« Прекрасний звір у серці »

"Не могла відірватися від вистави, пройшла на одному диханні. Вистава буде цікавою для тих, хто тонко відчуває, навіть для, тих хто не любить поезію, але побачивши цю виставу, подивиться іншими очима, бо неперевершена гра, чудова постанова зіграють свою роль в ставленні до театру взагалі. В ночи, средь ночи, кто-то тихо Подкрался к Слову, стал в анфас И вперил взор, наставил Дыховичный. И понял я: так дышит лихо. Так зло приходит... - Пробил Час ... Микола Винграновский На початку вистави викочується коло, то пів кола, в якому ховається людина, то не ховається, а просто лежить собі ... І так протягом цієї вистави, то ніжні жіночі, пташині співи, то стрімкі рухи, то спокійна, то збуджена музика. Всі природні стихії поруч: вітер, сонце, море, сніг. Довгі, гнучкі палки, як і тіло актора, весь час щось показують, відчуваєш ніби ти дивишся не на гру одного актора, а на цілий оркестр, в якому не загубиться жоден. Одяг змінюється, як і життя не стоїть на місці, все рухається на сцені і в твоїй душі від насолоди бачити справжне містецтво. Чудова постанова та емоційна, досконала гра править балом на сцені театру. "

Вистава неоднозначна, але сподобалось. Це справжня культурна постановка, театр, який окультурює людину. Вистава про життя нашого сучасника поета-шістдесятника, актора Миколу Вінграновського. Назва «Прекрасний звір у серці» це останній рядок його вірша «...Ви чуєте? Ви чуєте — він спить...» Це моновистава із віршів поета. Якщо ви любите поезію вам сподобається. На жаль, я не знала ні творчості, ні про життя Вінграновського. І взагалі, такі вірші мені не дуже близькі. Сприймати події, що відбувалися на сцені по поезії, було важко і не все зрозуміло. Але завдяки акторській грі, постановці та невеликими монологами-словами було цікаво дивитися. Якщо ви не знаєте цього поета, не любите віршів, то цю виставу можна оцінити тільки інтуїтивно та насолодитися грою Нищука. Вона або сподобається або ні. Моновистава народного актора Євгена Нищука. За цю роль він у 2013 році отримав премію «Київська Пектораль» у номінації «За кращу чоловічу роль». Справді, особисто мені словесно багато було незрозуміло, але гра зачаровувала, було цікаво дивитися, відчувати «сюжет». Я отримала насолоду від акторської гри. Класичний рівень акторської майстерності та досвіту. Словесно не зрозуміло, виручали словесні монологи та акторська гра. Добре, що вистава недовга, бо, не розуміючи поезії та таких віршів, було важко. Але візуально інтуїтивно дивитися було цікаво. Враження гарно проведеного часу у справжній культурній театральній атмосфері. Вистава підійде тим, хто любить поезію Миколи Вінграновського та хоче дізнатися його історію, любить моновистави та вірші.

Це поетична хореодрама Євгена Нищука за творчістю Миколи Вінграновського, яка має особливий формат моновистави. Моновистава - це надзвичайна відповідальність актора перед аудиторією, яку актор зіграв на відмінно. Вистава «Прекрасний звір у серці» названа за останнім рядком вірша Вінграновського «Ви чуєте? Ви чуєте — він спить!.. Не кваптеся, беріть мене потроху. Спочатку губи, руки і чоло, А потім очі, ноги і легені...». Микола Вінграновський – актор, режисер, сценарист, видатний поет, з творчістю якого раніше я не була знайома. Режисер спектаклю – Олексій Кужельний – познайомив мене з ним і розказав історію народження поета, його дитинства, появу таланту, прояв любові, страхи у його житті та кінцевої точки неповернення. З початку вистави на сцені з’являється скляна колба підвішена над сценою, де народжується Вінграновський. Ця колба стає для нього спочатку дитячою колискою, потім схованкою, потім тяжем, який він несе на своїх плечах. Режисер розкриває душу поета та показує її глядачам через металеві жовті дроти, з якими поет грається на сцені та створює образи: метелика, квітки, крил та олівця, яким щось пише. Євген Нищук проживає поезію свого героя в образах на сцені. Іноді це просто проза, іноді – музика серця, мова тіла. Фінальним акордом звучить вірш, який дав назву цій виставі, а на стінах відображаються тексти з фотографіями виходячи з відео проєктора та вшановують пам’ять поета. Рекомендую цю виставу людям, які захоплюються поезію!

Моновистава «Прекрасний звір у серці» за поезіями Миколи Вінграновського хочь і поетична її повноправними складовими стали також і музика (автор — Тетяна Шамшетдінова) та пластичне вирішення (хореограф — Олексій Скляренко). Звуки — поетичні й музичні — та рухи у спектаклі існували як єдине ціле. Поетичні твори, що лягли в основу спектаклю, належали до різних років і жанрів, але це ніяк не завадило режисерові Олексію Кужельному скомпонувати її у хронологічному порядку.Євген Нищук чудово грав свою роль,я прожила з ним цю виставу і прониклася його переживаннями.Можу рекомендувати для перегляду людям,які люблять поезію!

Як казала Ліна Костенко, «ще не було епохи для поетів, але були поети для епох». Саме таким поетом був Микола Вінграновський. Сюжет вистави простий: життя людини – від народження до смерті – у поетичному усвідомленні. Радість існування, відповідальність буття, відчуття безсмертя складають справжню цінність життя. Поет «відмічений суворим правом жити». Він весь «скривавлена любов». Клянеться: «Я вас люблю, як проклятий. До смерті». Його «прекрасний звір у серці» проголошує нетлінність поезії. «Прекрасний звір у серці» - це приклад того, як гармонійно можуть співіснувати форма і зміст: складна система декорацій, синтез поезії, пластики, музики та відео. Моновистава розповідає про життя Миколи Вінграновського символами, зачіпками, акцентуванням. Початок історії зі своєрідного кокона, в якому лежить герой, проривається на цей світ, потім безтурботність, дитинство, юність переплітаються із символічним зображенням життєвого шляху. Потім опис дороги в інститут, вступні іспити і, звичайно ж, Довженко,який, попри нетривале спілкування, на все життя стає вчителем головного героя. Потім Головний герой їде до Києва, в цей час, драматизм ситуації зростає, на тлі серйозних віршів звучать дитячі радянські пісеньки. Постійно мінялись локації, то монолог був біля дверей, то з дротом, то з коконом, тобто сумувати не приходимлось. Завдяки уривчастій пластиці, музичним вставкам , вистава заворожує пластичними рішеннями, музичною складовою, точністю і психологічністю сюжету, але на завершення з’являється ще один елемент—відео. Ми бачимо чоловіка у човні, який пливе рікою,кадри транслюються на верхівці сцени. Принцип кільцевого обрамлення, коли герой прийшов зі стихії і знову повертається в неї. Звучить колискова. У головній ролі заслужений артист України Євген Нищук, чудова гра, віддача 100 відсотків, хоч спочатку нічого і не зрозуміло було, але відірватись від гри Євгена, не можливо було, настільки приємний голос, акторська гра просто неймовірна. Загалом, сказати що Моновистава сподобалась, не можу, зрозуміла що це не мій жанр, так для загального розвитку цікаво, але більш на неї не піду. Хто хоче відкрити щось нове для себе, однозначно рекомендую!!!