Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Клівлендська опера чекає на приїзд всесвітньо відомого тенора Тіто Мереллі з Італії. До довгоочікуваного виступу Неймовірного Il Stupendo готово все: і хор, і оркестр, і натовп шанувальників, і навіть креветки для фуршету... Все, крім самого Неймовірного.
Як директор опери містер Сондерс і його тюхтій-помічник Макс планують рятувати ситуацію, відомо лише вищим силам – адже окраса вечора, м'яко кажучи, відсутня, і до початку шоу лишаються всього пару годин. А тут ще й запальна та ревнива сіньйора Мереллі запідозрила свого знаменитого чоловіка в зраді.
На глядачів чекає грандіозна, динамічна, яскрава, надзвичайно музична комедія, де кожен сюжетний поворот викликає шквал незабутніх позитивних емоцій.
Інтриги і кохання, розкіш та бідність, шахрайство і підступність – все те, що оточувало великого музиканта протягом життя. Незвичний погляд на генія. Жінки, які кохали і ненавиділи великого музиканта. Те чого не знав про себе Моцарт. Виставу створено за сприяння Австрійського культурного форуму (Україна, Київ) та Культур контакт (Австрія, Відень).
За п’єсою «Дируватий камінь» Миколи Коляди Колишній скрипаль опиняється серед самотніх жінок і швидко зводить з розуму кожну з них, випускаючи на волю пристрасть, яку ці дами стримували занадто довго. Вони прагнуть кохання, вони жартують одна з одною, вони хочуть бути почутими! З цього моменту вони бажають жити тут і зараз. На те, щоб стати по-справжньому молодими, іноді не вистачає всього життя!
Три шахрая, рятуючись від переслідування поліції, приходять в будинок до самотньої старенької - «божої кульбабки» Памели Кронки. Їм в голову приходить блискуча думка -застрахувати Памелу, влаштувати їй нещасний випадок і отримати гроші. Але Памела своєю чистотою, вірою в людей і любов'ю до них змушує шахраїв зрозуміти, що гроші в житті - не найголовніше.
Казки Маріїнського парку – це прості комедійні історії з лави про звичайних киян – без претензій на менторство. Для всіх, хто любить Київ! Якщо ви хоча б один раз гуляли по старовинному Маріїнському парку, що розкинувся над Дніпром, то напевно зустрічали там дивакуватого чоловіка в старомодному капелюсі. Він або повільно ходить центральною алеєю парку, або сидить на лавочці недалеко від «черепашки». Його можна зустріти в парку в будь-яку погоду кожен день після сьомої вечора. Бачили? Ну, якщо побачите, то обов`язково підійдіть до нього і попросіть розповісти одну з чисельних історій, записаних в його Книзі Казок. Книга – завжди при ньому. Зазвичай, він у доброму гуморі і, напевно, не відмовить вам поділитися однією зі чарівно-звичайних історій. А може, і не однією, а відразу декількома ... Адже в казці – все як у житті, а в житті – все як у Казці. Якщо ж ви дуже-дуже захочете, то ваша Казка, про яку ви мрієте, збудеться!
Чому кастелянці з Патології встромили в одне місце шестидюймовий шприц і чому безслідно зникли кастелянки з Вухо-Горло-Носа та хірургії? Чому у лікара Бонні є дружина, про яку він нічого не знає? Чому свою коханку він називає то місіс Тейт, то місіс Лессі, а рідну матір кличе кицькою? Чому тут одні пацієнти воскресають з мертвих, а у інших навіть причину смерті зрозуміти не можна - то ДГЛ, то НЛО, то збив автобус? Чому на тлі якихось незрозумілих репетицій з'являється Дивний священик? Чому ім'я «Лессі» тут привласнюють всім видам живої природи - від істеричних дівчат до ідіотських песиків? І чому з'являється підозра, що все це - одна тепла компанія пройдисвітів?
