Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи »
За концепцією роману «За дверима» Ельфрі де Єлінек.
Закінчившись на полі битви, війни продовжуються у наших головах. Вистава розповідає історію трьох родин, які проживають в умовному повоєнному європейському місті. Батьки та діти зі своїми конфліктами – це суспільство, травмоване війною та подальшими проблемами. Пережите насильство нікуди не поділося — воно розчинилося в просторі, проникло за зачинені двері квартир, у щоденну поведінку.Авторки вистави розглядають криваві війни двадцятого століття як вірус, який може й далі дрімати в кожному з нас, далі інфікуючи суспільство та створюючи потребу у насильстві.У постановці використовується нелінійна драматична структура. Вона складається із акторських етюдів, рефлексій та імпровізацій і співвідноситься із особистими контекстами учасників постановки.
Драматична структура постановки є нелінійною. Вона складається із акторських етюдів, рефлексій та імпровізацій і співвідноситься із особистими контекстами учасників постановки. Авторки та автори вистави називають її посттравматичною драмою. Вона є новим досвідом залучення формату «нової драми».
Ви коли небудь бачили тарганів? Що ви про них думаєте? Чи ви взагалі про них думаєте? Таргани надзвичайно цікаві створіння, хоч більшість їх не любить і зневажає. Вони живуть пліч-о-пліч з людиною ось уже тисячі років. Ми бачимо їх на наших кухнях, у під’їздах, на смітниках, в найбідніших будинках і в квартирах міліонерів. Таргани особливо люблять жити у наших головах, адже там тепло, сухо і завжди є чим підживитися. Ми робимо все, щоб позбутися від них, та вони лиш переходять з одного місця на інше, а інколи з однієї країни в іншу і продовжують жити. Продовжують ходити з нами одними вулицями, їсти нашу їжу, продовжують викликати відразу і роздратування. А чи можна з тарганами порівняти людей? Чи можна сказати, що емігранти як таргани? Чи митці як таргани? Забагато питань. Отже ніч, Мангеттен, бідна квартира, двоє емігрантів, які не сплять уже здається цілу вічність і таргани. Чи може там лишились вже тільки таргани? У виставі присутні сцени паління!
Це постановка за п'єсою класика сучасної ізраїльської драматургії Ханоха Левіна. Історія Крума – головного героя п'єси, що вирішена в жанрі трагікомедії, це історія не одного покоління кінця ХХ – початку ХХІ століття. Вічний конфлікт героя і життя. Пошуки себе, свого призначення і в той же час неймовірна аморфність існування, вічні очікування, що хтось за тебе вирішить проблему, зламає інерцію, набридлу сіру сталість буття, яка засмоктує людину у свою запрограмовану рутинність. Хтось виведе тебе врешті-решт із такої звичної нудної, проте в той же час звабливої зони комфорту. Інстинктивно, ці наївні, інфантильні мрійники, відчуваючи одноманітність буденності, намагаються в будь-який, навіть нестандартний спосіб прикрасити, як їм здається, своє спотворене життя, проте все одно продовжують плисти за течією, навіть не здогадуючись, що життя прожите намарно. Автори вистави на чолі із режисером-постановником Давидом Петросяном сміливо використовують яскраво театральні засоби художньої виразності, які в свою чергу сприяють поліфонічності й вишуканої образності вистави. Фото та анотації надано театром.
Це вистава про ненависть. Саме так, ви вірно прочитали. Вона про традицію ненависті. Що це за дивне поняття і невже воно потрібне світові? Ми повинні визначити для себе, до яких пір ми можемо бути бездіяльними, і що має стати мотивом для виходу з пасивного стану. А що як цим поштовхом може бути лише ненависть до якогось умовного ворога, заради знищення якого, громада збереться докупи і житиме цим деструктивним почуттям, плекатиме цю жахливу ціль? Ми відтворимо для вас казкову історію про сумну і похмуру державу, де тільки мухи мають клопоти. Проте в один прекрасний момент виявляється, що в цьому місці оселився... дракон. І дарма, що він має тонку вразливу душу – дракона треба вбити. Невже суспільство може бути таким жорстоким? Дізнайтеся, що буде далі – чи переможуть справедливість та людяність.
