« Постіль брати будете?!?! »

Олексій Кужельний вступив та навчався в Автодорожному інституті, де всі п’ять років керував художньою самодіяльністю. Потім три роки працював у конструкторському бюро і навіть до чогось там дослужився. А потім усе кинув і вступив до Київського театрального інституту. Оскільки був людиною вже цілком зрілою, то вести приємне студентське життя, коли сім’я забезпечує «тили», було не дуже зручно. Кужельний знайшов прийнятний для себе і цілком простий вихід: почав добре вчитися й отримував Ленінську стипендію (непогані на ті часи гроші). Потім — Вищі режисерські курси у майстерні Сергія Данченка. Потім одружився, як Олексій любить додавати, дуже вдало. Не все так вдало складалося в професії. Головний режисер фольклорно-етнографічного ансамблю «Калина» — звучить непогано, та й справу свою він робив досить винахідливо, але... І тоді він знову знаходить найбільш простий вихід: створює свій театр — майстерню театрального мистецтва «Сузір’я», у якій впродовж минулих п’ятнадцяти років переграли практично всі наші театральні зірки.

Кужельний О.П. започаткував у 1991 році перший в Україні Міжнародний театральний фестиваль «Київська Пастуна», у 1995 році Фестиваль камерних театрів «Сузір’я».
З 2001-2007 художній керівник Міжнародного мистецького фестивалю міст-побратимів «Київ Травневий».

За творчі успіхи та вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва був удостоєний звання Заслуженого артиста України (1992 р.), Народного артиста України (1997 р.), є Лауреатом Літературно-мистецької премії України ім.І.Котляревського, Премії Спілки театральних діячів ім. Володимира Блавацького (2001 р.), Літературної премії імені Андрія Малишка (2008 р.), Мистецької премії «Київ» імені Амвросія Бучми (2010 р.), Орденом «За заслуги» III ступеня (2013 р.), Премії імені Сергія Данченка (2014 р.).

У 2003 р. нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Грамотою Верховної Ради України, вищою київською міською нагородою – Знак Пошани і вищою нагородою Міністерства культури і мистецтв України – Почесний Знак «За вагомий особистий внесок у розвиток культури та мистецтва».

З 2012 р. – Голова Київського місцевого творчого відділення НСТД України.

У 2016 році отримав Орден «За заслуги» II ступеня.

З 2017 р. – член Наглядової ради Українського культурного фонду.

У 2019 році – Лауреат премії НСТД України ім. Панаса Саксаганського.

Головний балетмейстер Національного Академічного Драматичного театру ім. Івана Франка. 6-й Всеукраїнський фестиваль. «Тернопильськи театральні вечори. Дебют-2006 за пластику у виставі «Boa-constrictor» І.Франка Коломийський драм театр. Лауреат премії «Київська Пектораль» в номінації за краще пластичне рішення 2013 року «Перехрестні стежки» І. Франка і у 2013 році «Morituri te salutant».

Співпраця з українськими театрами:
Театр «Ательє 16» – «Ключа немає», Король Фрешет; Казанова , Марина Цвєтаєва (за п'єсами «Пригода» і «Фенікс»). «Тригрошова опера» Б. Брехта. «Самогубець» Ердмана, «Як важливо бути серйозним» Уайльда, «Кабаре «ХЛАМ» Аверченко, Теффі і Бухова, «Сестри Прозорови» Чехова (режисер Л. Зайкаускас), «Inferno. Пісня 35» Сартра. «В очікуванні Годо »Б. Брехт (реж Л.Зайкаускас).

Драматичний театр ім.І.Франка: «Енеїда» І.Котляревського, «Оскар і Рожева дама» Е.Шмітт, «Гамлет» В. Шекспір, «Модельяні» інсценізація Р.Держепільского і т.д
Сумській Драм театр ім.Щепкина «Лісова пісня» Леся Українка Коломийський театр ім. І.Озаркевича «Боа констріктор» І.Франка, «Вій» М. Гоголь і т.д, Львівський театр ім.Л.Курбаса: «Ножі в курях, або Спадок мірошніка» Девід Гарровер, «Благодарний Еродій» Григорій Сковорода, «Амнезія, або Маленькі подружні злочини»
Ерік-Емманюель Шмітт, «Так казав Заратустра» Ніцше/КЛІМ.