Було драйвово. Було весело. Було дуже музично. Вистава подарувала чудовий настрій і налаштувала на вихідні. Після вистави я йшла вулицею і наспівувала пісні з вистави. Вистава про кохання. Вистава про кохання між два молодими людьми, про закоханість в музику, про закоханість у свого кумира і не даремно все відбувається в готелі під назвою Love. Все в рожевому кольорі: в першому акті шпалери в номері були в рожевих троянд, які потім стануть винуватцями заплутаної історії, а в другому замість троянд будуть поцілунки і їх насправді буде дуже і дуже багато. Кохання – всі його хочуть і всі його шукають. Пристрасть на сцені була справжня італійська. Кров кипіла і літали речі. Було цікаво спостерігати, як розгортаються події, особливо, коли різні дії відбувалися по одну і другу сторону від дверей. Будьте готові, що в спектаклі буде дуже багато музики. Будуть співати і танцювати. Вистава розповідає про відомого тенора, який разом з дружиною приїхав на виступ, але він зірка.. тому має право запізнитися, і не піти на репетицію. Дружина його дуже кохає, як і його прихильники, які просто чатують його скрізь і переслідують.. саме тому його дружина і ревнує його, а ще тому що він не приділяє її уваги. Його дружина – справжня кішка, темпераментна, зухвала, ревнива і коли вона застукала одну доньку директора концерну в їх шафі з квітами, не витерпіла і, залишивши записку, втекла. Тенор дуже засмутився, що ледь не помер. Він живий і дружина повернулася і на сцені він заспівав так, як ніколи.., але виступу він не пам'ятає... Зате допоміг в коханні і в роботі Максу. Історія дуже заплутана і треба багато розповідати. Її треба бачити на власні очі і насолоджуватися дійством. Актори дуже сподобалися. Хочу виділити тільки актрису, яка грала дружину тенора. Дуже яскрава, її я запам'ятала найбільше. Я б порадила виставу всім, хто закоханий в музику. Всім, хто любить класичну музику, оперу чи мюзикл. Дуже легка, смішна і пікантна вистава.
События происходят в американском отеле с названием "Hotel Love". И постановщики очень правильно выбрали название - потому что все именно о любви. О любви к музыке, о любви мужчине к женщине, о любви к деньгам. Основным героем пьесы является итальянский тенор Титто Морели. И приезд звезды мирового уровня в провинциальный городок уже достаточно яркое событие. А когда вокруг этого сплетается клубок любви и ревности нескольких женщин. Да еще все это будет приправлено амбициями и жаждой славы и денег некоторых персонажей. А там где есть все это должно быть горячо. Настолько жарко, что некоторые возможно даже умрут. Но все закончится очень хорошо и положительно. Были моменты, в которых игра актеров казалась слишком не естественной. Реакции были слишком театральными. Но в целом актеры полностью соответсвовали представленным образам. Самым запоминающимся образом для меня был конечно Макс, который на протяжении всего спектакля менялся и развивался. Были моменты в которых мне было немного не понятно, почему именно так актеры реагируют на то что происходит на сцене. Мне казалось, что если бы это происходило в действительности, то реакция людей была бы другой. Но к счастью таких моментов было совсем немного, а в остальное время было интересно и местами очень смешно. Скажу честно, я не любитель музыкальных постановок. Но то как смогли "вплести" классику в это яркое и очень легкое произведении заслуживает всяких похвал. Музыки было не слишком много, чтобы это отвлекало, но было достаточно, чтобы подчеркнуть особенность этой постановки.
Вистава починається з неймовірної метушні в готельному номері американського міста Клівленд. Увесь персонал готелю та організатори найочікуванішої опери «Отелло» затамували подих, адже з хвилини на хвилину має прибути власник знаменитого тенора – італієць Тітто Морелі. Очікує знаменитість і молодий співак Макс, який захоплюється творчістю Морелі та мріє стати таким популярним, як і його кумир. Десь у середині вистави мені здалось, що я помилилась адресою і, замість театрального дійства, потрапила на виступ відомих оперних співаків, адже співали герої наживо. Навіть без відповідної освіти я змогла оцінити їхні музичні здібності. Я б і сама не проти «позичити тенора» у таких співаків. Декорації, одяг, реквізити і навіть зачіски акторів були витримані в одній стилістиці буремних 30-х років XX ст. в США. Тому варто було лише трохи відкрити завісу на сцені, і глядач моментально поринає в атмосферу театральної богеми.
З 1978 по 1984 рік працював у Київському державному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки, де брав участь у постановках 6 вистав. У цей же період здійснював постановки у Черкаському, Волинському та Могильовському драматичних театрах.