Закинута балканська церква на перетині шляхів давніх і не дуже завойовників раптом стає перехрестям різних культур. Знайдена тут унікальна середньовічна фреска з’являється на сцені як яблуко розбрату, перетворюючись далі і на заложницю, і на жертву. Майже детективна історія затягує глядача у міцний клубок гострих тем сучасності - розбрат, тероризм, біженці.З недавнього часу усе це дуже знайоме і українцям. Тож, на питання, які підіймає вистава, рано чи пізно доведеться відповідати і нам. Що ми хочемо будувати – нову Вавілонську вежу чи мости та шляхи до порозуміння? Оберемо ізоляцію чи приймемо дар П’ятидесятниці – мовулюдяності? Автор тексту – видатнийбританський драматург Девід Едгар, знаний світовій аудиторії як сценарист історичної костюмованої кінодрами «Леді Джейн» із ХеленоюБонем Картер у головній ролі. Його п’єса «Pentecost»/«П’ятидесятниця» здобула звання «Кращої п’єси року» у Великій Британії 1994 року.Менторкапроєкту від Британської Ради – німецько-британська режисеркаКеролайнСтайнбайс. Режисер Лариса Діденко: «Багато в чому п’єса перегукується із українськими реаліями. Наприклад, тим, що, змінивши назви вулиць, ми не можемо «…стерти минуле, наче косметику». Або питанням про те, що з цим минулим робити, адже цілком можливо «… до влади мають прийти варвари…, які руйнують, тому що не знають…»". Вистава «Pentecost» стала переможницею конкурсу британської драми TakingtheStage 2018.
Кожен вчинок призводить до певних наслідків. Юнак з кумедною кличкою Йойо вкрав мопед, попався, і його відправили до притулку для людей похилого віку відбувати покарання у виді виправних громадських робіт. Він повинен побілити кімнату одного з постояльців, якогось загадкового старого на ім'я Лев. Під час спілкування з цією неординарною людиною, хлопець отримує можливість побачити своє життя з іншого ракурсу. І, головне, зрозуміти: що йому потрібно в цьому житті? Виставу створено на основі самостійної роботи артистів Професійної студії за п'єсою сучасного відомого німецького драматурга Лутца Хюбнера.
Почуття суму та страху, в якісь мірі безвихіднісь. В виставі були ззачіплені питання про які зазвичай мовчать. Вистава надихнула на зміни, і залаз залишився лише позитивний настрій) сюжет вистави - виглядало ніби його немає і актор імпровізують, але не відходячи від задуманої лінії. По сюдету це відень в після воєнний час - проте як на мене це про нашу сьогоднішню реальність, оскільки нас ще з малечку вчать ( кого більше кого менше) що про що неможна говорити - про те треба мовчати. Акторам повірила на всі 100% . неймовірна акторська гра! емоціїї мінялись протягом всієї вистави, він страху, образи, суму- до піднесення що ми можемо все змінитти)
Неоднозначні емоції викликала вистава, особливо її стиль. Дуже правдивий та водночас дуже жорстокий почерк сюжету. Деякі герої мене не зачепили і не викликали жодного співчуття. Прагнення до свободи ось ключове, що обєднує чотирьох друзів підлітків, яких скалічили власні батьки і єдиний вихід у них - бунт і саме присутність у виставі імпровізацій акторів до глибини душі і зачепили у всьому негативному хаосі сюжету. Я повірив саме у імпровізації акторів, це було по-справжньому душевно, що бере за душу. Як на мене вдалий гумор у виставі та музичні епізоди все таки вдало розбавляли загальний депресивний сюжет вистави.
