в професії. Головний режисер фольклорно-етнографічного ансамблю «Калина» — звучить непогано, та й справу свою він робив досить винахідливо, але... І тоді він знову знаходить найбільш простий вихід: створює свій театр — майстерню театрального мистецтва «Сузір’я», у якій впродовж минулих п’ятнадцяти років переграли практично всі наші театральні зірки.
Кужельний О.П. започаткував у 1991 році перший в Україні Міжнародний театральний фестиваль «Київська Пастуна», у 1995 році Фестиваль камерних театрів “Сузір’я”.
З 2001-2007 художній керівник Міжнародного мистецького фестивалю міст-побратимів «Київ Травневий».
За творчі успіхи та вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва був удостоєний звання Заслуженого артиста України (1992 р.), Народного артиста України (1997 р.), є Лауреатом Літературно-мистецької премії України ім.І.Котляревського, Премії Спілки театральних діячів ім. Володимира Блавацького (2001 р.), Літературної премії імені Андрія Малишка (2008 р.), Мистецької премії “Київ” імені Амвросія Бучми (2010 р.), Орденом “За заслуги” III ступеня (2013 р.), Премії імені Сергія Данченка (2014 р.).
У 2003 р. нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Грамотою Верховної Ради України, вищою київською міською нагородою – Знак Пошани і вищою нагородою Міністерства культури і мистецтв України – Почесний Знак “За вагомий особистий внесок у розвиток культури та мистецтва”.
Скляренко Олексій Володимирович (н. 1973 року) – актор, хореограф та режисер.
1997 року закінчив КДІТМ імені І.К.Карпенка-Карого, майстерня Валентини Зимньої. Працював актором у Театрі Романа Віктюка (Москва, 1997 – 2012).
Брав участь у театральному проекті Алли Сігалової «Мрії кохання» (2001-2003), працював як режисер пластики та хореограф у виставах багатьох київських та московських театрів: Малого театру, Театру сатири, Театру Романа Віктюка, Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, «Сузір’я», Молодого театру, ТЮГу.
У березні 2013 року на сцені КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого поставив як режисер пластичну драму «Кураж» за п’єсою «Матінка Кураж та її діти» Бертольда Брехта.
Походить з відомої творчої династії. Дід, Володимир Скляренко, – режисер і педагог, працював з Лесем Курбасом у «Березолі»; бабуся, Надія Титаренко, – видатна актриса; батько, Володимир Скляренко, – режисер; мама, Олена Скляренко, – актриса Львівського ТЮГу; дядько, Володимир Денисенко, – педагог з класичного танцю.
Актор Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».
3 20 січня 2015 року – актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
14 квітня 2016 року Верховна Рада України призначила новий склад Кабінету Міністрів України (уряд Гройсмана), у складі якого Євген Нищук обійняв посаду міністра культури України.
Київську академічну майстерню театрального мистецтва «Сузір'я» – перший в Україні ангажементний театр – було створено у 1988 році. З моменту заснування і до сьогодні театр очолює художній керівник Народний артист України Олексій Кужельний.
У виставах театру беруть участь найкращі актори столичних театрів – народні та заслужені артисти України, а також театральна молодь. Серед зірок українського театру, що протягом усіх театральних сезонів дарували прихильникам театрального мистецтва свій талант, відомі майстри сцени Надія Батуріна, Лариса Кадочнікова, Лариса Кадирова, Людмила Лимар, Раїса Недашківська, Степан Олексенко, Ада Роговцева, Богдан Ступка, Микола Рушковський.
До постановок вистав залучаються, як досить відомі, так і молоді режисери. В репертуарі театру класичні та сучасні постановки, що йдуть російською та українською мовами.
Вистави демонструються одночасно на двох сценічних майданчиках: на основній «великій» сцені, що розрахована на 80 місць та на мікросцені – 25 місць.
« Прекрасний звір у серці »