У 1984 році був запрошений до Київського театру юного глядача на постановку вистави «Лісова пісня» Лесі Українки, яка на ІІ Республіканському фестивалі театрів для дітей та молоді у місті Сумах здобула ІІІ премію. З цього часу плідно працює у ТЮГу як черговий режисер, створюючи вистави для дітей і для дорослих. У виставах для дорослих режисер тяжів до актуальних гострих тем («Фатальна помилка» М. Рощіна, «Еквус» П. Шеффера).
У липні 1991 році Віктор Гирич був призначений головним режисером театру, а у листопаді цього року рішенням колективу він був обраний художнім керівником Київського державного театру юного глядача. На цій посаді він активно співпрацює з талановитими та високопрофесійними художниками, композиторами, балетмейстерами; насичує репертуар творчого колективу постановками за класичною та сучасною літературою.
Нині В. С. Гирич є провідним фахівцем постановок для дітей, режисером, чиї вистави мають тривале сценічне життя й популярні у глядачів: «Король Дроздобород» (рік прем'єри — 1986), «Троє поросят» (1989), «Людвігу XIV — УРА!» (1991), «Різдвяна ніч» (1993), «Ша–ша–ша–ша–ша» (1994), «Серце П'єро» (1996), «Чарівна Пеппі» (1998) дотепер присутні в репертуарній афіші. Режисер звертається до класики дитячої літератури (брати Грімм, Андерсен, Ліндгрен), до класичної драматургії: вистави («Різдвяна ніч» М. Гоголя, «Фігаро» П.-О. Бомарше, «Чайка» А. Чехова, «Ромео і Джульєтта» Шекспіра) відображають пошук нового способу спілкування з глядачем через асоціативно-метафоричний ряд. Загалом на сцені Київського театру юного глядача на Липках режисер здійснив понад 20 постановок.
Гирич — режисер, якому притаманні фантазія, здатність до філософського узагальнення, прагнення глибоко розкрити авторський задум, осучаснивши та втіливши його в яскравій сценічній формі. У виставі «Ярмарковий гармидер» І. та Я. Златопольських (2005) Гирич виступав як послідовник театру Леся Курбаса.
Скляренко Олексій Володимирович (н. 1973 року) – актор, хореограф та режисер.
1997 року закінчив КДІТМ імені І.К.Карпенка-Карого, майстерня Валентини Зимньої. Працював актором у Театрі Романа Віктюка (Москва, 1997 – 2012).
Брав участь у театральному проекті Алли Сігалової «Мрії кохання» (2001-2003), працював як режисер пластики та хореограф у виставах багатьох київських та московських театрів: Малого театру, Театру сатири, Театру Романа Віктюка, Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, «Сузір’я», Молодого театру, ТЮГу.
У березні 2013 року на сцені КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого поставив як режисер пластичну драму «Кураж» за п’єсою «Матінка Кураж та її діти» Бертольда Брехта.
Походить з відомої творчої династії. Дід, Володимир Скляренко, – режисер і педагог, працював з Лесем Курбасом у «Березолі»; бабуся, Надія Титаренко, – видатна актриса; батько, Володимир Скляренко, – режисер; мама, Олена Скляренко, – актриса Львівського ТЮГу; дядько, Володимир Денисенко, – педагог з класичного танцю.
Незважаючи на юний вік, Гліб Михайличенко вже робить успіхи і в театрі, і в кіно.
У 2018 році Гліб зіграв у мелодрамі «Затемнення» та «Спадкоємиця мимоволі».
У 2019 Гліб Михайличенко приєднався до команди акторів нового серіалу СТБ «За вітриною». Це – перша «справжня» роль Гліба в кіно.
Крім роботи в театрі та кіно, Гліб Михайличенко захоплюється і іншими видами творчості. Молодий актор любить співати, грає на гітарі, займається спортом.
У 1991 закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня М.Рушковський)
З 1991 року актор Київського єврейського театру "Мазлтов". З 1999 року - актор Київського ТЮГу на Липках.
Виступав як кінокаскадера.
Діамантовий голос України, найвпізнаваніший дикторський голос в країні
Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж (1994-1998).
З 1998 року актор Херсонського академічного музично-драматичного театру ім.М.Куліша.
З 24.07.2012 – Заслужений артист України.
З 2018 року актор театру юного глядача на Липках.
Закінчив акторський факультет (педагог Ільченко П. І) Національного університету культури і мистецтв 2008 року та Національний університет театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого за спеціальністю актор драматичного театру та кіно (майстерня Гулякіної Евгенії Олександрівни) 2013 року.
Від 2014 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Визнаний кращим народним співаком у конкурсі «Караоке на Майдані» 2014 року.
У 2004 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого (майстерня В.Судьїна).
З 2003 року грає на сцені Київського театру юного глядача на Липках.
Українська акторка театру і кіно.
Провідна майстриня сцени театрально-видовищного закладу культури «Київський академічний театр юного глядача на Липках».
Дружина відомого театрального режисера Віктора Гирича.
Від 1995 року актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Українська актриса, відомість якій принесли ролі в серіалах «Подробиці тижня» (2010), «Острів непотрібних людей» (2011), «Офіцерські дружини» (2015), «Провідниця» (2017) та ін.
З дитячих років акторка вона займалася хореографією і вокалом в ансамблі народного танцю «Барвінок», грала на скрипці, співала сольно і в хорі.
Мати і батько акторки – інженери-технологи, але мама Людмили обожнювала театр: вона почала брати дочка на дорослі вистави, коли тій виповнилося 3 роки. Саме в цьому віці Загорська вирішила для себе, що неодмінно стане актрисою.
Хоча Людмила вважає себе скромним і замкнутою людиною, на сцені вона завжди відчувала себе вільно, тому після 11 класу вона без роздумів подала документи в Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого. Дипломованою актрисою вона стала в 1994 році.
В кінці 90-х років Людмила була прийнята в трупу Київського Академічного театру на Липках – там актриса працює і донині. Також актриса виходила на сцену театру «Сузір'я» в комедійній виставі «Те, що приховують французи».
Вперше на знімальному майданчику Людмила виявилася в 2001 році, знявшись в епізоді українського детективного серіалу «Слід перевертня» з Валерієм Баринова та Олексієм Горбуновим. Потім послідувала низка невеликих ролей в російських і українських серіалах і фільмах – в їх числі чотири сезони серіалу «Повернення Мухтара», в яких актриса зіграла в цілому п'ять різних епізодичних ролей.
У 2006 році 33-річна Загорська отримала першу головну роль у мелодрамі «Стара подруга».
За останні 2 роки відома як «Зося» з міні-серіалу «Століття Якова».
В 2018 році номінована на премію «Телетріумф», як краща акторка за роль у серіалі «Тато — Ден».
2004-2009 – Ведучий телепрограми «Крок до зірок» на першому Національному каналі.
У 2017 році отримав нагороду за найкраще виконання головної ролі на Міжнародному фестивалі студентів з різних країн світу WTEA (Пекін,Китай).
Працює в театрі на Липках з 2018 року.
У 2010 році закінчив Київський національний університет культури і мистецтва (майстерня Ю. Муравицького).
У 2011 році закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (творча майстерня народного артиста України, народного артиста Росії Е.М. Митницького).
У театрі на Липках з 2011 року.
Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександру Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем’єру майбутнього київського ТЮГу – «Мауглі» за однойменним оповіданням Редьярда Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.
Заснований як Державний театр для дітей, ТЮГ впродовж історії не раз змінював свою назву (носив імена Івана Франка, Максима Горького, Ленінського комсомолу), переїжджав у різні приміщення (першу виставу грали у Будинку вчителя). Незмінними для різних поколінь, що працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей, підлітків та їхніх батьків. Театр на Липках – особливий творчий колектив, адже він працює для різних вікових категорій. Гостинно відчиняючи двері зранку перед малюками, ввечері ТЮГ показує вистави для підлітків, молоді і дорослих.
З 1991 року Театром юного глядача на Липках керує народний артист України Віктор Гирич. За чверть століття роботи в тюгівському колективі він заслужив репутацію режисера, який завдяки знанню також і дитячої психології успішно ставить спектаклі для глядачів різного віку. Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, його трупу весь час поповнюють молоді актори, запрошуються на постановку різні режисери. Свого часу тут працювали відомі тепер митці Роман Віктюк, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький.
Сьогодні в репертуарній афіші театру понад 30 вистав, серед яких значаться як п’єси сучасних драматургів, так і твори відомих класиків вітчизняної та світової літератури.