Львівський Національний Оперний театр: опера «Сільська честь» Маскані, «Циганський Барон» І. Штраус, Львівський Театр Юного Глядача: «Втеча з реальності» Т. Іващенко, «Таємниця буття» Т.Іващенко, театр ім. О. Кобилянської місто Чернівці «Солодка Даруся» М.Матіос, Театр Драми і Комедії на лівому березі: «Любов до трьох апельсинів» До Гоцці, «брешемо чисту правду »Х.Гербер, «Рожевий міст» Р.Уоллер, «Вася повинен зателефонувати» К. Рубіна, «Жіноча логіка» А.Крим, «Дні пролітають зі свистом» за п'єсою «Стара Зайчиха», «Любов на дотик» Леонард Герш, Київський театр «Сузір'я»: «Ассо та Піаф»; «Єсенін і Дункан» Т.Іващенко, «Випадкове танго »В.Аім, «Дивосвіт театр» М.Мітуа.

Брала участь в зйомках фільмів: «Orangelove» Алана Бадоєва, пластичне рішення у фільмі «Закохані в Київ» 2012 рік, цикл фільмів режисерів: «Туфлі» Д.Гамзінов;
«Останній день року» О.Борщевскій; Серіал «Остання електричка» А.Гресь хореограф постановник і т.д.

Була постановщиком відеокліпів для різних зірок українського шоу-бізнесу.

Приймала участь у телевізійних проектах Нового каналу, СТБ, 1+1.

Володи́мир Андрі́йович Коляда́ – український актор. Народний артист України (1999).

1967 – закінчив театральну студію при Київському українському драматичному теат­рі ім. Івана Франка (викладачі А. Н. Ски­бенко і К. П. Степанков).

1967-1968 – служба в ансамблі Київського військового округу.

Від 1968 – актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Зіграв більше ніж в 100 п'єсах.

Знімався в кіно.

На початку 1990-х вів на телебаченні вечірню казку для дітей.

З успіхом закінчила драматичну студію при Київському академічному драматичному театрі ім. Івана Франка 1975 року і тоді ж була зарахована до складу цього театру. Більше тридцяти років віддано вірному служінню франківському дому.

Вперше актриса вийшла на сцену ще в студійні роки. М`яка ліричність, жіночність, сценічна привабливість одразу привернули увагу режисерів, що в свою чергу надало можливість початкуючій актрисі активно увійти до діючого репертуару. Навіть з невеликої за обсягом ролі, завдяки працездатності і азарту до роботи, Ілляшенко створювала образи, що не губилися серед робіт її старших колег. З роками творча палітра актриси збагатилася тонкими нюансами, у неї з`явився хист до образів неординарних, із глибокою внутрішньою сутністю. Такою стала зіграна нею Орися у "Зимовому вечорі" М. Старицького.

У комедійному жанрі актриса користується іронічними фарбами, легкою імпровізацією, дає насолоду своєю гострою спостережливістю. Мереживо знаних й незнаних любовних колізій виплітає її Ярися у виставі за п`єсою Я. Стельмаха "Кохання у стилі бароко, або любов з неохоти", здатна на всілякі витівки вірна подруга Шельменка Мотря у "Шельменку-денщику", аскетична, сповнена зверхності Вдова з "Приборкання норовливої"...

Видатний режисер Роберт Стуруа був захоплений і процесом, і результатами роботи з Валентиною Петрівною. Виконавиця змогла передати стан вкрай знервованої, заляканої, майже божевільної істоти, її складні почуття до світу, людей та царя. Пластика, міміка, внутрішня пульсуюча енергія актриси передаються глядачу як гарячі знаки мистецького осмислення образу, його дієвого звучання. Все це є свідченням таланту і майстерності, професійним вмінням виконати найскладніше мистецьке завдання.