Ролі в театрі Лесі Українки: Женька, сімейна сага «Мої родичі та інші покидьки» (режисер – Ігор Білиць), Василь, інструкція до вжитку на одну дію «Люди» (режисер – Василь Колісник)
Ролі в театрі Лесі
2020 – Марокко, перформативне читання «Європа» (режисер – Дмитро Захоженко)
2019 – Женька, сімейна сага «Мої родичі та інші покидьки» (режисер – Ігор Білиць); Не шахтар, постдокументальна «Горизонт 200» (режисерка – Олена Апчел); Чоловік, перформативне читання «Дами чекають» (режисер – Дмитро Захоженко)
Перший академічний український театр для дітей та юнацтва заснований у березні 1920 року у Харкові як «Театр казки» (офіційне відкриття — 21 березня 1921 року).
У створенні театру брали участь зокрема: мистецтвознавець і драматург Олександр Білецький, композитори І. Дунаєвський, Д. Ямпольський, художники Б. Косарєв, М. Акімов. Згодом у театрі працювала ціла плеяда вихованців та соратників Леся Курбаса: Михайло Верхацький, Леонтій Дубовик, Фавст Лопатинський, Володимир Скляренко, Борис Тягно, а потім і їхні учні.
У 1930-х роках театр починає називатись за стандартним каноном Харківським театром юного глядача, а у 1938 році театру присвоєно ім'я М.Горького (у 1990 році за рішенням колективу театр отримав свою теперішню назву). Після років Другої світової війни, які колектив у співпраці з трупою Київського театру юного глядача провів на Кузбасі, Казахстані, Узбекистані, у 1944 році театр переводять до Львова у приміщення колишнього єврейського театру. У львівський період у театрі у різний час працювали такі відомі режисери як: С. Данченко, В. Опанасенко, А. Куниця, М. Нестантінер, В. Козьменко-Делінде, А. Бабенко. Тут розпочинав свій творчий шлях Роман Віктюк.
У 2020 році Перший Театр святкує своє перше століття! За останні роки театр здійснив колосальний прорив як у творчій так і у соціальній. 2013 року Перший театр, єдиний з поміж дитячих театрів України, брав участь у фестивалі за кордоном м. Хургада (Єгипет). Започатковано співпрацю з Goethe-Institut в Україні. Впроваджено освітньо-культурний проект «Театральна педагогіка». В рамках проекту здійснюється: напрацювання ефективних методик співпраці «школа – театр»; включення уроків театру в навчальний процес школи.
Започатковано проект «Конкурс режисури», покликаний залучити як молодих так і знаних режисерів, до творення нових вистав у на сцені Першого театру.
Починаючи з 2017 року у Першому театрі започатковано проєкт «Урок в театрі». Після перегляду уривку з вистави з дітьми молодших класів говорять про казки та тренують вимову, емоції, та перші уроки акторської майстерності.
2018 року одразу два проекти від Першого театру стали переможцями конкурсу британської драми Taking the Stage 2018. Це вистави «Аліса» (за книгою Льюїса Керрола «Аліса в Дивокраї») та «Pentecost» («П'ятидесятниця» за однойменною п’єсою Девіда Едгара). Театр виступає співорганізатором мистецької акції ДРИҐ – Традиційні танці та співи у Львові.
З 2018 року у Першому Театрі стартував проект «Інклюзивний театр». Відтепер перегляд усіх вистав репертуару Першого Театру доступний людям з порушенням зору – для них передбачена послуга аудіодискрипції (коментування вистави через приймачі з навушниками). Для цього три актриси театру пройшли спеціальну підготовку з коментування. Також у глядацькій залі передбачені спеціальні сидіння для людей з порушенням опорно-рухового апарату, що користуються візком. Таким чином Перший театр став першим інклюзивним театром у Львові.
У репертуарі Першого театру можна знайти вистави і для дітей дошкільного віку, і для дорослих. Здається, що це чи не єдиний театр у Львові, репертуар якого може задовольнити абсолютно всі вікові категорії, зокрема, зацікавити і підлітків.
« Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи »
